Психологічна структура діяльності щодо розкриття та розслідування злочинів
Відповідальна і складна праця працівників оперативних підрозділів пред'являє до них підвищені вимоги. Робота в оперативних підрозділах податкової міліції у даний час вважається престижною, хоча багато молодих людей, вибираючи для себе цю професію, не мають ясного уявлення про всю складність цієї діяльності і, головне, не припускають, які вимоги будуть пред'являтися до них.
Праця оперативного працівника припускає наявність особливих владних повноважень, наявність права й обов'язку застосовувати владу від імені закону. Поряд з цим правом у більшості цих осіб розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.
Для трудової діяльності оперативного працівника характерною рисою є організаційна сторона діяльності, що має два основних аспекти:
1) організація власної роботи протягом робочого дня, тижня, організація роботи в умовах ненормованого робочого дня;
2) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами тощо.
У кримінальному судочинстві пошук істини - процес творчий, тому оперативному працівнику необхідні чуйність, увага, людяність, уміння проникнути у внутрішній світ людини і т.д.
Психологічний аналіз діяльності оперативного робітника дозволяє виділити ряд етапів, через які відбувався рух до кінцевої мети - встановленню істини. У цій діяльності відзначаються наступні сторони:
- пізнавальна;
- комунікативна;
- конструктивна;
- організаційна;
- посвідчу вальна;
- виховна.
Основним визначальним компонентом структури діяльності оперативника і слідчого є їх пізнавальна діяльність по збиранню та дослідженню різних фактів, на підставі яких ними повністю відтворюється минула подія, усі взаємовідносини різних осіб, зв’язаних з цією подією, пізнається особистість суб’єкта, що вчинив злочин.
Пізнання входить складовою частиною в будь-яку діяльність людини. При здійсненні трудової діяльності людина пізнає об'єкт праці, її взаємозв'язки з іншими об'єктами тощо. У процесі діяльності цілі, об'єкти, способи пізнання можуть істотно змінюватися, а це означає, що змінюється структура пізнавальної діяльності. Для цього оперативник повинен володіти:
оперативною обстановкою, на обслуговуваній території та в районі, в місті;
соціально-економічні особливості обслуговуваної території;
систему доріг і ліній зв'язку;
особливості руху транзитного і місцевого транспорту;
місця масового відпочинку;
дислокацію органів влади, підприємств та установ.
Йому повинні бути відомі розташування і робота акціонерних товариств, організацій, установ, банків, поштових відділень, баз, складів, інших місць збереження товарно-матеріальних цінностей (незалежно від форм власності), а також об'єктів дозвільної системи, аптек та інших місць. Крім того, оперативник повинний добре знати сили і засоби, які задіяні в охороні громадського порядку, їхню дислокацію, порядок і засоби зв'язку з ними.
Оперативно-розшукова і слідча діяльність не може здійснюватись без попередньої ретельної роботи по встановленню істини – подій, відносин, взаємозв’язків, що мали місце у минулому. Саме в процесі ОРД та слідства проводиться процес створення моделі минулої події злочину. Тут в найбільш концентрованому виді реалізуються всі основні особливості, властиві пізнавальної діяльності. При цьому діяльність часто здійснюється у вкрай несприятливих умовах - при нестачі часу, протидії зацікавлених у прихованні істини осіб, наявності об'єктів і обстановки, що викликають негативні емоційні стани тощо.
Пізнання події минулого – скоєного злочину здійснюється шляхом побудування уявної моделі на підставі зібраної, оціненої, систематизованої інформації, що постійно доповнюється у ході ОРД і слідства за справою. При чому не тільки відтворюється статистична модель певного об’єкту, але пізнається механізм дії, поведінки. Це визначає необхідність постійного уявного руху за певним об’єктом. Щоб відтворити розумово об’єктивний перебіг подій, треба рухатись по шляху руху предметів, скривати джерело їх розвитку, відбивати на мові понять у необхідній послідовності стадії їх змін.
Пізнання події минулого завжди засновано на фактах теперішнього. У зв’язку з цим виникає необхідність побудування уявних моделей взаємозв’язків фактів, явищ теперішньої з минулою подією. Тут обов’язково реалізується процес уявної обробки отриманої інформації, судження про зв’язки, факти, можливі шляхи розвитку події, висування і перевірки різних версії.
Пізнання включає у себе практичну діяльність, направлену на перевірку, оцінку пізнаних фактів і явищ. У процесі цієї діяльності широко застосовуються експерименти з об’єктами, виявленими у процесі пізнавальної діяльності. Особливість пізнавальної діяльності співробітника правоохоронного органу і слідчого полягає в тому, що у ході пізнання вони не тільки самі вирішують виниклі розумові завдання, але й мають можливість доручати іншим особам рішення низки розумових завдань, зв’язаних з відновленою моделі минулої події. Такими особами є:
особи, які володіють спеціальними пізнаннями;
очевидці минулих події.
Як правило, ідеальні сліди (психічні відображення, уявні образи, сліди пам’яті) події, яка досліджується в кримінальному процесі, недосяжні для безпосереднього сприйняття. Їх зміст можна розкрити тільки тактичними прийомами і правилами діалозі оперативника з слідчим, криміналістом та з свідками, підозрілими, обвинуваченими, іншими носіями слідів пам’яті (для цього проводиться опитування, допит, очна ставка та ін.). Маються на увазі прийоми і правила мовою та не мовного характеру. Так, наприклад, до числа з серії мовної активності оперативного працівника і слідчого відносяться опитування, а також стимулюючі, підтримуючі процес передачі йому інформації її носіям контактоформуючі оцінюючі репліки. Немовні реакції оперпрацівника і слідчого можуть бути виявлені у формі жестів, пози, пересування у зоні дії, зміни дистанції, на якій здійснюється обмін інформацією (наприклад, схвалюючи хитання головою в знак згоди і т.п.).
Процес ініціативного отримання оперативником особистісної інформації звичайно починається з того, що він в тій чи іншій формі дає зрозуміти своєму співрозмовнику, у зв’язку з чим та що його цікавить. Подібний управляючий вплив сприяє формуванню відповідної психологічної настанови носія інформації. Воно здійснюється і в подальшому на протязі всієї слідчої дії. Робиться це, як правило, шляхом постановки питань, в цілях спонукати співбесідника спочатку по пам’ятати викликати уявний образ, потім відтворити його уявно і передати словами, текстом, жестами, мімікою. У необхідних випадках уявний образ зрівнюється з реальним об’єктом та висловлюються судження про тотожність, відмінності, схожості, постфактні зміни оригіналу (наприклад при розпізнанні чи перевірці показань за містом). Слід зазначити, що в даному випадку носії інформації (слідчі, експерти - криміналісти) не завжди володіють інформацією в тому обсязі як оперативник, який при уточнені тієї чи іншої інформації одержує образну картину події.
Ці ж тактовні прийоми і правила отримання особистісної інформації, як правило, використовуються при отримані інформації і в учасників кримінальної справи (свідків, підозрюваного, потерпілого) при урахуванні як наявності, так і відсутності вільного волевиявлення носіїв інформації повідомити її як наявність бажання, так і відсутності такого спілкуватися зі співробітником правоохоронних органів і доносити інформацію до нього та інших споживачів цієї інформації. Цим і пояснюється те, що в криміналістиці і юридичної психології розроблені універсальні і так названі ситуаційні обумовлені системи прийомів і правил отримання особистісної інформації у різних її носіїв, які застосовуються у різних ситуаціях по різним категоріям справ.
Виконуючи дізнання оперативник здійснює функцію по збору інформації. Під інформацією в ОВС розуміють відомості, стан злочинності і громадського порядку, сил і засобів органів внутрішніх справ, форми і методи їхнього впливу, умови зовнішнього середовища, що впливають на стан керування та ефективність діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ. Зазначена відомості можуть міститися у заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організаціях, засобах масової інформації. Практика показує, що своєчасне і ефективне реагування на зміну оперативної обстановки можливо тільки за умови постійного аналізу всіх її складових частин.
Дуже важливі особливості мають і у процесі відбір інформації. Весь обсяг інформації, яка надходить до оперативника і слідчого значною мірою перевищує інформацію, дійсно необхідну йому для встановлення істини по справі, чи по інших окремих фактах. Значність тієї чи іншої інформації може проявлятися не відразу, а тільки в процесі послідуючого зіставлення, аналізу, синтезу з іншими фактами і обставинами справи. Це призводить до того, що дійсний обсяг інформації, який закріплюється процесуально у матеріалах справи, як правило, завжди більш тієї, яка безпосередньо має відношення до розслідуваної події, злочину.
Надмірність інформації, закріпленої процесуально у матеріалах справи, є особливістю та необмінним слідством специфічності процесу пізнання істини як оперативником, так і слідчим. Ця надмірність інформації знаходиться у прямій залежності від ступені ясності події у початковий момент розслідування: чим більше висувається версій в процесі дізнання і слідства, тим більше надмірної інформації процесуально закріплюється у матеріалах кримінальної справи.
Своєрідна надмірність інформації діалектично сполучається з постійним недоліком наявної інформації для рішення виникаючих уявних завдань, для побудови необхідних моделей подій, що сталися. Необхідність рішення цих завдань визначає у свою чергу постійний пошук все нової і нової інформації. Пізнавальна діяльність оперативника і слідчого увесь час проходить у відборі інформації з усього обсягу існуючої, у пошуках нової, необхідної інформації. У відбір необхідної інформації, і пошук нової інформації регламентується процесуальним законом, що також складає суттєву особливість пізнавальної діяльності оперативника і слідчого.
Необхідну для побудови моделі минулої події інформацію, як правило, можна отримати двома шляхами:
безпосереднім чуттєвим сприйняттям фактів об’єктивної дійсності (огляд приміщення, предмету, документу і т.д.);
отримання повідомлень про факти шляхом сприйняття мови (усної, писемної) інших осіб, коли нема можливості особисто спостерігати, сприйняти вже минулі події.
Пізнавальна діяльність як оперативника, так і слідчого тіснішим чином зв’язана з його посвідчуючоюдіяльністю, з необхідністю процесуально закріпляти всі встановлювані ними факти і явища і являє собою відмінну рису пізнавальної діяльності. Такий зв’язок цих видів діяльності потребує постійної спрямованості їх уявних процесів на рішення питань, здійснюваних паралельно з основною пізнавальною діяльністю, що саме фіксувати, за допомогою яких прийомів і технічних засобів, в якому обсязі фіксувати те чи інше явище, подію, в якій процесуальній формі. Сприймаючи факти, аналізуючи і синтезуючи їх, оперативник і слідчий одночасно повинні думати й проте, як ці факти будуть сприйняті іншими особами, прокурором, судом, після того як вони відповідним чином будуть зафіксовані ними у матеріалах справи. Така багатоплановість в спрямованості діяльності їх при здійсненні пізнання в значної ступені ускладнює дії оперативника і слідчого, потребує великої концентрації їх розумових здібностей, високої відповідальності за виконувану роботу.
Однією з функцій оперативника, а потім і слідчого єздійснення дій по закріпленню, посвідченню отриманих у ході пізнання фактів, прийнятихрішень та складення різних видів документів.
Документи в органах внутрішніх справ класифікуються за різними ознаками і підставами:
по ступені таємності: не таємні, таємні, цілком таємні, особливої важливості;
за походженням і напрямками руху: внутрішні, зовнішні, вихідні, вхідні;
за участю зацікавлених осіб у складанні та підпису документів: односторонні, двохсторонні;
по кількості відображуваних питань: прості, складні;
за формою: типові, індивідуальні; за технікою відтворення: рукописні, машинописні, друкарські, фото-, фоно-, кінодокументи;
за призначенням: організаційні, розпорядчі, адміністративні, оперативно-розшукові, кримінально-процесуальні;
за строками зберігання: постійного зберігання, тривалого (понад 10 років) зберігання, тимчасового (до 10 років) зберігання.
Посвідчувальна діяльність оперативника, а потім і слідчого, повинна бути спрямована на фіксації:
встановлюваних елементів (фактів, явищ, об’єктів), за допомогою яких відтворюється модель минулої події його взаємозв’язків;
власних дій, а також дій інших учасників (спеціалістів, експертів і т.д.) по відшукуванню виявленню даних для встановлення істини фактів, явищ; встановлюваних дій правопорушника.
Посвідчувальна діяльність не тільки закріплює виявлені у процесі пізнання факти, події, але й призвана допомагати процесу їх об’єктивного сприйняття оперативником і слідчим, призвана ліквідувати, попереджати розвиток суб’єктивізму в їх діях, помилки у пізнавальній діяльності.
Організаційною основою діяльності оперативника є плани роботи, в яких повинні конкретизуватись їх завдання в будь якій сфері діяльності. Так, готуючись до проведення бесіди для успішного встановлення і розвитку контакту оперативнику доцільно підготувати план, у якому відбивалися б особистісні риси об'єкта встановлення контакту та план побудови проблемної ситуації в бесіді.
У найбільш широкому значені під конструктивною діяльністю розуміють прогнозування і планування дій для досягнення намічених цілей. Попереднє уявлення перебігу і результатів дій у тому чи іншому ступені є обов'язковим компонентом будь-якого виду професійної діяльності.
Сутність цього виду діяльності сформульована Б.Г. Ананьєвим, який розглядав працю як свідому, тобто цілеспрямовану і планомірну, продуктивну діяльність яка характеризується уявною побудовою майбутнього продукту праці і програмуванням усього порядку операцій. Починаючи процес збирання і отримання фактів, оперативний працівник і слідчий часто заздалегідь не знають кінцевого результату збору цих відомостей, не можуть уявити повну розумову модель події яка відбулась в минулому. Ця особливість пізнавальної діяльності призводить до суттєвих труднощів при збиранні, відбирання, оцінці отриманої інформації, до необхідності висування та перевірки великої кількості самих різних версій з приводу природи, дійсної цінності тих чи інших фактів, взаємозв’язку між окремими фактами.
Конструктивна діяльність може виражатися як в уявному відтворенні майбутніх дій по досягненні результату, так і в прийнятті рішення за результатами аналізу і синтезу зібраних фактів. Особливість конструктивної діяльності оперативника полягає в:
навичках планування роботи на різні періоди часу (день, тиждень, місяць), уміннявиділити головне, передбачити резерв часу на непередбачені обставини,уміннячітко визначати основне в даній оперативній обстановці чи напрямку роботи;
активному використанні цільового планування по окремим, найбільше актуальних у даний момент напрямках роботи (робота з агентами, розкриття злочинів тощо);
У конструктивній діяльності розкриваються вольові якості людини, її цілеспрямованість, ступінь підготовленості до здійснення даного виду діяльності. Тому в оперативно-розшуковій та слідчій діяльності суттєве значення придбають знання та досвіт, які створюють умови для розуміння наявної інформації, пошуку правильного вибору необхідної інформації. Чим більшим досвідом володіє оперативник і слідчий, чим ширше їх пізнання у криміналістиці, тим більша кількість версій вони можуть висунути в процесі встановлення істини, тим більше версій вони можуть перевірити уявно.
В оперативно-розшуковій та слідчій діяльності для отримання інформації від людей застосовуються певні правила логіко-психологічної природи, тобто прийоми і способи вивідування інформації, яка цікавить співробітників ОВС, які розглянуті в окремій частині даної роботи.
Комунікативна діяльність потребує забезпечити досягнення мети пізнавальної, конструктивної, вона розвиваються в цих видах діяльності. Сутність конкретних відношень, що складаються, визначається цілями того виду діяльності, у якому комунікація мають місце.
Специфіка спілкування в кожному конкретному випадку залежить від тієї оперативно-службової задачі, яку розв’язує оперативник, а також від психології співрозмовника, його професії, віку, статі, соціальної приналежності, стану здоров'я, національності, ставлення до міліції, а також від умов, за яких відбувається спілкування. В умовах постійного спілкування з різноманітними категоріями людей оперативник повинен вміти розпізнавати ознаки агресивності, враховуючи вікові та соціальні верстви населення, які слід враховувати.
Спілкуючись із носієм інформації, оперативник черпає її не тільки із мови співбесідника або виконаного ним письмового тексту, але й з немовних засобів передачі інформації, немовних засобів спілкування із співрозмовником. Останні дають підчас більш інформації для роздумів, ніж промовлені слова чи виконані тексти. Тому, з’ясовуючи зміст усної чи писемної мови співбесідника, оперативний працівник не повинен упускати з виду інтонацію, емоційну насиченість, міміку, тактильні дії, вегетативні та інші прояви, супроводжуючі мовну діяльність.
Необхідність у встановленні комунікативних зв'язків із заявником, очевидцем, потерпілим дозволяє здобути різноманітну інформацію, що забезпечує успіх в оперативній службовій діяльності. Спілкування дозволяє виявити осіб, які становлять оперативний інтерес для ОВС, факт злочину, предмети і документи, що зберегли сліди злочину, свідків тощо.
Узагальнення зазначеного дає змогу зробити наступні висновки:
1) діяльність по розкриттю злочинів потребує від фахівця (оперативного працівника) не тільки наявності знань наук юридичного циклу та спеціальних дисциплін, вмінь і навичок, що формуються при їх вивченні, але й знання та застосування методів психології. Це зумовлене, тим, що вона, як правило, відбувається у несприятливих для суб’єкта умовах конфліктного спілкування з людьми – об’єктами оперативної уваги. Тільки за допомогою психологічної науки можна розробити заходи по нейтралізації дії негативних чинників, зменшенню ризику помилки при пошуку, сприйманні і оцінці фактів працівниками;
2) специфічним для даного виду діяльності є також те, що розкриття злочинів та визначення ступеня причетності до його вчинення конкретних осіб здійснюється не лише за рахунок безпосередньої психічної активності працівників оперативних підрозділів. Значна кількість фактів стає відомою через свідчення інших осіб (громадян з найближчого оточення об’єкта, очевидців протиправних дій, потерпілих, а також самих правопорушників). Встановлення ступеня їх вірогідності потребує від оперативних працівників знань психологічних закономірностей, що мають місце при сприйманні і відтворенні інформації, при участі особи (суб’єкта та об’єкта) у різних процесуальних та позапроцесуальних діях тощо.