Документ Microsoft Office Word (9)

Але угоди про спільні дії демократичних сил досягнути не вдалося. Велика рада Руху більшістю голосів висунула кандидатом у Президенти В'ячеслава Чорновола, рада УРП — Левка Лук'яненка, громадська організація Українська Духовна республіка — Олеся Бердника, Партія зелених України — Юрія Щербака, Союз "Чорнобиль" — Володимира Яворівського. До претендентських списків увійшли також колишній лідер депутатської більшості у Верховній Раді Олександр Мороз, поет Борис Олійник, міністр сільського господарства Олександр Ткаченко, голова виробничого кооперативу "Олімп" з Дніпропетровська Леопольд Табурянський та багато інших. Загалом власних кандидатів висунули 12 політичних партій, громадських об'єднань і рухів, 97 трудових колективів. Водночас 100 громадян, серед них майже третина пенсіонерів та непрацюючих, подали заяви про самовисунення. 95 претендентів дістали право одержати підписні листи на свою підтримку. Однак лише 26 подали заповнені списки у Центральну виборчу комісію. Причому визначений Законом рубіж у сто тисяч підписів змогли подолати лише сім з них: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук'яненко, Л. Табурянський, О. Ткаченко, В. Чорновіл та І. Юхновський. Вони й були зареєстровані кандидатами у Президенти.

У ході передвиборної кампанії О.Ткаченко свою кандидатуру зняв. 1 грудня близько 32 млн. громадян (84% внесених у списки) взяли участь у виборах. Леонід Кравчук отримав майже 20 млн. голосів (62%) і став першим всенародне обраним Президентом України. 7,4 млн. виборців (23,3%) віддали свої голоси В'ячеславу Чорноволу, причому у Галичині він дістав переконливу перемогу. 5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради Л. Кравчук склав присягу народові України. Цього ж дня на пленарному засіданні Головою Верховної Ради обрано Івана Плюща.

Розвал СРСР.

Після провалу серпневого путчу "парад суверенітетів" змінився "парадом незалежності". Усі колишні республіки СРСР проголосили свою державну самостійність.

Проте союзний центр не облишив планів продовжити своє існування. Акцентувалося на важливості економічних взаємозв'язків, розрив яких міг довести господарство незалежних держав до повного краху. Окрім того, неодноразово підкреслювалося, що без України оновлений союз неможливий. Як найвагоміший аргумент на користь економічної спілки припиняли поставки лісу, газу, нафти, паперу, комплектуючих, зривалися укладеш угоди.

6 листопада 1991 р. колишня компартійна більшість Верховної Ради дала згоду на парафування міждержавної економічної угоди. Того ж вечора В.Фокін у Москві поставив свій підпис під договором, який був не стільки економічним, скільки політичним документом. Відразу пожвавішали розмови щодо необхідності підкріпити економічні домовленості політичним союзом. Адже пропонований спільний економічний простір, спільний ринок праці, спільна грошова одиниця, спільна армія, єдиний військово-промисловий комплекс та інші подібні речі створювали для цього всі необхідні умови.

Так фактично й сталося, але без участі України. 14 листопада у Ново-Огарьові лідери семи колишніх союзних республік домовилися про утворення нового політичного об'єднання — союзу суверенних держав (ССД). Україна заявила, що до президентських виборів і республіканського референдуму участі у переговорах про політичний союз не братиме.

Після переконливого підтвердження народом України Акта проголошення незалежності створилися умови для усунення загрози відновлення влади центру, реанімації старих, схильних до тоталітаризму структур.

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі під Брестом зібрались лідери Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук). Результатом їхніх переговорів стало підписання наступного дня угоди про створення Співдружності Незалежних Держав. Основними положеннями цієї угоди з урахуванням застережень, прийнятих Верховною Радою України, були наступні. Три держави, які підписали союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава — суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність — припиняє своє існування. Утворюється Співдружність Незалежних Держав. Кожна з них забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну цілісність інших членів співдружності, недоторканість існуючих кордонів, гарантує їхню відкритість, свободу пересування і передачі інформації. Високі Договірні Сторони формують на базі угруповань Збройних Сил колишнього СРСР власні Збройні Сили, зберігатимуть спільний воєнно-стратегічний простір та єдиний контроль над ядерною зброєю. До сфер їхнього співробітництва належать консультації в галузі зовнішньої політики, розвиток спільного економічного простору, участь у загальноєвропейському та євразійському ринках, митна політика, власні системи транспорту і зв'язку, екологічна безпека, міграційна політика, боротьба з організованою злочинністю, наслідки Чорнобильської катастрофи. Координаційні інститути створюються на паритетних засадах, їхні рекомендації приймаються консенсусом. Угода відкрита для приєднання всіх держав. Місце перебування координуючих органів Співдружності — Мінськ. Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

У зв'язку з неоднозначним тлумаченням угоди, зокрема, як основи для створення нової союзної держави, Верховна Рада України 20 грудня 1991 р. їла спеціальну заяву, в якій ще раз підкреслила державну незалежність республіки, заперечила можливість перетворення Співдружності на державне утворення зі своїми органами влади й управління, надання їй статусу суб'єкта міжнародного права. Констатувалося також, що кордони залишаються незмінними незалежно від того, чи Україна — учасник угоди чи ні, а перебування стратегічних Збройних Сил на її території є тимчасовим. Україна повідомила, що створюватиме власну відкриту економічну систему шляхом запровадження своєї грошової одиниці, банківської і митної систем, і зарезервувала за собою право припинити свою участь в угоді або її окремих статтях.

21 грудня 1991 р. в Алма-Аті відбулася зустріч керівників 11 незалежних держав колишнього СРСР (за винятком Грузії та країн Прибалтики). М. Горбачова на неї не запрошували. В результаті було підписано протокол, за яким усі держави на рівноправних засадах проголосили себе засновниками Співдружності Незалежних Держав. У прийнятій Декларації зафіксовано, що з утворенням Співдружності СРСР припиняє своє існування. Причому СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. Для координації діяльності у сферах спільних інтересів було утворено Раду глав держав та Раду глав урядів. Росія дістала підтримку у заміщенні нею членства СРСР в 00Н та Раді Безпеки. Білорусь, Росія та Україна гарантували решті членів Співдружності сприяння при вступі в 00Н та інші міжнародні організації. Ядерна "кнопка", з певними обмеженнями у користуванні нею, була передана Президентові Росії Б. Єльцину, а командування Збройними Силами до вирішення питання про їхнє реформування доручено маршалу Є. Шапошникову.

25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР. А 30 грудня того ж року на зустрічі глав СНД у Мінську було вирішено ліквідувати державні структури колишнього СРСР. Спроби створити на їхньому місці нові спільні органи управління наштовхнулися на рішучий спротив України.

Так було перегорнуто останню сторінку в історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік. При всіх плюсах і мінусах створення СНД головним наслідком цього акту стала ліквідація найбільшої у світі тоталітарної імперії, яка проіснувала майже 70 років.

Події серпня—грудня 1991 р. стали кульмінаційним етапом мирної національно-демократичної революції в Україні — складової революційного процесу, що на межі 80—90-х років охопив СРСР і країни радянського блоку. Однак із проголошенням незалежності завершився тільки перший етап революції. На черзі стояли нові завдання: перехід до ринкової економіки, поглиблення демократизації суспільства, усунення від влади посткомуністичної номенклатури і формування нової національної еліти.

Причини розпаду СРСР:

Унітарний характер СРСР, хоча Конституція стверджувала, що СРСР — федерація

Недоліки і помилки національної політики (курс на «злиття націй» і формування типу «радянської людини», ігнорування національних особливостей і проблем)

Нездатність союзного керівництва подолати економічну кризу

Процеси демократизації і гласності сприяли зростанню національної свідомості та активізації національно-визвольних рухів

Ослаблення в процесі перебудови союзного центру і стрижня радянської системи — КПРС

Ідеологічна криза КПРС

Утрата авторитету влади після кривавих подій у Баку, Вільнюсі, заколоту 19—21 серпня 1991 р. у Москві