2.3 Аналіз основних коефіцієнтів фінансового стану підприємства

фінансовий баланс ліквідність рентабельність

Аналіз фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.

Проведемо даний аналіз фінансових показників для ПАТ „Полтавський турбомеханічний завод” за період 2007-2010 рр. В таблицях 2.10...2.13 наведені результати їх обчислень. Даними для аналізу служать показники річної фінансової звітності підприємства (Додатки А...Г).

Таблиця 2.10 Значення показників фінансової платоспроможності

Назва показника	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Нормативне значення
1. Коефіцієнт незалежності (автономії)	0,32	0,14	0,22	0,24	≥ 0,5
2. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами	0,66	-0,22	0,25	0,39	> 0,1
3. Рентабельність власного капіталу	0,03	0,03	0	0
4. Показник фінансового левериджу	0,24	0,34	0,13	0,27	< 0,5
5. Коефіцієнт фінансової залежності	1,58	3,62	2,28	2,09	< 2

З таблиці 2.10 коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами опустився за 0,1, тож структуру можна визначити незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним.

Зростання коефіцієнта фінансового левериджу свідчить про зростання фінансового ризику, тобто можливість втрати платоспроможності. В такому разі, було б доцільно більш детально проаналізувати показники зобов'язань підприємства.

Зростання коефіцієнта фінансової залежності (цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу) в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю – навпаки. Таким чином з табл. 2.10 видно, що значення цього коефіцієнта на 2008 рік 3,62, і це означає, що в кожній 3,62 гри, вкладеній в активи підприємства, 2,62 грн. десь позичено. До кінця 2010 р. це значення зменшилося до 2,09, що є майже граничним значенням.

Таблиця 2.11 Динаміка показників ліквідності

Назва показника	2007р.	2008р	2009р.	2010р	Рекомендоване значення
1. Величина власних оборотних коштів (робочий, функціонуючий капітал)	76773,2	-43423	41828	56331	>0, збільшення
2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0, 16	0,2	0,17	0,05	>0,2
3. Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності	0,87	0,47	0,8	0,91	>1
4. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття)	3,02	0,8	1,34	1,63	>2

Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття) полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов'язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на 2007 р. значення коефіцієнту становило приблизно 3, тобто на підприємстві на 1 гривню поточних зобов'язань припадало 3 гривні поточних активів. Але до 2010р. це значення значно знизилося.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (в літературі має ще назву показник "кислотного тесту" [15, с. 69]) на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Коефіцієнт швидкої ліквідності теж має низьке значення, яке в декілька разів нижче оптимального. Це зумовлено збільшенням дебіторської заборгованості. Зниження коефіцієнта на протязі 2007 – 2010 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів. Зростання коефіцієнта у 2010 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства. Оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Не менше 20% поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент. Період 2009 – 2010 рр. характеризувався зниженням значення цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов'язань. Зростання фінансових інвестицій зумовили приріст даного показника у 2008 рр. у 1,25 рази порівняно з 2007 р.

Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчать про те, що можна зробити висновок, що вищевказаний рівень показників не забезпечував і не забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб'єкта господарювання, з вірогідністю можливого банкрутства.

Таблиця 2.12 Динаміка показників ділової активності

Назва показника	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2010 рік
1. Коефіцієнт оборотності	1,08	-	0,62	1,07
2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	2,34	-	2,22	3,08
3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	8,40	-	1,19	3,14
4. Коефіцієнт оборотності власного капіталу	1,54	-	1,84	2,34
5. Фондовіддача	0,87	-	1,6	1,84

З таблиці 2.12 можна оцінити, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти (дані за 2008 рік відсутні).

Коефіцієнт оборотності активів (трансформації капіталу, ресурсовіддача) характеризує ефективність використання підприємством всіх наявних у нього ресурсів незалежно від джерела їх залучення та відображає, скільки разів за рік здійснюється повний цикл виробництва та обігу, або скільки одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів.

Ефективність використання основних фондів характеризується показником фондовіддачі, який відображає, скільки реалізованої продукції припадає на одиницю коштів, вкладених в основні фонди. Зростання фондовіддачі ПАТ „Полтавський турбомеханічний завод” свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки, за 2010 р. це значення зросло до 3 разів. Як правило, чим вище цей показник, тим краще, тому що підприємство швидше одержує оплату по рахунках. З іншого боку, надання покупцям товарного кредиту є одним з інструментів стимулювання збуту, тому важливо знайти оптимальну тривалість кредитного періоду.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості – показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству. Зростання коефіцієнта в період 2009-2010 рр. до 3,14 означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, а зниження на 2007-2009 рр. – ріст покупок у кредит.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Таблиця 2.13 Динаміка показників рентабельності підприємства

Назва показника	2007	2008	2009	2010
1. Коефіцієнт рентабельності активів	6,11	1,86	-	0,36
2. Рентабельність власного капіталу	8,77	4,80	-	0,78
3. Рентабельність продажу	0,23	-	0,17	1,11
4. Рентабельність інвестованого капіталу
5. Рентабельність реалізації	0,05	-	0	0,001

Коефіцієнт рентабельності активів (всього капіталу) відображає, скільки прибутку за рік отримано на кожну одиницю коштів, вкладених у підприємство незалежно від джерела їх залучення. Коефіцієнт рентабельності має тенденцію до спадання.

Динаміка коефіцієнта рентабельності власного капіталу відображає, неухильне зменшення частки грошових одиниць чистого прибутку, які "заробила" кожна грошова одиниця, інвестована власниками підприємства, тобто характеризують зменшення ефективності використання інвестованого капіталу.

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продажу є збільшення суми прибутку від реалізації продукції і зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів слід розрахувати можливу рентабельність (за умови використання резервів зростання обсягів реалізації продукції та прибутків від реалізації, а також резервів зниження собівартості продукції) і відняти від неї показник фактичної рентабельності.

Резерв підвищення рівня рентабельності інвестованого капіталу може бути підрахований аналогічно. При цьому показник “можливої рентабельності” розраховується за умови використання резервів збільшення балансового прибутку і скорочення суми капіталу за рахунок прискорення його оборотності.

Динаміка коефіцієнтів підприємства за 2007 – 2011 рр. свідчила про необхідність перегляду цін або посилення контролю за використанням матеріально-виробничих запасів.

Розділ III. Напрямки покращення фінансового стану ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод"

Підприємство, що аналізується, займається виробництвом двигунів та турбін, насосів, компресорів та гідравлічних систем, машин та устаткування спеціального призначення, а також займається реалізацією власної продукції як резидентам, так і нерезидентам України. На думку фахівців, вироби підприємства відрізняються досить високою якістю. Проблема в дуже високій собівартості. Це пов'язано з значним рівнем фондоємності виготовляємої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості.

Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємності продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудоємності продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарілого обладнання.

Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

1. Реалізація продукції з негайною оплатою.

2. Отримання дебіторської заборгованості.

3. Продаж резервних грошових активів.

4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

5. Отримання банківських кредитів.

6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

1. визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;

2. періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

3. якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

4. використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

5. продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;

6. при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;

7. використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

8. відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

9. страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

10. обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, з метою нарощення обсягів реалізації та надходження коштів на поточний рахунок.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів).

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

Не слід також нехтувати позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

1. відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;

2. виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;

3. вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;

4. залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.

Щодо позикового капіталу, то у підприємства при існуючій структурі коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

Висновки і пропозиції

Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність – обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.

Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обґрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

Підприємство ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" має недостатню фінансову стійкість. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнт абсолютної ліквідності вказує на те, що підприємство в змозі негайно погасити лише 0,4% поточної заборгованості. Значення коефіцієнту миттєвої ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного.

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів. Великі обсяги готової продукції на складі свідчать про те, що дана продукція не дуже користується попитом через високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю.

Оскільки на ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути особливу увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою і, звісно ж, шляхом зниження відпускних цін. Щодо дебіторів, то потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків зі споживачами.

Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.

Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства. Адже, сьогодні нас відділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях ринкових перетворень. Цей шлях і досі залишається складним та заплутаним, а часом навіть незбагненним пересічному громадянину, що давно звик чути про реформування економіки, не помічаючи реальних змін на краще. На думку багатьох західних економістів, роботи яких використовувались автором під час написання даної роботи, проблема української промисловості полягає в тому, що керівники багатьох підприємств є вихованцями старої командно-адміністративної системи господарювання, в якій, при відсутності функціонуючого ринкового механізму та дефіцитності ресурсів, споживчий попит сприймався як небажане явище або, навіть, як гальмо економічного розвитку. Відмінність ринкової економіки в цьому відношенні полягає в тому, що споживчий попит в будь-якій формі розуміється виробником як стимул до збільшення обсягів виробництва.

Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в цьому процесі в Україні відіграє об'єктивний аналіз фінансового стану підприємств.

Список використаної літератури

1. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства – К.: ЛИБІДЬ, 1998.

2. Білик М. Державні підприємства як об'єкт фінансового управління в умовах переходу до ринкової економіки // Український журнал "Економіст" – 1999. №1.

3. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента – К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999.

4. Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту – К.: Молодь, 1994.

5. Візіло А. Два метри кордону // Галицькі контракти – 1999. №18.

6. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті – К.: ТОВ "БОРИСФЕН-М", 1996.

7. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности – М.: Финансы и статистика, 1996.

8. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы – М.: Финансы, 1997.

9. Криворучко М.І., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів – К.: "Феникс", 1997.

10. Мельник В.А. Ринок цінних паперів – К.: "А.Л.Д." та "ВІРА-Р", 1998.

11. Національні стандарти бухгалтерського обліку // Все про бухгалтерський облік – 2001. №37.

12. Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции – М.: Финансы и статистика, 1993.