зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

фінансових ресурсів тощо. Особливе значення має те, що імітаційне моделювання дозволяє дослідити поведінку окремих елементів досліджуваних систем і, тим самим, більш ґрунтовно підійти до вирішення поставлених задач.

Сучасні тенденції у сфері імітаційного моделювання пов‘язані з розвитком проблемно-орієнтованих систем, створенням вбудованих засобів для інтеграції моделей у єдиний модельний комплекс. Технологічний рівень сучасних систем моделювання характеризується великим вибором базових концепцій формалізації та структуризації систем, що моделюються, розвиненим графічним інтерфейсом та анімаційним виводом результатів через статистичні дослідження. Імітаційні системи мають засоби для передачі інформації з баз даних або доступ до процедурних мов, що дозволяє легко виконувати обчислення, пов‘язані з автоматизованою оптимізацією тощо [1].

Імітаційне моделювання – метод прикладного системного аналізу та статистики, який є потужним інструментом дослідження складних систем та процесів, у тому числі і таких, управління якими пов‘язане з ухваленням рішень в умовах невизначеності. В порівнянні з іншими методами імітаційне моделювання дозволяє розглядати велике число альтернатив, покращувати якість управлінських рішень і точніше прогнозувати їх наслідки. Проте використання цього методу в практичному управлінні залишається на сьогодні не досить поширеним, перш за все, внаслідок складності відповідного статистичного апарату і необхідності обробки значних масивів даних [2, c.304]

Імітаційне моделювання засноване на відтворенні за допомогою ЕОМ розгорнутого в часі процесу функціонування системи з врахуванням взаємодії із зовнішнім середовищем. Основою всякої імітаційної моделі (ІМ) є:

•розробка моделі системи на основі часткових імітаційних моделей (модулів) підсистем, об‘єднаних своїми взаємодіями в єдине ціле;

•вибір інформативних (інтеграційних) характеристик об‘єкта, способів їх здобуття і аналізу;

•побудова моделі впливу зовнішнього середовища на систему у вигляді сукупності імітаційних моделей зовнішніх впливаючих чинників;

•вибір способу дослідження імітаційної моделі відповідно до методів планування імітаційних експериментів (ІЕ) [3, c.3-4].

Умовно імітаційну модель можна представити у вигляді програмно (або апаратно) реалізованих функціональних блоків.

Рис. 1. Загальна структура імітаційної моделі

На рис. 1 показана структура імітаційної моделі. Блок імітації зовнішніх дій (БІЗВ) формує реалізації випадкових або детермінованих процесів, що імітують дії зовнішнього середовища на об‘єкт. Блок обробки

621

результатів (БОР) призначений для отримання інформативних характеристик досліджуваного об‘єкта. Необхідна для цього інформація надходить з блоку математичних моделей об‘єкта (БМО). Блок управління моделями (БУМ) реалізує спосіб дослідження імітаційної моделі, основне його призначення – автоматизація процесу проведення ІЕ [4,c.15-16].

Метою імітаційного моделювання є створення імітаційної моделі об‘єкта і проведення імітаційного експерименту над нею для вивчення закону функціонування і поведінки з врахуванням заданих обмежень і цільових функцій в умовах імітації і взаємодії із зовнішнім середовищем.

Завданням імітаційного моделювання є визначення траєкторії руху даної системи в n– мірному просторі (Z1, Z2, ..., Zn), а також обчислення деяких показників, що залежать від вихідних сигналів системи і характеризують її властивості. В даному випадку під ―рухом‖ системи розуміється в загальному сенсі будь-яка зміна, що відбувається в ній. Відомо два принципи побудови моделі процесу функціонування систем:

1.Принцип Δt. Передбачимо, що початковий стан системи відповідає значенням Z1(t0), Z2(t0), …, Zn(t0). Принцип Δt передбачає перетворення моделі системи до такого вигляду, щоб значення Z1, Z2 . Zn у момент часу t1= t0 + Δt можна було обчислити знаючи початкові значення, а у момент t2= t1+ Δt знаючи значення на попередньому кроці і так для кожного i-го кроку

(Δt =const, i=1…N).

Принцип Δt є універсальним, він застосовується для широкого класу систем, однак його недоліком є неекономічність з точки зору витрат машинного часу.

2.Принцип особливих станів (принцип δz). При розгляді деяких видів систем можна виділити два види станів:

-звичайний, в якому система знаходиться протягом більшого часу, при цьому Zi(t), (i=1...n) змінюються плавно.

-особливий, характерний для системи в деякі моменти часу, причому стан системи змінюється в ці моменти стрибкоподібно.

Принцип особливих станів відрізняється від принципу t тим, що час зміни станів системи в цьому випадку непостійний, є величиною випадковою і обчислюється відповідно до інформації про попередній особливий стан. Прикладами систем, що мають особливі стани, є системи масового обслуговування. Особливі стани з‘являються в моменти надходження заявок, в моменти звільнення каналів і так далі. Для таких систем використання принципу Δt є нераціональним, оскільки при цьому можливі пропуски особливих станів і необхідні методи їх виявлення. У практиці використання імітаційного моделювання описані вище принципи при необхідності комбінують [4, c.3].

Узагальному випадку проведення імітаційного експерименту можна розбити на наступні етапи.

1.Встановлення взаємозв‘язку між вихідними і вхідними показниками у вигляді математичного рівняння або нерівності.

2.Визначення законів розподілу значень для ключових параметрів моделі.

622

3.Проведення комп‘ютерної імітації значень ключових параметрів моделі.

4.Розрахунок основних характеристик розподілів вихідних і вихідних показників.

5.Проведення аналізу отриманих результатів і прийняття рішення. Результати імітаційного експерименту можуть бути доповнені

статистичним аналізом, а також використовуватися для побудови прогнозних моделей і сценаріїв [5, c.49].

Таким чином, імітаційне моделювання дозволяє врахувати максимально можливе число чинників при ухваленні управлінських рішень і є найбільш потужним засобом аналізу складних систем і процесів. Необхідність його використання у вітчизняній фінансовій практиці обумовлена особливостями української економіки, яка характеризується суб‘єктивізмом, залежністю від позаекономічних чинників і високою мірою невизначеності. Імітаційне моделювання є основою для створення нових технологій управління і ухвалення рішень у сфері бізнесу, а використання сучасного програмного забезпечення не лише робить цей метод усе більш доступним для фахівцівпрактиків, але і дозволяє використовувати його в навчальному процесі при підготовці кваліфікованих фахівців.

Список використаних джерел:

1.Коробова М. В. Основи математичного моделювання економічних, екологічних та соціальних процесів / М. В. Коробова, І. М. Ляшенко, А. М. Столяр. – Тернопіль : ―Навчальна книга – Богдан‖, 2006. – 304 с.

2.Жаров В. С. Моделирование и прогнозирование финансовой сбалансированности предприятий и отраслей региональной экономики / В. С. Жаров. – Петрозаводск : ―ПетрГУ‖, 2000. – 49 с.

3.Вітлінський В. В. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком / В. В. Вітлінський, П. І. Верченко. – К. : КНЕУ, 2000. – 292 с.

4.Братушка С.М. Імітаційне моделювання як інструмент дослідження складних економічних систем / С.М. Братушка. – К.:ДВНЗ «Академія банківської справи НБУ», 2010.

5.Власюк Ю.О. Особливості імітаційного моделювання економічних систем / Ю.О. Власюк – К.: Збірник наук. праць - ғ4 – 2013

Ганна Ломачевська, Владислав Підболячний Науковий керівник: Радзіховська Л.М., к.пед.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

КЛАСИФІКАЦІЯ РИЗИКІВ У СУЧАСНІЙ РИЗИКОЛОГІЇ

Відсутність однозначного тлумачення поняття й характеристики ризику та його класифікації пояснюється багатоаспектністю цього явища, ігноруванням його у чинному законодавстві, а у деяких випадках обмеженим застосуванням у реальній економічній практиці та управлінській діяльності підприємства. Ризик – це дуже складне явище, невід'ємний атрибут ринкової економіки і його необхідно враховувати у будь-якій сфері діяльності. Формування законодавчо-нормативної бази, методичних рекомендацій та

623

іншої документації для ефективного управління ризиком потребує насамперед чіткого, логічного та послідовного тлумачення поняття ризику, визначення основних факторів впливу та формування класифікації для суб'єкту господарювання.

Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем ризику, зокрема оцінки економічного ризику, зробили іноземні та українські науковці: А. П. Альгін, І. Т. Балабанов, І. А. Брижань, І. Р. Бузько, В. П. Буянов, П. І. Верченко, В. В. Вітлінський, О. А. Война, Л. В. Временко, В. В. Глущенко, І. В. Гончаров, П. Г. Грабовий та інші.

Метою даної роботи є визначення основних видів ризику та причин їх виникнення.

Планування господарсько-фінансової діяльності підприємств і практична реалізація тактичних і стратегічних планів пов'язані з ризиком їх невиконання. Ризики виникають при складанні і виконанні планів виробництва, постачання, збуту, при оцінці кон'юнктури ринку, при порушенні термінів поставки сировини і реалізації продукції тощо.

Ризик завжди супроводжує будь-яку діяльність, його неможливо уникнути і тому кожне підприємство повинне розробляти систему управління ризиками і планувати заходи щодо послаблення їх негативного впливу на діяльність підприємства.

Сутність ризику полягає в тому, що кожному підприємству постійно загрожує втрата прибутку і платоспроможності при здійсненні господарськофінансової діяльності під впливом непередбачених змін внутрішнього і зовнішнього середовищ. Зміни за ступенем впливу на діяльність підприємства класифікують на прямі і опосередковані. До прямих відносять зміну цін на сировину і матеріали, співвідношення попиту і пропозиції на готову продукцію [3, c.52]. До опосередкованих відносять зміни витрат на страхування, транспортні витрати, зміни цін на паливо у постачальників.

За характером діяльності підприємства ризики класифікують на підприємницькі, фінансово-комерційні, професійні та інвестиційні.

Підприємницький ризик пов'язаний з розширенням масштабів виробництва, зменшенням прибутку, неповним використанням виробничих потужностей, банкрутством, втраченою вигодою, а також непередбаченими витратами і втратами.

До фінансових і комерційних ризиків відносять ризики невиконання партнерами контрактних зобов'язані, несвоєчасне повернення кредиту, непередбачені штрафи, втрати при здійсненні валютних операцій і операцій з цінними паперами та ін.

Професійні ризики пов'язані з низьким кваліфікаційним рівнем менеджерів підприємства, які складають недостатньо обґрунтовані виробничі і фінансові плани [1, c.241].

Інвестиційні ризики виникають при інвестуванні проектів, які можуть не принести інвесторам очікуваних прибутків. При плануванні інвестицій на реалізацію проекту, в умовах обмеженої інформації від проектантів вимагають визначити ступіть його ризикованості. Одним з методів

624

вирішення цього завдання є метод аналогій. Прогнозування прибутковості будь-якого проекту є складною справою, враховуючи, що кожний проект має інноваційний характер. Тому часто при плануванні ризику розраховують середнє його значення, ґрунтуючись на ризикованості виконання попередніх проектів, які здійснювалися підприємством.

Для належного управління ризиками на підприємстві створюється відділ управління ризиками, який здійснює планування і регулювання втрат від ризиків і планує кошти для їх компенсації. Однією з головних функцій відділу є прогнозування ризиків, їх оцінка і планування відповідних страхових операцій. У планах визначаються обсяги страхових виплат, вибір страхових агентів і брокерів, узгодження позицій при укладанні страхових угод, а також ведення справ, пов'язаних з ризиками [2, c.211].

Отже, можна зробити наступні висновки: ризики об‘єктивні для всіх суб‘єктів економіки, тобто підприємство діє в умовах ризику, хоче воно того чи ні; всі можливі види ризиків необхідно ретельно вивчати економічним суб‘єктам; невиправданий ризик може призвести до банкрутства підприємства, перестрахування – до втраченого зиску і навіть втрати ринку.

Знання сучасних класифікацій ризиків допомагає розробляти методи щодо їх уникнення та мінімізації.

Список використаних джерел:

1.Вербицька Г. Л. Вибір заходів обмеження економічного ризику // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ:

ДНУ. – 2010. – Вип. 189, т. 2. – С. 608.

2.Вітлінський В. В. Аналіз, моделювання та управлін-ня економічними ризиками: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц./В. В. Вітлінський,

П. І. Верчен-ко. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 292.

3.Гранатуров В. М., Шевчук О. Б. Ризики підприємницької діяльності. –

К.: Зв‘язок, 2009. – С. 149.

Валерія Лужанська Науковий керівник: Борзенкова О.Д., к.е.н., доцент

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОНИХ ТАБЛИЦЬ EXCEL В ЕКОНОМІЧНИХ РОЗРАХУНКАХ

Час – гроші. Прийняття рішень повинно бути вчасним і точним.

У наш час підвищення кваліфікації персоналу необхідно для покращення продуктивності праці. Автоматизація фінансових та економічних розрахунків, обробки та аналізу даних дозволяють робити значно більше з меншими витратами праці. Постійно зростаючі вимоги щодо нарощування обсягів і поліпшення якості праці зумовлюють необхідність обґрунтованого визначення стратегічних завдань розвитку економіки [1].

625

Актуальність теми пояснюється ще й тим, що кожна організація або компанія має власну систему обліку та контролю грошових потоків. Використання електронних таблиць полегшує роботу з даними та дозволяє отримувати результати без проведення розрахунків вручну і без допомоги спеціального програмування, а створена таблиця може бути виведена на друк.

Excel – потужна програма, яка дозволяє мінімізувати рутинний аспект розрахункових операцій на виробництві [1].

Електронні таблиці призначені для зберігання деяких табличних даних, обробки цих даних з допомогою формул, і навіть організації більш наочного відображення числової інформації (за допомогою графіків, діаграм). Зазвичай, в таблиці у кожному стовпці ми зберігаємо інформацію певного типу, наприклад, в стовпці «прізвище» зберігатимуться різні прізвища у вигляді тексту, в стовпці «вік» зберігатиметься число, відповідне віку даної людини. В електронних таблицях кожен осередок може мати одне із 3-х глобальних типів (текст, число і формула). Якщо в осередку зберігається формула, то електронні таблиці автоматично здійснюють розрахунок і відображають під час перегляду таблиці не формулу, а результат обчислень [2].

Бухгалтерський баланс і фінансова звітність не догма, а, передовсім, покажчик напрямку, і кожний користувач використовує їх для своїх цілей. Це означає, що інформацію можна доповнити відповідними показниками, які б допомагали приймати рішення. Можна вибрати й рівень деталізації. Проста зміна способу подання даних або додатковий рівень деталізації часто дуже полегшують розуміння суті справи. Слід ураховувати те, що Excel уможливлює перенесення даних у відповідні таблиці з бази даних [3,4].

Товарно-матеріальні запаси часто є основним поточним активом підприємства і значною мірою впливають на розмір його власного капіталу й показники рентабельності. Для визначення вартості товарно-матеріальних запасів використовується один із трьох основних методів: точне визначення, середня вартість; FIFО та LIFO. Усі ці методи детально вивчаються в курсі бухгалтерського обліку, а для розрахунків в Excel передбачено відповідні інструменти й функції. Заведено вважати, що з року в рік використовуються ті самі методи оцінки й обліку товарно-матеріальних запасів [3,4].

Excel уможливлює встановлювання структурних взаємовідносин між такими інструментами бухгалтерського обліку, як рахунки, Головний журнал і Головна книга, тобто обробку потоку інформації про доходи, витрати й прибутки за допомогою робочих книг і аркушів Excel та макросів Visual

Basic for Application (VBA) [3,4].

Грошові засоби — найбільш ліквідний із усіх активів, тому керівництво повинне завжди мати відомості про те, скільки грошових засобів є в наявності на підприємстві, та про їх рух. За допомогою електронних таблиць Excel можна в касовій книзі відобразити інформацію, подану у фінансовому й балансовому звітах [3,4].

Аналіз руху грошових засобів є складним завданням. Існує безліч операцій, які треба включати в дослідження: суми податків, борги, що

626

накопичуються, випуск цінних паперів, виплата дивідендів, погашення довгострокових кредитів тощо.

Для проведення аналітичних розрахунків формують відповідні таблиці, дані для яких можна імпортувати із бухгалтерської та фінансової звітності, котрі вже підготовлені в одній із робочих книг, а також із сформованої бази даних зовнішньої інформації.

Таким чином, використання сучасних технологій є можливим і необхідним для підвищення продуктивності праці. Програма Excel нині - невід`ємна частина будь-якого підприємства. Використання електронних таблиць в економічних розрахунках дало змогу зосередитися на більш важливих питаннях діяльності виробництва, тобто зробити крок вперед у розвитку економіки країни.

Список використаних джерел:

Автоматизация финансовых и экономических расчетов. Режим доступу: http://repetitora.com

Використання електронних таблиць в економічних розрахунках. Режим доступу: http://refs.co.ua

Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — К.: КНЕУ,

2001. — 540 с. Режим доступу: http://uchebnik-online.net

Економічний аналіз: навчальний посібник. За редакцією Чумаченко М.

Г. / М.Г.Чумаченко; К.: КНЕУ, 2003. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua

Крестине Мартиросян Науковий керівник: Костунець Т.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЕФЕКТИВІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ТУРИСТИЧНОМУ БІЗНЕСІ

У сучасному часі однією з найважливіших і життєво важливих для керівників будь-якого рівня проблем є використання інформаційних технологій.

В умовах глобалізації значно зростає роль інформаційних технологій як важливого інструменту в підвищені ефективності управління підприємствами. Специфічні особливості створення та реалізації туристичних послуг обумовлюють необхідність підвищення рівня забезпечення системи управління сучасними інформаційними технологіями.

Вплив інформаційних технологій на розвиток туризму величезний, оскільки прямо пов‘язаний з підвищенням ефективності роботи як кожного туроператора окремо, так і усього туристичного бізнесу в цілому. Це прямо впливає на конкурентноздатність фірми на сьогоднішньому ринку.

Використання сучасних інформаційних технологій для розвитку туристичної галузі є запорукою виживання в жорсткій конкурентній боротьбі і одночасно конкурентною превагою як окремого підприємства, так і

627

туристично-рекреаційного комплексу області в цілому. Сучасні інформаційні технології в туристичному бізнесі можуть використовуватися в таких сферах: комунікації, реклама, автоматизація управління, автоматизація обліку, міжнародні системи бронювання місць. [ 1, С.102]

Можна сказати, що впровадження інформаційних технологій у туристичній індустрії включало декілька головних етапів:

Перший етап – «Створення даних». Метою цього етапу є підвищення ефективності оперативної діяльності підприємств за допомогою автоматизації процесів, заснованих на інформації.

Другий етап – «Інформаційні системи управління». Це розробка таких інформаційних технологій, які б сприяли покращенню ефективності управлінської через вдосконалення вимог саме до передачі інформації.

Третій етап – «Етап мереж». Саме на цьому етапі відбулося з’єднання мереж усіх рівнів, а саме : підприємств, регіональних і глобальних.[4, С. 250] Зростання обсягів туризму впливає також на транспортну і комунікаційну сфери, які внаслідок зростаючого попиту на подорожування стали одними з головних споживачів інновацій і продуктів інформаційних технологій, а саме систем комп‘ютерного бронювання, електронних систем інформації і комунікацій. Зі збільшенням кількості авіакомпаній, транспортних засобів, а також зростання обсягів авіаперевезень постала необхідність створення і впровадження комп‘ютерних систем бронювання,

останні ж стали основним інструментом для резервування авіаквитків. [2] Для просування туристичного продукту найбільш доцільним є

використання сучасних інформаційних технологій для реклами (через Інтернет, веб-сайти, портали); комунікацій (електронна пошта, Інтернеттелефонія) та частково через систему бронювання місць. Основними варіантами використання інформаційних технологій для просування туристичного продукту області є: Інтернет, мультимедійні диски, електронка.

Найперспективнішим напрямом у просуванні туристичного продукту є Інтернет. Всесвітня комп‘ютерна мережа Internet розвивається так стрімко, що щорічно число її передплатників і обсяг інформаційних ресурсів практично подвоюються. Не залишається осторонь від цього буму і туристичний бізнес. Турагентствам не варто ігнорувати Internet у своїй роботі. Тим більше Internet не можна розглядати тільки як конкурента в бізнесі, мережа може надати неоціненну інформаційну допомогу і додати до традиційних новий канал реалізації туристичних послуг – електронний.

Щорічно кількість користувачів, а отже, і потенційна аудиторія, збільшується, реклама в Інтернеті вимагає невеликих витрат, не зважаючи на це є наймобільнішим і найоперативнішим оперативним способом передачі інформації. Туристичні Інтернет-ресурси є своєрідною електронною візитною карткою країни або її окремого регіону.[1, С.102]

Система інформаційних технологій, що використовуються в туризмі, складається з комп‘ютерної системи резервування, системи проведення телеконференцій, відеосистем, комп‘ютерів, інформаційних систем управління, електронних інформаційних систем авіаліній, електронної

628

пересилки грошей, телефонних мереж, рухливих засобів повідомлення і т.д. При цьому необхідно зазначити, що ця система технологій розгортається не тур агентами, готелями або авіакомпаніями кожним окремо, а усіма ними. Більше того, використання кожним сегментом туризму системи інформаційних технологій має значення для всіх інших частин. [3, С.345] Системи внутрішнього управління готелем можуть бути пов‘язані з комп‘ютерними глобальними мережами, які забезпечують, у свою чергу, основу для зв‘язку з готельними системами резервування, які, вже у зворотному напрямку, можуть бути доступні турагентам через їх комп‘ютери. Отже, це інтегрована система інформаційних технологій, яка поширюється та функціонує, як система взаємопов‘язаних комп‘ютерних та комунікаційних технологій.

Крім того, окремі компоненти туристичної галузі тісно взаємопов‘язані один з одним – адже багато турвиробників залучені в діяльність один одного. Все це дозволяє розглядати туризм як високо інтегровану послугу, що робить його ще більш доступним для застосування інформаційних технологій в організації та управлінні.

Менеджмент, персонал та автоматизація – усе це надає можливість обійти конкурента та забезпечити турфірмі успіх в умовах ринкових відносин. Використовуючи можливості комп‘ютерних технологій, сучасна туристична компанія упевнено та успішно працює сьогодні, закладаючи фундамент завтрашнього успіху. Впровадження інформаційної системи відкриває нові можливості для ефективного вирішення основних задач туристичного бізнесу.

У сучасних умовах неможливо забезпечити якісне та успішне ведення туристичного бізнесу без впровадження й застосування новітніх інформаційних технологій. Саме їх використання на практиці забезпечує дотримання суб‘єктами туристичної діяльності комплексу взаємодіючих і взаємодоповнюючих вимог, що формують якість надання туристичних послуг.

Список використаних джерел:

1.Волков С. Н.: Туризм и информатизация общества. / Волков С. Н. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 102 с .

2.Мельниченко С. В. Інформаційні технології в туризмі : теоретичні та практичні аспекти [Електронний ресурс] / С. В. Мельниченко // Вісник Запорізького національного університету. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://web.znu.edu.ua/.

3.Иванов В. М. Менеджмент в туризме : підручник / В. М. Иванов, В. П. Красильников. – М. : Финансы и статистика, 2002. – 345 с.

4.Карпов В. А. Маркетинг: прогнозування кон‘юктури ринку: Навч.посіб.для студ.екон.спец.вузів. / В. А. Карпов., В. Р. Кучеренко. – К.:

Знання, 2012. – 250с.

5.Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: навч.-метод. посіб. для

самост. вивчення дисципліни / А. В. Войчак. - Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2000. – 100с.

629

Ольга Марчевська Науковий керівник: Гусак Л.П., к.пед.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЗАСТОСУВАННЯ ВИЗНАЧЕНОГО ІНТЕГРАЛА ДЛЯ РОЗВ’ЯЗУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ

На сьогоднішній день в Україні на етапі ринкових перетворень і демократизації суспільства економічна освіта набуває особливого значення. Реалізація значних позитивних змін у економічному розвитку держави можлива тільки за умови формування у майбутніх економістів глибоких економічних знань, оволодіння ними складними механізмами ринкового господарювання [1].

Тому стрімко зростає потреба у висококваліфікованих та ініціативних працівниках і основною проблемою вищої школи України в теперішній час є підготовка фахівців європейського рівня з вищою економічною освітою, які були б здатні розв‘язувати складні соціальноекономічні проблеми розвитку держави [2].

Сучасний економіст, крім досконалих знань зі спеціальності, повинен ще й вільно володіти математичним апаратом, який найбільш активно застосовується для розв‘язання прикладних економічних і управлінських задач. А для цього він має не тільки володіти знаннями з відповідних математичних дисциплін, а й уміти правильно застосовувати їх на практиці.

Зокрема, інтегральне числення є одним із основних методів математичного аналізу і широко використовується при дослідженні таких економічних показників: коефіцієнта нерівномірного розподілу прибуткового податку, максимізації прибутку за часом, загального доходу, витрат та прибутку, стратегії розвитку, обсягу виробленої продукції, загальних та середніх витрат за відомими маргінальними витратами, приросту капіталу (основних фондів), надлишку (додаткового виграшу) споживача, дисконтного прибутку, капіталу за відомими чистими інвестиціями, додаткової вартості, доходу та прибутку при зростанні реалізації виробленої продукції, коефіцієнту готовності виробу.

Розглянемо приклади застосування визначеного інтегралу для розв‘язування економічних задач [3, 4].

1. Обчислення зміни витрат при зростанні виробництва продукції і зміни доходу та прибутку при зростанні реалізації виробленої продукції.

Нехай V, D і Р - функції відповідно витрат, доходу та прибутку, які залежать від кількості х виробленої продукції або від часу t її виробництва, а V', D' і P' - функції маргінальних витрат, доходу та прибутку відповідно.

Тоді зміни вказаних величин при зростанні виробництва продукції від а

630