зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

товарообмінних операцій обміну (купівлі) однієї валюти на іншу. Це і є передумовою формування й дії валютного ринку.

Валютний ринок – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту країни.Валютний курс, як економічна категорія, являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку даної країни та стан і перспективи [3, с.258].

Круте піке національної валюти 23-24 лютого призвело до розгубленості мільйонів наших співгромадян. Обвал гривні в ці дні погнав людей негайно скуповувати долари і євро й будь-що «зливати» гривні у продуктових супермаркетах та інших торгових мережах. 24 лютого український міжбанківський ринок закрився з новим рекордним діапазоном в 32–33,5 гривні за долар. Нові адміністративні заходи, через які єдиним покупцем валюти на міжбанку залишився НБУ, знову відкотили курс долара до 27 грн. Водночас паніка українців та інші фактори призвели до космічного злету валюти на чорному ринку – 40 гривень за долар. Однак це тривало недовго, після чого курс долара знову пішов на спад.

25 лютого Нацбанк своєю постановою запровадив тимчасову заборону

– до 27 лютого уповноваженим банкам купувати валюту за дорученням клієнтів, зокрема за раніше поданими заявками. Також НБУ встановив граничний розмір щоденної покупки валюти банками за власними операціями не більше 0,5% регулятивного капіталу банку протягом одного робочого дня. В підсумку обсяги доларів на міжбанку 25 лютого були в багато разів меншими. В таких умовах НБУ мав можливість встановити практично будь-який курс на міжбанку. Що й було зроблено – 22 гривні за долар, замість 32 гривень днем раніше. Звичайно, новина про курс 22 гривні блискавично облетіла всю країну. І тут люди масово рвонули міняти долари, поки ще можна здати хоч трохи дорожче. Але багатьох чекала прикра несподіванка, банки й обмінники раптом перестали приймати долари. А курс гривні протягом дня знову скотився на дно [1].

Того ж дня відбулася термінова нарада між Президентом Петром Порошенком, Прем‘єром Арсенієм Яценюком, головою Нацбанку Валерією Гонтаревою, а також главою мінфіну та іншими чиновниками. За результатами зустрічі було розроблено комплекс заходів зі стабілізації ситуації на валютному ринку України. А вже 26 лютого зранку стало відомо, що НБУ скасував заборону банкам купувати валюту за дорученням клієнтів. На цей час гривня стабілізувалась, і міжбанк закрився на курсі 27,7 гривні за долар [1].

Починаючи з 23 лютого 2015 року для розрахунку середньозваженого курсу продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України почали братимуться угоди за датою укладання, а не за датою валютування (тобто, угоди на умовах ТОД, ТОМ та СПОТ).

Інформація розміщується відповідно до даних Системи підтверджень угод на міжбанківському валютному ринку України починаючи з 9.30 та оновлюється кожні 30 хвилин до закриття торгової сесії.

551

До розрахунку середньозваженого курсу беруться угоди, які укладені між банками, а також внутрішні угоди, які банки здійснюють зі своїми клієнтами. Розрахунок проводиться без урахування форвардних угод та угод на умовах СВОП.

До набрання чинності 15 квітня 2015 р. постанови ғ 248, у юридичних осіб не було можливості купувати валюту, якщо на їх рахунках вже було більше 10 тис дол. Тепер же, в цій сумі не враховуються кошти на рахунках клієнта, якими представлені страхові резерви (для операцій з купівлі іноземної валюти страховиками або Моторним (транспортним) страховим бюро. Послаблення стосується кількох десятків страховиків, що працюють на українському ринку. Нагадаємо, що постанова НБУ дозволив уповноваженим банкам купувати валюту у іноземних інвесторів. Зокрема зміни стосуються постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 р. ғ182 «Про приведення лімітів відкритої валютної позиції банківської системи України до міжнародних стандартів» [2].

Цей документ тепер доповнено новим пунктом, де говориться, що дозволена уповноваженим банкам купівля іноземної валюти в іноземних інвесторів дозволяється в сумі, яка не перевищує або дорівнює обсягу валютних резервів, які на дату проведення цієї операції не включені в розрахунок загальної (довгої/короткої) відкритої валютної позиції.

Згідно з постановою, уповноважені банки, які проводять згадану операцію, повинні включати в розрахунок загальної (довгої/короткої) відкритої валютної позиції резерви більше встановленого графіку відсоток у розмірі, еквівалентному розміру викупленої іноземної інвестиції.

Гривня стала самою слабкою валютою в світі, випередивши рубль. З січня по березень 2015 року національна валюта знецінилася відносно долара США на 48,7%. Передумовою до такої динаміки виступили бойові дії на Донбасі, падіння ВВП, відтік капіталу з країни і банківського сектора, дефолтні ризики і відсутність золотовалютних резервів для покриття зростаючого попиту на валюту[2].

Отже, сьогодні Україна за соціальними стандартами автоматично скотилася до рівня найбідніших країн світу. Мінімальна зарплата становить близько 45 доларів, пенсія – близько 40. Падіння курсу національної валюти та його нестабільність породили масові панічні настрої у громадян. У підсумку за останні дні різко збільшився рівень соціальної напруги в суспільстві. В цих умовах заходи влади повинні консолідуватись, і якщо не підвищити, то принаймні стабілізувати курс та цінність національної валюти нашої держави.

Список використаних джерел:

1.www.karpatskijobjektiv.comwww.bank.gov.ua

2. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз та ін. – К.: КНЕУ. –

2000. – 384 с.

3.Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. Підручник. – К.:КНЕУ,

2005. – 460 с.

552

Вікторія Хатунцева Науковий керівник: Чубатюк В.М., к.т.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РОЛЬ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Катастрофічні суспільно-політичні трансформації в Україні призвели до виникнення численних проблем у соціально-економічній сфері. Серед останніх виділяється оподаткування як основне джерело наповнення бюджетів різних рівнів та індикатор якості матеріального фундаменту країни. Особливого значення набувають податкові надходження від фізичних осіб, питома вага яких у загальному зведеному бюджеті постійно підвищується. Подальше зростання доходів населення, передбачене здійснюваними податковими реформами, сприяє розширенню бази оподаткування, з одного боку, а з іншого, – запровадженню необхідних заходів щодо формування цивілізованих відносин між державою та платниками податків, активізації боротьби з корупцією та тіньовими доходами. Тому розвиток системи оподаткуванням фізичних осіб є об‘єктивною необхідністю.

Проблеми оподаткування фізичних осіб набули великого теоретичного та практичного значення в наш час. Зокрема, серед учених-економістів необхідно відзначити праці О. Десятнюк, А. Крисоватого, В. Лісовської, В. Мельника, А. Нікітішина, А. Славкової, В. Федосова, Т. Чижової та інших. Однак, окремі аспекти функціонування системи оподаткування фізичних осіб в контексті розвитку суспільства до цих пір залишаються малодослідженими та потребують подальших розробок.

Метою дослідження є обґрунтування і розробка теоретичних положень щодо функціонування системи оподаткування фізичних осіб в Україні.

Система оподаткування – це найбільш рухлива частина податкової системи, яка включає сукупність передбачених законодавчо встановлених податків і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення; введення, зміни або їх відміни; своєчасної сплати і застосування заходів щодо забезпечення їх сплати; розподіл податків і зборів між бюджетами; здійснення податкового контролю, а також притягнення до відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

Система оподаткування доходів фізичних осіб є найважливішим інструментом державного регулювання доходів фізичних осіб, характерним для будь-якої податкової системи. Історично це найдавніша форма податкових взаємовідносин між державою та її громадянами на основі примусового обов‘язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій. Рівень оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення, особливо тих, хто отримує основні доходи у вигляді заробітної плати, що потребує зваженого підходу до стягнення податків.

553

Система оподаткування доходів фізичних осіб у кожній країні є регулятором взаємовідносин між державою та громадянами – платниками податків. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого

– виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Тому, встановлюючи розміри оподаткування доходів фізичних осіб, держава прагне не тільки забезпечити стабільну дохідну базу, а й чинити вплив на розмір заощаджень громадян, з метою оптимального здійснення своєї стратегії розвитку.

Вданий час в число податків, сплачуваних фізичними особами в Україні, входять такі податки [1]:

1. Державні: податок на доходи фізичних осіб, мито.

2. Місцеві: податок на майно, єдиний податок, туристичний збір. Розглядаючи систему оподаткування фізичних осіб, її варто розділити на

три складові:

1) оподаткування доходів фізичних осіб;

2) оподаткування майна фізичних осіб;

3) спеціальні режими оподаткування фізичних осіб.

Вданий час оподаткування доходів фізичних осіб представляє найбільші можливості для реалізації основних принципів оподаткування і в першу чергу принципу соціальної справедливості. Цьому сприяють такі обставини [2, c.41]:

податок на доходи фізичних осіб є податком, де практично збігаються об‘єкт оподаткування, податкова база і джерело сплати податку, що сприяє максимальній реалізації оподаткування за принципом платоспроможності;

як жоден інший, податок на доходи фізичних осіб може бути пристосований до особистих обставин суб‘єкта оподаткування;

податок на доходи фізичних осіб володіє чудовими властивостями як фінансово-політичний інструмент для здійснення перерозподільної і антициклічної політики.

При сучасній розвиненій системі доходного оподаткування податки на майновий стан фізичних осіб щодо багатьох видів майна навряд чи можуть бути визнані відповідними принципам справедливості і економічно обґрунтованими. Дані податки можуть розглядатися як інструмент стимулювання використання накопичених багатств в інвестиційних цілях. Негативні сторони оподаткування майнового стану фізичних осіб там, де ці податки все ж використовуються, трохи згладжуються встановленням великого неоподатковуваного мінімуму. У більшості країн оподаткування майна фізичних осіб здійснюється у вигляді податків на окремі види майна.

Особливе місце в системі оподаткування фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність у сферах малого бізнесу, займають спеціальні податкові режими. Зокрема, спеціальні податкові режими були введені в

податкову систему країни, в першу чергу як регулюючі інструменти та основна їх роль полягає в стимулюванні розвитку як окремих галузей народного господарства, так і підвищенням підприємницької діяльності фізичних осіб.

554

Отже, сучасне суспільство домоглося перетворення податків із суто фіскального державного заходу на важливий економічний, соціальний та політичний фактор. Реальне використання суспільних благ, забезпечення яких здійснює держава, є головною причиною, що повинна спонукати кожну людину сплачувати податки. Адже їх витрачають не тільки на утримання суто державних інституцій, а й на охорону здоров'я, освіту, розвиток культури, захист навколишнього середовища, на субсидії найбіднішим регіонам країни і найбіднішим громадянам тощо [3, с.18].

Податки з фізичних осіб, беруть участь у перерозподілі валового внутрішнього продукту, а отже, є частиною єдиного процесу відтворення і виступають у специфічній формі виробничих відносин, які формують їх суспільний зміст. Суспільний характер податків розкриває їх взаємозв'язок з іншими економічними категоріями, внутрішній зв‘язок елементів податку оцінює їх вплив на виробничі відносини і виробничі сили в суспільстві, через що розкривається глибинна сутність податків.

Список використаних джерел:

1.Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. ғ2755-

VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

2.Лісовська В. С. Адміністративно-правове забезпечення реалізації прав фізичних осіб-платників податків в Україні / В. С. Лісовська // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. – 2010. – ғ 1. – С. 40-42.

3.Мельник В. М. Оподаткування: наукове обґрунтування та організація процесу : монографія / В. М. Мельник. – К.: Комп‘ютерпрес,

2006. – 277 с.

Владислав Чигрин Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ БАНКІВ, ОПТИМІЗАЦІЯ ЇХ СТРУКТУРИ

В умовах дефіциту фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання формування ресурсів банківських установ, оптимізації їхньої структури та вибору стратегіїефективного управління ними. Банківська система повинна володіти сукупністю ресурсів, достатніхдля кредитування поточних потреб суб‘єктів господарювання, формування відповідних резервів,

підтримки власної ліквідності, тому управління фінансовими ресурсами банківських установнеобхідно розглядати за умови оптимізації банківської діяльності[2].

Метою дослідження є проблематика розвитку та удосконалення діяльності банків в частині операцій з ресурсами.

Широке коло питань, пов‘язаних з дослідженням ефективності формування фінансових ресурсів, залученням коштів до банківських установ

555

та визначенням раціональних підходів щодо їхнього розміщення висвітлено в

Н.Д. Барковського, О.І. Лаврушина, Н.Г. Антонова, серед західних вчених: Р. Костер, Д.Полфреман, Ж.Рівуар, Дж.Ф.Сінкі та інші.

У ринкових умовах важливого значення набуває покращення діяльності банківських установ щодо формування фінансових ресурсів, оскільки у своїй роботі ці установи повинні задовольняти потреби суспільства, швидко адаптовуватися до змін в економіці країни.

Банківські установи для забезпечення своєї фінансової діяльності повинні мати певну суму коштів, тобто ресурси. Банки переважно працюють на залучених грошових ресурсах, тоді як підприємство працює на власних коштах, звертаючись при потребі за кредитом до установ банківської системи [1].

На сьогодні питання пошуку нових шляхів залучення ресурсів банків є досить важливим. Адже основою для соціально-економічного процвітання банківської установи є розвиток ринку фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси банку – це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку [1]. Вони є джерелом виробничого та соціального розвитку, використовуються для здійснення дохідних операцій з метою досягнення високих фінансових результатів. Зрозуміло, що ресурси банку – це не тільки фінансові, а й технічні, трудові, інформаційні тощо. Однак, їх доцільно насамперед розглядати з фінансової точки зору, оскільки усі можливі види таких ресурсів не можуть використовуватися без наявності фінансових джерел. Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями фінансові ресурси банків поділяють на власні, залучені кошти, відповідно до джерел їх формування. Протягом останніх років відбувалися зміни у структурі фінансових ресурсів банків. Динаміка змін у структурі банківських ресурсів наведена на рис. 2.

Рис.2. Динаміка складу та структури фінансових ресурсів банків України за 2010-2014 рр.[3]

556

Фінансові ресурси банків України в 2014 року становлять 1277,5 млн.грн., що порівняно з аналогічним періодом 2010 року у 1,5 рази більше. В тому числі сума зобов‘язань банків у 2010 році склала 753,2 млн. грн., а на початок 2014 року – 1084,9 млн.грн. Посилаючись на показники зобов‘язань банків, питома вага на 2010 рік складає 86,2%, а у 2014р.- 84,9%, що 1,4 рази більше ніж за базовий період.

Що стосується залученого капіталу 2014 р., то він порівняно з 2010р. збільшився у 1,9 раз. Виходячи з цього відхилення між 2014р./2010р. дорівнює 331,7 млн. грн., а питома вага в свою чергу – 1,3%.

Розглядаючи залучений капітал, можна сказати, що спостерігається тенденція зменшення його розміру у 0,8 раз. Звісно присутнє відносне відхилення, яке становить – 57,5 млн. грн., а питома вага – -16,0%.

Інші зобов‘язання, в аналізованому періоді, збільшилися у 2 рази. Так у 2010 році вони складають 37,4 млн. грн., а вже у 2014 році – 7,7 млн. грн. Відповідно до попередніх даних відхилення дорівнює 39,0 млн. грн., питома вага – 1,7%.

Власний капітал на протязі всього періоду помірно збільшився у 1,6 раз. Звернемо увагу, що у 2010 році сума капіталу становила 120,2 млн. грн., а в 2014– 192,6 млн. грн.. Питома вага складає 13,8% та 15,1% відповідно.

Звідси випливає, що головним джерелом ресурсів банків є залучені кошти, які становлять близько 85% загального обсягу ресурсів, що в цілому відповідає світовій банківській практиці.

Значний приріст власного капіталу українськими банкми в аналізований період вказує на позитивну динаміку, проте, капітал відчизняних банків набагато менший за капітал зарубіжних. Тому його нарощування має бути одним із пріоритетних завдань кожного банку [4].

Для банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами та термінами.НБУ рекомендує при аналізібалансовогозвіту банкувикористовувати показник співвідношення кр едитів ідепозитів.Цей показник характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити.

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Отже основною проблемою формування фінансових ресурсів банків є розбіжність строків залучення та розміщення ресурсів, тобто не вирішено остаточно завдання забезпечення ліквідності та платоспроможності, тому необхідно підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами, оскільки надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і

557

підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу призводить до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів і ринкової вартості акцій.

Список використаних джерел:

1.Дрогоруб І.В. Взаємозв‘язок дефініцій «фінансові ресурси банку», «ресурси банку», «ресурсна база банку»/ І. В. Дрогоруб //Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. – 2014. – ғ 25. –

С. 104-108.

2.Мингазієва Е.В. Сучасні аспекти формування ресурсної бази комерційного банку./Е.В.Мингазієва// Культура народов Причерноморья. –

2012. – ғ 222. – С. 98-100.

3.Рущинин Н.М. Фінансові ресурси банків та особливості їх формування в сучасних умовах/ Н.М. Рущинин//Наукова конференція професорсько-викладацького складу і аспірантів.–2014.

4.Тюренкова К.Ю. Сутність, джерела формування та значення фінансових ресурсів комерційного банку/К.Ю.Тюренкова/Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіону. – 2011. – С.289-292.

Марина Шаповал Науковий керівник: Сапич В.І., к.е.н., доц.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ

СУТНІСТЬ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРОЦЕДУР ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВУ (НЕСПРОМОЖНОСТІ)

Кредитування пов‘язано з ризиком, зумовленим можливим невиконанням своїх обов‘язків позичальником. Відомо, що цей ризик є один з найзначніших ризиків банку.На сучасному етапі особливого значення набувають законодавчо визначені багатоваріантні можливості запобігання банкрутству (неспроможності) боржника. За допомогою процедур банкрутства(неспроможності), перш за все, процедур запобігання банкрутству, як судових, так і тих, що здійснюються поза межами судового провадження, мінімізується негативний вплив на економіку процесів, які пов‘язані із неплатоспроможністю учасників ринкового середовища, пом‘якшуються наслідки, що зумовлені змінами, котрі мають місце в національній економіці. Саме застосування процедур запобігання банкрутству(неспроможності) дозволяє не тільки задовольнити вимоги кредиторів, а й відновити платоспроможність суб‘єктів господарювання, врегулювати їх борги та захистити інтереси [1, с.3].

Актуальність дослідження теоретичних проблем, пов‘язаних із класифікацією, систематизацією та визначенням процедур запобігання банкрутству (неспроможності), зумовлюється відсутністю комплексних досліджень у зазначеній сфері, недосконалістю нормативних приписів, що регламентують відповідні відносини й іншими чинниками.

558

Аналіз існуючих чинних положень вітчизняного законодавства, приписи яких регламентують процедури запобігання банкрутству (неспроможності), дозволяє стверджувати, що їх коло досить різноманітне та багаточисленне. Насамперед, це стосується досудових процедур запобігання банкрутству(неспроможності). До таких процедур належать:

процедура санації, передбачена положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. ғ 2343-ХП, яка провадиться до порушення справи про банкрутство щодо суб‘єктів-боржників усіх форм власності;

досудова санація з одночасним здійсненням реструктуризації, що застосовується лише до підприємств агропромислового комплексу відповідно до положень затвердженої Кабінетом Міністрів України постанови «Про особливості проведення санації підприємств агропромислового комплексу» від 16.06.1998 р. ғ 922;

досудова процедура санації та досудова процедура реструктуризації, які можуть застосовуватися щодо державних підприємств, підпорядкованих Міністерству промислової політики України, та господарських організацій, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50% і функції з управління корпоративними правами яких належать Міністерству промислової політики України згідно з приписами Положення про реструктуризацію підприємств, затвердженого наказом цього Міністерства від 18.07.2008 р.

В аналізі кредитоспроможності основною проблемою особи виступає неточність даних, недостатня база знань про минуле клієнтів та необхідність працювати з лінгвістичними характеристиками, які важко піддаються математичній обробці [2, с.106].

Відносини запобігання банкрутству (неспроможності) являють собою сукупність матеріальних, організаційних, процесуальних та інших взаємопов'язаних суспільних відносин, що складаються між боржником та його кредиторами, між названими особами та учасниками провадження у справі про банкрутство, а також господарським судом у зв'язку та внаслідок з неплатоспроможністю боржника, що виникла у зв'язку з незадовільними результатами здійснення останнім господарської діяльності. Реалізація цих відносин має на меті відновлення платоспроможності боржника, врегулювання його боргів і запобігання банкрутству(неспроможності) та ліквідації неплатоспроможного боржника [3, с.56].

Дослідження процедур запобігання банкрутству (неспроможності) свідчить, що це певне цілісне утворення, яке вимагає чіткої систематизації. Спираючись на зазначене, у системі процедур запобігання банкрутству (неспроможності)можна визначити наступні структурні елементи:

судові процедури, що здійснюються в межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність) – санація боржника, мирова угода;

559