8. Навчально-методичне забезпечення дисципліни «регіональна економіка» конспект лекцій

ТЕМА 1

Предмет, метод і завдання курсу «Регіональна економіка»

Мета вивчення матеріалу теми:

• з’ясувати суть предмет та об’єкта науки;

• з’ясувати суть регіональної економіки та її територіальні особливості;

• визначити суть наукових методів, вивчити традиційні і нові методи аналізу територіальної організації господарства;

• з’ясувати методи економічного обґрунтування галузевого та територіального (регіонального) розміщення продуктивних сил для прогнозування розвитку господарства;

• вивчити основні етапи та економічного обґрунтування регіонального розвитку розміщення продуктивних сил, суть природних досліджень і проектів охорони природи (схеми, програм) для раціональної господарства;

• вивчити наукову літературу з питань регіональної економіки.

План

1. Об’єкт і предмет курсу «Ргіональна економіка».

2. Основні поняття та наукові категорії регіональної економіки.

3. Місце регіональної економіки в системі наук.

4. Методологічні основи досліджень регіональної економіки.

5. Основні завдання курсу.

1.1.Об’єкт і предмет курсу «Ргіональна економіка».

Реформування економіки України на ринкових засадах вимагає не тільки суттєвих трансформацій у механізмах державного регулювання, у інституційному середовищі, у виробничій, фінансово-кредитній, податковій, бюджетній, законодавчій системах України, але й відповідних змін на регіональному рівні - у соціально-економічному житті регіонів. Адже саме тут, на рівні місцевого самоврядування, відбуваються складні процеси адаптації го­сподарства і населення до нових ринкових умов. Це значно актуалізує значення регіональних аспектів розвитку України. Тим більше, що досвід розвинених країн та наукова практика перебудованих процесів в Україні довели недостатність ринкової саморегуляції для ефективного розвитку будь-якої країни та необхід­ність збалансування з механізмами державного регулювання. В Україні, де на початку 90-х років майже відмовились від задіяння такого регулювання, протягом 10 років відбувався прогнозований спад виробництва, гіпертемпами зросли інфляція та безробіття. І якщо інфляцію, починаючи з 1999 року, вдалося приборкати, то безробіття до недавнього часу зростало швидкими темпами. Одночасно різко погіршилися соціальні умови життя населення та медико-економічна ситуація у країні, загострилися територіальні диспропорції та збільшився розрив між рівнями соціально-економічного розвитку "сильних" та депресивних регіонів. Вихід з цього становища, успішне вирішення складних економічних, регі ональних та міжрегіональних проблем, які виникають як на облас­ному рівні, так і на рівні економічних районів, вимагають досить кваліфікованого науково обґрунтованого підходу до цього.

Необхідно зазначити, що складні територіальні, економічні і соціальні проблеми в багатьох найбільш і найменш розвинених країнах значно загострилися ще на початку XX століття. Це зумовило велику увагу до регіональних аспектів економічного і соціального розвитку країн і призвело до помітного розширення теоретичних і практичних досліджень в галузі розміщення вироб­ництва та регіонального розвитку. Саме тоді починає формувати­ся регіоналістика як міждисциплінарна, складна за змістом наука, яка об'єднує всі напрями дослідження такого складного, поліструктурного та багаторівневого об'єкта, як регіон.

Перед тим, як приступити до вивчення основних категорій, структурних складових та проблем регіональної економіки, визначимося зі змістом понять «об’єктом» та предмет дослідження.

Об'єктом науки "регіональна економіка" є регіон, який у контексті нашого курсу розглядається як адміністративно визна­чена територіальна частина будь-якої країни.

Предмет регіональної економіки охоплює регіональні аспекти державної економічної політики, економіки виробництва, трудової та фінансової діяльності, бюджетної та податкової системи,тобто економіку регіонів України.

Таким чином, основною категорією теорії регіональної еко­номіки виступає "регіон". Одне з найбільш визнаних її тлумачень запропоновано Є.Б. Алаєвим: "Регіон - це певна територія, що відрізняється певною цілісністю та взаємопов'язаністю основних складових: населення, господарства, природи" [1]. Більш чітко визначив статус регіону в системі територіальної організації сус­пільства країни М. Долішній. Регіон, за його визначенням, - це "...адміністративно відокремлена територія України... з особли­востями природно- та економіко-географічного положення, набу­тою економічною структурою і системою розселення, а також си­стемою факторів обмеження його виробничого потенціалу" [14]. Російські дослідники Ю.Н. Гладкий та А.І. Чистобаєв також відносять до регіонів один чи декількох суб'єктів Російської Феде­рації. Необхідно зазначити, що раніше у працях вітчизняних ос­новоположників регіональної економіки регіон розглядався як три­єдність населення, господарства, природи. У сучасній теорії регіональної економіки регіон, на зразок західної науки, усе частіше розглядається як суб'єкт певних економічних відносин, носій певних інтересів, як складна поліструктурна та багатофункціональна система у складі єдиного економічного простору України.

Російські вчені вважають, що сьогодні найбільш поширені чотири парадигми регіону:

• регіон-держава;

• Регіон-квазікорпорація;

• регіон-ринок;

• регіон-соціум.

У першому випадку регіон є відносно уособленою підсисте­мою держави та національної економіки. У багатьох розвинених державах у результаті процесів децентралізації управлінської структури та фінансового федералізму в регіоні "спускається" все більше функцій, основною з яких є регулювання економіки регіону.

Регіон як квазікорпорація виступає суб'єктом регіональної муніципальної власності та економічної діяльності. Такий підхід стимулює економічну незалежність регіону. Розширення економічної самостійності регіонів виступає важливою складовою ринкових реформ.

Підхід до регіону як до ринку, який має певні межі, акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності, а саме: на інвестиційному та підприємницькому кліматі, маркетинговій стратегії розвитку регіонів із урахуванням інтересів регіону, особливостей регіональних ринків товарів та послуг, капіталу, цінних паперів, праці, інформації тощо. Інколи дослідження в рамках даного підходу виділяють в окрему дисципліну "Регіональне ринкознавство" [9].

Дещо виходить за межі суто регіональної економіки підхід до регіону як соціуму, тобто до соціально-територіальної цілісності. У цьому випадку дослідження спрямоване на відтворення соціальної сфери - населення, трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я та ін., а також на розвиток системи розселення.

Якщо перші три парадигми в теорії регіону включають проблему забезпечення узгодження економічних інтересів регіону і держави, забезпечення економічного зростання регіону та його економічної самостійності, виробництва та споживання суспільних благ і створення конкурентного середовища на основі збалансованого ринкового та державного регулювання, то останній підхід, ширший від економічного, підключає до нього ще й соціальний контроль за запровадженням ринкової економіки соціального спрямування та забезпечує синтез усіх аспектів життя регіонального соціуму.

У найбільш узагальненому розумінні регіон визначається на внутрішньодержавному рівні як відкрита територіально цілісна, економічно взаємопов'язана і адміністративно-визначена частина країни, що поєднує господарство, населення і природу, виступає суб'єктом певних економічних відносин та носієм різнобічних внутрішніх і зовнішніх функцій та інтересів [54].

2. Основні поняття та наукові категорії регіональної економіки.

Для подальшого поглиблення знань про предмет регіональної економіки слід зупинитися на основних поняттях та категоріях, якими вона оперує. Вихідними в цій галузі є поняття про регіон і територію.

У ієрархічній системі соціально-економічного простору країни регіон займає проміжний "мезорівень" між макрорівнем країни та мікрорівнем суб'єктів господарювання. Категорія "регіон" тлумачиться у науковій літературі по-різному. Основною відмін­ністю є те, що частина дослідників визначає його як подібну за своїми природними, економічними властивостями, соціальними властивостями, яка характеризується певною спільністю проблем та бар'єрів розвитку [1, 8]. Інші автори, беручи до уваги все вищезазначене, вважають обов'язковою рисою регіону його адміністративну визначеність [14, 54]. Тобто, на їхню думку, яка є найбільш доцільною, регіон будь-якого рівня завжди виступає як одиниця територіально-адміністративного поділу або їх поєднання. Такий підхід більш ефективний з народногосподарського погляду, бо включає регіон у систему територіального управління держави. Коректним, на нашу думку, є визначення регіону як відкритої, територіально-цілісної і адміністративно визначеної частини країни, яка поєднує господарство, населення і природу та виступає суб'єктом певних економічних відносин та носієм різнобічних внутрішніх і зовнішніх функцій та інтересів. Таке розуміння регіону з позиції системного підходу, як складної єдиної суспільно-економічної' системи країни, лежить в основі досліджень, спрямованих на вирішення найбільш комплексних, інтегрованих завдань (проблем): регіоналізації державного життя країни, розробки та реалізації регіонально-конкретизованих стратегій соціально-економічного розвитку, обґрунтування механізмів гармонізації інтересів держави, регіонів та суб'єктів господарювання.

В інших випадках при тематично спрямованих дослідженнях, націлених на вирішення певних соціальних, економічних, екологічних проблем, регіон може трактуватись у більш "вузько­му" розумінні, адекватному за змістом цим проблемам. Так, у західній літературі регіон часто визначають як систему ринків; при соціальній спрямованості дослідження, наприклад, для оцінки якості життя населення в усіх його параметрах (від медико-фізіологічного до соціально-економічного), регіон може трактуватися як поліструктурна система забезпечення життєдіяльності населення. У геополітичних розвідках регіон повинен розглядатися, у першу чергу, як носій певних геополітичних якостей, що визначають його статус у геополітичному просторі країни чи світу.

До класиків регіоналістики, які почали пізніше називати цю галузь знань, необхідно віднести: на заході - Йоганна Тюнена, Альфреда Вебера, Вільгельма Кристаллера, Аугуста Леша (з поглядами яких ми ознайомилися під час розгляду теми "Теорія і концепція РПС і регіональна економіка". Серед вітчизняних і ро­сійських учених необхідно назвати Степана Руданського, Миколу Баранського, Миколу Колосовського.

Отже, регіон перш за все являє собою складну територіальну соціально-економічну систему. І тому необхідно чітко визначити поняття терміна «територіальна соціально-економічна система».

Територіальна соціально-економічна система - взаємопов'язане, взаємообумовлене, певним чином організоване поєднання різноякісних об'єктів типу "природа - населення - господарство" на цілісній території. Тобто, головними компонентами (підсистемами) ТСЕС є природні, господарські та соціально-демографічні, які в процесі взаємодії між собою утворюють нову якість, що виражається у відносній стійкості, певному вияві закономірностей і функцій розвитку цієї цілісності. Кожна з цих підсистем має свою внутрішню структуру, тобто, складається з підсистем нижчого рангу, які також у відповідній мірі структурно організовані. Складність функціонування ТСЕС полягає в тому, що кожний її елемент має множинність взаємозв'язків різного характеру, спрямованості та стійкості як з елементами даної системи, так і з зовнішнім середовищем. ТСЕС - це різного рангу форми просторової організації соціально-економічного життя суспільства у вигляді промислового чи сільськогосподарського підприємства, окремого населеного пункту, промислового району, області, країни, світової співдружності країн [].

ТСЕС - це складні динамічні системи, що постійно змінюються в часі. Кожна з них має як функціональну так і територіальну структуру. ТСЕС - це цілісний організм, для якого властиві якісно більш складні закономірності, ніж сума закономірностей складових частин. Цілісність системи породжує нову якість, яка не зводиться (є складнішою) до суми властивостей її елементів. Важливого ознакою цілісності є відносна стійкість системи, яка виявляється в тому, що інтенсивність взаємозв'язків між елементами (внутрішніх зв'язків) вища, ніж інтенсивність зв'язків цих елементів із зовнішнім середовищем системи.

Специфічною властивістю ТСЕС. що підкреслює ії суспільно-географічну якість, є територіальність. Територія, як складова частина системи, для решти елементів слугує своєрідним базисом, вона характеризує систему з точки зору територіальної впорядкованості, густоти, рівномірності розміщення, протяжності, географічного положення. Територіальність системи виявляється в територіальних (просторових) зв'язках та відношеннях між її елементами.

2. Місце регіональної економіки в системі наук.

Зв'язки регіональної економіки в системі наук численні та розгалужені. Це пояснюється у першу чергу її подвійним підпорядкуванням. З одного боку, у неї чітко визначений об'єкт досліджень - регіон (як підсистема країни), згідно з цим регіональна економіка належить до складної системи наукових дисциплін -регіоналістики. З іншого - за предметом дослідження вона належить до економічної науки. При цьому обидві «материнські» науки повністю охоплюють регіональну економіку, що наочно демонструє рис. 1.

Рис. 1. Регіональна економіка в системі наук

Регіоналістика - це синтетична система наукових знань, яка представлена переважно міждисциплінарними дослідженнями, об'єктами яких виступають регіони. А саме їх і вивчає регіональ­на економіка. Об'єкт дослідження "ріднить" її з економічною та суспільною географією, регіональною соціологією, політологією, демографією тощо.

Водночас предмет науки "регіональна економіка" пов'язує її з економічною наукою, її понятійним апаратом та методами дослідження, у першу чергу - з макроекономікою, економічною історією, мікроекономікою. Ураховуючи фундаментальну роль такої наукової дисципліни, як "економіка підприємства", вважаємо, що місце регіональної економіки серед економічних наук, дещо видозмінивши логічну схему, розроблену О.Г. Гранбергом [13], необхідно представити рис. 2.

Предмет науки "регіональна економіка" пов'язує її з економічною наукою, її понятійним апаратом та методами дослідження, у першу чергу - з макроекономікою, економічною історією, мікроекономікою.

Рис.2. Місце регіональної економіки серед інших економічних дисциплін.

2. Методологічні основи досліджень регіональної економіки.

Значення наукових методів: їхня сутність і види. Людство існує і розвивається завдяки безперервному процесу пізнання об'єктивної реальності. Процес наукового пізнання здійснюється у першу чергу під час проведення наукових досліджень. Він відбиває напрацювання нових знань щодо нових об'єктів, явищ, процесів тощо, а також більш глибоке вивчення вже досліджуваних об'єктів. Будь-які дослідження здійснюються у процесі аналізу і синтезу різноманітної інформації про об'єкт досліджень, його структуру, закономірності та проблеми розвит­ку тощо.

Необхідно зазначити, що процес пізнання можна поділити на кілька узагальнених етапів:

• програмний - розробка програми дослідження, у якій визначено мету, завдання роботи (курсова, дисертація), дається обґрунтування теми, виконавці, кошторис;

• інформаційний - опрацювання спеціальної літератури з проблеми, збір та первинна обробка статистичної інформації;

• аналітичний - аналіз інформації, її систематизація: класифікація, типізація, районування;

• моделювання - розробка системи моделей розвитку об'єкту, прогнозування його змін;

• синтез усіх матеріалів для з'ясування структури, організації об'єкта, обґрунтування висновків про його внутрішні та зовнішні зв'язки, закономірності та ефективність розвитку тощо.

При цьому потрібно проводити дослідження, виходячи з пе­вної парадигми.

Парадигма - це певна постановка проблеми, панівний спосіб наукового мислення, при якому відносно упорядковуються по­гляди на довколишні явища й речі. Наприклад: системна парадигма стійкого розвитку, парадигма постіндустріалізму.

В основі будь-якого дослідження лежить система методів, які виходять із методологічних засад. Роль методів як необхідно­го інструменту пізнання дуже важлива. Вони дозволяють глибоко розкрити сутність явищ, об'єктів та процесів. Метод дослідження - це засіб досягнення його визначеної мети, що передбачає певну послідовність підходів, способів та операцій, які необхідно вико­нати при вивченні об'єкта.

Англійський учений Бекон, філософ 16 століття, зазначав, що навіть кульгава людина, яка йде шляхом, випереджає здорову, яка біжить бездоріжжям. Використовувати наукові методи -означає мати дороговказ, як і куди йти.

Сьогодні у науковій літературі виділяють три групи підхо­дів і методів:

• загальнонаукові;

• міждисциплінарні;

• спеціальні чи конкретно-наукові.

Здебільшого при дослідженні будь-якого процесу викорис­товуються певною мірою методи всіх трьох груп. Як їх поєднати і використовувати - справа дослідника, його кваліфікації, творчих здібностей.

Загальнонаукові підходи і міждисциплінарні методи. Загальнонаукові підходи та методи характеризують методологією. Досліджень, забезпечують його високий рівень та обґрунтованість результатів. До цих методів відносять у першу чергу системний підхід, діалектичний метод, структурний аналіз.

Системний підхід - логічний механізм, який спрямований на вивчення цілісних об'єктів у всій різноманітності їхніх внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Такий підхід полягає в поділі систе­мних об'єктів та явищ дійсності на підсистеми (аналіз) і наступне їхнє об'єднання (синтез). Цей підхід дає можливість комплексного вивчення структури будь-якого об'єкта та внутрішніх взаємозв'язків його елементів (галузей і ланок). Системний підхід передбачає всебічний аналіз на основі принципу взаємопов'язаності всіх об'єктів, явищ і процесів та етапності їхнього дослідження: від поставленої мети, визначення завдань та формулювання нау­кової гіпотези до розробки моделі оптимального варіанта розміщення виробництва тощо. Застосування принципів системного підходу дає змогу розглядати кожну велику економічну проблему як особливу, певним чином структуровану систему у взаємодії з ін­шими. Структурний аналіз об'єктів та процесів полягає у структуризації та вивченні окремих аспектів їхньої структури:

• функціонального, який відбиває сукупність зв'язків між складовими системи, її елементами;

• галузевого (компонентний), який характеризує склад, су­купність і співвідношення галузей, видів діяльності, компонентів, що становлять певну систему;

• територіального, який відображає співвідношення і взаєм­не розміщення різних форм територіального зосередження певних видів господарської діяльності людини (зон, районів, вузлів, центрів, пунктів тощо);

• організаційно-управлінського, який визначає ієрархічність упорядкування систем органів управління життєдіяльності людей, економічної, екологічної, соціальної діяльності населення на відповідній території, а також у межах певних галузей, міжгалу­зевих виробничих комплексів (МВК) тощо.

Міждисциплінарні методи - найбільш поширена група методів, яка об'єднує історичний, економіко-статистичний, логічний, балансовий, порівняльний, картографічний, методи циклів, районування, аерокосмічний тощо. Якщо перші традиційно використовуються в наукових дослідженнях, то останній є надбанням наукової думки другої половини XX століття. Історичний підхід (чи метод) передбачає вивчення історії розвитку певного явища, процесу, історичну зумовленість його сутності.

Як правило, система загальнонаукових і міждисциплінарних методів за своїм складом є досить стабільною і доповнюється но­вими різновидами досить рідко, приблизно 1-2 рази у століття (при певній зміні механізм уже існуючих методів відповідно до розвитку пізнання та змін в об'єктивній дійсності).

Специфічні методи наукових досліджень у сфері регіональної економіки. Динамічна система конкретно-наукових методів, які засто­совуються в тих чи інших дисциплінах, їхні зміни безпосередньо пов'язані з науково-технічним прогресом, з диверсифікацією на­укових дисциплін, поглибленням пізнання тощо. Для нашої нау­кової дисципліни властиве задіювання широкого спектра як зага­льнонаукових та міждисциплінарних підходів та методів, так і спеціальних конкретно наукових.

У цілому до них належать: системно-структурний аналіз, економіко-статистичний, балансовий, картографічний, економі-ко-математичного моделювання, районного планування, районування, типізації тощо.

Системно-структурний аналіз передбачає якісну і кількісну оцінку об'єкта як системи на основі поліструктурного дослідження його складу, зв'язків тощо.

Економіко-статистичні методи дозволяють вивчати просторово-економічні об'єкти та явища в їхньому взаємозв'язку і динаміці. З-поміж них основними є методи обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування, графоаналітичний.

При дослідженні економіки регіонів широко використову­ється економіко-статистичний метод. Він дозволяє систематизу­вати різноманітну інформацію, вивчати об'єкти та їхнє розмі­щення в динаміці, порівнювати об'єкти та визначати рівні їхнього розвитку за конкретними параметрами, проводити їхню подаль­шу типізацію за рядом ознак.

Під час характеристики регіонів поширеним є порівняльний метод визначення середніх величин, зокрема середньої по країні густоти населення (Р/S), концентрації промисловості: територіальний чи демографічний індекс (пром. прод. /на 1км площі чи на населення). На цій основі у процесі порівняння регіональних і республіканських значень показника можна "вийти" на промис­лове районування, а при застосуванні численних показників, що характеризують соціально-економічний простір регіону порівня­но з країною (чи іншими регіонами), ми отримуємо уявлення про специфіку регіону, можливості його участі в ПП, участь у зовнішньоторговельних операціях та в цілому - про рівні соціально-економічного розвитку регіону та його бізнес-оцінку.

Найбільш поширений у плануванні територіального розвитку країни балансовий метод. Головний його зміст у зіставленні попиту і пропозиції в певних видах сировини, продукції, послуг. У передпланових дослідженнях широко використовуються системи матеріальних, фінансових та інших балансів. Розробляють баланси запасів сировини та її споживання, використання трудо­вих ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами, територіальні баланси потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та інше.

У практиці планування широко використовується система матеріальних та фінансових балансів, балансів трудових ресурсів, грошових доходів і видатків у бюджетах сім'ї та різних соціаль­них верств населення. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції у країні та областях, які є основними об'єктами територіального управління в Україні. Балансовий метод передбачає складання галузевих і регіональних балансів, що допомагає обґрунтувати раціональне співвідношення у галузевих і міжрегіональних пропорціях, у пропозиції товарів та попиту на них, з'ясовувати забезпечення ресурсами тих чи інших галузей тощо.

Важливим при вивченні територіальної організації госпо­дарства є метод районування та типізації.

Картографічний метод надає інформацію про розміщення _пр_0Дуктивних сил, бо карта є її джерелом. Вона дозволяє наочно уявити особливості розміщення. Завдяки використанню карт, картосхем, картограм, картодіаграм свідомо сприймаються та за­пам'ятовуються не тільки особливості розміщення, але й статис­тичні матеріали, що характеризують рівні розвитку галузей і ре­гіонів, економіку регіонів у цілому.

Районне планування - це особливий комплексний метод, що застосовується у процесі проектування розміщення виробництва на рівні регіону (а не окремого підприємства) у поєднанні з його містобудуванням. Він, у свою чергу, поєднує методи математичного моделювання, картографічний, метод енерговиробничих і прироно-ресурсних циклів, балансовий. Баланси поділяються на звітні і планові. Науково-дослідні заклади постійно проводять спеціальні дослідження щодо вдосконалення регіональної систе­ми балансів. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції в областях та економічних районах.

До спеціальних наукових методів регіональної економіки в першу чергу відносять методи регіонального аналізу та математичні моделі регіональної економіки. Ураховуючи те, що предметом курсу "Регіональна економіка" є просторова (чи територіальна) організація економічної системи країни у межах її регіонів, вважаємо, що необхідно додати як самостійний картографічний метод пізнання, метод районування тощо.

2. Основні завдання курсу.

У другій половині XX століття активно розвивали ці дослідження і надали їм наукової обґрунтованості: на заході - Уолтер Ізард (якого вважають батьком регіоналістики як науки), Микола Некрасов (з-під пера якого вийшла у світ перша на радянському науковому просторі в 1978 році книга "Регіональна економіка"); в Україні - Леонід Корецький, Олександр Топчієв, Федір Заставний, Микола Пістун, Максим Паламарчук та інші вчені. Бурхливий інтерес до регіональних проблем соціально-економічного розвитку, пріоритетність серед них економічних проблем, успішна розробка їхніх теоретико-методологічних засад та спроби їх практичного втілення призвели до виділення у другій половині XX століття регіональної економіки в окрему важливу галузь економічної науки.

Ще в 70-х роках минулого століття академік М.М. Некрасов визначив "региональную экономику как отрасль экономической науки, которая изучает совокупность экономических и социалистических факторов и явлений, обуславливающих формирование и развитие производительных сил и социальных процессов в региональной системе страны и каждом регионе". Вважаємо, що це визначення, попри все його багатослів'я, не відбиває всю складність об'єкта та предмета регіональної економіки, що значно розширили в нових умовах господарювання, яке поступово запроваджується в пострадянських країнах. В умовах становлення й поступового ствердження в пострадянських та інших східноєвропейських країнах ринкових відносин регіональна економіка набуває особливого значення. Це фактично єдина наукова дисципліна, предметом дослідження якої служить територія регіону, його природно-ресурсний потенціал, демографічна і трудоресурсна ситуація як підґрунтя вивчення його економічних відносин, інвестиційного клімату, структури і спеціалізації його господарства, інноваційного та податкового потенціалу, процесів нагромадження фінансових ре­сурсів маркетингової діяльності, зовнішньоекономічної активності тощо.

Сьогодні, як зазначалося вище, ця наука повинна вивчати і фінансову, зокрема бюджетну, і податкову, і зовнішньоекономічну та інноваційну діяльність регіонів, їхні міжрегіональні зв'язки.

Такі зміни в підходах до об'єкта регіональної економіки позначилися на визначеннях цієї науки в новітніх публікаціях. Так, С.І. Іщук, посилаючись на дослідження інших учених, предметом її дослідження вважає економіку районів, розміщення продуктивних сил, територіальний поділ праці, удосконалення внутрішніх і міжрегіональних транспортно-економічних зв'язків, забезпечення Належних умов для трудової діяльності, побуту та відпочинку населення тощо [24].

Досить детально визначено сутність регіональної економіки як сучасної науки в навчальному посібнику. Автори наголошують, що регіональну економіку "... можно считать сформировавшейся отраслью науки, ... которая разрабатывает экономические стратегические позиции регионального развития производительных сил, определяющие совершенствование территориальной организации хозяйства страны". Предметом дослідження регіональної економіки, на їхню думку, виступають особливості, фактори і закономірності регіонального розвитку.

Найбільш повно визначає зміст регіональної економіки як самостійної та важливої галузі знань академік РАН О.Г. Гранберг. Він зазначає, що "... региональная экономика изучает экономику региона, точнее экономику отдельных регионов: объективные предпосылки экономического развития региона (географическое положение, природно-ресурсный потенциал, демографический, производственный потенциал), производственную структуру, социальную сферу и условия жизни, систему расселения и размещения хозяйства, механизм функционирования и управления экономикой и т. д."[13]. До того ж, стверджує О.Г. Гранберг, повинні вивчатися і міжрегіональні економічні зв'язки. До предмета регіональної економіки він відносить вивчення регіональних аспектів економічного життя країни і економіки виробництва, інвестиційного процесу, трудової діяльності, якості життя, фінансів тощо.

Нам здається, що з позицій сучасного підходу таке розширення тлумачення змісту регіональної економіки як науки є виправданим. Адже всі аспекти життєдіяльності регіону дуже взаємопов'язані.

ТЕМА 2