Діяльність людини в філософії л.Фейєрбаха

Фейєрбах відкидає трактування людини як тільки духовної істоти, але визнає людину як єдність тіла і душі.

Людину Фейєрбах розглядає передусім як тілесне, чуттево-конкретну істоту. Головну відмінну властивість людини в порівнянні з тваринами Фейєрбах вбачає не в мисленні, а в універсальності. Тварина може мати більш тонкі почуття, але предметом цих почуттів є тільки ті речі, які мають безпосереднє відношення до життєвих потреб тварини, тобто ці почуття обмежені чимось визначеним. Людські ж почуття універсальні, вони підносяться до «самостійного теоретичного змісту» : «універсальне почуття є розум, універсальна чуттєвість – духовність» [10]. Мислить не мозок, не Я, не розум, а тільки людина як дійсна, тілесна, універсальна і родова істота.

Тому, коли перед Фейєрбахом встає питання, де і як «людина» («мисляче тіло») знаходиться в безпосередній єдності (контакті) з навколишнім світом, він відповідає: у спогляданні. У спогляданні індивіда, оскільки під «людиною» тут розуміється саме індивід.

Тут і корінь усіх слабостей. Бо в «спогляданні» цьому індивіду даний завжди продукт діяльності всіх інших індивідів, взаємодіючих між собою в процесі виробництва матеріального життя. Іншими словами, в спогляданні йому дані лише ті властивості і форми природи, які вже раніше перетворені у властивості і форми діяльності людини, її предмету і продукту.

У Фейєрбаха є твір під назвою «Проти дуалізму тіла і душі…» Він вважав, що в людині немає такого дуалізму, це надумано. Людина багата різноманітними проявами її природи. В теорії пізнання Фейєрбах ─ сенсуаліст, оскільки він вважав, що реальність дана нам в відчуттях. Нова філософія, писав він, розглядає буття з точки зору об’єкту, що відчувається, «яке воно для нас». «Буття є таємницею споглядання, відчуття, любові» [10]. Можна привести ще одне з відомих висловів філософа на цю думку: «Якщо ви бажаєте покращити людей, то зробіть їх щасливими, якщо ж ви бажаєте зробити їх щасливими, то йдіть до початків будь-якого щастя, усіх радощів ─ до відчуттів» [11].

Фейєрбах так визначає суть людини: «…я ─ дійсна, чуттєва істота: тіло входить в мою суть; більш того, тіло в повноті свого складу і є моє Я, складає мою суть». Отже, якщо тіло – суть людини, то «…людина не є істотою тотожною і простою, але по суті своїй дуалістична, діюча і страждаюча, самостійна і залежна, самодостатня і суспільна, або та, що симпатизує, теоретична і практична, виражаючись мовою старої філософії: ідеалістична і матеріалістична істота, словом, в її суть входять голова і серце» [11].

«Людина, ─ заявляє Фейєрбах, ─ усвідомлює сама себе з предмета: свідомість предмета є самосвідомість людини. За предметом ми можемо впізнати людину, в ній проявиться її суть: предмет представляє собою суть людини, що явила, її істинне, об’єктивне «Я». Отже, суть людини ─ все, що служить об’єктом її мислення і праці.

Суть людини є земною, вона має суспільних характер, включає в себе її тілесність, її чуттєвість і кінцевому висновку визначається природою, яка породила людину.

Антропологізм Фейєрбаха в теорії пізнання виражається в тому, що він своєрідно тлумачить саме поняття «об’єкт». За Фейєрбахом, поняття об’єкту початково формується у досвіді людського спілкування, і тому перший суб’єкт для людини ─ це інша людина. Саме в любові до іншого проявляється факт самого існування і люблячого, і об’єкта любові (іншої людини). З усіх людських почуттів Фейєрбах особливо виділяє відчуття любові.

З внутрішнього зв’язку людей, заснованого на почутті любові, виникає альтруїстична мораль, яка, за переконаннями Фейєрбаха, повинна стати на місце ілюзійного зв’язку з Богом. Любов до Бога, згідно з німецьким філософом, є лише відчужена, помилкова форма дійсної любові ─ любові до інших людей.

Етика Фейєрбаха ─ це етика Любові, в якій він бачить вихід з відчуженого стану людства. Людина у Фейєрбаха повинна жити повнокровним життям, однак в такому житті ще немає місця предметно-практичній діяльності. Фейєрбах – матеріаліст, але життя людей в його матеріалістичному вченні проходить в споглядання природи і серцевому спілкуванні Я і Ти. Таким чином, антропологічний матеріалізм Фейєрбаха обертається ідеалізмом в розумінні історії. І така загальна закономірність, на яку вказує Маркс у зв’язку з вченням Фейєрбаха. Грубий матеріалізм завжди доповнюється настільки ж грубим спіритуалізмом, і навпаки. Як тільки ми обмежили суть людини її тілесною природою, духовний початок людини тут же знаходить вигляд самостійної ідеальної субстанції. Як тільки дослідження людини віддане на відкуп медицині, так воно доповнюється релігійною вірою [12].

В своїх історичних діях люди керуються ідеальними мотивами, які приймають форму ідеологічних мотивів. Але ніхто не буде стверджувати, що такі мотиви – це функція нашого мозку або функція нашого біологічного тіла. Зміст любові, дружби, самопожертвування можна зрозуміти, якщо виходити з іншого тіла, а саме культури, тіла людської цивілізації. Але як раз цим Фейєрбах цікавиться менш за все. В результаті виходить так, що там, де Фейєрбах матеріаліст, історія залишається поза його полем зору, а коли він розглядає історію, він вже не матеріаліст, оскільки сподівається на допомогу дійсної релігії.

«Ідеалізм Фейєрбаха, ─ писав Енгельс, ─ складається в тому, що він всі засновані на взаємній схильності відношення людей – статеву любов, дружбу, співчуття, самопожертвування і так далі ─ не беріг попросту в тому знеченні, яке вони мають самі по собі, поза залежності від спогадів про яку-небудь релігію, яка на його думку, належить минулому. Він стверджує, що повне своє значення ці відносини отримають тільки тоді, коли їх освятить словом релігія. Головне для нього не в тому, що такі чисто людські відносини існують, а в тому, щоб їх розглядали як нову історію, істину релігію». Задача, таким чином, полягала в тому, щоб від абстрактного індивіда перейти до науки про дійсних людей в їх історичному розвитку. І цей рух, який виходить за межі філософії Фейєрбаха, було розпочато в роботах Маркса і Енгельса.

Однак антропологізм Фейєрбаха мав і свою негативну сторону. Вона складалася в тому, що людина розумілась ним переважно як фізіологічна, біологічна, а не як суспільна істота, від якої в значній мірі абстрагувався німецький ідеалізм після Канта, але яка від будь-якого індивіда невід’ємна. Однак сферу суспільного життя Фейєрбах вставив поза матеріалістичного розуміння. Між тим реальна людина не може розглядатись поза суспільством, поза суспільними стосунками.

Тому, як тільки Фейєрбах підходить до питань суспільного життя, виявляється ідеалізм в його розумінні суспільства. В розумінні ж природи він був послідовним матеріалістом.

Фейєрбах, признаючи пізнаваність світу, різко критикував агностицизм. Початковим в процесі пізнання він вважав відчуття, що дає людині, на його думку, всі необхідні відомості про навколишній світ.

Сильною стороною матеріалізму Фейєрбаха було те, що він рішуче підкреслював зв’язки ідеалізму з релігією, виявив їх гносеологічне коріння, виступав з різкою критикою релігії. Однак Фейєрбах відкинув вчення про діалектику. В цьому поглядав один з великих недоліків в його переконаннях.

Фейєрбах всюди робить акцент на існуванні чуттєвих даних одиночних речей і людей як на основну характеристику дійсності, і в цьому плані його критика Гегеля залишається справедливою. Однак Фейєрбах не зміг розкрити діалетику, пов’язану з категорією дійсності, не зміг зрозуміти історичного характеру дійсності і складного діалектичного зв’язку між чуттєвим відображенням світу і мисленням, у зв’язку з чим дійсність опиняється в його вченні синонімом існуючого стану речей поза мисленням.

Він показав, що ідеалізм і релігія з’являються в результаті відриву мислення від буття і перетворення ідей в самостійні суті. Фейєрбах піддав глибокому аналізу і яскравій критиці походження і суть релігії. Однак він зводив її коріння до психології людини, до її свідомості, почуттів, перш за все до почуттів любові. Сама людина, на його думку, є Бог для іншої людини. Хоч Фейєрбах і відмічав, що політичні, економічні, етичні та інші суспільні фактори накладають свій відбиток на вміст релігії, проте справжнє її соціальне коріння залишилося нерозкритим.

Головним недоліком матеріалізму Фейєрбаха було те, «що предмет, дійсність, чуттєвість, береться тільки в формі об’єкта, або у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб’єктивно. Звідси і пішло, що діяльна сторона, в протилежність матеріалізму, розвивалась ідеалізмом…» [12].

Таким чином, у відношеннях між людьми Фейєрбах бачить лише одну сторону ─ мораль, основою якої є устремління до щастя. Розумне самообмеження стосовно самих себе і любов у спілкуванні з іншими ─ такі основні правила фейєрбахівської моралі. Любов всюди і завжди є у Фейєрбаха дивотворцем. На справді у кожного класу своя мораль, яка порушується, коли можна зробити це безнаказанно. А любов, яка повинна б усе об'єднувати, проявляється у війнах, суперечках. Фейєрбах хватається за природу і за людину, які залишаються у нього тільки словами. Він не міг нічого конкретного сказати ні про дійсну природу, ні про дійсну людину.

Він характеризував людину через єдність її почуттів та волі. Причому відмінність людини від тварини бачив в наявності у неї особливого релігійного відчуття, яке людина прагне задовольнити. Саме тому, вважав Фейєрбах, з’являються всілякі релігії, в тому числі християнство.