№34. Принцип науковості навчання

Цей принцип стосується головним чином змісту навчання, тоб­то знань і умінь, які викладаються учням. Він вимагає, щоб:

• всі факти, положення і закони, які повідомляються учням, були достовірними і науково обгрунтованими;

• учнів знайомити з історією і досягненнями сучасної науки, новими науковими теоріями і концепціями. Школярів слід знайо­мити не лише з результатами наукових пошуків і тривалих дослі­джень у вигляді сформульованих ученими висновків (законів, тео­рій, принципів тощо), але й розкривати процес наукового пошуку;

• використовувати проблемні і дослідницькі методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів наукового пошуку.

Принцип врахування вікових та індивідуальних особ­ливостей учнів

Існують значні вікові особливості розвитку пам’яті, мислення, уяви, уваги. Так, показники продуктивності пам’яті істотно зміню­ються з віком. У дітей молодшого шкільного віку вона нижча, ніж у старших школярів. До того ж молодші школярі швидко стомлюють­ся, тому не слід перевантажувати їх матеріалом для запам’ятову- ішпня, треба використовувати повторення. Учні молодших класів іцс не володіють прийомами опрацювання матеріалу, їм важко ніаходити асоціації для запам’ятовування.

1. Іоряд з віковими слід враховувати індивідуальні особливості дітей. Необхідно уважно вивчати кожного учня, особливості його ісмисраменту, пам’яті, мислення, уяви і уваги. Одні легко запам’я- ижують образний матеріал, інші - емоційний, треті - вербальний, чс тнерті - рухи.

2. ід час організації навчання важливо враховувати особливості темпераменту учнів, насамперед такі, як сила і лабільність нернових процесів.

('ила чи слабкість нервової системи виявляється в працездат­ності учня, його здатності протягом тривалого часу підтримувати цинцентровану увагу, витримувати дію сильного подразника, протистояти перешкодам, стороннім подразникам.

Лабільність чи інертність нервової системи виявляється у шви­дкісних показниках виконання різних видів діяльності (наприклад, у динаміці мовного вираження думок, у швидкості пригадування шині., у швидкості реагування на зовнішні подразники), у продук- іимності діяльності в умовах обмеженого часу, у легкості чи труд­нощах переходу до інших видів діяльності.

Стосовно учнів з різними властивостями темпераменту слід застосовувати спеціальні прийоми, які полегшують їх навчальну діяльність. У роботі з учнями зі слабкою нервовою системою варто дотримувати таких правил:

1. не ставити несподіваних запитань і не вимагати швидкої від­повіді на них: потрібно дати учню досить часу на підготовку;

2. бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмовій формі;

3. не можна давати для засвоєння за обмежений проміжок часу великий за обсягом, різноманітний, складний матеріал; потрібно розбити його на окремі порції і пропонувати їх поступово, у міру засвоєння учнями;

4. не змушувати відповідати з нового, щойно засвоєного на уроці матеріалу; слід відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учневі позайматися вдома;

5. за допомогою заохочень потрібно формувати в учня впевне­ність у своїх силах і знаннях; це допоможе йому в стресових ситуаціях іспитів, контрольних робіт, олімпіад і т.д.;

6. слід обережно оцінювати невдачі учня, оскільки він і сам гостро переживає їх;

7. під час підготовки відповіді потрібно дати час для перевірки і виправлення написаного;

8. створювати спокійну обстановку, не відволікати учня і не переключати його уваги.

У роботі з інертними учнями потрібно звертати особливу увагу на такі моменти:

1. не вимагати від них негайного включення в роботу; їхня ак­тивність у виконанні нового виду завдань зростає поступово;

2. слід пам’ятати, що інертні не можуть виявляти високу актив­ність у виконанні різноманітних завдань, а деякі взагалі відмовля­ються працювати в таких умовах;

3. не варто вимагати від інертних учнів швидкої зміни невдалих формулювань, їм необхідний час для обмірковування нової відповіді;

4. оскільки інертні учні повільно відволікаються від попередньої ситуації (наприклад, від справ, якими займались на перерві), не слід їх запитувати на початку уроку;

5. не треба вимагати від інертних учнів швидкої усної відповіді на несподіване запитання; необхідно надати їм час на обміркову- нання і підготовку;

6. під час виконання завдань не слід їх відволікати, переключати увагу на що-небудь інше;

7. небажано змушувати інертного учня відповідати за новим, тільки що вивченим матеріалом: краще відкласти його опитування до наступного разу, давши можливість попрацювати вдома.

Важливо допомогти учням зрозуміти, у чому полягають їхні переваги і недоліки. Це дозволить спрямувати зусилля на закріп­лення позитивних якостей і подолання чи компенсацію небажа­них. Якщо учень навчиться планувати власну роботу з урахуван­ням властивостей свого темпераменту, він зможе уникнути таких небажаних станів, як перевтома і перевантаження.

І Ісреваги учнів зі слабкою нервовою системою виявляються в тнких навчальних ситуаціях:

• види діяльності, що вимагають попередньої підготовки, оскі­льки слабкі схильні планувати майбутню діяльність, люблять скла- дити плани в письмовій формі, використовуючи їх як засоби іоннішнього керування діяльністю;

• ситуації, що вимагають послідовної, планомірної роботи, оскільки слабкі люблять працювати ретельно, крок за кроком вико­нуючи завдання; вони не відволікаються, не перескакують від однієї дії до іншої, не забігають уперед, а виконують їх у строгій послідовності;

• за рахунок ретельної підготовчої роботи слабкі схильні само- ішйло проникати в більш глибокі зв’язки і відношення у навчаль­ному матеріалі; вони мають нахил до систематизації знань, глибше ійсноіоють навчальний матеріал і тому виявляють свої переваги в Гйких ситуаціях, де вимагається розуміння і знання предмета понад шкільну програму;

• під час засвоєння матеріалу слабкі люблять використовувати іоипішні опори; різноманітні види наочного зображення (графіки, у леми, малюнки, діаграми, таблиці) полегшують їм навчальну діяль­ність; у ситуаціях, коли учитель вимагає наочного зображення, наприклад умов задачі, вони виявляють свою перевагу перед і'иіп.ними;

• виконання монотонної роботи, наприклад, розв’язування ве­ликої кількості задач одного типу або виконання подібних вправ з мови; слабкі легше діють за шаблоном, за схемою;

• слабкі схильні до ретельного контролю за виконанням навча­льних завдань і перевірки отриманих результатів; якщо їм надаєть­ся така можливість, вони допускають менше помилок, ніж сильні.

Інертні учні мають свої позитивні особливості:

• вони можуть працювати довго не відволікаючись (на реплі­ки вчителя, на роботу учня, який виконує завдання біля дошки);

• виявляють високий рівень самостійності у виконанні завдань;

• їх відрізняє повільне зростання активності, але зате довге її підтримання;

• вони схильні до одноманітної діяльності, успішно справля­ються з монотонною роботою протягом тривалого часу;

• у певні моменти навчального процесу потрібно уважно вислу­хати пояснення вчителя, а потім починати виконувати завдання; іне­ртні учні легше і швидше, ніж лабільні, дотримуються цієї вимоги;

• у завданнях на кмітливість беруть активну участь лише у тому випадку, якщо їм надається достатній час для обмірковування;

• інертні учні активні в роботі над пройденим матеріалом, у них краще розвинута довгочасна пам’ять, ніж короткочасна;

• якщо надати можливість довільно організовувати свою дія­льність, інертні учні здатні швидко виконувати завдання за рахунок спеціальної організації своєї роботи (наприклад, продуманого розташування креслень, відсутності відволікань на спілкування з учителем, сусідом по парті і т.д.). З цієї причини самостійна робота на відміну від фронтальної легша для інертних учнів.

Сучасні умови організації навчальної діяльності загалом більш сприятливі для учнів з сильною і лабільною нервовою системою. Це не означає, що вони не відчувають труднощів у навчанні. Так, наприклад, у ситуаціях, де потрібно дотримуватись певного шаб­лону, алгоритму дій, слід особливу увагу звертати на учнів із сильною нервовою системою, по можливості контролювати виконання ними вимог поступовості та послідовності. Те ж саме стосується тих видів навчальної діяльності, які вимагають систематизації, планування і перевірки виконуваної роботи.

Учням з сильною і лабільною нервовою системою часто не вистачає старанності у виконанні завдань, уміння планувати свою діяльність, регулярно контролювати свої дії. Певні труднощі викликають у них також навчальні ситуації, які вимагають однома­нітної, монотонної роботи. Учні зі слабкою й інертною нервовою системою виявляються менш пристосовані до вимог сучасної школи, тому вчитель повинен приділяти їм особливу увагу і створювати сприятливі умови для їх навчання.

У процесі навчання важливо враховувати пізнавальні стилі учнів - способи пізнання та учіння, яким вони віддають перевагу.

Як свідчать дослідження, існує два типи учнів: ті, які потребу­ють керівництва і чітких вказівок, щоб бути впевненими у тому, що роблять все правильно, і ті, хто надає перевагу незалежності та самостійному пошуку. Учні першого типу бояться зробити помилку, другого - вчаться на своїх помилках. Перші схильні до иинаженої поведінки, другі - більш імпульсивні.

Учням, які потребують керівництва, властиві такі особливості:

• вони відчувають потребу в чітких інструкціях для розв ’язан- ня тієї чи іншої проблеми;

• вимагають чітко визначених вчителем завдань, вказівок і сти­мулів;

• дотримуються шаблонних способів мислення і діяльності;

• працюють методично і систематично;

• однозначно сприймають усі речі, схильні до так званого чор- но-білого мислення;

• не люблять працювати самостійно.

Незалежні учні характеризуються такими рисами:

• можуть знаходити власні способи розв’язування задач і вико­нання завдань;

• прагнуть самостійно визначати свої навчальні завдання й організовувати власну діяльність;

• працюють швидко й інтуїтивно;

• виробляють оригінальні, властиві лише їм способи мислення і діяльності;

• помічають відтінки і нюанси, якими позначені різні речі;

• зосереджуються на власних інтересах.

Який тип учня в сучасній школі перебуває в найбільш сприятли­вих, адекватних його пізнавальному стилю умовах? Оскільки шкільні класи і навчальні програми певним чином структуровані і регламентуються зовнішніми правилами та нормами, учні, які потребують керівництва, перебувають у більш сприятливих умо­вах: навчальна ситуація відповідає їх пізнавальному стилю.

Дослідження свідчать, що існує тісний взаємозв’язок між тим, як учні думають і пізнають, і тим, як їм подобається навчатись. Наприклад, лекційний метод навчання подобається учням, які відчувають потребу в чіткому зовнішньому керівництві, але не сприймають його учні, які прагнуть до незалежності та свободи. І навпаки, самостійне, проблемно-пошукове навчання ефективне для незалежних учнів, але не зручне для тих, кому потрібні впорядко­ваність і керівництво.

У процесі навчання важливо враховувати також статеві від­мінності учнів. Особливо яскраво вони виявляються при вивчен­ні математичних дисциплін. Помічено, що дівчатка більш по слід о- ші у своїх діях, логічні, не уникають рутинних обчислень, чітко дотримуються алгоритмів, правил і у виконанні завдання, і в його оформленні. Хлопчики швидше схоплюють сутність, шукають і люблять знаходити побутові інтерпретації для математичних по­ложень і об’єктів, частіше генерують ідеї (хоча далеко не завжди правильні) і не люблять ретельно їх перевіряти, тобто орієнтовані більше на результат, ніж на процес.

Дівчатка більш успішні в оформленні роботи, аналізі задачі, ви- імаченні послідовності власних дій і їхньому обгрунтуванні. Хлопчики мають переваги в генеруванні ідей та гіпотез.

Досить чітко статеві відмінності виявляються і на заняттях з гео­метрії. Насамперед, учні по-різному запам’ятовують креслення: якщо її дівчаток, як правило, у пам’яті формується зоровий образ фігури, то хлопчики в першу чергу фіксують взаємне розташування ліній, поверхонь чи їхніх елементів. Дівчатка легше створюють синтетичні образи (яскраві, емоційні, адекватні реальним об’єктам), а хлопчики конструктивні, які відображають не конкретний предмет, а його структуру, відношення між його елементами. Дівчатка успішніші в рош ’язанні геометричних задач, які вимагають аналізу й оперування дні і и ми в рамках однієї обмеженої та замкнутої геометричної фігури, N хлопчики віддають перевагу геометричним перетворенням (ідійснення поворотів, проектування), виділяють елементи і Мйиіиулюють декількома фігурами на площині або в просторі. Тому НІддивати пріоритет математичному мисленню хлопчиків не Можна. Воно не краще і не гірше ніж у дівчаток, а просто інше.