ФІНАНСИконспект лекцій

параметри є формою реалізації суперечності між стихійними і керованими економічними компонентами. Якщо державне регулювання налагоджує ринкову організацію виробництва,

відсутність якого унеможливлює досягнення макроекономічної раціональності господарювання, то ринок набагато чутливіше і швидше реагує на різноманітні зміни в суспільно-економічному розвитку.

Для виконання покладених на неї функцій держава потребує матеріального забезпечення своєї діяльності. Процес формування і використання державних фондів грошових коштів опосередковується фінансами, в основі яких - фінансові відносини. Вони органічно пов'язані з рухом суспільних товарів та послуг, оскільки причиною їх надання є об'єктивна необхідність виділення у складі економічного базису особливих перерозподільчих відносин, обумовлених фактом існування сукупних суспільних потреб. Первинний розподіл вартості створеного продукту на складові елементи визначається законами, притаманними товарному виробництву,

згідно з якими ведення виробництва передбачає створення фонду відшкодування витрачених у процесі діяльності засобів та предметів праці, створення фонду оплати праці і одержання прибутку. На цій стадії встановлюється частка різних галузей, регіонів, підприємств,

угруповань за іншими ознаками та окремих індивідуумів у виробленому ними продукті, а

звідси - можливий рівень задоволення відповідних потреб і кількісні параметри подальшого руху вартості. В умовах нормального функціонування товарно-грошових відносин цей процес опосередковується формуванням різноманітних грошових фондів. Наявність останніх створює умови для реалізації частини виробничого та особистого споживання в країні.

Як відомо, економічні відносини в будь-якій сфері, і фінансовій, зокрема, мають суспільну, техніко-технологічну та організаційну форми. Суспільна форма фінансових відносин віддзеркалює ситуацію у сфері відносин власності та форм господарювання, оскільки матеріальною основою фінансових відносин виступають процеси суспільного відтворення. А

це, своєю чергою, забезпечує органічну єдність та взаємну зумовленість фінансової та виробничої сфер економіки, пояснюючи напрямки, способи та масштаби перерозподіленого в суспільстві продукту.

Техніко-технологічна сторона економічних відносин у сфері фінансів відображає міру розвитку технології акумуляції доходів та здійснення витрат, впливаючи на переважаючі форми оподаткування та способи розподілу і принципи використання коштів. Попри важливість технічної складової у розвитку фінансової сфери, зазначимо, що сучасна технологія - необхідна,

але недостатня умова ефективності функціонування фінансової системи. Фінансові техніка та технологія лише надають для цього можливості та інструменти. Їх подальше використання -

предмет суспільного вибору.

Організаційна форма фінансових відносин характеризує спосіб управління потребами у фінансових ресурсах держави та суб'єктів господарювання, визначає органи та установи фінансової сфери, а також принципи їх функціонування. Організаційний підхід до дослідження побудови і функціонування фінансової системи ґрунтується на пріоритеті визначення порядку взаємодії інститутів у фінансовій сфері, розподілу їх владних повноважень і відповідальності щодо забезпечення найвищої результативності фінансової політики. Виходячи з того, що результативність функціонування державного апарату, насамперед, залежить від чіткої регламентації процесу управління, оптимізація організаційно-економічних відносин у фінансовій системі є домінуючим чинником у справі підвищення її ефективності.

Організаційно-правові основи побудови і функціонування фінансової системи на перший план висувають процедурні питання, які домінують над кількісними характеристиками обсягу фінансових ресурсів. В термінології економічної теорії організаційно-правові основи фінансової системи є інституціональним забезпеченням консенсусного процесу формування і використання фінансових ресурсів у державі, а реалізуються через фінансове право та фінансовий механізм.

Відносини у сфері формування і використання фінансових ресурсів у державі можуть розглядатися з трьох сторін: 1) залежно від функцій цієї діяльності (рис. 2.2); 2) залежно від фінансово-правового регулювання за фінансово-правовими інститутами (рис. 2.3); 3) залежно від суб'єктів, між якими виникають ці відносини (рис. 2.4).

За визначенням Л. К. Воронової, фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів із метою забезпечення виконання завдань і функцій держави1.

Правове регулювання фінансової діяльності є провідною формою державного керівництва економікою.

Рис. 2.2. Відносини у сфері фінансової діяльності держави залежно від функцій цієї діяльності

Велика кількість фінансово-правових норм, із яких складається фінансове право,

утворює складну систему, всередині якої ці норми групуються у різні підрозділи відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави. Отже, у фінансовому праві норми інтегруються у самостійні підгрупи - фінансові інститути, що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету, державного кредиту, державних позабюджетних цільових фондів тощо.

Правові норми фінансового права входять до актів різних правових форм: закони, укази,

інструкції, рішення та ін.

Предметом правового регулювання фінансової системи держави є: - визначення основних завдань фінансової системи держави;

Рис. 2.3. Відносини у сфері фінансової діяльності держави залежно від фінансово-

правового регулювання за фінансово-правовими інститутами

Рис. 2.4. Відносини у сфері фінансової діяльності держави залежно від суб'єктів, між якими виникають ці відносини

- визначення основних засад її організації та функціонування (до яких, зокрема,

належать: централізація управління фінансами і економікою, державне регулювання фінансово-

економічної діяльності підприємств, установ і організацій);

-концентрація фінансових ресурсів, запровадження їх централізованого розподілу відповідно до визначених пріоритетів і потреб;

-використання фінансових ресурсів міжнародних організацій та країн, що мають спільні

здержавою стратегічні інтереси та ін.

У спеціальному фінансовому законодавстві держави чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державою як знаряддям публічної влади, і фінансова діяльність,

що здійснюється державою через посередництво органів державного управління підприємствами й організаціями. Розвиток і деталізацію правове регулювання фінансової діяльності одержує у спеціальному фінансовому законодавстві, норми якого регулюють якісно однорідні фінансові відносини відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави.

Фінансове право закріплює загальні принципи та форми фінансової діяльності, методи мобілізації та розподілення грошових коштів через централізовані й децентралізовані фонди,

див. рис. 2.5.

Фінансова діяльність держави ґрунтується на відповідних принципах: загальноправових,

галузевих, міжгалузевих і принципах окремих інститутів фінансового права.

До принципів фінансової діяльності держави належать:

-принцип єдності фінансової діяльності та грошової системи держави;

-принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави;

-принцип самостійності в установлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування;

Рис. 2.5. Методи правового регулювання фінансової діяльності держави

-принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави;

-принцип фінансової безпеки держави тощо.

Зважаючи на ці принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою них наповнює її правовим змістом.

У сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних установ мобілізує, розподіляє й використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення резервів тощо. Що стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання підприємства та міністерства. Такі фонди є фінансами галузей народного господарства.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності стоїть два головних завдання:

зібрати передбачені державним бюджетом кошти і розподілити їх відповідно до суспільних потреб. Із розподілом коштів пов'язане ще одне завдання - проконтролювати законність збирання, розподілу та використання державних коштів.

2.3. Інституційно-функціональна структура фінансової системи України

Ефективне функціонування фінансової системи в Україні, здійснення цілеспрямованої фінансової політики за допомогою фінансового механізму залежить від організації фінансових взаємовідносин.

Ці взаємовідносини відбуваються через систему державних органів та інститутів за допомогою форм і методів організації управлінської діяльності.

Така діяльність зумовлена історичними, економічними та політичними умовами

розвитку держави і підпорядковується фінансовій політиці. У фінансових взаємовідносинах

вирізняють об'єкти і суб'єкти управління (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Система фінансових відносин в Україні

Об'єктами управління є різні форми та методи фінансових відносин. Суб'єктами - ті

організаційні структури, які здійснюють управління (державні фінансові органи, фінансові

відділи підприємств та ін.). Сукупність усіх організаційних структур, що виконують управління

фінансами, становить фінансовий апарат.

Основним завданням органів управління фінансовою системою в державі є забезпечення

злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається

шляхом чіткого розподілу функцій і повноважень між фінансовими органами й інституціями.

В управлінні фінансами розрізняють декілька функціональних складових: планування,

стратегічне й оперативне управління та контроль.

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Його об'єктом є

фінансова діяльність держави та суб'єктів господарювання, а результатом - складання

фінансових планів. У процесі планування держава та суб'єкти господарювання оцінюють стан

своїх фінансів, виявляють

можливість збільшення фінансових ресурсів, розробляють напрямки їх ефективного використання.

У системі органів управління фінансами доцільно виокремлювати органи стратегічного й оперативного управління фінансами (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Система управління державними фінансами в Україні Стратегічне управління - це загальне управління фінансами, що поєднує дії, розраховані

на довгострокову перспективу і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової системи країни.

Стратегічне управління виявляється у визначенні фінансових ресурсів шляхом прогнозування на майбутнє, встановлення обсягів фінансових ресурсів на реалізацію цільових програм тощо; здійснення вищими органами державної влади та управління (Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України), див. рис. 2.7. До сфери безпосереднього державного управління належать лише державні фінанси.

Рис. 2.7. Функції вищих державних органів влади у фінансовій сфері У сфері управління фінансами до повноважень Верховної Ради України належать:

розгляд проекту та затвердження закону про Державний бюджет України, контроль за виконанням Державного бюджету, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання, розгляд і затвердження усіх законодавчих актів, котрі стосуються фінансової системи та фінансової політики в країні, контроль за їх виконанням, використанням позик, одержаних Україною,

утвердження усіх рішень, пов'язаних із фінансовою політикою держави.

У сфері управління фінансами головними повноваженнями Кабінету Міністрів України є: розробка та реалізація стратегічних напрямів єдиної державної фінансової політики, проекту закону про Державний бюджет України, забезпечення виконання затвердженого Верховного

Радою Державного бюджету України та подання звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.

Оперативне управління фінансами - це управління фінансами, що становить сукупність заходів, розроблених на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання й виконання фінансових планів. Оперативне управління фінансами - головна функція апарату фінансової системи держави: Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих рад, фінансових служб підприємств та організацій.

Фінансовий контроль є завершальною стадією управлінського процесу, що складається з трьох взаємопов'язаних елементів: прогнозування або планування, регулювання та контролю.

Оскільки фінансовий контроль - складова фінансових відносин, він відіграє специфічну роль індикатора розподільних відносин, дія якого втілюється в контрольній функції фінансів.

Формально об'єктами фінансового контролю вважають фінансові показники діяльності всіх суб'єктів економічних відносин: дохід, прибуток, собівартість, витрати обігу,

рентабельність, податкові платежі. Водночас фактичним об' єктом фінансового контролю є сукупний процес фінансово-господарської діяльності.

Суб'єктами фінансового контролю є, з одного боку, як державні, так і недержавні структури контролю, з іншого боку - підприємства всіх форм власності та фізичні особи.

Фінансовий контроль як економічна категорія поділяється на види за певними критеріями. Залежно від суб' єктів, які виконують фінансовий контроль, вирізняють державний,

внутрішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадський, фінансовий контроль

(рис. 2.8). Функції фінансового контролю в управлінні державними фінансами розкриті на рис.

2.9.

Від імені держави організаційну роботу з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики.

Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.