51

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИТОЇ БЕЗПЕКИ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПРИ ПРОВЕДЕННІ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ………………………5

1. Поняття та сутність забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів при проведенні спеціальних операцій………………………………………………..5

2. Загальна характеристика підрозділів по виконанню спеціальних операцій……………………………………………….13

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УМОВИ БЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ ПРОВЕДЕННІ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ: МЕТОДИКО-РОКОМЕНДАЦІЙНИЙ АСПЕКТ………….17

2.1. Особливості ведення переговорів – тактична сторона забезпечення безпеки при проведенні спеціальних операцій…………………17

2.2. Наукові підходи щодо забезпечення безпеки працівників підрозділів, що виконують спеціальні завдання………………………………..24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….32

СПИСОК ВИКОРИТСНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………35

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема забезпечення безпеки працівників податкової служби стоїть дуже гостро. Розв'язання цієї проблеми більшою мірою залежить від самих працівників податкової міліції. їх непідготовленість фізично і теоретично, байдужість про себе і своїх колег, байдуже ставлення до можливої безпеки, невміння прийняти вірне рішення в скрутній ситуації, невміння протидіяти злочинцю в різних ситуаціях приводить до небажаних наслідків. І навпаки, якщо працівник підготовлений, може правильно оцінити обстановку, здатний вміло застосувати прийоми самооборони або зброю, не розгубиться в складній екстремальній ситуації і може прийняти правильне рішення, то можна сказати, що він не потрапить в небажану ситуацію або вийде з неї з мінімальними втратами.

Варто зазначити, що загальні проблеми у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави досліджували В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, В.В. Конопльов, О.В. Кузьменко, В.Я. Настюк, В.І. Олефір, О.І. Остапенко, та ін. Однак недивлячись на інтенсивність досліджень, присвячених різним аспектам цієї проблематики, багато питань у цій сфері залишаються ще дискусійними. Це стосується насамперед розуміння сутності таких категорій як «національна безпека», «державна безпека», «внутрішня безпека» та їх розмежування; визначення системи органів, які здійснюють управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки, їх функцій, завдань та повноважень; з’ясування особливостей цього виду державного управління. Більше того, на сьогодні в Україні відсутня структурно визначена та нормативно закріплена система суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. Існують окремі органи, як правило правоохоронні з відомчими повноваженнями, між якими практично відсутній зв’язок на рівні всієї системи досліджуваного різновиду державного управління.

Таким чином, необхідність ефективного забезпечення реалізації конституційних положень щодо забезпечення безпеки людини та громадянина, переосмислення місця та значення управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави як самостійного виду державного управління, недостатня розробленість відповідних теоретичних положень, ряд організаційно-правових проблем у цій сфері обумовлюють актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета реферату полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практики щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави визначити сутність, принципи, правові засади та особливості цього управління.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:

• з’ясувати сутність та особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави;

• визначити поняття управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, його принципи, правові засади та систему;

Розділ 1 теоретико-правовий аспект забезпечення особитої безпеки працівників правоохоронних органів при проведенні спеціальних операцій

1. Нормативно-правовий аспект забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів при проведенні спеціальних операцій

У науковій літературі під безпекою розуміється: 1) сукупність опосередкованих джерелами підвищеної небезпеки відносин, які регулюються юридичними, технічними та організаційними нормами, з метою запобігання та усунення загрози життю і здоров’ю людей, матеріальним цінностям та зовнішньому середовищу» [4, с.21]; 2) відсутність небезпеки, наявність стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, посягань і небезпек; 3) система відносин, які виникають відповідно з правовими нормами при використанні об’єктів, що являють підвищену небезпеку для суспільства, або при настанні особливих умов у зв’язку з стихійним лихом чи іншими обставинами; 4) динамічно стійкий стан стосовно несприятливих впливів та діяльність щодо захисту від внутрішніх і зовнішніх загроз, щодо забезпечення таких умов існування, які гарантують можливість стабільного і всебічного прогресу суспільства і його громадян; 5) система урядових відомств та організацій, які мають право застосовувати силу або вживати спеціальні заходи для захисту незалежності та територіальної цілісності держави, конституційного устрою, життя й власності громадян, забезпечення законності й правопорядку.

Отже, аналіз наукових та нормативних джерел дозволяє зробити висновок, що безпека за своїм змістом передбачає, з одного боку, відсутність небезпеки, а з іншого – наявність стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від різних загроз (посягань, небезпек тощо). На думку дисертанта, під безпекою треба розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів: 1) особи, що виявляються в її правах і свободах; 2) суспільства, які сконцентровані в його матеріальних і духовних цінностях, а виявляються у можливості громадян виступати єдиним джерелом влади; 3) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, територіальній цілісності та у праві здійснювати (реалізовувати) владу.

Тож очевидно, що вихідними категоріями будь-якої безпеки є інтереси та загрози інтересам.

У нормативних актах і науковій літературі часто вживається категорія «забезпечення безпеки». В одному із тлумачних словників української мови забезпечення визначається як «надання достатніх для життя матеріальних засобів, необхідних для діяльності, функціонування чого-небудь; гарантування чогось». У нормативних актах можна зустріти визначення таких понять як «забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «забезпечення безпеки споруд» , «забезпечення харчової безпеки», «забезпечення авіаційної безпеки» тощо. На мою думку, під категорією «забезпечення» щодо безпеки держави необхідно розуміти систему правових, організаційних, інформаційних та інших заходів, які здійснюються (реалізуються) спеціальними суб’єктами, як правило, правоохоронними , з метою охорони та захисту людини, суспільства та держави від будь-яких посягань. І саме характер посягань, які можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми, слугує основним критерієм розмежування таких категорій як зовнішня чи внутрішня безпека держави.

В українській мові слово «загроза» означає «можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного» [14]. Вчені дають різні визначення цього поняття. Закон України «Про основи національної безпеки України» загрози визначає як «наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України». У статті 7 цього ж Закону такі загрози зведено у певні групи залежно від сфер, для яких вони становлять небезпеку, а саме: 1) у зовнішньополітичній сфері до загроз віднесено: посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав; спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав; воєнно-політичну нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України; 2) у сфері державної безпеки: розвідувально-підривну діяльність іноземних спеціальних служб; загрозу посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності; злочинну діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму; загрозу використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України; можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів; спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави; прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України; 3) у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України: поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатню ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; нелегальну міграцію; можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося; небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності; повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України; накопичення великої кількості застарілої та непотрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин; незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України; незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей; 4) у внутрішньополітичній сфері: порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатню ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконанням законів України; можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад; загрозу проявів сепаратизму в окремих регіонах України; структурну та функціональну незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;

Законодавчими актами можуть передбачатися й інші їх види та органи, які здійснюють діяльність щодо забезпечення безпеки від зовнішніх та внутрішніх загроз». Важливість такого доповнення обумовлена тим, що: по-перше, інтенсивний характер суспільного життя, який нерозривно пов’язаний із технічним прогресом, спричиняє нові (раніше невідомі) явища і чинники, що створюють небезпеку; по-друге, важливість законодавчого закріплення переліку загроз, які створюють небезпеку для людини, суспільства та держави, є, з одного боку, заходом щодо запобігання та недопущення свавілля держави в особі її органів у боротьбі з так званими уявними, хибними загрозами, з другого – є важливою передумовою діяльності державних органів щодо забезпечення як зовнішньої, так і внутрішньої безпеки.

Поділяючи такий підхід законодавця до визначення та класифікації загроз, в основу якого покладено окремі сфери життєдіяльності суспільства та держави, яким вони створюють небезпеку, вважаємо доцільним залежно від характеру загроз виділити у забезпеченні безпеки держави дві складові: 1) забезпечення зовнішньої безпеки; 2) забезпечення внутрішньої безпеки. Під зовнішньою безпекою необхідно розуміти захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від реальних та потенційних зовнішніх загроз. Відповідно, внутрішню безпеку слід визначити як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від реальних та потенційних внутрішніх загроз.

До внутрішніх загроз, виходячи з аналізу чинних нормативних актів, варто віднести ті, які мають місце всередині держави, а саме: економічну та політичну нестабільність; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики; злочинність; відсутність належного контролю та нагляду за порядком виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система; спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати їх в інтересах певних осіб (органів); прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України; поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; систематичне порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній; можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад; критичний стан з продовольчим забезпеченням населення; неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави; переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними; неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб; зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва; зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів; небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму; прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації.

Характер наведених внутрішніх загроз дозволяє зробити висновок про доцільність розгляду внутрішньої безпеки держави у широкому та вузькому значеннях. У широкому – як захищеності від усіх можливих видів внутрішніх загроз, у вузькому – лише тих, які є наслідком вчинення правопорушень.

Предметом цього дослідження є саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки держави, що, у свою чергу, обумовило його структурну побудову.

Щодо розмежування таких категорій як «національна безпека», «внутрішня безпека», «державна безпека» варто зауважити, що національна та державна безпека є синонімами, вони означають одне і те ж, а отже, збігаються за змістом, хоча в Законі України «Про основи національної безпеки України», державна безпека визначена лише як один із напрямків національної безпеки (ст.8), що, на думку дисертанта, є помилковим. Вище ми подавали визначене законодавчо поняття національної безпеки. Що стосується внутрішньої безпеки, то вона, на відміну від державної безпеки, справді є тільки частиною національної безпеки, оскільки пов’язана, в першу чергу, із внутрішніми загрозами, тобто тією частиною загроз, які виникають усередині держави, а не надходять ззовні. З огляду на сказане, Закон України «Про основи національної безпеки України» доцільно доповнити двома новими статтями «Внутрішня безпека» та «Зовнішня безпека», в яких було б закріплено поняття безпек та види загроз (внутрішні та зовнішні). Саме вони і є критерієм розрізнення внутрішньої та зовнішньої безпек.

Внутрішня безпека людини і громадянина, суспільства і держави гарантується Конституцією України і досягається проведенням єдиної державної політики у галузі її забезпечення, розробкою і своєчасним проведенням як превентивних, так і відновних заходів, що адекватні внутрішнім загрозам. У забезпеченні внутрішньої безпеки держави беруть участь органи законодавчої, виконавчої, судової влади, а також деякі недержавні організації, які утворюють систему органів державного управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави у широкому його розумінні.

До суб’єктів забезпечення внутрішньої безпеки держави у вузькому її розумінні доцільно віднести: Службу безпеки України; органи внутрішніх справ, органи державної прикордонної служби, органи забезпечення пожежної безпеки. Загальною особливістю цих органів як суб’єктів управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави є те, що вони виконують специфічні, як правило, правоохоронні завдання та функції щодо захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень, і у зв’язку з цим отримали назву – правоохоронні органи.

Звичайно, може виникнути запитання: чому до суб’єктів забезпечення внутрішньої безпеки у вузькому її значенні не віднесено інші правоохоронні органи, зокрема митні та податкові, які також забезпечують внутрішню безпеку у підвідомчих їм сферах. З цього приводу варто пояснити, що управління у сфері оподаткування та здійснення митної справи належить до управління фінансовою діяльністю, яка є категорією міжгалузевого управління, у зв’язку з чим потребує дослідження в межах цієї сфериДержава не може ефективно керувати деякими комплексними справами, спираючись тільки на певний галузевий апарат. Рівень внутрішньої безпеки залежить від здатності системи безпеки протистояти реальним і потенційним загрозам. У цьому зв’язку система внутрішньої безпеки має відповідати двом вимогам: бути надійною, що гарантує своєчасне та в повному обсязі виконання функцій компетентними органами у цій сфері; бути достатньою, обумовленою справжніми потребами і відповідними матеріальними та фінансовими ресурсами держави.

До факторів, здатних позитивно вплинути на стан забезпечення внутрішньої безпеки держави, можна віднести: створення сприятливих умов для прогресивного економічного і соціального розвитку в державі; реформування правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; поліпшення координації діяльності правоохоронних органів; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, зменшення негативного впливу на суспільні відносини алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ; ліквідацію бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують внутрішній безпеці держави.

Зважаючи на викладене, забезпечення внутрішньої безпеки держави доцільно визначити як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства і держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних та інших заходів, які здійснюються (реалізуються) спеціально уповноваженими суб’єктами, як правило, воєнізованими правоохоронними органами (формуваннями) з метою охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.

Особиста безпека працівників правоохоронних органів — це комплекс основних та допоміжних заходів, спрямованих на зниження рівня небезпечних факторів до реально-можливого мінімуму, що дозволяє гарантувати збереження життя і здоров'я, нормального психічного стану і дієздатності працівника під час виконання функціональних обов'язків, професійних (оперативно-службових, бойових завдань), яку буденних, так і екстремальних, надзвичайних ситуаціях.

На завершення підкреслимо, що рівень життя в державі визначається перш за все тим, наскільки захищені права і свободи людини, наскільки безпечні умови існування, діяльності і розвитку окремої людини, суспільних і державних інститутів, суспільства і держави в цілому.

2. Загальна характеристика підрозділів по виконанню спеціальних операцій.

Спеціальні підрозділи міліції створюються у системі органів внутрішніх справ України з метою виконання спеціальних завдань та функцій з охорони громадського порядку в державі.

Згідно з чинним законодавством України для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Крім того, до спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих об'єктах, тобто на окремих промислових підприємствах, в установах та організаціях, діяльність яких пов'язана з особливим режимом роботи (наприклад, підприємства оборонного призначення, підприємства з особливо високою технічною небезпекою виробництва і ряд інших).

З метою належних дій органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку в надзвичайних обставинах та оперативного реагування на вчинення тяжких злочинів, групових порушень громадського порядку, збройних нападів, посилення боротьби з організованою злочинністю та підтримання порядку в громадських місцях із складною оперативною обстановкою в 1992 році було створено підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут". Вони були організовані з існуючих у містах Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі, Сімферополі та в усіх обласних центрах загонів міліції особливого призначення. Доцільність такого рішення підтверджується міжнародною практикою діяльності подібних підрозділів у більшості країн світу.

Підрозділ швидкого реагування "Беркут" — це високомобільний спеціальний загін, створений для боротьби зі злочинністю, забезпечення правопорядку під час проведення загальнодержавних, громадсько-політичних, спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів, проведення спеціальних операцій та охорони громадського порядку.

Штати підрозділу затверджує Міністр внутрішніх справ України. Особовий склад підрозділу комплектується на конкурсній основі з найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідну фізичну підготовку та стаж роботи в органах внутрішніх справ України не менш як два роки.

Основні завдання та функції підрозділів міліції швидкого реагування "Беркут" такі:

— охорона прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань та інших антигромадських дій;

— постійна готовність до дій у ситуаціях, що ускладнюють оперативну обстановку в регіонах держави;

— боротьба з організованою злочинністю;

— участь у проведенні спеціальних операцій із затримання озброєних злочинців, членів організованих злочинних угруповань, звільнення заручників, припинення терористичних актів, відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди, транспортні засоби або звільнення їх у разі незаконного захоплення;

— забезпечення громадського порядку при проведенні масових заходів;

— запобігання та припинення групових порушень громадського порядку і масових безпорядків тощо.

В умовах складних політичних, економічних і соціальних перетворень особливо гостро стоїть питання забезпечення надійного захисту здоров'я та життя громадян, збереження майна усіх видів власності від протиправних зазіхань.

Для забезпечення захисту на договірних засадах цінних вантажів, грошових коштів, що перевозяться, та інших видів власності юридичних осіб, громадян у місцях їх тимчасового перебування і забезпечення майнової безпеки українських та іноземних громадян, осіб без громадянства у січні 1993 року у структурі Державної служби охорони при МВС України було створено спеціальні підрозділи міліції "Титан".

Ці підрозділи є складовою частиною служби охорони при органах внутрішніх справ і призначені для здійснення на договірних засадах охорони власності фізичних та юридичних осіб, забезпечення захисту фізичних осіб від злочинних посягань.

Основними завданнями підрозділу "Титан" є: охорона та супроводження грошових коштів, цінних вантажів та паперів, що перевозяться; охорона власності юридичних осіб за місцем їх перебування; забезпечення особистої безпеки фізичних осіб; охорона власності фізичних осіб у місцях їх тимчасового проживання.

"Титан" — це елітні підрозділи, в яких служать спеціально підготовлені професіонали, забезпечені сучасною зброєю, засобами індивідуального захисту, активної оборони та радіозв'язку. У штаті є службові собаки, що натреновані на пошук вибухівки та обстеження місць перебування осіб, які охороняються. Будь-яка людина може укласти угоду з "Титаном", якщо їй або членам сім'ї загрожує небезпека. Сьогодні послугами професіоналів "Титана" користуються чимало осіб, серед яких є бізнесмени, комерсанти, дипломати, державні урядовці та інші.

Підрозділ швидкого реагування "Сокіл" — це спеціальні мобільні оперативні відділи, які входять до структури Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС та відповідних управлінь в усіх областях нашої держави. На його бійців покладено відповідальні завдання з проведення антитеро-ристичних операцій, ліквідації бандформувань, організованих злочинних угруповань, затримання та знешкодження озброєних небезпечних злочинців, які чинять активний опір, визволення заручників, силової підтримки оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, участі в заходах щодо припинення тяжких злочинів, вилучення зброї тощо.

Таким чином, діяльність спеціальних підрозділів міліції спрямована на вирішення відповідних завдань та виконання функцій, які стоять перед кожним з них. Така діяльність е однією з гарантій підтримання громадського порядку в Україні.