57

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Нині можна буде усвідомити, що передвиборне збільшення ролі валютних операцій на економічному обороті, те що за період побудови ринкової економіки, підняло на якісно новий рівень значення норм валютного права. Збільшився як обсяг відповідних норм, а й зросла їх частка здатність істотно проводити макроекономічну ситуації у країні. У середовищі сучасних економічних умов створення ефективного механізму регулювання громадських відносин, виникаючих щодо проведення валютних операцій (валютних відносин), є необхідною передумовою позитивного розвитку національної економіки. Валютне право є складовим необхідним елементом цього механізму.

Сучасний період розвитку валютного права відзначається не лише переосмисленням існуючих правових вчень, а й створенням низки нових концепцій. Бурхливі соціальні перетворення і демократичні процеси в усіх сферах суспільного життя незалежної Української держави сприяють інтеграції юридичного і філософсько-правового підходів до вивчення прав, породжують як оновлення методологічних підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, так і докорінний перегляд правових цінностей.

Узагальненням теоретичних надбань у розробці основних напрямів правової думки слід вважати праці відомих українських вчених: Л. К. Воронова, Я. А. Гейвандов, Е.С. Дмитренко,Ж.В. Завальна та ін.; дослідників зарубіжжя: Б. Ю. Дорофеев, Н. Н. Земцов, В. А. Пушин, П. Н. Бирюков, А. В. Брызгалин, Е. Ю. Грачева, В. В. Гриценко, та ін.

Останнім часом в Україні написано чимало монографій, захищено десятки дисертацій із проблем права, проте це не знижує актуальності теми дослідження, навпаки, комплексний науковий аналіз юридичного і філософсько-правового підходів до вивчення валютного права дозволяє всебічно дослідити у праві його предметну форму і духовно-ідеальну сутність. Відтак запропоноване дослідження органічно доповнює зазначені роботи, а їх наявність не зменшує актуальності магістерської роботи.

Мета і завдання дослідження. Мета магістерської роботи полягає у комплексному загальнотеоретичному дослідженні поняття валютного права, його сутності, змісту і форм існування в законодавстві. Для досягнення означеної мети в роботі окреслені такі завдання:

- визначити зміст поняття валютного права;

- проаналізувати поняття, специфіку, сутність і функції методології валютного права;

- охарактеризувати нормативно-правове регулювання валюти та валютних операцій в Україні;

- розкрити сутність валютного контролю та валютного регулювання України;

- проаналізувати сутність та зміст валютного права в зарубіжних країнах;

Об’єктом дослідження є валютне право України як підгалузь фінансового права.

Предметом дослідження є сутнісні аспекти валютного права, тобто ті, що є їй іманентними, внутрішньо-притаманними, основними і невід'ємними, а, отже, такими, що дозволяють пізнати специфіку даної галузі правознавства на рівні її справжньої природи та основних закономірностей.

Структура і обсяг роботи. Робота складається із вступу, 3 розділів, що мають 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (22 найменувань). Загальний обсяг роботи складає 129 сторінок.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи валютного права

1.1 Поняття і предмет валютного права

Історично валютне право не виділялося як самостійна галузь права, і оскільки вважалося, що валютні правовідносини входили в предмет правового регулювання фінансового права. Зокрема, переважна більшість вітчизняних вчених правників визначають валютне право саме як фінансово-правовий інститут.

Однак, у правовій науці побутує й інша думка про те, що валютне право є окремою, самостійною галуззю права. Як відзначають  Завальна Ж.В., та Старинський М.В.,валютне право має власний специфічний предмет і методи правового регулювання. У ньому досить чітко визначилися суб'єкти правового регулювання, власні норми стосовно відповідальності за порушення валютного законодавства. Даний погляд підтверджується також аналогічними висновками зарубіжних дослідників, подібні галузі права в зарубіжній науці і практиці давно виділяються.

Валютне право визначають також як комплексну галузь права. Основними аргументами такого виділення є те, що пред­метом валютного права є суспільні відносини, що виникають з приводу або із застосуванням валюти і регулюються нормами цивіль­ного, адміністративного, фінансового, митного, банківського права. Це означає, що валютне право використовує цивільно-правовий та адміністративно-правовий методи правового регулювання, а також комплексний метод, який є своєрідним поєднанням двох перших. Комплексний метод валютного права регулює правовідносини, що виникають у процесі функціонування валютної системи України, та характеризується сполученням імперативних і диспозитивних прийомів юридичного впливу.

У правовій науці виділяють такі юридичні ознаки валютного права. 1. Наявність суспільної потреби і державної зацікавленості в са­мостійному правовому регулюванні валютної сфери, зумовленому особливим значенням обігу валюти та валютних цінностей для нор­мального функціонування ринкової економіки (економіки країни).

Політична зацікавленість держави в самостійному регулюванні комплексу суспільних відносин як обставина для виділення галузі права обстоювалася радянськими вченими з початку 60-х років минулого сторіччя. Особливе значення обігу валюти та валютних цінностей, наявність суспільної потреби і державного інтересу (за­цікавленості) в самостійному правовому регулюванні сфери валютних відносин обумовлені тим, що діяльність комерційних банків, Національного банку України та інших уповноважених державою органів безпосередньо впливає на реалізацію державної економіч­ної політики і забезпечення економічної безпеки країни.

2. Наявність самостійного предмета та методу правового регулювання обу­мовлена чітким виділенням специфіки суспільних відносин, що регулюються валютним правом. 

3. Наявність особливих джерел права, в яких закріп­лені основні положення стосовно правового регулювання валютних відносин, а також основні визначення термінів, які використову­ються в інших нормативних актах інших галузей права.

4. Наявність специфічної (характерної тільки для даної галузі права) системи понять і категорій. Прикладом таких понять і ка­тегорій може бути: «валютна операція», «валютна виручка», «валют­ний курс», «крос-курс», «конверсія», «валютний депонент» та ін. Проте слід зазначити, що валютне право значною мірою використо­вує поняття та категорії різних галузей права, наприклад цивільно­го — «договір», «контрагенти», «купівля-продаж», «робота», «послу­га», а також містить норми, які безпосередньо пов'язані з інститута­ми цивільного права («недійсність угоди», «виконання зобов'язан­ня»). Не менший зв'язок понятійного апарату валютного права про­стежується з економічними та фінансовими поняттями: «баланс», «депонент», «списання», «зарахування» і т.д.

5. Спосіб закріплення його норм у норматив­но-правових актах, а саме, як показує аналіз валютного законодавства України пока­зує, що це переважно бланкетний (відсилочний) спосіб. Прикладом може бути ч. 2 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», у якій за­значається: «Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Дек­ретом та іншими актами валютного законодавства України». 6.  Тісний взає­мозв'язок валютного права з поточними економічними тенденціями і показниками фінансово-економічного розвитку країни, її платіжним балансом. В сукупності ці фактори обумовлюють нестабільність і безсистем­ність правової основи валютного права, що в кінцевому рахунку призводить до труднощів у його вивченні, систематизації і вдоско­наленні. Традиційно вважається, що валютне право є підгалуззю фінансового права і має свій предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, яке регулюється нормами цієї підгалузі права. Із самої назви “валютне право” витікає, що предмет даної підгалузі складають валютні правовідносини.

Натомість, останнім часом висловлюється думка про те, що валютне право як внаслідок характеру опосередковуваних ним відносин, так і внаслідок прийомів і засобів, що застосовуються у правовому регулюванні, значною мірою є адміністративно-правовим інститутом.

Водночас ліквідація державної валютної монополії дозволяє застосовувати цивільно-правові засоби регулювання валютних операцій, оскільки згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу України валюта є також об’єктом цивільних прав [2]. Б. Ю. Дорофєєв, Н. Н. Зємунов, В. О. Пушин визначають валютне право як систему правових норм, що регулюють відносини в сфері здійснення валютних операцій, а також валютного регулювання, валютного контролю та відповідальності за валютні правопорушення.

У зв’язку із зазначеним вище включення системи валютно-правового регулювання до фінансового права є необґрунтованим [11]. Разом з тим висловлюється думка про те, що валютні відносини не відповідають основній ознаці відносин, що належать до предмета фінансового права; вони не спрямовані на формування і використання публічних фондів грошових коштів.

Останнім часом в юридичній літературі часто зустрічається твердження про те, що валютне право є предметною галуззю права. Д.М. Лук’янець, наприклад, запропонував здійснювати класифікацію предметних галузей права за різними критеріями, зокрема, за об’єктом правовідносин [4, с. 6]. Особливістю предметних галузей права є те, що основним критерієм їх виокремлення є суто предмет правового регулювання і на цьому рівні практично збігатимуться галузь права і галузь законодавства. Причому валютне законодавство виражає зовнішню форму валютного права.

У правовій науці загальновизнаним є те, що предметом правового регулювання будь-якої галузі права є суспільні відносини, які регулюються даною галуззю. Отже, предметом валютного права є суспільні відносини, які складаються у сфері валютної діяльності (валютні відносини). Ця діяльність є об’єктивною за своєю сутністю і являє собою валютний процес. В цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль держави і вони мають владно-майновий характер. У валютних відносинах інтереси держави

представляють органи, наділені нею владними повноваженнями.

За своїм змістом валютні відносини є досить різноманітними, що зумовлено складністю і багатоланковістю валютної системи як складової фінансової системи, її зв’язком із структурами суспільного виробництва і розподілу, з різними сторонами життєдіяльності суспільства і держави. Різноманітним також є коло учасників валютних відносин: держава в особі уповноважених нею органів, юридичні та фізичні особи.

Найбільш повне уявлення щодо предмета валютного права може дати класифікація валютних відносин. В системі цих відносин виокремлюють:

1) купівлю-продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку держави;

2) розрахунки між резидентами та нерезидентами в національній валюті;

3) розрахунки між резидентами та нерезидентами в іноземній валюті;

4) трансфертні переміщення реальних або фінансових ресурсів, тобто операції при здійсненні яких потоку послуг, благ чи грошей не протистоїть зустрічний потік благ, послуг чи грошей;

5) строки розрахунків за поточними валютними операціями;

6) обов’язок і обсяг продажу експортної виручки в іноземній валюті на внутрішньому ринку або Центральним банком держави;

7) кількість іноземної валюти та строки її надходження у власність юридичних осіб – резидентів;

8) обсяг ввезення та вивезення банкнот та монет валют;

9) кількість і види товарів, що переміщуються через кордон. Розрахунки за товари, що не переміщуються через кордон держави, повинні включатися до складу її імпорту або експорту за умови, що право власності на ці товари перейшло від нерезидента до резидента або навпаки;

10) розмір імпортного та (або) експортного мита;

11) розміщення активів (депозитів, участь у капіталі, придбання нерухомості тощо) в іноземних державах резидентами і на економічній території країни-нерезидента;

12) можливість, види та розмір угод з дорогоцінними металами та камінням;

13) розмір грошової маси національної валюти (операції на відкритому ринку, валютні інтервенції, норми обов’язкового резервування, позики та кредити Центрального банку держави);

14) бюджетний дефіцит;

15) значення обмінного курсу валют [11, с. 8-9].

В юридичній літературі не існує єдиного підходу до визначення кола об’єктів валютного права. Одні автори до об’єктів валютного права відносять валютні операції; юридичні дії (акти і вчинки), що виникають із володіння, користування і розпорядження валютними цінностями (наприклад, норми щодо порядку оформлення та обліку валютно-обмінних операцій); процесуальні відносини щодо застосування норм права (ліцензування валютних операцій, порядок застосування мір відповідальності за валютні

правопорушення) [11, с. 27]. Інші – об’єктами валютного права вважають національну валюту; цінні папери, номіновані у національній валюті; іноземну валюту; валютні цінності [13, с. 556]. Таким чином, у фінансово-правовій науці існують різні підходи до визначення предмета та об’єкта валютного права і тому ці питання потребують свого вирішення.

Предмет будь-якої галузі права є таким же об’єктивним явищем, як і суспільні відносини, що слугують об’єктом правового регулювання. Отже, валютне право існує об’єктивно і незалежно від того хочеться нам цього чи ні. Очевидно, що об’єктивні процеси, пов’язані з переходом України до ринкових відносин, її інтеграція у світову економічну систему повинні призвести до змін у характері відповідних суспільних відносин, а тому постає

необхідність появи нових галузей та підгалузей права, які мають своїм предметом ці нові суспільні відносини. У зв’язку з цим виникає питання: на якій стадії утворення вказаних відносин можуть виникнути ті об’єктивні умови, що дають підставу стверджувати про необхідність існування валютного права і чи потребує новоявлена об’єктивність суб’єктивного чинника? Саме виходячи із зазначеного варто звернутися до цих чинників,

які відіграють певну роль у визначені предмета правового регулювання.

В юридичній науці і практиці виокремлюють такі суб’єкти валютного права: фізичні та юридичні особи; резиденти та нерезиденти; органи валютного регулювання; органи валютного контролю; агенти валютного контролю; уповноважені банки та їх клієнти [11, с. 17]. Отже, маємо досить широке коло суб’єктів і тому виникає питання: а які саме і за яких умов фізичні та юридичні особи набувають статусу суб’єктів валютного права?

Валютним правом, на нашу думку, регулюються організаційно-майнові (а точніше – організаційно-валютні) відносини, що випливають із владної діяльності держави в особі уповноважених державою органів з приводу здійснення валютних операцій, валютного регулювання та контролю. Нормами валютного права регулюються також і речові (грошові) відносини, що виникають між суб’єктами з приводу права власності на валютні цінності, купівлі-продажу валюти, розрахунків в іноземній валюті тощо, які за своєю

природою є цивільно-правовими.

Основними рисами, які характеризують предмет валютного права, є те, що суспільні відносини, котрі складають предмет валютного права, мають організаційний характер (існують у сфері фінансової діяльності або тісно пов’язані з нею); мають переважно владний характер (в них беруть участь уповноважені державою органи чи установи, наділені валютними повноваженнями); мають майновий, точніше грошовий характер (об’єктом є валютні цінності); але окремим видам цих відносин певною мірою притаманна диспозитивність.

Зазначені особливості дозволяють виокремити з кола майнових (грошових) відносин ті, які за своїм змістом є валютними. Це зумовлено тим, що не всі грошові відносини є валютними і частина з них регулюється нормами інших галузей права. Валютне право регулює тільки ті відносини, що виникають у зв’язку з рухом (обігом) іноземної валюти та банківських металів як складових елементів валютних цінностей. Суспільні відносини, пов’язані з обігом національної валюти України, є предметом інших галузей права.

На нашу думку, предметом валютного права є відносини, що виникають при здійсненні:

а) валютних операцій, тобто операцій, пов’язаних з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операцій, пов’язаних з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операцій, пов’язаних з вивезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням та пересиланням за її межі валютних цінностей;

б) валютного регулювання, тобто діяльності держави та уповноважених нею органів, спрямованої на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями;

в) валютного контролю, тобто контролю держави та уповноважених нею органів за дотриманням валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Виходячи з цього, предмет валютного права можна визначити як сукупність майнових(фінансових) і пов’язаних з ними немайнових (нефінансових) суспільних відносин, щовиникають внаслідок державного встановлення, закріплення або регулювання суспільних відносин у сфері валютної діяльності, а також реалізації права власності на валютні цінності та здійснення операцій з ними.

Об’єктом валютного права є іноземна валюта, під якою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Однак при виокремленні галузі права береться до уваги не тільки предмет правового регулювання, оскільки це призведе до виділення значної кількості галузей права, а й особливий режим правового регулювання. Якщо предмет є матеріальною ознакою розмежування правових норм на галузі права, то особливий юридичний режим є юридичною ознакою кожної галузі права. Якщо виходити з практичних міркувань до поняття галузі права, то особливий юридичний режим має найсуттєвіше значення. До елементів такого режиму С. С. Алексєєв відносить метод правового регулювання, особливі юридичні засоби правового регулювання, принципи правового регулювання і наявність самостійної галузі законодавства, але дане питання розглядається в інших підрозділах даної роботи.[10, с. 207].

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна дати таке визначення валютного права: валютне право – це сукупність правових норм, що регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями в межах країни та у відносинах з іноземними державами і громадянами (резидентами і нерезидентами; порядок ввезення, вивезення, переказування та пересилання з-за кордону і за кордон національної валюти та іноземних валютних цінностей. До валютного права належать також і норми, які закріплюють режим здійснення валютних операцій на території України, компетенцію державних органів і функції банків та інших фінансово-кредитних установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин тощо [11, с. 17].