зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

зосереджується понад 70 % усіх фінансових ресурсів і включає в себе різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіл значної частини валового внутрішнього продукту.

Для реалізації своїх функцій держава акумулює фінансові ресурси, тобто таким чином формує свої доходи. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, який і виступає об`єктом перерозподільних відносин. Органи державної влади використовують лише частину валового внутрішнього продукту, яка переходить у вигляді податків, зборів і платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Дохідна частина державного бюджету є фінансовою основою діяльності держави в цілому. Її склад та структура залежать від економічних завдань, які виникають в суспільстві в той чи інший період часу[1].

Доходи Державного бюджету служать фінансовою базою виконання державою її функцій. Склад, форми і методи мобілізації доходів Державного бюджету визначаються системою і особливостями господарювання та тими завданнями, які вирішує суспільство у певний період.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок[2]:

податкових надходжень (ПДВ, акцизний податок, прибуток підприємств, місцеві податки та збори); неподаткових надходжень (приватизація, штрафи);

міжбюджетних трансфертів (коштів, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого);

капітальних доходи.

Найбільше доходів формується за рахунок податкових надходжень (близько 75-80%). Але збільшення доходів не має відбуватися за рахунок посилення податкового навантаження на економіку. Необхідно створити сприятливі умов для розвитку виробництва, приватного підприємництва та скоротити економічно необґрунтовані пільги та тіньову економіку (табл. 1).

Отже, можна сказати, що основними проблемами у формуванні доходної частини Державного бюджету України є неузгодженість потреб у податкових надходженнях з можливостями їх отримання. Крім того, на сьогодні стоїть завдання досягти такого рівня надходжень до бюджету, щоб була можливість акумулювати ресурси у доходній частині державного бюджету.

До основних факторів, які сукупно впливають на формування доходів Державного бюджету України, належать: стан економічної кон‘юнктури, протиріччя податкового законодавства, наявність тіньової економіки, низька конкурентоспроможність продукції та фінансова дисципліна більшості суб‘єктів господарювання. Фактори впливу на рівень доходів державного бюджету поділено на зовнішні та внутрішні. Вони можуть мати політичне, економічне, соціальне спрямування

Надходження до Державного бюджету України у 2014 році становили 357,08 млрд. грн., у тому числі до загального фонду – 310,65 млрд. грн.

Найбільші надходження до загального фонду держбюджету у 2014 році становили:

561

ПДВ (збір) – 139,02 млрд. грн.; податок на прибуток підприємств – 39,94 млрд. грн.; акцизний податок – 28,08 млрд. грн.; ввізне мито – 22,01 млрд. грн.

Проаналізувавши доходи за останні три роки можна побачити, що з кожним роком вони зростають. Винятком став лише 2013 рік. Причиною цього є рецесія економіки, яка за собою призвела до скорочення податкових платежів.

Вагомим фактором для збалансування системи доходів є коригування її з видатковою частиною. Визначено важливість розвитку інноваційних технологій, залучення інвестицій в економіку та обґрунтованої державної політики щодо витрат, дефіциту бюджету і політики формування дохідної частини Державного бюджету України.

Таблиця 1

Динаміка доходів Зведеного бюджету України за 2012-2014 роки

Проблема наповнюваності доходної бази Державного бюджету України займає досить важливу роль в економіці держави. Проте в нашій країні існують проблеми, які потребують вирішення в найближчий час для недопущення помилок та розширення дохідної бази Державного бюджету й забезпечення достатнього виконання Україною своїх функцій:

різниця в даних із виконання Державного бюджету України подані різними установами, які відповідають за виконання бюджету; невисокий рівень достовірного прогнозування надходжень; проблеми у функціонуванні податкової системи країни (зокрема

неприйняття Податкового кодексу, податкове навантаження, низькі ставки акцизів, пільгування й адміністрування податків, лазівки законодавства тощо);

«тінізація» економіки.

Отже можна сказати, що основними напрямами формування доходів Державного бюджету України мають бути:

установлення ефективного контролю за рухом бюджетних коштів;

562

розробка науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування надходжень до бюджету; проведення податкової реформи; детінізація економіки.

Список використаних джерел:

1.Білінський Д. О. Про значення державного бюджету для функціонування фінансової системи [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ms/2012_1_2/122.pdf.

2.Єфименко Т.І. Основні напрямки трансформації податкової системи України// Фінанси України. – 2012. – ғ9. – С.9-13.

3.Ярошевич Н.Б. Шляхи збільшення доходної частини бюджету України.

Шлапак Дар`я Науковий керівник: Гнидюк І.В., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

АНАЛІЗ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ УКРАЇНИ ТА МЕТОДИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ

Бюджетний дефiцит є важливим iнструментом державної фiнансової полiтики, який впливає на економiчне та соцiальне становище країни.При цьому кожна країна має певнi особливостi, якi потрiбно враховувати в ходi використання такого важеля, як бюджетний дефiцит. Невиважена соцiальноекономiчна полiтика, спад виробництва, занепад підприємств на Україні є глибинними причинами бюджетного дефіциту країни. Отже, питання удосконалення пiдходiв до фiнансування бюджетного дефiциту в Україні особливо актуальні.

Зважаючи на проблематичність пошуку шляхів зменшення та покриття дефіциту бюджету, цілком очевидно, що це явище є об‘єктом уваги науковців. Питання збалансування державного та місцевих бюджетів, вплив державного дефіциту бюджету на економіку країни широко висвітлені в працях як вітчизняних, так і іноземних науковців. Найбільш відомі праці з цієї проблематики належать таким зарубіжним авторам як: К. Дитцель, А. Кавако-Сільві, Л. Лернер, Р. Масгрейв, Ф. Небеніус. Також значну увагу проблемі дефіциту бюджету та дослідження його впливу на економіку країни приділяють І. Невінчаний , В. Геєць, Н. Редіна, Л. Павлова, А. Гальчинський, Е. Балацький, О. Василик, І. Луніна та інші.

Метою даного дослідження є: визначення економічної природи дефіциту державного бюджету та формування шляхів їх вирішення.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами, з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету. Джерелами фінансування бюджету є: кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень; кошти від приватизації державного

563

майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов‘язані з процесом приватизації), - щодо державного бюджету; повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред‘явлення цінних паперів; залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених цим Кодексом. Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України [1].

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податкові та неподаткові надходження, що відповідно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить про те, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Однак бюджетний дефіцит не свідчить про незбалансо ваність бюджету у цілому, оскільки у процесі складання і затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фінансування дефіциту. Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних способів. До найважливіших з них можна віднести такі: залучення позик; проведення державою активних операцій. Залучення позик з метою фінансування дефіциту бюджету здійснюється у різних видах і формах, до яких належать, зокрема, внутрішні та зовнішні запозичення, що проводяться у формі кредитних угод, облігацій, казначейських зобов‘язань та ін. [2].

Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету складає від 2 до 15 % валового нацiонального продукту при середньосвiтовiй його величинi 4,5 %. Спостерiгається тенденцiя до стабiлiзaцiї бюджетного дефiциту в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5 %. Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3 відсотки валового нацiонального продукту, призводить до зниження iнвестицiйної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит є гальмом економiчного зростання держави.

Однак у науковiй лiтературi зустрiчаються твердження, що дефiцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економiчного життя. З цим можна погодитися тiльки частково, тому що не сам дефiцит може сприяти економiчнiй активностi, а методи його використання. Економіка України потребує значних фiнансових pecypciв для проведення реформ у багатьох сферах. Обмеження фiнансування дефiциту бюджетy за умов недостатностi iнвестицiйних pecypciв зменшує обсяги видаткiв, що спрямовуються на розвиток економiки та розв'язання соцiальних проблем, тому необxiднa активна полiтика щодо збiльшення фiнансування державного бюджету [3].

До актуальних проблем залучення й використання pecypciв за умов бюджетного дефiциту слiд вiднести:

фiнансове забезпечення проведення структурної перебудови економiки);

розв'язання соцiальних проблем; стимулювання внутрiшнього попиту; залучення зовнiшнix iнвестицiй.

564

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України», граничний обсяг дефіциту державного бюджету у 2013 році становив69 млрд. 980 млн. грн. у тому числі загального фонду –63 млрд. 930 млн. грн., спеціального – 6 млрд. 050 млн. грн. Порівняно із 2014 роком, дефіцит державного бюджету збільшився на 14,9%. Граничний розмір дефіциту державного бюджету України в 2015 році затверджений у розмірі 63,67 млрд. грн. (без урахування дефіциту НАК "НафтогазУкраїни" ), що на 7,1% нижче, ніж у 2014 році, і становить 3,7% прогнозованого урядом ВВП.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту необхідно включити заходи, які стимулювали б притоку коштів до бюджету країни і сприяли б скороченню державних витрат. До них відносяться:

1.Зміна напрямів інвестування бюджетних коштів в галузях економіки з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни.

2.Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, які стимулюють зростання суспільного виробництва.

3.Різке скорочення сфери державної економіки і державного фінансування.

4.Скорочення військових витрат.

5.Збереження фінансування тільки самих важливих соціальних програм, неприйняття нових.

6.Не надання кредитів державним структурам.

7.Створення умов для залучення іноземних інвестицій.

Отже, проблема дефіциту державного бюджету в нормальній економіці це не стільки проблема безпосереднього його впливу, скільки проблема негативного впливу державного боргу і витрат по його обслуговуванню. При тому, що бюджетний дефіцит не є катастрофічним явищами, його збільшення може вести до серйозних негативних наслідків не тільки економічного, але і чисто політичного характеру. Тому, важливим є раціональне планування, вдосконалення бюджетного процесу і ретельна розробка структури статей прибутків і витрат, що повинні стати першочерговою задачею держави на сучасному етапі розвитку суспільства.

Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року ғ2456-VI зі зм. і

доп.

2.Степанова В.О.Основні шляхи та методи покриття дефіциту державного бюджету України/В.О.Степанова// Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу ғ 3(15)2011

3.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/voronko-a-i- savenko-a-yu-analiz-byudzhetnogo-defitsitu-ukrayini-ta-metodi-yogo- podolannya/

565

Системи моніторингу містять такі обов‘язкові компоненти та здійснюють відповідні функції:

спостереження за станом предметної галузі; спостереження за факторами, що впливають на стан предметної

галузі;

поточне оцінювання фактичного стану предметної галузі; прогнозування і оцінювання стану предметної галузі;

Методологічні засади створення моніторингових систем повинні забезпечувати реалізацію цих функцій із залученням інформаційних технологій та грунтуватися на інформації, яка надходить до системи постійно. Моніторинг можна розглядати як сукупність інформаційних процесів: збирання, систематизації, обробки, архівації, аналізу, прогнозу та надання інформації користувачам (рис.2). Статистичний моніторинг використовує масиви статистичної інформації.

Рис.2. Цикл обробки інформації в системі моніторингу

При побудові системи статистичного моніторингу слід спочатку побудувати інформаційну модель предметної галузі та виконати наступні дії

[1, c.16]:

1.визначити та ідентифікувати первинні джерела даних;

2.визначити вторинні (похідні) характеристики (моделі, методи та алгоритми, за якими вони обчислюються з первинних);

3.класифікувати потенційних користувачів;

4.визначити можливі труднощі отримання даних;

5.визначити можливі запити користувачів;

6.визначити формати подання даних.

З точки зору обробки інформації, труднощі організації статистичного моніторингу полягають у визначенні наступних показників:

які індикатори слід включити до тих, що спостерігаються; оптимальну частоту спостережень; контроль якості даних;

як проводити економічний аналіз отриманих даних; наскільки дані (детальні, агреговані) відповідають потребам

споживачів; як оцінити якість проведення моніторингу.

567

Статистичний моніторинг здійснюється та підтримується автоматизованою інформаційно-аналітичною системою на основі використання ЕОМ, мереж комунікацій, відповідного програмного забезпечення та даних системи Internet.

Найбільш досліджуваною галуззю зараз є предметна галузь статистичного моніторингу, така як розвиток інформаційного суспільства. Метою його здійснення є забезпечення органів влади та широкого загалу достовірною та актуальною інформацією про стан розвитку інформаційного суспільства. Завдання моніторингу розвитку інформаційного суспільства полягає в організації регулярного виміру цільових і контрольних показників у сфері розвитку інформаційного суспільства і формування електронного уряду методично сумісного з міжнародними стандартами і рекомендаціями міжнародних організацій.

Основними етапами створення системи статистичного моніторингу інформаційного суспільства є [3, c.5]:

1.визначення цілей, стратегії і загальної політики щодо моніторингу інформаційного суспільства;

2.аналіз і розробка вимог;

3.визначення методики проектування;

4.проектування системи статистичного моніторингу інформаційного суспільства на основі систематичного застосування обраних на попередньому кроці методів аналізу;

5.реалізація системи та її інтеграція з іншими підсистемами;

6.збалансоване функціонування системи статистичного моніторингу інформаційного суспільства.

Таким чином, налагоджена система статистичного моніторингу відіграє важливу роль в розробці і реалізації програм розвитку інформаційного суспільства. Вона виконує функцію зворотного зв'язку і дозволяє нам контролювати результати виконання програми і стежити за отриманням цільових показників, а також отримувати необхідну інформацію про диспропорції і перешкоди розвитку для своєчасного коректування програм і стратегій формування інформаційного суспільства.

Список використаних джерел:

1.Єршова О.Л. Інформаційне суспільство як об‘єкт статистичних

досліджень у світі / О.Л. Єршова // Науковий вісник НАСОА. - 2011. - ғ 1. -

С.14-19.

2.Пугачова М.В. Статистичний моніторинг ділової активності підприємств: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.В. Пугачова, Н.О. Парфенцева, О.В. Гончар / Національна академія статистики, обліку та аудиту. - К.: ТОВ «Видавничо-поліграфічний дім «Формат»», 2011. - 468 с.

3.Швець В. Методологічні засади побудови системи статистичного

моніторингу державного боргу / В. Швець, О. Царук // Вісник КНУ ім. Т.Шевченка, Серія ЕКОНОМІКА. - 2008. - ғ 99-100. - С.1-7.

568

Ольга Бережна., Вікторія Непийвода Науковий керівник: Радзіховська Л.М., к.пед.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЯК МЕТОД УХВАЛЕННЯ І ОБҐРУНТУВАННЯ РІШЕНЬ

Ухвалення раціональних рішень вимагає цілісного (системного) підходу до розробки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Використання системного підходу при ухваленні рішень викликає все ширший інтерес з боку фахівців з управління і керівників підприємств. Дуже часто його називають новим типом управлінського мислення. Нині практично в будьякій науковій роботі з економічних та управлінських проблем містяться посилання на використання системного підходу, бо він дає змогу підвищити організованість, якість і ефективність керованих об'єктів.

Згідно з потребами практики, ухвалення управлінських рішень має базуватися на більш повному і послідовному застосуванні системного аналізу.

Над цим питанням працювало багато як закордонних вченихекономістів - Л. фон Берталанфі, Н. Вінер, Д. Істон, Т. Парсонс, Р. Акофф, Т.П. Любанова, Р.А. Фатхутдінова, А.Д. Шеремет, так і вітчизняних дослідників - А.В.Войчак, Л. Е. Довгань, Н.В.Куденко, А.П. Наливайко, В.К. Савчук, З.Є. Шершньова, О.Д. Шарапов та інші. Однак, цілий ряд питань залишається невирішеним і дискусійним.

Жодна наука не народжується в один день, а з'являється в результаті виникнення інтересу до певного класу завдань і рівня розвитку наукових принципів, методів та засобів, за допомогою яких можна вирішувати ці завдання. Системний аналіз не є винятком. Його історичні корені так само глибокі, як і корені цивілізації. Ще первісна людина, вибираючи собі місце для спорудження житла, підсвідомо мислила системно (необхідно, щоб житло було розташоване недалеко від води, поблизу були дрова, природні перешкоди для захисту від нападу ворогів та диких тварин тощо). Але як наукова дисципліна системний аналіз оформився під час Другої світової війни, спочатку стосовно військових завдань, а вже після війни — щодо завдань різних сфер цивільної діяльності, де він став ефективним засобом вирішення широкого кола практичних завдань.

Саме тепер загальні основи системного аналізу сформувалися настільки, що їх стали виділяти у самостійну галузь знань. Можна з достатньою підставою заявити, що розробка методів системного аналізу значною мірою сприяла тому, що управління у всіх сферах людської діяльності піднялося від стадії ремесла або чистого мистецтва, яке переважно залежало від здатності окремих людей і накопиченого ними досвіду, до стадії науки [3].

У загальному вигляді системний аналіз можна охарактеризувати як методологію вирішення великих комплексних проблем управління. Він досліджує об'єкти системи з використанням системних принципів і

569

покликаний надавати достовірну картину розвитку і діяльності економічного суб'єкта.

Метою використання системного аналізу стосовно конкретної проблеми є підвищення ступеня обґрунтованості рішення, що ухвалюється, розширення безлічі варіантів, серед яких проводиться вибір, з одночасним зазначенням способів відкидання варіантів, що поступаються іншим.

Системний аналіз передбачає використання як жорстких кількісних методів, так і логічних суджень, досвіду та інтуїції. За допомогою системного аналізу можна досліджувати будь-які проблеми, враховуючи не тільки ті чинники, вплив яких може бути виражено кількісно, а й чинники, оцінені якісно. Таким чином, в основі ухвалення рішень з використанням системного аналізу лежить загальний підхід, який використовують керівники виробництва.

Застосовуючи цей підхід, вони розглядають вплив у кожній конкретній ситуації всіх чинників: технічних, економічних, соціально-психологічних. Але при цьому особа, що приймає рішення (ОПР), повинна враховувати не тільки свої суб'єктивні думки, а й об'єктивні дані, отримані нею в результаті дослідження, що дає змогу їй ухвалити найбільш раціональне й обґрунтоване рішення.

Серед економістів побутує думка, що використання системного аналізу - данина моді. Мовляв, є «класичний економічний аналіз» і немає необхідності займатися якимось системним. На наш погляд, системний аналіз не замінює економічний, а істотним чином його доповнює.

Як відомо, сутність економічного аналізу полягає у вивченні:

Рис.1 Сутність економічного аналізу

При системному аналізі (як і при економічному) також враховуються показники, обґрунтовані даними обліку, звітності і плану. Але для повного і глибокого вивчення проблеми необхідно не тільки використовувати дані, отримані в результаті вивчення технічних, економічних, фінансових та інших сторін діяльності підприємства і його підрозділів, а також психологічний клімат і соціальні явища.

З позиції системного аналізу можна сформулювати таку послідовність дій, які становлять зміст процесу постановки задачі прийняття рішення [4]:

•визначення меж системи, що підлягає оптимізації;

570