Висновки

Виходячи зі змісту роботи, ми можемо сформулювати наступні висновки:

По-перше, у вченнях про пізнання Фейєрбах розробляє питання про відбиття матеріального світу в свідомості людини і тим самим робить значний крок вперед в порівнянні з попереднім матеріалізмом. Філософію Фейєрбаха зазвичай кваліфікують як «антропологічний матеріалізм». Це пов’язано з претензією мислителя на утворення істинно нової філософії, у фокусі якої повинна знаходитись людина.

По-друге, «Нова філософія…» ─ пояснював Фейєрбах, ─ «Перетворює людину, включаючи і природу як на базис людини, в єдиний, універсальний і зовнішній предмет філософії; перетворюючи антропологію в універсальну науку».

По-третє, Фейєрбах у своєму вченні перебільшував роль форм суспільної свідомості у розвитку суспільства. Він вважав, що періоди розвитку людської історії «відрізняються один від одного лише перемінами в релігії».Однак це не відповідає істині. Християнство існує вже понад 2000 років, а людство у своєму розвитку пройшло вже кілька епох (періодів) ─ рабовласництво, феодалізм, капіталізм, посткапіталізм тощо, хоча релігія (християнство) не зазнала до корінних змін. Докорінні зміни мало матеріальне виробництво, яке і зумовило подальші суспільні зміни.

По-четверте, будучи глибоким критиком релігії, що існувала в той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Класична релігія, на думку Фейербаха, паралізує прагнення людини до кращого життя у реальному світі. І він пропонує людству «нову релігію», засновану на почутті, сердечному ставленні людини до людини, яке досі шукало свою істину у фантастичному відображенні дійсності через посередництво одного чи кількох богів, а тепер знаходить її в любові між «Я» і «Ти».

По-п’яте, Фейєрбах постійно протиставляє релігійному наперед визначенню (приреченню) та смиренню практичну активність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності, у матеріальній і духовній творчості, у творенні людина долає ті різноманітні незручності, які стоять на її шляху до справжньої свободи. Така своєрідна критика релігії переросла у Фейербаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. Фейербах був глибоко переконаним, що критика релігії не може бути достатньо повною і послідовною, якщо вона не поширюється на ідеалістичну філософію. Він переконливо показав органічний зв'язок релігії та філософського ідеалізму. Фейєрбах звертав увагу перш за все на гносеологічну спільність ідеалізму та релігії.

По-шосте, у відношеннях між людьми Фейєрбах бачить лише одну сторону ─ мораль, основою якої є устремління до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе і любов у спілкуванні з іншими ─ такі основні правила фейєрбахівської моралі. Любов всюди і завжди є у Фейєрбаха дивотворцем. На справді у кожного класу своя мораль, яка порушується, коли можна зробити це безнаказанно. А любов, яка повинна б усе об'єднувати, проявляється у війнах, суперечках. Фейєрбах хватається за природу і за людину, які залишаються у нього тільки словами. Він не міг нічого конкретного сказати ні про дійсну природу, ні про дійсну людину.

По-сьоме, він характеризував людину через єдність її почуттів та волі. Причому відмінність людини від тварини бачив в наявності у неї особливого релігійного відчуття, яке людина прагне задовольнити. Саме тому, вважав Фейєрбах, з’являються всілякі релігії, в тому числі християнство.