зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

обраної облікової політики, так і від шляху надходження на підприємство необоротних активів. При цьому послідовність дій, якої потрібно дотримуватися для правильного оприбутковування об‘єктів необоротних активів, що надійшли, нарахування на них амортизації в бухгалтерському та податковому обліку, має бути така: визначення виду активів, до якого належить об‘єкт, що надійшов (основні засоби, малоцінні необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи); формування первісної вартості об‘єкта; визначення вартості об‘єкта, яка амортизується, та ліквідаційної вартості об‘єкта; визначення податкової групи необоротних активів, до якої належить об‘єкт; встановлення терміну корисного використання об‘єкта та фіксація його в наказі про зарахування об‘єкта на баланс; введення об‘єкта в експлуатацію [3].

Отже, життєвий цикл бухгалтерського обліку необоротних активів налічує декілька етапів: починаючи з надходження різними шляхами, продовжуючи визнанням та оцінкою, експлуатацією, ремонтом та поліпшенням та закінчуючи вибуттям. Основними шляхами надходження необоротних активів на підприємство є придбання, безоплатне отримання, внесок до статутного капіталу, обмін на подібний та неподібний актив, а також самостійне виготовлення. Підприємство має право визнати актив як необоротний актив, якщо дотримано таких критеріїв: строк корисного використання активу понад рік, актив має матеріально-речову форму, в процесі використання активу очікується отримання економічних вигід, актив придбано не для перепродажу.

Список використаних джерел:

4.Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності ―Облік і аудит‖ вищих навчальних закладів. / З ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. 7-ме вид., доп. І перероб. – Житомир: ПП ―Рута‖, 2006. – 832 с.

5.Кірей О. С. Сутність необоротних активів підприємства / Кірей О. С.

//Вісник податкової служби України. - 2013. – 19 с.

6.О.С.Садовська І.Б. Бухгалтерський облік: навчальний посібник для вищої школи. /Луцьк. нац. техн. ун-т. -К.: Центр учбової літератури,

2013. - 223 с.

Тетяна Поліхун Науковий керівник: Коваль Л.С., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МЕТОДИКА ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ РОЗРАХУНКІВ ЗА ПЕНСІЙНИМИ ВИПЛАТАМИ В ОРГАНАХ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

У процесі становлення ринкової економіки в державі виникає необхідність створення низки ефективних механізмів соціального захисту громадян. У цьому контексті одним з найважливіших загальнодержавних

321

завдань є побудова ефективної системи соціального забезпечення населення, націленої на забезпечення повноцінного рівня життя при виході на пенсію всім категоріям громадян. У міжнародній практиці пенсійне страхування – важлива складова економічного та соціального благополуччя населення країни.

Функції акумуляції внесків на загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування, виплати пенсій, інших соціальних виплат і контроль за цими процесами в нашій державі покладено на Пенсійний фонд України (далі - ПФУ).

Результати досліджень питань застосування відповідних методичних прийомів фінансового контролю розрахунків за пенсійними виплатами в установах ПФУ представлено у працях таких науковців як: Адамик О.В., Александрова В.Т., Барабаш Н.С. Білуха М.Т., Германчук П.К., Каленський М.М., Крисюк В.І., Кумченко Т.А., Мних Є.В., Ткачук І.М., Толуб‘як В.С., Шевчук О.А. та інших. Проте, дане питання не є достатньо вивченим у науковій літературі і потребує подальшого розгляду. Разом з тим, існує об‘єктивна необхідність розробки методології контрольного процесу саме в сфері руху коштів пенсійного забезпечення в установах ПФУ.

Метою даного дослідження є дослідження методики фінансового контролю розрахунків за пенсійними виплатами в органах ПФУ.

В умовах реформування пенсійної системи важливого значення набувають сучасні методи фінансового контролю за діяльністю пенсійних фондів. Особливо важливо в сучасних умовах встановити особливості організації, методики перевірки повноти і достовірності даних обліку і звітності в пенсійних організаціях, виробити методичні рекомендації для їх застосування.

Формування методики фінансового контролю розрахунків за пенсійними виплатами засновується на низки завдань фінансового контролю:

за ефективним та цільовим використанням коштів ПФУ; за своєчасним фінансуванням видатків на виплати грошової допомоги та пенсій;

за веденням персоніфікованого обліку відомостей у системі державного пенсійного страхування; за роботою із зверненнями громадян;

контроль за дотриманням вимог чинного законодавства стосовно пенсійного забезпечення, правильності призначення і виплати пенсій; контроль за дотриманням чинних нормативно-правових актів стосовно формування та виконання бюджету ПФУ [1, с. 88].

Проведення фінансового контролю розрахунків за пенсійними виплатами має відбуватися з використанням відповідних методичних прийомів та з урахуванням індивідуального підходу до кожного суб‘єкту та об‘єкту обліку. Методика перевірки визначених ділянок обліку передбачає:

визначення основних законодавчо-нормативних актів щодо обліку власних та держбюджетних коштів на відповідній ділянці;

опис вибраних облікових рішень які знайшли відображення в обліковій політиці управління;

322

визначення методичних прийомів; первинні документи, регістри аналітичного і синтетичного обліку,

що формуються при здійсненні відповідних господарських операцій; оцінка стану відповідності обліку і контролю законодавчим нормам; формулювання попередніх висновків проведеного контролю;

узагальнення недоліків та формування пропозицій щодо їх усунення. На методику фінансового контролю розрахунків за пенсійними виплатами впливають такі фактори як об‘єкт та завдання контролю; рівень внутрішнього методично-нормативного забезпечення; рівень автоматизації облікового та контрольного процесу. Тому доцільним є виділення 4 етапів

контрольного процесу:

1.Організаційний етап. Визначається завдання та об‘єкти контролю, вивчаються зміни які відбулися, складається робоча програма контролю. Для даного етапу характерними є прийоми спостереження і моделювання.

2.Документально-аналітичний етап. Здійснюється перевірка облікових даних, дослідження господарських фактів діяльності. При цьому використовуються такі прийоми: аналіз, дослідження документів, групування недоліків.

3.Узагальнюючий етап. Виконується групування та систематизація даних проведеного дослідження, складання висновку. Використовуються такі прийоми: систематизоване і аналітичне групування, конкретизація, прийняття рішень.

4.Результативний етап. Проводиться розробка заходів за результатами контролю. Характерними є прийоми конкретизації та прийняття рішень

[3, с. 87].

Потрібно зазначити, під час проведення фінансового контролю розрахунків за пенсійними виплатами в установах ПФУ, значне місце займає процес перевірки персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вході здійснення перевірки даної ділянки обліку використовуються методи документального та фактичного контролю.

В процесі документального контролю перевіряються відомості, які обов‘язково повинна містити персональна облікова картка застрахованої особи:

умовно-постійна частина персональної облікової картки: модифікований ідентифікаційний номер; прізвище, ім'я та по батькові на поточний момент; прізвище при народженні; дата народження; місце народження; стать; місце проживання із зазначенням адреси; унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та серія, номер і назва документа, з якого взяті відомості до персональної облікової картки; громадянство; відомості про членів сім'ї, які знаходяться на утриманні застрахованої особи, та її дітей; номер телефону (за згодою); відмітка про смерть;

323

частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків: ідентифікаційний номер страхувальника; рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску до Пенсійного фонду за відповідний місяць; сума сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду за відповідний місяць; страховий стаж; ознака особливих умов праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні; сума заробітної плати (грошового забезпечення, доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць; сума доходу (прибутку) осіб, які провадять підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок);

частина персональної облікової картки, яка відображає сплату за рахунок коштів Пенсійного фонду пенсії застрахованій особі за місяцями;

відмітка про смерть застрахованої особи [2, с. 218].

Фактична перевірка застосовується для контролю наявності обов‘язкових реквізитів персональних облікових карток та правильності присвоєння постійного ідентифікаційного номеру Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Документальні та фактичні перевірки персональних облікових карток проводиться суцільним або вибірковим методом. При вибірковій перевірці вивчається частина документів за ревізійний період, якщо ж мають місце певні скарги до органів Державної фінансової інспекції, то перевірка здійснюються суцільним методом.

Таким чином, правильно визначена методика контролю розрахунків за пенсійними виплатами є досить важливим елементом загального фінансового контролю за рухом коштів соціального забезпечення в органах ПФУ.

Список використаних джерел:

1.Гуцаленко Л.В. Державний фінансовий контроль: навч. посібник / Л.В. Гуцаленко, В.А. Дерій, М.М. Коцупатрий. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 424 с.

2.Загорєєва О.Ю. Організація зовнішнього та внутрішнього контролю в Пенсійних фондах / О.Ю. Загорєєва // ХДТУСГ ім. П. Василенка. - Харків,

2013. - Вип. 98. - С. 216-220.

3.Толуб'як В.С. Фінансовий контроль у сфері пенсійного забезпечення: мета, завдання, функції / В.С. Толуб'як // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - ғ8. - С. 86-89

Євгенія Преор Наук.керівник: Майстер Л.А., асистент

Вінницький торговоекономічний інститут КНТЕУ

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК НА ПІДПРИЄМСТВАХ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Сучасна трансформація вітчизняної економіки, спрямована на розвиток ринкових відносин та інтеграцію у світове співтовариство, визначає

324

принципово нові задачі, щодо підвищення рівня управління суб‘єктами підприємницької діяльності.

В останні роки в Україні набуває розвитку ресторанне господарство, як таке, що має високу інвестиційну привабливість.

Важливим напрямом реформуванням бухгалтерського обліку в Україні в умовах євроінтеграції є гармонізація фінансової звітності вітчизняних підприємств з міжнародними стандартами, так як саме цим визначається вплив інтеграційних процесів на облік.

Проблеми теорії та практики побудови бухгалтерського (фінансового) обліку, контролю і управління діяльністю підприємств ресторанного господарства у своїх працях розкривали: М.Т. Білуха, Ф,Ф. Бутинець, Т.В. Калайтан. Облік та аналіз діяльності підприємств громадського харчування досліджуються у роботах таких вітчизняних науковців, як Ф.Ф. Бутинець, Я.Д. Крупка, А. Коваленко, І.Я. Романків, В.В. Сопко, та інші

[3, 4].

Питання інтеграції досліджували такі вчені: П.С. Боровиков, Е.П. Бреслав, Н.В. Дацій та інші. Також дослідженням цього питання займаються такі професійні установи, як, наприклад, Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) та Українська консалтингова мережа [2].

Актуальність даної теми полягає в тому, що для успішного функціонування і розвитку підприємств ресторанного господарства у сучасних умовах ведення бізнесу необхідно мати ефективний механізм стратегічного управління з охопленням усіх рівнів і напрямів діяльності суб‘єктів господарювання. Крім того для Ефективного функціонування сфери ресторанного бізнесу в умовах ринкової кон‘юнктури напряму залежить від методології обліку діяльності, яка повинна бути адаптована до сучасної економіки та відповідати цілям внутрішнього управління.

Метою є висвітлення впливу євроінтеграції на процес ведення бухгалтерського облік на підприємствах ресторанного господарства.

Поняття «інтеграція» означає об‘єднання різних суб‘єктів в одне ціле. В даному випадку розглядається інтеграція економіки, і значне місце займають підприємства ресторанного господарства.

На сучасному етапі трансформація економіко-правового середовища, курс на ринкові та інтеграційні перетворення супроводжуються реформуванням бухгалтерського обліку. Проведенням заходів з реформування обліку потребує перегляду і оновлення нормативнометодологічної бази[2].

Ресторанне господарство складається із підприємств, що характеризуються різними типами спеціалізації, поєднують функції виробництва, торгівлі та організацію споживання[3].

Обліковому процесу підприємств харчування притаманні певні особливості такі як: калькулювання страв власного виробництва; встановлення цін та обчислення собівартості реалізованої продукції (товарів та послуг); документування господарських операцій, зумовлених рухом

325

товарно-матеріальних цінностей; відображення інформації у системі рахунків бухгалтерського обліку. Таким чином нагальним завданням стала розробка й адекватне застосування такої методології бухгалтерського обліку і звітності, що відповідає міжнародним стандартам, які в свою чергу, є найбільш уніфікованими вимогами до організації та ведення бухгалтерського обліку й орієнтовані на зближення національних систем обліку. Бухгалтерський облік поступово адаптується до реалій господарювання , чому сприяє гармонізація з міжнародними стандартами[4].

Невідповідність вітчизняного бухгалтерського обліку світовій обліковій практиці перешкоджає інтеграції економіки України у світову економічну систему[2].

На сьогоднішній день облік діяльності підприємств громадського харчування регламентується Методичними рекомендаціями щодо впровадження національних П(С)БО у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих із міжнародними стандартами (наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17.06.2003 р. ғ 157) та Методичними рекомендаціями з формування складу витрат і порядку їхнього планування в торговій діяльності (наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. ғ 145) [3]. Національні стандарти бухгалтерського обліку у цій сфері не передбачені.

У результаті гармонізації традиційна назва громадське харчування була замінена на ресторанне господарство, тобто вид економічної діяльності на заміну галузі народного господарства. Узагальнення досвіду господарювання та облікової практики приводить до висновку, що незважаючи на ринкові перетворення в сфері ресторанного господарства застосовується традиційна облікова модель.

Аналіз облікової практики закладів ресторанного господарства вказує на відсутність єдиного методичного підходу до порядку відображення у системі рахунків бухгалтерського обліку господарських процесів.

Діяльність підприємств і підрозділів ресторанного господарства охоплює три взаємопов‘язані функції, а саме: виробництво, торгівлю, організацію споживання. З цього питання у фаховій літературі представлені виробничий, торговельний та тоговельно-виробничий підходи до побудови обліку в ресторанному господарстві.

Підприємства ресторанного господарства можуть вибрати або торговельний метод обліку, або виробничий, зазначивши його в наказі про облікову політику. І той, і інший схвалено компетентними органами, такими як Мінфін та Мінекономіки (див. лист ғ 741 і лист ғ 21009 у переліку документів), при цьому рекомендовано застосовувати, як базовий виробничий метод[1].

Щодо вибору методу обліку підприємством громадського харчування також існує суперечність: лист Міністерства фінансів України від 11.11.2004 р. ғ 31-04200-30-29/21009 [3] рекомендує в якості базового методу бухгалтерського обліку виробничий, а лист Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 05.11.2004 р. ғ 54-51/741 [3] -

326

торговий, а ведення обліку згідно з виробничим методом вважає доцільним для самостійних цехів з виробництва готової продукції, напівфабрикатів і кулінарних виробів.

Отже, розвиток бухгалтерського обліку можна розглядати як його зміну, удосконалення в порівнянні з існуючим його станом. Враховуючи економічні, соціальні особливості розвитку ресторанного господарства варто сформувати більш гармонізовану нормативну базу, яка б поєднала в собі міжнародні стандарти якості та вимоги до продукції ресторанного господарства з документацією, щодо проведення облікового процесу.

Основною проблемою процесу обліку на підприємствах ресторанного господарства є узгодження нормативного регулювання, впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих з міжнародними стандартами. Для цього потрібно переглянути існуючого нормативного регулювання для усунення існуючих невідповідностей та впровадити національного П(С)БО для сфери ресторанного господарства.

Організація бухгалтерського обліку у цій сфері також регламентується загальними законодавчими і нормативними документами з бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні, нормативною базою щодо торговельної діяльності та контролю якості продукції.

Список використаних джерел:

1. Дзюба Н. Громадське харчування від документообігу до обліку./Дзюба Н.// Податки та бухгалтерський облік. – 2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nibu.factor.ua/ukr/golden/doc.html?id=3585.

2.Ткачова Ю.О. Розвиток бухгалтерського обліку в умовах інтеграції/Ткачова Ю.О.//Економічні науки. – 2012. - ғ18 Ч.ІІ.- С.224 – 228.

3.Петрова Є. Сучасний стан нормативного регулювання обліку на підприємствах ресторанного бізнесу/Петрова Є. Гевлич Л.//Науковий клуб [Електронний ресурс]. – 2013. - ғ3. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_04_18_19_kampodilsk/sekcija_3_2013_04_18_19/s uchasnij_stan_normativnogo_reguljuvannja_obliku_na_pidpriemstvakh_restorann ogo_biznesu/23-1-0-506.

4.Цюцяк А.Л. Порівняльна оцінка способів облікового відображення виробничо-торговельної діяльності ПРГ/Цюцяк А.Л.//Бухгалтерський облік.

–2014. -ғ1(63). – С.56 – 64.

Анастасія Рожковська, Алла Жмудь Науковий керівник: Майстер Л. А., асистент

Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СЕРЕДНІХ ВЕЛИЧИН В СТАТИСТИЦІ

Розвиток ринкових відносин в країні, подальше просування економіки по шляху реформ неможливе без обгрунтованого статистичного аналізу економічних процесів. У цих умовах економічна робота вимагає спеціальних

327

знань обробки вихідного цифрового матеріалу, визначення змісту тих чи інших показників господарської діяльності підприємства, методів їх розрахунку. І з достатньою підставою можна стверджувати, що ні один розрахунок не обходиться без використання методу середніх [1].

Середні величини досліджували: О. Г. Кальман, І. О. Христич, О. М. Джужа, Ю. В. Александров, В. В. Василевич, Г. Г. Трофімова.

Розрахунок середніх показників необхідний при складанні будь-якого економічного звіту, пояснювальної записки до бухгалтерської звітності, проведення експрес-аналізу звітності господарюючого суб'єкта, спеціального дослідження, наприклад, розрахунок середньої вартості майна в оподаткуванні, середньої вартості основних фондів, середньооблікової чисельності працівників, середньої заробітної плати, середньої або модальної ціни товару і т.д.

У сучасних умовах розвитку економіки нашої країни, її багатогранності статистико-економічний аналіз набуває особливого значення. Тому володіння методом середніх, сьогодні необхідно не тільки дослідникустатистику, але і бухгалтеру, економісту, керівнику підприємства.

Середні величини є одними з найбільш поширених узагальнюючих статистичних показників. Вони мають за мету одним числом охарактеризувати статистичну сукупність, що складається з меншості одиниць [2].

Середня застосовується у статистичних дослідженнях для оцінки сформованого рівня явища, для порівняння між собою кількох сукупностей по одному і тому ж ознакою, для дослідження динаміки розвитку досліджуваного явища в часі, для вивчення взаємозв'язків явищ. Середні широко застосовуються в різних планових, прогнозних, фінансових розрахунках.

Отже, середня величина - це узагальнююча величина досліджуваної ознаки в досліджуваній сукупності, яка відображає його типовий рівень у розрахунку на одиницю сукупності в конкретних умовах місця і часу.

Середня величина відображає те спільне, що характерно для всіх одиниць досліджуваної сукупності. У той же час вона врівноважує вплив усіх факторів, що діють на величину ознаки окремих одиниць сукупності, як би взаємно погашаючи їх. Рівень (або розмір) будь-якого суспільного явища обумовлений дією двох груп чинників. Одни з них є спільними і головними, постійно діючими, тісно пов'язаними з природою досліджуваного явища чи процесу, і формують те типове для всіх одиниць досліджуваної сукупності, яке і відбивається в середній величині. Інші є індивідуальними, їх дія виражена слабше і носить епізодичний, випадковий характер. Вони діють у зворотному напрямку, обумовлюють відмінності між кількісними ознаками окремих одиниць сукупності, прагнучи змінити постійну величину досліджуваних ознак.

Однак для того, щоб середня величина відбивала найбільш типове значення ознаки, вона повинна визначатися не для будь-яких сукупностей, а

328

тільки для сукупностей, що складаються з якісно однорідних одиниць. Ця вимога є основною умовою науково обгрунтованого застосування середніх величин і передбачає тісний зв'язок методу середніх величин і методу угруповань в аналізі соціально-економічних явищ.

При обчисленні середньої величини важливо встановити мету її розрахунку і так званий визначальний показник (властивість), на який вонаповинна бути орієнтована.

Здатність середніх величин зберігати властивості статистичних сукупностей називають визначальною властивістю. Середня величина, розрахована в цілому по сукупності, називається загальною середньою; середні величини, розраховані для кожної групи, - груповими середніми. Загальна середня відображає загальні риси досліджуваного явища, групова середня дає характеристику явища, що складається в конкретних умовах даної групи.

Середні величини діляться на 2 великих класи:

-статечні середні (середня гармонійна, середня геометрична, середня арифметична та ін.) Для обчислення статечних середніх необхідно використовувати всі наявні значення ознаки.

-структурні середні (мода, медіана). Мода і медіана визначаються лише структурою розподілу. Тому їх називають «структурними позиційними середніми» [3].

Середні величини.

Середня арифметична величина - це таке середнє значення ознаки, при обчисленні якого загальний обсяг ознаки в сукупності зберігається незмінним. Для того щоб обчислити середню арифметичну, необхідно суму всіх значень ознак розділити на їх число.

Вона застосовується в тих випадках, коли обсяг ознаки для всієї сукупності, що варіюється, є сумою значень ознак окремих її одиниць.

Визначальна властивість середньої гармонійної величини полягає в тому, щоб при осередненні залишалася незмінною сума величин, зворотних осередненою.

Середня геометрична величина застосовується в тих випадках, коли індивідуальні значення ознаки являють собою відносні величини динаміки, побудовані у вигляді ланцюгових величин, як ставлення до попереднього рівня кожного рівня ряду динаміки, тобто характеризує середній коефіцієнт зростання.

Разом з тим, у статистиці застосовують структурні середні величини, описані вище, дають узагальнене уявлення про досліджувану сукупність, і з цієї точки зору їх теоретичне, прикладне та пізнавальне значення безперечне. Але буває, що величина середньої не збігається ні з одним з реально існуючих варіантів, тому крім розглянутих середніх в статистичному аналізі доцільно використовувати величини конкретних варіантів, які у впорядкованому (ранжированном) ряду значень ознакимають цілком певне положення. Серед таких величин найбільш вживаними є структурні, або описові, середні мода і медіана [4].

Мода - значення ознаки, яка має найбільшу частоту в статистичному

329

ряду розподілу. Відшукування моди проводиться по-різному, і це залежить від того, чи представлена варіююча ознака у вигляді дискретного або інтервального ряду. Пошук моди в дискретному ряду відбувається шляхом простого проглядання стовпця частот. У цьому стовпці знаходиться найбільше число, що характеризує найбільшу частоту. В інтервальному варіаційному ряду модою наближено вважають центральний варіант інтервалу з найбільшою частотою.

Медіана - це варіант, розташований в центрі рангового ряду. Медіана ділить ряд на дві рівні (за кількістю одиниць) частини - зі значеннями ознаки менше медіани і зі значеннями ознаки більше медіани. Щоб знайти медіану, необхідно відшукати значення ознаки, яке знаходиться в середині упорядкованого ряду.

Середні величини мають велике поширення в статистиці комерційної діяльності. У середніх величинах відображаються найважливіші показники товарообігу, товарних запасів, цін. Середніми величинами характеризуються якісні показники комерційної діяльності: витрати обігу, прибуток, рентабельність і ін.

В економічному аналізі використання середніх величин є основним інструментом для оцінки результатів науково-технічного прогресу, соціальних заходів, пошуку резервів розвитку економіки. У той же час слід пам'ятати про те, що надмірне захоплення середніми показниками може призвести до необ'єктивним висновків при проведенні економікостатистичного аналізу. Це пов'язано з тим, що середні величини, будучи узагальнюючими показниками, погашають, ігнорують ті відмінності у кількісних ознаках окремих одиниць сукупності, які реально існують [5].

Список використаної літератури:

1.Мармоза А.Т. Теорія статистики. : навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2013 - 592с.

2.Єріна А.М., Пальян З.О. Теорія статистики: Практикум. – К.: Знання,

2004. – 255 с.

3. Балінова В.С. Статистика в питаннях і відповідях: Навчальний посібник. – М.: Проспект, 2004. - 344с.

4.Гусаров В.М. Статистика: Учеб. посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ,

2001. - 463с.

5.Неганова Л.М. Статистика: Посібник для здачі іспиту. - М.: Юрайт,

2004. - 220с.

Катерина Романова Науковий керівник: Коцеруба Н. В., ст. викладач

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПІДГОТОВКИ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

За умов ринкової економіки важливу роль у господарській діяльності відіграє фінансовий аналіз діяльності підприємства. За допомогою якого

330