- •Тема 1. Вступ до історії України. Стародавня доба
- •1.2. Періодизація, історіографія, джерела історії України
- •1.3. Дослов’янські поселення на території України
- •1.4. Походження, розселення та устрій східних слов’ян
- •Історичні джерела
- •Походження і розселення слов’ян
- •Звичаї слов’ян
- •2.1. Утворення Київської Русі, її державний устрій
- •2.2. Соціально-економічний розвиток і духовне життя Київської Русі
- •2.3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі
- •2.4. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця Київської Русі
- •2.5. Історичне значення Київської Русі і її спадкоємниці – Галицько-Волинської держави
- •3.1. Загарбання українських земель Великим князівством Литовським і королівством Польським
- •3.2. Соціально-економічне життя в Україні в другій половині XIV–XVI ст.
- •3.3. Українські землі під владою Речі Посполитої
- •3.4. Початок українського національного відродження. Козацтво та його роль в суспільно-політичному житті українського народу, в боротьбі проти польського панування
- •4.1. Причини, характер, рушійні сили і періодизація національно-визвольної боротьби
- •4.2. Початок національно-визвольної боротьби українського народу під проводом б. Хмельницького
- •4.3 Утворення української козацької держави – Гетьманщини, її внутрішня і зовнішня політика
- •4.4. Становище в Гетьманщині після смерті б. Хмельницького, поділ України на Правобережну і Лівобережну
- •4.5. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
- •5.1. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
- •5.2. Ліквідація царизмом гетьманщини і Запорізької Січі. Втрата українським народом останніх залишків автономії
- •5.3. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XVII–XVIII ст.
- •5.4. Антифеодальна боротьба селянства України: гайдамаччина, опришки, коліївщина
- •5.5. Приєднання до Росії Причорномор’я, Криму і Правобережної України
- •Тема 6. Українські землі в складі Російської та Австро-Угорської імперій (XIX – поч. Хх ст.)
- •6.1. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Російської імперії
- •Добування кам’яного вугілля, виплавка чавуну, заліза і сталі в Росії і на півдні України, млн. Пудів
- •Виробництво цукру в Російській імперії в 1893-94 рр. (тис. Пудів)
- •Структура промислового виробництва України 1912 р.
- •6.1.1. Суспільно-політичні рухи в Україні: декабристи, Кирило-Мефодіївське братство
- •6.2. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Австро-Угорщини
- •6.2.1. Суспільно-політичний рух у Західній Україні – Руська Трійця, „Просвіта”, нтш
- •6.3. Українські землі в роки Першої російської революції та світової війни
- •7.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення і діяльність Української Центральної Ради
- •7.2. Українське питання на переговорах у Бресті. Відновлення влади Української Центральної Ради
- •7.3. Гетьманський режим: його внутрішня і зовнішня політика
- •7.4. Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Посилення громадянської війни в Україні, боротьба проти її окупантів
- •7.5. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (зунр)
- •7.6. Утвердження Радянської влади в Україні. Уроки та причини поразки української національно-демократичної революції 1917–1920 рр.
- •8.1. Політичне і соціально-економічне становище України після завершення революції та громадянської війни
- •8.2. Відбудова народного господарства України на основі неПу
- •8.3. Входження України до складу срср. Обмеження суверенітету
- •8.4. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •8.5. Індустріалізація і колективізація в Україні: хід і наслідки
- •8.6. Політичні репресії в Україні, утвердження сталінського тоталітарного режиму
- •8.7. Політичне і соціально-економічне становище українських земель в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини
- •9.1. Україна в європейській політиці на початку Другої світової війни
- •9.2. Входження Західної України до складу срср
- •9.3. Початок Великої Вітчизняної війни і окупація України гітлерівськими загарбниками та їх сателітами
- •9.4. Битва за визволення України, рух Опору
- •9.5. Наслідки Другої світової і Великої Вітчизняної війни для України
- •10.3. Соціально-економічний розвиток України в 60-80-х рр. Наростання кризових явищ
- •10.4. Суспільно-політиичне і духовне життя. Рух дисидентів в Україні
- •11.1. Україна і процес перебудови в срср
- •11.1. Україна і процес перебудови в срср
- •11.2. Проголошення України незалежною державою і шляхи її розбудови
- •11.3. Політичний розвиток України і духовне життя суспільства
- •11.4. Економічна криза в Україні та її наслідки. Програми нової економічної стратегії
- •11.5. Україна на міжнародній арені
5.3. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XVII–XVIII ст.
Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною. Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росії, у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15–30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку. І хоч розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивні методи господарювання, проте виникають прогресивні тенденції та процеси: – збільшується асортимент сільськогосподарських культур: почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площі під тютюн та закладати сади, появляються нові сорти фруктових дерев; – зростає роль зернового господарства і тваринництва та їх товарність; – йде поглиблення спеціалізації регіонів України (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита, Волинь – пшениці, Полісся – льону й конопель, землі між Дністром і Прутом – тютюну тощо). Відбувалися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, торгівлі та фінансах. Розширюються ремісничі спеціальності, поглиблюється їх спеціалізація. Усе це призводить до зростання міст – центрів ремесла та торгівлі. Зокрема, якщо у XVII ст. в Лівобережній Україні налічувалося понад 100 міст та містечок, то вже в середині XVIII ст. – 200. Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних та якісних змін поступово формуються мануфактури. Реформи Петра І пришвидшили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Слобожанщині. Ще в 20-х роках XVIII ст. тут розпочалося будівництво великих централізованих мануфактур, кількість яких у другій половині XVIII ст. сягнула 40. Найбільшими з них були Путивльська (Глушківська), Ряшківська (Прилуцький повіт) та Салтівська (Слобожанщина та інші). Характерною рисою розвитку сільського господарства та промисловості наприкінці XVII–XVIII ст. було втягування цих галузей у сферу товарно-грошових відносин. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. Так, наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, у Слобожанщині – 271. Як правило, ярмарки збиралися кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки у Києві, Ромнах, Ніжині, Стародобі, Харкові, Сумах, Львові. Невпинно зростає кількість базарів. На території Лівобережжя їх діяло понад 8 тис., а на Слобожанщині – майже 2 тис. На базарах, які збиралися раз або двічі на тиждень, місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб. Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Прусія, Італія, Молдавія, Персія, Індія та ін. У другій половині XVIII ст. активізується соціально-економічний розвиток Причорномор’я. Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Першими переселенцями сюди були селяни-втікачі з Гетьманщини і Правобережжя, чисельність яких у 1775 р. досягла 100 тис. Крім того, царський уряд залучив до колонізації іноземців. У 1752 р., незважаючи на протести запорожців, частину козацьких земель було віддано кільком тисячам православних сербів, які організували дві колонії – Нову Сербію і Слов’яносербію. Слідом за ними з’явилися німецькі переселенці. У 1780-ті роки почалося велике захоплення Півдня. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Аби стимулювати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні замість чотирьох-п’яти на тиждень. З 1786 р. основну частину переселених селян складали українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани. Ця територія отримала назву Новоросія. Ще швидше, ніж колонізація земель, зростали міста. У 1776 р. було засновано Катеринослав, у 1778 – Херсон – перший порт на Чорному морі, у 1783 – Севастополь. У 1784 р. на землях Кримського ханства було створено Таврійську область. У 1788 р. постав Миколаїв, де почали будувати кораблі Чорноморського флоту, у 1794 р. на місці колишньої фортеці Хаджибей – Одеса, яка стала центром усієї південноросійської торгівлі. Отже, наприкінці XVII–XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства і його закріпачення; розбудова міст, поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували соцільно-економічний розвиток.