зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

порушення порядку обчислення податку на прибуток (ст. 123 ПКУ, пп.

129.1.2 ПКУ);

правильністю заповнення податкових декларацій із податку на прибуток [2];

повнотою сплати податку на прибуток (п. 126.1 ПКУ).

Але мова йде про звільнення лише від відповідальності, тобто тільки про штрафні санкції та пеню. І якщо за результатами перевірки виявиться, що підприємство занизило податок на прибуток за 2015 рік, йому доведеться доплатити суму заниження. Не буде послаблень і щодо своєчасності подання декларації.

Отже, зміни, що заплановані кардинально перетворюють податкову систему держави, є надзвичайно важливими та потребують подальшого вивчення та дослідження.

Список використаних джерел:

1.Податковий кодекс України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 02.12.2010р. ғ 2755-VІ.

2.Кодекс України про адміністративні правопорушення, затверджений Постановою Верховної Ради Української РСР від 07.12.84

ғ8074-10, із змінами та доповненнями.

3.Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. ғ 71-VIII.

Віта Павленко Науковий керівник: Сегеда С. А., к. е. н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Розвиток ринкових відносин в Україні підвищує рівень відповідальності суб'єктів господарювання за результатами своєї діяльності, які значною мірою залежать від забезпечення основними засобами, їх технічного стану та ефективності використання. Тому актуальною проблемою є визначення ефективності використання основних засобів виробництва з урахуванням оцінки їх технічного стану, використання та виявлення резервів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня використання основних засобів суб‘єктами господарювання.

Проблема ефективного використання основних засобів і підприємств посідає чільне місце у дослідженнях таких українських економістів як В. Мацибора, Н. Богацька, І. Чорна.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства залежить від певних чинників. Останніми роками збільшилось значення речових факторів виробництва – основних засобів. Проблемою є їхнє збереження,

281

переоснащення для подальшої роботи на підприємстві. Збільшення обсягу виробництва відбувається завдяки ефективному використанню основних засобів [3].

Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:

1)екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів;

2)інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:

поліпшення складу, структури і стану основних засобів підприємства;

удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці [4].

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення термінів експлуатації основних засобів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних засобів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних засобів.

Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації термінів експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників використовуючи графічний спосіб.

282

Розширити відтворення основних засобів можна за допомогою таких заходів:

технічного переозброєння діючого підприємства; реконструкції виробництва; розширення виробничих потужностей підприємства;

нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.

Поліпшене використання основних виробничих фондів є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значні частини витрат, які утворюють собівартість продукції (робіт), пов'язане з використанням основних виробничих фондів. Так, у собівартості продукції витрати на експлуатацію обладнання становлять біля 20%, транспортні витрати 10-12%.

Доцільно підвищувати ефективність використання основних виробничих фондів за рахунок:

1)підвищення ефективності використання (основних виробничих фондів за рахунок) річного робочого часу;

2)підвищення ефективності використання внутрішнього часу;

3)підвищення ефективності збільшення змінності використання основних виробничих фондів;

4)підвищення ефективності використання календарного часу [2].

Аналіз та узагальнення методів роботи колективів комунальних

підприємств дозволяє встановити основні шляхи поліпшення використання основних виробничих фондів та підвищення фондовіддачі.

По-перше, технічне удосконалення і модернізація обладнання. Це досягається за рахунок підвищення потужності верстатів, механізації та автоматизації допоміжних і транспортних операцій.

По-друге, збільшення тривалості роботи, обладнання на протязі доби, місяця, року. Досягається за рахунок збільшення змінності роботи, скорочення часу на технічне обслуговування і капітальні ремонти, зменшення простоїв.

По-третє, збільшення кількості та питомої ваги діючого обладнання в складі всього обладнання на підприємстві.

Інтенсивний шлях поліпшення ефективності використання основних виробничих фондів передбачає збільшення продуктивності роботи, тобто кількості продукції (робіт), що виробляється за одиницю часу (робочий час, зміна, доба) на одиницю обладнання.

Поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства пов‘язано та супроводжується покращенням умов праці, підвищенням в виробничій діяльності функцій управління механізмами [1].

Отже, на сьогоднішній день спостерігається безліч проблем використання основних засобів підприємств. Підвищення ефективності використання основних засобів в даний час має величезне значення. Підприємства, що мають в своєму розпорядженні основні засоби, повинні не

283

тільки прагнути їх модернізувати, збільшувати час роботи обладнання, поліпшувати склад, структуру і склад основних засобів, але і максимально підвищувати ефективність використання того, що є із застосуванням переважно інтенсивних методів. Тому, щоб використання основних фондів було справді економічно вигідним та ефективним, необхідно стежити за його технічним станом; залучати фахівців при проведенні складних ремонтів; вивчати ринки виробництва; залучати спеціалістів маркетингового відділу; підвищувати рівень спеціалізації виробництва; усувати простої; модернізувати устаткування; поліпшувати склад, структуру й стан основних фондів підприємства; удосконалювати планування, управління й організацію праці та виробництва; знижувати фондомісткість; підвищувати фондовіддачу та продуктивність праці на підприємстві.

3.Панасюк А., Богацька Н. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=66981

4.Чорна І. Ефективність використання основних виробничих фондів та розробка пропозицій щодо їх поліпшення [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

Віталій Палазюк Науковий керівник: Копчикова І.В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ДОСТОВІРНОЇ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

У процесі еволюції людського суспільства поняття інвентаризації трансформувалося з найпростішої форми здійснення дій з перерахунку, переважування, метою яких було відображення фактичного стану обліку, до дій з виявлення фактичної наявності майна з метою визначення фінансового результату від господарської діяльності. Інвентаризація як один з елементів методу бухгалтерського обліку та методичного прийому економічного контролю виступає в якості обов‘язкового доповнення до поточної документації господарських операцій і є способом перевірки в натурі наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру й оцінки всіх залишків господарських засобів і співставлення з даними бухгалтерського обліку, що забезпечує перевірку і документальне підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку.

284

Інвентаризація як елемент методу бухгалтерського обліку, проблеми проведення та відображення в обліку розглядається в роботах відомих науковців таких як: Бардаш С.В., Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Гольцова С.М., Кужельний М.В., Лінник В.Г., Лишиленко О.В., Шепітко Г.Ф. Шпіг О.А.

Метою дослідження є визначення сутності, змісту, ролі інвентаризації в господарській діяльності підприємства.

Інвентаризація представляє собою перевірку відповідності об'єктів обліку в натурі даним бухгалтерського обліку і підтвердження правильності та достовірності бухгалтерського обліку та звітності [2]. Інвентаризаційний процес дозволяє встановити розбіжність між даними обліку і фактичною наявністю засобів, тобто надлишки або нестачі, які оформляють відповідними документами і відображають в обліку.

В той же час, слід розрізняти інвентаризацію як елемент методу бухгалтерського обліку і як технічний прийом (техніку) її проведення. Порядок і строки проведення інвентаризації на підприємствах, в організаціях і установах регламентуються ст. 10. Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. ғ 996-ХІV, Порядком надання фінансової звітності, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000р. ғ 419 та Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затверджене наказом міністерства фінансів України від

02.09.2014р. ғ 879.

Відповідно до цих нормативних актів об'єкти і строки проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли їх проведення є обов'язковим, а саме : перед складанням річної фінансової звітності; при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації державного підприємства, перетворення державного підприємства в акціонерне товариство; при зміні матеріально-відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ); при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів; при пожежі, стихійного лиха або техногенної аварії; при ліквідації підприємства; при переході на складання фінансової звітності за міжнародними стандартами (на дату такого переходу); також в інших випадках, передбачених законодавством [3].

Інвентаризація проводиться, як правило, на перше число місяця, що полегшує наступне порівняння її результатів з показниками обліку. До початку інвентаризації матеріально відповідальні особи проводять певну роботу щодо відображення всіх первинних документів з вибуття і оприбуткування цінностей та коштів в книгах і регістрах.

Загальний порядок проведення інвентаризації затверджений Положенням про інвентаризацію ғ 879. Процес проведення інвентаризації можна умовно розподілити на такі етапи:

1)підготовчий етап;

2)визначення фактичної наявності матеріальних цінностей;

3)порівняльно-аналітична робота;

285

увідповідних розділах Положення [1].

Упроцесі інвентаризації шляхом підрахунку, зважування, обміру, визначають фактичну наявність об'єктів інвентаризації, дані про які записують в інвентаризаційному описі, який підписують усі члени комісії. При проведенні інвентаризації неодмінно повинна бути присутня матеріально відповідальна особа. Вона дає розписку, що всі документи, які підтверджують оприбуткування і видачу матеріальних цінностей, здано до бухгалтерії. На час проведення інвентаризації діяльність підрозділу (комори, складу, сховища), як правило, припиняється. Інвентаризаційні описи складають у декількох примірниках, з них один передають матеріальновідповідальній особі, при цьому матеріально відповідальна особа на кожному примірнику інвентаризаційного опису ставить свій підпис про матеріальну відповідальність за перелічені в описі цінності. Дані інвентаризаційних описів порівнюють з даними бухгалтерського обліку і складають інвентаризаційно-порівняльні відомості, де визначають результат інвентаризації. Внаслідок такого порівняння і встановлюють відповідність або невідповідність облікових і фактичних даних, тобто:

а) фактичний і бухгалтерський запис збігаються; б) фактичний залишок менший від облікового - нестача;

в) фактичний залишок більший від облікового - надлишок. Матеріально відповідальні особи повинні дати інвентаризаційній комісії письмові пояснення щодо причин утворення нестач чи надлишків. Свої висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом і подає на затвердження керівнику підприємства, який у п'яти денний термін розглядає і затверджує протокол [2].

Виявлені при інвентаризації розбіжності між фактичною наявністю активів і зобов‘язань і даними бухгалтерського обліку регулюються підприємствами в порядку, визначеному пунктом 4 розділу ІV Положення ғ 879. Зокрема:

- основні засоби, нематеріальні активи, які виявлені в лишках, підлягають оприбуткуванню зі збільшенням доходів майбутніх періодів;

- цінні папери, грошові кошти, їх еквіваленти та інші оборотні матеріальні цінності, які виявлені в лишках, підлягають оприбуткуванню зі збільшенням доходу звітного періоду підприємства;

- нестача запасів у межах установлених норм природного убутку, виявлена під час інвентаризації, списується за розпорядженням керівника підприємства на витрати.

- нестача цінностей понад норми природного убутку, а також втрати від псування цінностей списуються з балансу та відносяться на рахунок винних осіб у розмірі, визначеному відповідно до законодавства, у разі якщо винні особи не встановлені, вони зараховуються на позабалансовий рахунок до моменту встановлення винних осіб або закриття справи згідно із законодавством [1].

286

Результати інвентаризаційної роботи повинні відображатися у примітках до річного фінансового (бухгалтерського) звіту, зокрема, зазначається інформація за виявленими інвентаризаційними різницями та прийнятими щодо них рішеннями (скільки зараховано за пересортицею, скільки списано в межах норм природного убутку, віднесено на винних осіб чи на результати діяльності) [2].

Таким чином, інвентаризація є важливим складником бухгалтерської методології, оскільки формує облікову інформацію, яка належним чином буде опрацьована і представлена у звітності підприємства внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття управлінських рішень. Акт інвентаризації обов'язково вивчається ревізорами під час проведення перевірки господарської діяльності підприємства, в судовій практиці він є документом справи і використовується експертом-бухгалтером для надання висновку по справі.

Список використаних джерел:

1.Положення про інвентаризацію активів і зобов‘язань ғ 879, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 р.

2.Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік : підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів / за ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. – 7-ме вид., доповн. і переробл. – Житомир : ПП

«Рута», 2007 – 865 с.

3.Інвентаризація нові правила. Режим доступу : http://www.iaf.kiev.ua /actual /2663-fnansova-zvtnst-2015.html

Олеся Пальонко Науковий керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ: ЇХ СУТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

На кожному підприємстві здійснюється величезна кількість різноманітних господарських операцій, кожна з яких відповідно впливає на баланс, в якому наведені рахунки.

Рахунки, як і інші складові методу бухгалтерського обліку, мають свою історію. Спочатку їх розглядали тільки як сам процес підрахунку

Массеті.

Слово «бухгалтерія» має нині подвійне значення. Перше — це рахівництво, звітність, уміння вести рахункові книги. Друге — це структурний підрозділ підприємства, який повинен забезпечити всіх

287

користувачів своєчасною і правдивою обліковою інформацією для управління і прийняття рішень[1, c. 186].

Рахунки у систематизації та накопиченні облікової інформації

вибір форми бухгалтерського обліку так, як це роблять рахунки.

Суть рахунків бухгалтерського обліку полягає в групуванні та систематизації господарських операцій за відповідними ознаками та видами господарських засобів і джерел їх утворення, що створює

процесів, пов'язаних з використанням трудових ресурсів та фондів оплати праці, використанням основних засобів, придбанням (заготівлею) предметів

(елементами), зокрема документацією, подвійним записом, оцінкою,

контролю та групування за економічно однорідними видами господарських засобів, їх джерел та операцій. Для обліку залишку і руху певного виду господарських засобів використовують окремий рахунок. Система рахунків бухгалтерського обліку використовується для врахуванням всіх змін. Планом рахунків визначається кількість і назва рахунків. Від об‘єктів, форми і організації обліку залежить побудова рахунків і їх вигляд.

Рахунки мають вигляд двосторонніх таблиць, на яких окремо

операцій рахунки реєструють за дебетом або кредитом рахунка. Підсумок сум операцій за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, а підсумок сум операцій за кредитом рахунка — кредитовим оборотом. Кінцевий залишок засобів на рахунку — кінцеве сальдо, або залишкок на кінець періоду.

Умовно всі рахунки бухгалтерського обліку поділяються на активні та пасивні. Рахунки, які призначені для обліку активів підприємства — активні. Рахунки, що відображують облік джерел формування активів —

288

пасивні. При обчисленні кінцевого сальдо активних і пасивних рахунків використовують такі правила:

—в активних рахунках початковий залишок (сальдо) і всі збільшення реєструють за дебетом рахунка, а всі зменшення — за кредитом;

—в пасивних рахунках — навпаки. Початковий залишок (сальдо) і всі збільшення показуються за кредитом рахунка, а всі зменшення — за дебетом[3, c. 129].

Рахунки, включені у відповідні книги, журнали, відомості, виступають як генератори облікової інформації, дають можливість отримувати розгорнуту систематизовану інформацію, яка потім узагальнюється за необхідними напрямами для ефективнішого її використання в управлінні.

Список використаних джерел:

1. Бутинець Т.А. Бухгалтерський облік: навч.посіб. для студ. вузів / Т.А. Бутинець, Л.В. Чижевська, С.Л. Береза/ — Житомир: ЖІТІ, 2008. — 672 с.

2.Жилінська Л.Ф. Історія розвитку бухгалтерського обліку. навч. посіб./ Л.Ф.Жилінська/ - К.: Основа, 2007. —122 с.

3. Соколов Я.В. Основи теорії бухгалтерського обліку. / Я.В.Соколов /- К.: «Фінанси та статистика», 2006. — 496 с.

Анастасія Пашківська Науковий керівник : Майстер Л. А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФОРМИ ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Пошук нових шляхів покращення управління, контролю за якістю облікової інформації, своєчасного складання та подання бухгалтерської звітності, призвів до виникнення різних форм ведення бухгалтерського обліку. Форма бухгалтерського обліку — це певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад бухгалтерського обліку.

На кожному етапі розвитку бухгалтерського обліку з‘являлися нові, більш удосконалені форми обліку. Кожне підприємство має свої особливості, тому самостійно обирає відповідну форму обліку, враховуючи конкретні умови господарської діяльності й технології обробки облікових даних. Вибір форми обліку зумовлюється також обсягами облікових робіт, їх складністю, наявністю кваліфікованих кадрів бухгалтерів, можливостями використання автоматизованих систем обробки даних, обчислювальної техніки. Тому для підприємств є актуальним обрання найефективнішої форми обліку, як б відповідала всім вимогам їх виробничої і господарської діяльності.

До найпоширеніших форм ведення обліку належать : -меморіально-ордерна форма обліку; -форма обліку Журнал-головна; -журнально-ордерна форма обліку; -комп‘ютерна форма обліку.

289

Меморіально-ордерна форма характеризується простотою побудови облікових регістрів. Поєднання синтетичного обліку в книгах з аналітичним обліком на картках дає змогу використати їх переваги, зокрема на малих підприємствах з невеликим обсягом облікової роботи. Використання меморіальних ордерів сприяє упорядкуванню систематичного обліку, а перевірка дебетових і кредитових оборотів за рахунками головної книги з оборотом реєстраційного журналу дає можливість встановити повноту і правильність записів та усунути помилки [1].

Меморіально-ордерна форма бухгалтерського обліку характеризується застосуванням книг для ведення синтетичного обліку і карток — для аналітичного. Суть меморіально-ордерної форми полягає в тому, що на підставі оформлених, перевірених документів (первинних або згрупованих за певною ознакою) складають меморіальні ордери, в яких вказують короткий зміст і підставу здійснення господарської операції, кореспондуючі рахунки за даною операцією та суму. Меморіальні ордери складають на окремих бланках або на самому документі, якщо на ньому в реквізитах відтворено форму ордера. Меморіальні ордери реєструють у хронологічному регістрі меморіальних ордерів (реєстраційному журналі). У цьому журналі відображаються дані за кожним меморіальним ордером із зазначенням його загальної суми. Загальний підсумок цього журналу відбиває обсяг господарської діяльності підприємства і використовується для контролю повноти відображення операцій на синтетичних рахунках. Він має дорівнювати дебетовому й окремо кредитовому обороту за всіма синтетичними рахунками і Головною книгою.

Форма обліку «журнал-головна» є найпростішою формою бухгалтерського обліку. Переваги цієї форми в тому, що в одному регістрі використовуються синтетичні та хронологічні записи. Це звільняє від необхідності складання оборотної відомості на синтетичних рахунках. Звірка синтетичного обліку з аналітичним виконуються безпосередньо за даними журналу-головної. Журнал реєстрації операцій і Головну книгу. Кожна господарська операція одночасно реєструється і відображається на відповідних синтетичних рахунках, для кожного з яких відводиться подвійна графа — для запису дебетових і кредитових оборотів. Досить легко можна контролювати дотримання подвійного запису щодо кожної операції. ЖурналГоловну як основний регістр відкривають на поточний рік. Цю форма обліку досить широко застосовувалася у сільськогосподарських підприємствах, споживчій кооперації, бюджетних установах. Зараз її застосовують малі підприємства, оскільки кількість використовуваних тут синтетичних рахунків незначна. Проте при використанні великої кількості синтетичних рахунків (більше 20) ця форма втрачає наочність записів.

Недоліками є те, що дана форма втрачає наочність записів, крім цього, ведення обліку у книжкових регістрах ускладнює використання обчислювальної техніки при опрацюванні облікової інформації.

Журнально-ордерна форма бухгалтерського обліку ґрунтується на використанні журналів-ордерів. Для кожного рахунку у відповідному

290