Вступ

Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як може здатися на перший погляд. У народному побуті банк - це сховище грошей. Насправді таке тлумачення банку не розкриває його суті, його справжнього призначення в народному господарстві.

Банки - неодмінний атрибут товарно-грошового господарства. Історично вони йшли пліч-о-пліч: початок звернення грошової форми вартості можна вважати і початком банківської справи, а ступінь зрілості, розвитку банківської діяльності завжди так чи інакше відповідала ступеню розвиненості товарно-грошових зв'язків в економіці.

Звичайно, немає конкретної історичної дати виникнення банків. Елементи розвитку банківської діяльності в тій чи іншій мірі відзначаються в Італії, Греції, Єгипті та інших країнах задовго до нової ери. Спочатку банківські операції зводилися до покупки, продажу і розміну монет, обліку зобов'язань до настання терміну, управління клієнтськими маєтками, прийому вкладів, видачі позик, іпотечних та ломбардних операцій, радам щодо складання актів та ін Пізніше за розпорядженням своїх клієнтів кредитори починають виконувати розрахунки і інші операції.

У міру зростання обсягів виробництва та обігу роль банків у всіх країнах зростала. З'являлися вільні грошові ресурси, які акумулювалися і у вигляді позик прямували промисловим і торговим капіталістам. У міру розвитку товарно-грошового обігу в усіх галузях господарства вплив банківського капіталу все більше розширювалося. До перелічених початкових функцій додавалися нові, зокрема така, як управління капіталом, що приносить відсотки.

Банки як збирачі та накопичувачі капіталу стали обслуговувати весь процес виробництва і отримали можливість впливати на нього. З невеликих установ по зберіганню грошей, із скромних посередників банки перетворилися на діяльних учасників збільшення промислового капіталу і активних стимуляторів розвитку суспільного виробництва.

На додаток до традиційних завдань банків - організація грошового обороту і кредитних відносин - в їх функції входять також здійснення фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, а в деяких випадках посередницькі операції, інвестиційні операції, придбання зобов'язань по поруками. Крім того, кредитні установи проводять консультування, беруть участь в обговоренні народногосподарських програм, ведуть статистику. Як писав К. Маркс, банківська система за своєю формальної організації і централізації "представляє собою саме майстерне і досконале творіння, до якого взагалі приводить капіталістичний спосіб виробництва".

Банки, таким чином, - це наслідок розвитку кредиту, а кредит є фундаментом по відношенню до банків. Можна стверджувати, що банк - це така щабель розвитку кредитної справи, при якій кредитні, грошові і розрахункові операції в їх сукупності концентруються в єдиному центрі.

В цілому, дослідження сучасного стану та перспектив розвитку банківських систем розвинутих держав та України потребує виділення найважливіших проблем, що мають бути вирішені в ході реформування національної фінансово-економічної системи:

• високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності в банківській та виробничо-промисловій сферах;

• нераціональна територіальна структура - висока концентрація банків, а отже, і наявність відчутної конкуренції у великих торговельно-промислових центрах та практично повний монополізм двох-трьох банків у менш розвинених регіонах;

• недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому (захист інтересів клієнтів, механізм банкрутства, злиття банківського та промислового капіталу, трастові операції, венчурний бізнес, небанківські фінансово-кредитні інститути), також практична відсутність податкових та інших регулюючих важелів в плані стимулювання інвестиційної діяльності; диверсифікації банківських операцій;

• незначна участь іноземного капіталу, іноземних банків та їх філіалів, що істотно обмежує притік іноземних інвестицій [2].

1.Теоретичні основи дослідження банківської системи

Підходи до визначення поняття “банківська система”:

- інституційний( представники підходу: А.М. Мороз, національне законодавство);

- інституційно-економічний(представники підходу: А.О. Єпіфанов, О.В. Дзюблюк, В.В. Маслєнніков).

Інституційний підхід передбачає визначення банківської системи

як сукупності банків, які її утворюють. А.М. Мороз розглядає банків-

ську систему як сукупність різноманітних видів банківських, інших

кредитних установ та інституцій у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи

іншій країні в певний історичний період і функціонує в межах єдиного

фінансового механізму, є складовою кредитної системи .

Даний підхід до визначення сутності банківської системи про-

стежується у національному законодавстві. Так, згідно із Законом

України “Про банки і банківську діяльність” банківська система Укра-

їни складається з Національного банку України та інших банків, а та-

кож філій іноземних банків, які створені і діють на території України

відповідно до положень цього Закону .

Слід зауважити, що за даним підходом банківська система лише

розглядається як сукупність банківських установ, які є складовими

кредитної системи. Водночас, як зазначає А.О. Єпіфанов, банківська

система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а

ґрунтується на заздалегідь виробленій концепції, у межах якої кожний

вид банків і кожний окремий банк займає певне місце. Структура бан-

ківської системи залежить від певних суспільно-економічних умов.

Отже, інституційно-економічний підхід передбачає розгляд бан-

ківської системи, виходячи з економічних, правових, організаційних

умов, які визначають потребу системного впорядкування банківської

діяльності.

В.В. Маслєнніков визначає банківську систему як складну систе-

му, що належить до систем вищого рівня, самоорганізовується та іс-

торично складається під впливом зовнішніх і внутрішніх процесів, є

цілісною сукупністю установ, що здійснюють банківську діяльність

і виконують функцію внутрішнього управління банківськими інститу-

тами.

О.В. Дзюблюк визначає банківську систему як сукупність усіх

банків країни, які взаємодіють між собою, підпорядковуючись уста-

новленим нормам і правилам ведення банківської справи з метою за-

безпечення можливостей для ефективного грошово-кредитного регу-

лювання економіки, кредитно-розрахункового обслуговування

господарського обороту, а також стабільної діяльності банківських

установ.

Отже, можна стверджувати, що банківська система є цілісним

механізмом, що взаємодіє з іншими системними структурами фінан-

сового ринку, а також як його підсистема утворює більш загальне

об’єднання – економічну систему в цілому. Порівнюючи банківську

систему з іншими, можна виявити в ній спільні для усіх систем риси,

що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси,

які підкреслюють банківську специфіку [1, с.14-15].

1.1 Банк як економічна категорія.

Банк – це фінансова організація, що робить різноманітні операції з цінними паперами і грошима.

Банк(від італ. banco — контора) — кредитно-фінансова інституція, що акумулює кошти, здійснює залучення та нагромадження вільних грошових коштів (вкладів) юридичних і фізичних осіб (пасивні операції), а також здійснює платіжні грошові операції та операції з цінними паперами. Проводить кредитування організацій, підприємств і населення (надає кредити, позики).

Банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги,відомості про яку внесені до Державного реєстру банків [4, ст.2].