зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Ольга Ступіна Науковий керівник: Тичук Т. О., викладач-спеціаліст ІІ категорії економічних дисциплін

Вінницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ

УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ – ШЛЯХ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Після підписання угоди про Асоціацію з Європейським Союзом швидких змін зазнають чимало сфер функціонування держави. Значне реформування стало потребою для успішного розвитку нашої держави серед країн Європи. Серед інших, важливим залишається питання про реформування бухгалтерського обліку.

За умови євроінтеграції перехід до більш досконалої форми звітності за Європейським зразком є логічним і правильним кроком.

Важливим фактором в розвитку загальних правил введення бухгалтерського обліку і складання звітності, є розвиток міжнародної торгівлі і поява багатонаціональних компаній. З метою загального взаєморозуміння бланки фінансової звітності було уніфіковано. Важливу роль в цьому відіграли Міжнародні Стандарти Фінансової Звітності (далі МСФЗ).

Згідно цими стандартами установлювались три важливі форми звітності, дві з яких є обов‘язковими. Такими є «Звіт про фінансовий стан» «Звіт про сукупний дохід» і «Звіт про рух грошових коштів». Якщо перші дві із зазначених є загальними і обов‘язковими, то третю форму використовують не усі країни Європи. Звичайно, це не уся звітність.

Такі країни як Бельгія, Франція, Німеччина та інші обов‘язково повинні подавати так званий «Суспільний (соціальний) баланс». В даному звіті зазначається: кількість працівників найманих на роботу; витрати на оплату праці; охорону здоров'я і техніку безпеки; забезпечення умов роботи; навчання кадрів; виробничі зв'язки; забезпечення соціальних умов праці. Даний звіт є важливим з суспільної сторони, адже забезпечує умови праці і дотримання законодавства про працю.

Також можуть бути представлені «Звіт про нерозподілений прибуток», «Звіт про зміни у власному капіталі» та примітки до звітності.

У розрізі безпосередньо самих звітів є суттєва різниця між українською і європейською формами.

Спершу варто зазначити, що в Україні форма ғ1 «Звіт про фінансовий стан» є незрозумілим, з європейського погляду, статті, які у практиці майже не використовуються, наприклад «Відстрочені податкові активи». Також у Європі прийнято не друкувати тих статей які не використовуються конкретно на цьому підприємстві, і зазначення яких не є обов‘язковим.

Форма ғ2 «Звіт про сукупний дохід» є непрактичним європейцям вже через застосування 4 розділів. Навіщо представляти 3 кінцевих розділів не є ясним. Розділ 2 «Сукупний дохід» можна побачити у Формі ғ4 «Звіт про

351

власний капітал» у набагато ширшому значені, до того ж малий і середній бізнес, який в Україні в більшості, майже не заповнює його.

Розділ 3 « Елементи операційних витрат» є просто збором даних, призначення яких, зовнішньому користувачеві, не зрозуміло.

Розділ 4 «Розрахунок показників прибутковості акцій» не заповнюється більшістю підприємств, через відсутність операцій з акціями. Через несильно розвитий бізнесовий простір в Україні, і погано розвинуту фондову біржу, акційними операціями займається в основному великий бізнес, відповідно цей розділ заповнюють лише вони.

І найголовніше всі ці показники, відображаються не у Розділі 1, де визначається фінансовий результат підприємства і податок на прибуток, відповідно це є просто додаткові показники.

Аналогічна форма, згідно європейських стандартів, поділу на розділи немає, кінцевим є результат діяльності підприємства – податок або збиток.

Система розрахунків, звичайно, така ж: Доходи – Витрати – Податок на прибуток = Чистий прибуток (збиток). Тут важливий є те, як цей звіт розшифровується у примітках, де всі узагальнені показники знаходять своє повне розкриття у розрізі всіх складових.

В Україні доволі багато показників «Інші відрахування» «Інші активи» і просто «Інші». Проте бухгалтерський облік є точним і конкретним, його призначення слідкувати за всіма матеріальними ресурсами, і конкретно вказувати що, куди, і навіщо. Туманна категорія «Інші» створю прекрасну можливість для прикриття всіх бухгалтерський помилок, а також для процвітання тіньового ринку.

Погано продумана форма ғ2 «Звіт про сукупний дохід» укріплює думку частки підприємців про непотрібність бухгалтерського обліку, хоча, звичайно, ця думка існує через загальну недосконалість, і нерозвиненість бухгалтерського обліку в Україні.

Дивлячись в цілому на Звіт про сукупний дохід, людині яка не вивчала бухгалтерський облік, важко зрозуміти, що саме в ньому зазначено. А це є важливо, тому що, це результат, це те на що було покладено багато зусиль, грошей і часу. Це те що показує з чим ми йдемо в майбутнє, і чи воно є. Цей документ показує що у нас працює, а що потрібно змінити, він показує витрати які можна зменшити, а які можна взагалі не мати. Він відображає доходи, і їх динаміку. Тим самим даючи знати, що потрібно зробити пріоритетним.

Детальне розкриття сукупних показників у примітках, дозволяє точно і детально зрозуміти потік ресурсів. Такий звіт, яким він ведеться у Європі, може бути прочитаний, не лише людиною, що добре знається на бухгалтерському обліку, а й особами, що опосередковано знаються в економіці і фінансах, без сторонньої допомоги.

Важливо також, що у багатьох країнах Європи фінансова звітність публікується разом з аудиторським висновком. Це пов‘язано з тим що основний обов‘язок бухгалтерського обліку – достовірність. Аудиторський висновок засвідчує правдивість даних і їх коректне подання.

352

Потрібно не забувати, що бухгалтерський облік, створений для контролю, і для покращення матеріального стану підприємства. Керівництво повинне, читаючи результати обліку приймати управлінські рішення, які ведуть до матеріального покращення. Саме для цього існує оперативний облік, і фінансова звітність.

Список використаних джерел:

1.Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. ғ996-XIV.

2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999. ғ87.

3.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99р. ғ131.

4.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 28.10.1998. ғ1706.

5. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. –8-е вид., перероб. і доп. – Житомир: ЖІТІ, 2011. –672 с.

Марина Тадеуш Науковий керівник: Откаленко О.М., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОБОВ’ЯЗКОВІ УТРИМАННЯ ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ: СКЛАД, РОЗМІР, ПОСЛІДОВНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ.

Зміни сучасності економіки України обумовили розробку та впровадження Податкового кодексу України, що вніс корективи до нормативно-правових актів з нарахування заробітної плати, нарахувань на неї та утримань з окресленого доходу працівників підприємства, та зумовив розробку нового методичного роз‘яснення, що уточнює в сукупності окремі положення щодо складу заробітної плати, переліку утримань, їх розміру, послідовність проведення та відображення в обліку.

Дослідженню питання ведення обліку розрахунків за заробітною платою приділена достатня увага провідних українських вчених-економістів. Проте остаточно проблему не вирішено щодо систематизованого розгляду порядку здійснення утримання із заробітної плати податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), військового збору (ВЗ), строків виплати зарплати, узагальнення в інформаційній системі підприємства – на облікових рахунках.

Заробітна плата складається з двох частин: заробітна плата за першу половину місяця (аванс) та за другу половину місяця (безпосередньо заробітна плата). Необхідність виплати заробітної плати два рази на місяць обумовлена вимогами статті 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України ―Про оплату праці‖ ғ 108/95 – ВР від

24.03.1995 р., згідно яких:

353

-заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;

-розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника [1, 2].

Міністерство праці та соціальної політики у Листі ғ 912/13/155-10 від 09.12.2010 р. здійснило роз‘яснення, що заробітна плата, за першу половину місяця (15 календарних днів) має виплачуватись в період з 16 по 22 число, а за другу – з 1 по 7 число [3].

Утримання із заробітної плати працівників підприємств виробничої сфери здійснюються на загальних підставах відповідно до чинного законодавства. Усі утримання поділяють на обов‘язкові та добровільні. Останні здійснюють за заявами (згодою) працівників. Зосередимо увагу на обов‘язкових утриманнях, до яких належать:

1) єдиний соціальний внесок на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування;

2) податок на доходи фізичних осіб - відраховується щомісячно із загального оподатковуваного доходу як за місцем основної роботи, так і з доходу, отриманого від роботи за сумісництвом;

3) військовий збір - це сума нарахованого доходу, зазначеного як об‘єкт оподаткування. Тобто при визначенні бази обкладення ВЗ доходи, які є об‘єктом обкладення ВЗ, не зменшують на суми утриманих із них ПДФО, ЄСВ, інших платежів, а також ПСП (за наявності права на неї)

Згідно із законодавством загальна сума обов‘язкових відрахувань (утримань) із заробітної плати працівників не повинна перевищувати 20 %, а

вокремих випадках – 50 % суми зарплати, що належить до виплати працівникові.

Тож, роботодавець повинен утримувати із заробітної плати працівників суму єдиного соціального внеску, яка складає 3,6 % від суми нарахованої заробітної плати (п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України ғ 2464-VI від 08.07.2010 р.) та податок на доходи фізичних осіб, який складає 15 % від суми нарахованої заробітної плати, зменшеної на суму єдиного внеску на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування та податкової соціальної пільги (п. 164.6 Податкового кодексу України) [4].

Ставка військового збору установлена на рівні 1,5 % бази обкладення ВЗ. Розмір ставки єдиний і не залежить від розміру нарахованого платнику доходу.

Правом на податкову соціальну пільгу (ПСП) можуть скористатись працівники, чия заробітна плата не перевищує граничного розміру доходу, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженому на 1,4 та округленому до найближчих 10 гривень (1710 грн.).

354

Згідно пп. 169.2.3 ПКУ [4] податкова соціальна пільга не може бути застосована до:

а) доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; б) заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового

місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад‘юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

в) доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Таким чином, дослідивши діючу систему здійснення утримань з заробітної плати, її сплати та відображення в обліку, було виявлено, що: поперше, нарахована сума виплати працівникам за роботу, виконану ними протягом звітного періоду, визнається поточним зобов‘язанням; по-друге, роботодавець повинен проводити утримання із заробітної плати працівників в певній черговості, тобто спочатку суму єдиного соціального внеску, потім – податок на доходи фізичних осіб від суми нарахованої заробітної плати, зменшеної на суму єдиного внеску на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування, податкової соціальної пільги, яка починає застосовуватись з дня отримання роботодавцем заяви працівника про застосування податкової соціальної пільги (заява подається в довільній формі) та військового збору. Під час нарахування заробітної плати (доходу) у будь-якій не грошовій формі базою оподаткування ПДФО є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, помножена на так званий ―натуральний коефіцієнт‖.

Список використаних джерел:

1.Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 р. ғ 108/95 – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua.

2.Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 31.07.2014 р. ғ 1621-VII

3.Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. ғ 322-VIII

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.search.ligazakon.ua.

4.Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов‘язкове державне соціальне страхування: Закон України ғ 2464-VІ – Режим доступу: http://salary.logicland.com.ua.

Марина Тадеуш Науковий керівник: Патраманська Л.Ю., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ СКЛАДОВИХ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ АУДИТУ В УКРАЇНІ

Реалізація стратегічного курсу України на побудову соціально орієнтованої економіки європейського типу і забезпечення її сталого розвитку потребує суттєвого підвищення ефективності механізму управління

355

аудиторською діяльністю та одного з його найважливіших елементів – системи контролю якості аудиту (СКЯА). На сьогодні в Україні немає достатнього законодавчого фундаменту і досвіду судових розглядів позовів щодо аудиторських фірм (аудиторів), відпрацьованих методик оцінювання розмірів збитку користувачів від неякісного аудиту, тому головним шляхом підвищення якості аудиту в сучасних умовах поки що лишається професійний контроль за якістю аудиторських перевірок.

Значний внесок у дослідження теоретичних і прикладних аспектів проблеми контролю якості аудиту та аудиторських послуг зробили такі вітчизняні спеціалісти, як М. Білуха, Ф. Бутинець, Г. Давидов, І. Дмитренко, Н. Дорош, Г. Закружна, Л. Кулаковська, Л. Очерет, В. Пантелєєв, Ю. Піча, О. Петрик, В. Савченко, О. Тігнян, Б. Усач та ін.

Метою дослідження є обґрунтування підходу щодо становлення інституціональних складових розвитку системи контролю якості аудиту в Україні.

Проблема якості аудиту в країнах – учасницях Євросоюзу та Україні стала особливо актуальною останніми роками. Яскравим вираженням цієї тенденції є введення Комісією Європейського Співтовариства відповідних положень:

-рекомендації на основі таких умов Договору про ЄС, особливо ст.211 абз.2, а саме – Директиви Ради 84/253/ЕЕС ―Про порядок затвердження осіб, які уповноважені проводити аудит бухгалтерських документів― затверджує вимоги до осіб, яким дозволено займатись аудиторською діяльністю (здійснювати аудит);

-інформаційного повідомлення ―Перспектива розвитку аудиту в Європейському Союзі‖. Окрім цього було створено Комітет Євросоюзу з питань аудиту, який вирішив вважати питання забезпечення контролю пріоритетними у своїй діяльності і в процесі дискусій з цього питання дійшов висновку, що кожна країна Євросоюзу повинна мати систему забезпечення якості аудиту [1].

Високоякісний аудит не тільки гарантує достовірність оприлюдненої фінансової звітності, а й захищає інтереси акціонерів, інвесторів, кредиторів та інших власників цінних паперів. До цього варто додати, що після того як Комісія Європейського співтовариства випустила інформаційне повідомлення ―Перспектива розвитку аудиту в Європейському Союзі‖, було створено Комітет Євросоюзу з питань аудиту, який вирішив вважати питання забезпечення контролю пріоритетними у своїй діяльності і в процесі дискусій

зцього питання дійшов висновку, що кожна країна Євросоюзу повинна мати систему забезпечення якості аудиту.

Відомо, що 27 травня 2004 року була створена Комісія Аудиторської палати України з контролю якості та професійної етики. Головним завданням цієї комісії є здійснення політики і процедур забезпечення високої якості внутрішніх аудиторських послуг та відповідності їх вимогам Закону України «Про аудиторську діяльність», стандартам аудиту та етики.

Аудиторська палата України оприлюднює стандарти та положення,

356

порівняно з якими оцінюватимуться політика і процедури контролю якості аудиторських фірм. Ці стандарти та положення визначають мету заходів контролю якості. Обов'язком кожної фірми є запровадження політики і процедур, що забезпечують достатню впевненість у досягненні цієї мети. Обов'язком фірми також є довести політику і процедури до працівників фірми у такий спосіб, щоб забезпечити достатню впевненість у тому, що політика та процедури є зрозумілими.

На виконанні статті 12 Закону України «Про аудиторську діяльність»,а також відповідно до Міжнародних стандартів контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг, які застосовуються в Україні в якості національних АПУ затвердила Положення щодо національної практики контролю якості 1 «Організація аудиторськими фірмами й аудиторами системи контролю якості аудиторських послуг» (ПНП КЯ 1) та Концептуальну основу контролю аудиторської діяльності в Україні. Ці документи відображають в основному концептуальні положення формування системи внутрішньо-фірмового контролю якості аудиторських послуг, однак не розкриває методології оцінки якості і не відображають реальний інструмент такої оцінки.

Цілком поділяємо підхід Дмитренко І. щодо оцінки якості аудиторської діяльності, котрий полягає в тому, що результативним показником при такій оцінці (як на рівні локальних завдань, так і на рівні самооцінки аудиторської діяльності фірми) є інтегральний коефіцієнт якості, котрий формується на основі локальних коефіцієнтів, котрі відображають стан відповідних об‘єктів оцінювання щодо вибраних критеріїв. Коефіцієнти якості повинні ґрунтуватися на єдиній методиці бальної оцінки із застосуванням спеціальних опитувальників – контрольних листів [4].

Аудиторська палата України разом зі Спілкою аудиторів України і Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України здійснюють внутрішній моніторинг аудиторських висновків. Важливим аспектом в СКЯА є дотримання аудиторами принципу конфіденційності. Зобов'язання аудитора додержувати умови конфіденційності не вважаються порушеннями, коли конфіденційна інформація й документація його клієнтів передаються (стають доступними) тим, хто здійснює перевірку якості його аудиторської діяльності. Це означає, що передавання аудитором робочої документації в руки тих, хто перевіряє якість аудиторського висновку, не є порушенням принципу конфіденційності. Перевіряючий якість аудиту має додержуватися тих самих правил конфіденційності, що й практикуючий аудитор, який працює на замовлення клієнтів [1].

Таким чином, контроль якості аудиторських послуг – це система контролю зовнішніх і внутрішніх органів управління з метою недопущення аудиторами і аудиторськими фірмами порушень чинного законодавства та аудиторської етики. Для аудиторів дуже важливо, щоб їх клієнти, а також треті особи, що користуються фінансовою звітністю довіряли якості аудиту і інших наданих їм послуг. Контроль за якістю аудиту повинен здійснювати безпосередньо як сам суб‘єкт аудиторської діяльності в Україні, так і

357

зовнішні суб‘єкти контролю, тобто Аудиторська палата України, Спілка аудиторів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та їх органи на місцях.

Список використаних джерел:

1.Акєнтьєва О. Б., Любимий О. В. Контроль якості аудиту: реалії та шляхи розвитку // Materiały IV Międzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Naukowym progres na rubieży tysiącleci – 2013» – Tym 5. Ekonomiczne nauki.: Przemyśl. Nauka i studia, 2013. – С. 47-50.

2.Рекомендації Комісії Європейського співтовариства щодо забезпечення якості аудиту в країнах Євросоюзу// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. − 2014. – ғ4. − С. 20-29.

3. Положение по национальной практике контроля качества услуг 1 ―Организация аудиторскими фирмами и аудиторами системы контроля качества аудиторских услуг‖, утверждено решением АПУ от 27.09.2013. ғ182/4. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.sau-apu.org.ua.

4.Дмитренко И. Н. Алгоритм оценки качества аудиторской деятельности//Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції ―Майбутнє-аудит‖‖– Кривий Ріг: Видавничій дім, 2013. – Т.2. – С.44-47.

Валентина Телегіна Науковий керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

Сьогодні, на практиці, бухгалтерський облік займає вагоме місце не тільки в управлінні суб‘єктами господарювання, але і в прийнятті державних рішень, рішень на ринку капіталу. Він виріс з інформаційної системи на рівні підприємства і набув вершин важливої, невід‘ємної складової соціальноекономічного простору в межах держав та у всьому діловому світі. Бухгалтерська спеціалізація значно посилила позиції у розбудові сучасних економічних професій.

Натомість теорія бухгалтерського обліку не встигає за зростанням практики. Обмежено декларуються функції, предмет і об‘єкти обліку. Методологічні новації, наприклад у питаннях оцінки, звітності, обробки інформації не мають фундаментальних обґрунтувань.

Спроби обґрунтування інституціональної теорії бухгалтерського обліку (ІТБО) були зроблені О.М. Петруком і Л.А. Чайковською, С.Ф. Легенчуку, а основи закладені В.М. Жуком.

Інституціональна теорія є вершиною сучасної економічної думки. Вона здатна не тільки пояснити причини успішності чи неуспішності різного роду економічних систем, але і визначити фактори і шляхи подолання проблем, що створюють інститути. Вона орієнтує практику на зміну інститутів для досягнення бажаних результатів. До того ж, інституціональна платформа для

358

змін в теорії бухгалтерського обліку буде зрозумілою для широкого загалу економічної науки.

За основоположниками інституціональної теорії інститути – це звички, стереотипи думок і дій, що спираються на традиції, ментальність, що в комплексі впливає на економічну діяльність. Інститути, одночасно з неформальними мають і формальну ознаку – оформлення в закони («правила гри») і далі в структури, професійні об‘єднання тощо. Бухгалтерська діяльність, в усіх її складових, від правил побудови (гри) і до професійного оформлення, має також, інституційні ознаки [1, с.100].

Держава стає найвищою організацією координації інституційних відносин, що формує універсальні принципи поведінки для більшості суб‘єктів. Будучи інститутом особливого роду, держава створює так званий "інституційний корсет", що підтримує ринкове середовище в необхідній формі. Такий корсет складається із спеціальних видів діяльності держави – законодавчої, адміністративної, контрольної, наглядової, захисної, яким відповідають інституційні інструменти й установчі структури, що встановлюють для господарських агентів універсальний порядок дій [2, с. 78].

У інституційному середовищі бухгалтерський облік посідає важливе місце як спрямовуючий, регулюючий та контролюючий механізм. Про це свідчить присутність в обліку інституційного підходу як у практичній площині, так і в теоретичному аспекті. У практичній площині підхід присутній, по-перше, як інститут – набір положень, стандартів, законів, яких потрібно дотримуватися суб‘єктам господарювання (зокрема, Міжнародні стандарти фінансової звітності), на основі яких розробляються та впроваджуються у економічне життя національні П(С)БО); по-друге – як організація (бухгалтерський апарат, бухгалтерія), що реалізує ці норми: обліковий апарат в умовах інституційного підходу розглядається як окрема інституція (організація) в управлінській структурі підприємства, що регулює усі його економічні процеси через принципи та методи обліку. При цьому суб‘єктами, що регулюють усі ці процеси та виконують облікові роботи, є бухгалтери. Їх поведінка підпорядковується інституційному підходу, оскільки потребує організації та регулювання діяльності як кожного працівника, щодо виконання ним посадових обов‘язків, так і колективу в цілому.

Аналіз контролюючої складової інституціонального забезпечення розвитку бухгалтерського обліку в Україні засвідчив:

-роль державних структур цієї складової в інституціональному забезпеченні бухгалтерських реформ не визначений чинним законодавством;

-ця складова не забезпечує контроль дотримання суб‘єктами господарювання визначеної методології та інших «правил» бухгалтерського обліку в силу першочергової націленості на виконання функцій за прямим призначенням діяльності (податки, фін послуги, використання бюджетних коштів тощо);

-через відомчі інтереси блокується виключне визнання бухгалтерських даних в провадженні звітної та податкової політики. Останнє принижує

359

значення бухгалтерської інформації на всіх рівнях управління, додає роботи бухгалтерським службам, не сприяє розвитку вищих за ієрархією складових бухгалтерського інституту.

Щодо регуляторної складової розвитку бухгалтерського обліку встановлено наступне:

-в діяльності всіх державних регуляторних органів бухгалтерські проблеми є другорядними, що зумовлює необхідність створення в Україні нового й окремого регуляторного органу з бухгалтерського обліку, куди мають ввійти більше, ніж сьогодні, суб‘єктів методологічного впливу. До нього слід обов‘язково включати державні органи, що відповідають за управління стратегічно важливими галузями економіки та представників об‘єднань бухгалтерської професії;

-новому регуляторному інституту, який об‘єднував би більше суб‘єктів методологічного впливу на облік, потрібно визначитись із системою оцінок ризиків виконання його вимог суб‘єктами господарювання. Останнє дозволить регулятору зосередити свої обмежені методологічні ресурси на власних суттєвих вимогах до частини звітності;

-необхідно зміцнювати контрольні функції регуляторних інститутів та законодавчо надавати їм достатньо повноважень для вжиття оперативних та дієвих заходів щодо дотримання «правил» бухгалтерського обліку.

Для того, щоб змінити або реформувати будь-який інститут, зазвичай доводиться змінювати й інші інститути, особливо ті, які займають вище місце

вінституційній ієрархії. Ось чому реформи по створенню інституційного забезпечення бухгалтерського обліку, зазвичай вимагають не поодиноких, а комплексних зусиль, що в Україні не простежується [3,с. 102].

Найперші в інституційній ієрархії є формальні інститути – «правила гри» за Нортом [4]. У наших дослідженнях це законодавство з бухгалтерського обліку, П(С)БО та затверджені Мінфіном методичні рекомендації, роз‘яснення стосовно П(С)БО. За інституціональною теорією, що засвідчує і практика, формальні інститути забезпечення бухгалтерського обліку змінюються швидко.

В Україні лише формується дієвість регуляторних інститутів. Визначається їх структура, мета та функції в інституціональному забезпеченні розвитку бухгалтерського обліку. Такий же стан і в організаційних складових: професійних інститутах, інститутах освіти, науки і інформатизації.

Отже, розвиток бухгалтерського обліку базується на складній системі інституціонального забезпечення. Вона взаємопов‘язана та взаємозалежна. За інституціональною теорією, можна реформувати яку-небудь одну складову без врахування стану розвитку інших, особливо тих, які за ієрархією займають вищий щабель. Тому головним завданням інституціональної теорії бухгалтерського обліку є розробка фундаментальних основ зростання обліку від «замкнутої» на практиці системи до вагомого інституту національних та глобальних соціально-економічних просторів.

360