Кредити

Кредитно – гарантійні послуги

Послуги кредитного характеру

Позика на строк

Акцептний кредит

Кредитна лінія

Акцептний кредит

Фкторинг

Контокорентний кредит (овердрафт)

Кредит під облік векселів

Рис. 1.1. Банківське обслуговування підприємства

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов'язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення. Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.

Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв'язку з цим підприємство повинно заставити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент (італ. conto corrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо. Підприємству-позичальнику банк відкриває контокорентний рахунок за схемою рис.1.2. Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов'язання та вимоги.

Ведення рахунка

Відкриття рахунка

Перевірка заявки

Заявка клієнта на відкриття рахунка

Договір на відкриття рахунка

Рис. 1.2. Порядок відкриття контокорентного рахунка[30]

Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов'язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв'язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту. Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном "овердрафт".

Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництва тощо).

Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.

Контокорентний кредит може використовуватись для:

• фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

• подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:

• встановлення ліміту кредитування;

• можливість скасування кредитної угоди будь-коли.

З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

• відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

• кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

• гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

• у зв'язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

• такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господарювання. Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов'язаннями несе пред'явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем., Усі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, укладеного з підприємством-власником векселя.

Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою. До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

• акцептний кредит;

• авальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов'язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов'язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва - векселедавчий - і виступає, як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказ-ного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосередньо кредитором підприємства. Оскільки умовою акцептованого кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до настання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств.

Якщо підприємство не виконало своїх зобов'язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У зв'язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.

Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу. Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною вартістю, а за 60 - 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.

Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику. В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.

2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Розрізняють внутрішній та зовнійшній факторинг. Перший передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні. Зовнішній передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії. Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо. Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

Факторингові послуги банк не надає:

• за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;

• за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

• за платіжними зобов'язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;

• за компенсаційними або бартерними угодами;

• за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;

• підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.

1.2.   Нормативно – правова основа регулювання кредитно – підприємницької системи

Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Банківські кредитні правовідносини - це правовідносини, на підставі яких позичальник зобов'язується повернути у встановлений строк кредитодавцю - кредитній установі одержану суму грошей з відсотками.

Також, їх можна представити як врегульовані нормами права суспільні відносини самостійного характеру, що виникають між учасниками майнового обігу з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу.

Правова природа банківських кредитних правовідносин неоднорідна і регламентується нормами різних галузей права (цивільного, господарського, банківського). До кредитних правовідносин застосовуються положення ч. 2 ст. 1054 ЦК України, а також більшість норм, що регулюють договір позики (статті 1046-1052 ЦК України). При цьому кредит можна розглядати як самостійне правовідношення (кредитний договір або договір позики) або як важливий елемент, що входить до складу іншого правовідношення (комерційне кредитування).

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносин, складаються з таких елементів: суб'єктів, об'єкта і змісту.

Суб'єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку кредитодавця - лише кредитні установи, а з боку позичальника - підприємства, організації, громадяни.

Кредитодавець - це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредит позичальнику на певний строк. Джерелом коштів для надання кредиту можуть бути власні кошти (для всіх суб'єктів кредитних відносин) і позичкові кошти (для банків та інших кредитних установ).

Позичальник - це суб'єкт кредитних відносин, який отримує кредит у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, яким не вистачає власних коштів. Позичальник повинен бути кредитоспроможним, тобто мати економічну можливість повернути кредит. Об'єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівка.

Правове оформлення відносин щодо забезпечення кредитного зобов'язання може мати місце або безпосередньо в кредитному договорі, або шляхом укладення одночасно спеціального договору, наприклад, договору поруки або гарантії. Крім грошей, об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надано відстрочку. Отже, незалежно від форми кредиту (грошова або товарна) він має грошову природу і визначається вартісним характером. Принцип забезпеченості кредиту має на меті захистити інтереси банку і не призвести до збитків від неповернення через неплатоспроможність позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей, або продукцією, яка надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо.

Комерційні банки здійснюють кредитування підприємств та організацій на договірних умовах. Надання банківського кредиту оформлюється укладенням кредитного договору. За цим договором одна сторона - банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит у встановлений строк та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір є договором консенсуальним, платним, двосторонньо зобов'язальним. Однак від договору позики кредитний договір відрізняється такими ознаками:

1) надання кредиту забезпечується заставою, гарантією тощо;

2) однією із сторін в цьому договорі завжди буде виступати установа банку або фінансова установа, що має відповідну ліцензію НБУ;

3) предметом цього договору є гроші, а кредит надається банками завжди за плату;

4) існує різниця в правовому режимі майна, яке є предметом кредитного договору і договору позики.

Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов'язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку.

Кредитний договір є юридичним документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. До умов кредитного договору належать: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строк їх надання клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Принципове значення в кредитному договорі має розмір процентної ставки за користування кредитом, яка встановлюється банком і позичальником самостійно. Її розмір залежить від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту на кредит, строку кредитування, облікової ставки та інших факторів. У кредитному договорі реальна процентна ставка визначається на підставі ставки рефінансування НБУ, яку називають обліковою ставкою. Банківська практика свідчить, що ставка рефінансування має формуватися, виходячи із існуючих міжнародних ставок,- сьогодні ставка варіює від 0,1 до 5%.

Відповідно до вимог правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, кредитний договір обов'язково має містити такі дані:

- детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки та вартості всіх супутніх послуг;

- графік платежів згідно зі строковістю, зазначеною в кредитному договорі,- щомісяця, щокварталу тощо у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг;

- сукупну вартість кредиту, зазначену як у процентному виразі, так і в абсолютному значенні у випадку подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Крім цього, зазначеними правилами (п. З, 5) встановлено, що банки не мають прав змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Ця норма також передбачена у ст. 1056 ЦК України, відповідно до якої встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умови кредитного договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, тобто недійсною.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з клопотанням (заявою), а також надає установчі документи, картку із зразками підписів, довідки банків про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту та джерел його погашення. Рішення про надання кредиту, незалежно від його розрахунку, приймається колегіально (правлінням банку, кредитним комітетом) і оформлюється протоколом.

Укладенню договору передає глибоке вивчення банком господарсько-фінансової діяльності позичальника, а саме: його акуратність у розрахунках, поточне фінансове положення і перспектива, спроможність за потреби мобілізувати грошові кошти з різних джерел, вивчення показників ліквідності балансу або окремих видів активів.

Банк приймає рішення про надання кредиту на підставі аналізу діяльності потенційного позичальника, його кредитоспроможності, прогнозованого ризику неповернення кредиту.

Видана за кредитним договором сума грошей зараховується банком на рахунок, який відкривається в установах банку для обліку виданого кредиту.

За кредитним договором юридичні права й обов'язки сторін - банків та клієнтури - неоднакові. У банку-кредитора фактично знаходяться всі права, а важливими обов'язками є надання кредитів різних видів та інформування клієнтів про умови кредитування. На клієнті лежать в основному обов'язки, хоча позичальник може і відмовитися від укладення договору. Обов'язки клієнта: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку проценти за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором на весь строк кредитування.

За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і повинні відшкодовувати збитки. У кредитуванні підприємств, організацій важливе значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка означає своєчасне погашення кредиту і точне дотримання позичальниками всіх умов договору. У разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть застосовуватися такі санкції: сплата банку підвищених процентів з простроченого кредиту; припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданого кредиту зі сплатою штрафу; переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій, звернення стягнення на предмет застави.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та за відшкодування збитків, завданих клієнту.

У кредитних договорах також передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валют кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Якщо кредитним договором спеціально не передбачена відповідальність банку за несвоєчасну видачу кредиту, то банк повинен відшкодовувати збитки, завдані клієнту.

За порушення банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ застосовує заходи впливу, зокрема, накладення на банки штрафів у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного фонду банка-порушника за кожний випадок порушення.

Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення - порушувати у суді справу про банкрутство.

Серед правових засобів, які забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, слід назвати: а) неустойку (штраф, пеня), заставу, банківську гарантію і поруку; б) договори страхування, коли кредит надається під спеціальні страхові гарантії, а кредитний ризик ґрунтується на договорі страхування ризику нс-погашення кредиту; в) право кредитора на безакцептне списання коштів із рахунків боржника, уступка права вимоги або перевід боргу, а також г) припинення зобов'язань (цесія) у зв'язку відступним та новації.

Способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань - це спеціальні заходи, які призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. При виконанні кредитних зобов'язань можливе одночасне застосування всіх або кількох способів забезпечення виконання кредиту, а вибір одного із них або їх поєднання є прерогативою сторін кредитних правовідносин.

З точки зору правових відносин позики, у господарській діяльності використовуються такі форми кредиту: лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, консорціумний, податковий.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме майно (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) і нерухоме майно (будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Відносини у системі іпотечного кредитування регулюється Законом України від 19 червня 2003 р. "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

Споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Бланковий кредит надається банком в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит - це кредит, який надається позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Податковий кредит становить суму (вартість) витрат, понесених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за результатами такого звітного року, у випадках, визначених Законом України від 22 травня 2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб".

Також важливим є урахування кредитної політики комерційних банків, визначеної НБУ, які, у свою чергу, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. У разі надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Недотримання обмежень, установлених законодавством, тягне за собою застосування до порушників заходів впливу.

Отже, відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, є специфічною формою взаємовідносин комерційного банку та клієнта, і хоч виникають за волевиявлення позичальників, мають грошовий характер і характеризуються нерівністю суб'єктів (банку й клієнта).