00238-Лекції - медицина НС

Рис. 11. Фази заживлення рани:

а – свіжа рана;

б – фаза запалення:

1– вростання капілярів;

2– очищення макрофагами від чужорідного

(до 4-6 діб після поранення);

в – фаза регенерації:

1 - утворення грануляційної тканини;

2 - дозрівання грануляційної тканини

(до 10-14 діб після поранення);

г – фаза епітелізації:

1 - реорганізація рубця;

2 - наростання шкіри на рубець

(до 12-30 доби після поранення).

несприятливим, оскільки супроводжується процесом нагноювання і ризиком поширення цього інфекційного процесу на оточуючі рану та віддалені від неї частини тіла. Тому завжди бажаним є загоювання рани через первинн затягування, що не супроводжується ускладненнями і закінчується швидше.

Основними умовами для первинного затягування рани є:

·невелика зона омертвіння тканин стінок рани спричиненого дією травмуючого агента;

·щільне прилягання країв рани або відстань між ними не більше 1 см;

·асептичність рани (відсутність або мала кількість у рані, збудників що здатні викликати нагноювальний процес);

·відсутність у рані осередку омертвіння тканин і гематоми(крововиливу у порожнину).

Різані та окремі колоті рани, загоюються переважно первинним затягуванням, решта видів ран – здебільшого, або виключно вторинним затягуванням. Виходячи з цього, “найкращою раною” є різана, в яку хірурги і перетворюють решту ран при їх обробці. При первинному затягуванні уже через6-8 діб грануляційна тканина

захисні – від додаткових травмувань і мікробного забруднення. Відмінні кровоспинні властивості мають тонкі тканини з рослинного волокна. На їх тонких волокнах кров швидко зсідається, утворюючи згусток, який сприяє припиненню

спрямовані на видалення мікроорганізмів навколо рани (щоб вони не потрапили у рану), а якщо це можливо і доцільно, з самої рани. З цією метою забруднену шкіру навколо рани слід витерти ватою, марлею, бинтом або чистою м’якою тканиною. Витерту шкіру навколо рани бажано обробити антисептичними препаратами чи речовинами. Як антисептики широко використовують у таких

одеколон, горілку, бензин.

Якщо рана неглибока, має нерівні краї (переважно рвані чи розчавлені) та існує ймовірність сильного мікробного забруднення (наприклад ґрунтом), то її доцільно спочатку промити дезінфекційними розчинами перекису водню чи марганцю (розчин блідо-рожевого кольору!). При відсутності вказаних препаратів таку рану можна промити знезараженою (прокип’яченою) водою, або водою з водоводу чи чистою джерельною. Краї промитої рани висушити і знезаразити спиртовими препаратами.

На знезаражену рану накладають асептичну пов’язку, матеріали якої підлягали стерилізації (повне знищення всіх мікроорганізмів) або знезараженню (знищення тільки хвороботворних мікроорганізмів). У тому випадку, коли немає можливості знезаразити рану, її слід прикрити чистим клаптем медичного бинта чи марлі, або чистою (випраною і випрасуваною) тканиною, покласти (при можливості) зверху прошарок вати і перев’язати бинтом чи закріпити якось інакше.

обробляємо і перев’язуємо рани, є джерелом додаткового мікробного забруднення.

Тому завжди потрібно намагатися знайти можливість вимити руки миючими засобами і (або тільки) – продезинфікувати їх спиртовими препаратами.

Під час надання першої допомоги при пораненнях забороняється:

·промивати рану спиртовими препаратами. Це спричиняє додаткову біль і ушкодження тканин, погіршує загоювання;

·видаляти з рани чужорідні тіла(наприклад, уламок, клаптик одягу та інше). Це може спричинити сильну кровотечу із закритої чужорідним тілом ушкодженої судини;

· засипати у рану ліки, змазувати її якими-небудь мазями або жирами. Це погіршує внутрішньораньові загоювальні процеси і може сприяти інфікуванню рани; · накладати вату безпосередньо на рану. Волокна вати прилипають до ранової

поверхні і затримують або ускладнюють загоювання.

Рани розчавлені, із виразно нерівними краями(порвані, роздавлені), особливо сильно забруднені (наприклад, ґрунтом, перегноєм, одежею) мають високий ризик

медичного закладу для профілактичного внутрішньом’язового введен протиправцевої сироватки і анатоксину.

При проникних пораненнях живота може виникнути випадання назовні петель кишок. У такому випадку рану не обробляють. Пораненого слід укласти обличчям догори із напівзігнутими в колінах ногами– під коліна підкласти валик із одежі. Не можна торкатися руками кишечника і не пробувати вправляти його в живіт! Із вправленим інфікованим кишечником(кишечник, що випав, завжди інфікується

потерпілому доцільно внутрим’язово ввести знеболюючі препарати.

Література до теми “Рани”

1.Буянов В.С. Первая медицинская помощь. – М.: Медицина, 1987. – 192 с. – С. 104-115.

2. Крупеня В.И. и др. Строителю о первой медицинской помощи. – М.:

Стройиздат, 1991. – 143 с. – С. 57 - 67.

3.Неотложные состояния и экстренная медицинская помощь/Под ред. Е.И.

Чазова. – М.: Медицина, 1990. – 640 с. – С. 391-392.

4.Папышев Н.М. Водителю о первой медицинской помощи. –М.: ДОСААФ, 1985. – 96 с. – С. 19-20.

5.Раны и раневая инфекция. /Под ред. М.И. Кузина, Б.М. Костюченюк. – М.:

Медицина, 1990. – 592 с. – С. 186-190.

6.Руководство для врачей скорой помощи/Под ред. В.А. Михайловича. – Л.:

Медицина, 1990. – 544 с. – С. 134-149.

7.Скорая медицинская помощь /Под ред. Б.Д. Комарова – М.: Медицина, 1984. – 304 с. – С. 228-229.

8.Справочник медицинской сестры по уходу/Под ред. Н.Р. Палеева. – М.:

Медицина, 1989. – 528 с. – С. 313-315.

9.Справочник практического врача /Под ред. А.И. Воробьева. – М.: Баян, 1992. –

608 с. – С. 512.

10.Справочник фельдшера /Под ред. А.А. Михайлова, - М.: Медицина, 1990. Т. 2 – 496 с. – С. 80-82.

11.Стручков В.И. Общая хирургия. – М.: Медицина, 1978. – 544 с. – С. 324-334. 12.Судебная медицина /Под ред. А.А. Матышева и А.Р. Деньковского. – Л.:

Медицина, 1985. – 488 с. – С. 40-42.

13.Черенько М.П. Справочник хирурга поликлиники. – К.: Здоров’я, 1990. – 304 с.

– С. 52-56.

14.Юденич В.В. Первая помощь пострадавшим на пожаре. – М.: Стройиздат, 1983.

– 64 с. – С. 22-36.

15.Юнас Я. Атлас первой медицинской помощи. – ЧССР: Мартин, 1974. – 155 с. –

С. 46-51.

ВОГНЕПАЛЬНА РАНА

Вогнепальна рана - рана спричинена ранящим снарядом стрілецької зброї або боєприпасом вибухової дії (снаряди, міни, бомби, гранати та інше). Такі рани мають значні відмінності від інших в зв'язку з особливостями:

-ранящої зброї (куля, осколок);

-їх анатомічної складності;

-широкою зоною пошкодження тканин від повного їх руйнування в раневому каналі до змертвіння їх в стінках каналу(зона забиття) та молекулярного струсу навколишніх тканин (зона струсу);

-комплексом позараневих реакцій організму (шок, малокрів'я та інше).

Раняща зброя, рухаючись із великою швидкістю(до 800-1000 м/с) володіє величезною кінетичною енергією(до 500 кг/м для кулі), яка при пораненні

позаду рухомого снаряду"порожнини" діаметром, який на багато разів перебільшує діаметр снаряду. Така тимчасова порожнина негайно зменшується до розмірів раневого каналу, проте тканини його стінок на значну глибину опиняються зруйнованими та ушкодженими (рис. ...).

Анатомічна складність вогнепальної рани полягає в тому, що раневий канал часто звивистий або дуже поділений на ряд ізольованих порожнин заповнених

згортками крові та рештками зруйнованих тканин. Зумовлюється це як змінами напрямку руху снаряду в тканинах із різною щільністю, так і наступним зміщенням взаємного розташування пошкоджених тканин стінок каналу після його утворення. Цим

пояснюється незначна зовнішня кровотеча таких ран і велика ймовірніст розвитку інфекційного процесу.

Інфікованість (наявність збудників інфекційних хвороб) рани, в момент її утворення, виникає внаслідок заносу ранящим снарядом часток речей(шматочки одежі, грунт тощо) та з поверхні шкіри, які можуть мати на собі хвороботворних мікроорганізмів. Додатково мікробне забруднення такої ,ранияк правило, пов'язане із недотриманням вимог асептики(заходи попередження попадання збудників інфекції в рану) в період перевезення потерпілого з місця пригоди до лікарні.

При організації і забезпеченні першої медичної допомоги потерпілому слід враховувати ту обставину, що сама по собі присутність мікроорганізмів в рані (навіть хвороботворних, які бувають не завжди поряд із завжди наявними не

Зважаючи на великий ризик ускладнень такі поранення потребують якомога швидшої лікарської допомоги.

спрямовується на закривання(оклюзія) отвору раневого каналу. Спочатку краї рани витирають від крові, а потім знезаражують, наприклад 5% настоянкою йоду, 70 градусним спиртом чи іншою дезінфікуючою речовиною. Потім на рану накладають знезаражені (краще стерильні) серветки і декілька прошарків марлі чи спеціально заготовлену ватно-марлеву пов’язку із укладки аптечки.

Щоб не допустити надходження повітря у плевральну порожнину через пов’язку, її потрібно закрити і приклеїти до країв рани полосками лейкопластиру, накладеними черепицеподібно. При відсутності лейкопластиру зверху пов’язки можна покласти клаптики клейонки, плівки целофану чи поліетилену або іншого

виникають внаслідок травми уламками ребер або різкого напруження легеневої тканини в момент удару. Така травма може ускладнитися спаданнямлегені і частковим чи повним виключенням її із дихання. У потерпілого з’являються ознаки дихальної та серцево-судинної недостатності.

Травматична ампутація кінцівок

водонепроникний пакет

Укуси

Кусані рани тварин неблагоприємні тим, що наліт зубів привносить в рану різноманітну мікрофлору, в тім числі і патогенну. Наприклад можливе попадання вірусу такого небезпечного захворювання як . сказЗміщення тканин стінок перекривають вузький раневий канал і це значно погіршує його самоочищення кров’ю.

Якщо покуси отримані від невідомої собаки або інших тварин, то виникає ризик захворіти на сказ, оскільки серед бездомних та диких тварин значно підвищена частота хворих на сказ та носійство вірусу сказу. В такому випадку потрібна лікарська допомога.

Щорічно від зміїних укусів страждає на планеті біля1 млн. людей, причому найбільша частота уражень випадає на тропічні і субтропічні зони. Незважаючи на значні успіхи, досягнуті сучасною медициною в лікуванні отруєнь зміїними отрутами, смертність від укусів зміями залишається високою. Тяжкість перебігу отруєння переважно залежить від біологічних особливостей як хижака (змії), так і його жертви.

По механізму дії на організм отрути всіх видів змій поділяють на три групи: