- •1.Філософія,її сутність та соціальна значимість.
- •2.Історичний зміст терміну «філософія». Історичні типи світогляду.
- •3.Сутність і структура світогляду
- •4.Поняття світогляду, його складові та значення у житті людини.
- •5.Типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •6. Характерні риси філософського мислення
- •7. Предмет та функції філософії.
- •8.Філософія Стародавньої Індії
- •9. Ідеї буддизму
- •10. Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські школи Старод.Китаю
- •11.Основні ідеї філософської спадщини Конфуція
- •12.Особливості, умови виникнення та етапи розвитку Античної філософії
- •13. Етапи розвитку Античної філософії
- •14. Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії
- •24.Соціально-політична думка епохи Відродження
- •25.Північне Відродження та ідеологія Реформації
- •26. Загальні особливості філософії нового часу
- •27. Методологічні ідеї ф.Бекона та р.Декарта
- •28. Раціоналізм та емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
- •29. Ідеї Дж.Локка, Дж.Берклі, д.Юма.
- •30.Вчення б.Спінози та г.Ляйбніца про субстанцію.
- •31. Вихідні ідеї європейського Просвітництва.
- •32. Особливості та здобутки Німецької класичної філософії.
- •33. Вихідні ідеї філософії і. Канта
- •34. Вихідні ідеї філософії Гегеля
- •35. Антропологічний принцип філософія л.Фейєрбаха.
- •36. Вихідні ідеї «філософія життя» (Ніцше, Шопенгауер)
- •37. Виникнення сучасної філософії та її особливості
- •38. Екзистенціалі́зм
- •39. Напрями розроблення «наукової філософії» у хіх ст
- •40. Загальні особливості та провідні напрями філософії хх ст
- •41.Вихідні ідеї, представники та здобутки філософії екзистенціалізму
- •45.Філософія Київської Русі
- •46.Філософські ідеї у 14- 16 ст.
- •47.Філософія Києво-Могилянської академії.
- •48. Філософія Григорія Сковороди.
- •49. Українська філософія 19 ст.
- •50. Українська філософія XX ст.
- •51. Фундаментальне значення проблеми буття в філософії.
- •52. Bихідні ознаки свідомості.
- •54. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини.
- •55. Проблема смерті безсмертя та сенсу життя в аспекті людського життєвого самоутвердження.
- •56.Основні цінності людського буття. Свобода як цінність, її характеристики та прояв
- •57. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття.
- •58. Основні категорії сучасної онтології.
- •59. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення).
- •60.Загальний зміст пізнання
- •61. Структура пізнання
- •63. Методологія пізнання
- •64.Діалектика
- •66.Закони діалектики
- •67.Принципи та категорії діалектики
- •68.Альтернативи діалектики
- •69. Наука і її роль у сучасному світі
- •70. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх методи.
69. Наука і її роль у сучасному світі
Слід відмітити й те, що сучасному етапу розвитку науки характерні й інтеграційні процеси і на цій основі виникнення нових галузей знання, які синтезують декілька конкретних дисциплін. Звичними стали словосполучення: фізична хімія, біоніка, соціоніка, генна інженерія, кібернетика та ін. Науковці, філософи єдині в тому, що найсерйозніші відкриття нині здійснюються саме на "стику" наук, їх предметному переплетінні.
Наука виникла в класовому суспільстві, у процесі поділу праці, зокрема відділення духовно-практичної діяльності від предметно-практичної (розумової від фізичної). З цього часу й почала складатися специфічна форма суспільної діяльності - наука. Теоретична, як і інші види духовної діяльності, стала привілеєм аристократів та вільних громадян тогочасного світу. Складався й соціальний прошарок людей, професійною діяльністю яких стала наука (Архімед, Евклід, Піфагор та інші). Наукова діяльність стала суспільною діяльністю, а наукова праця - суспільно-значимою працею.
Вперше філософський аналіз науки здійснив Арістотель. Для нього наука була особливою формою знання (знання заради самого знання), у її досягненні він вбачав людську, суспільну значимість і мету. В епоху Середньовіччя, наука могла існувати і розвиватися лише в рамках релігійно-церковної догматики, прислуговуючи теології, релігії та церкві. З епохи Відродження ("коперніканського перевороту") у теоретичному світогляді починається звільнення науки, утверджується її самостійність і бурхливий розвиток. І лише з Нового часу науку вважають історичним продуктом людської діяльності. Ф.Бекон, оцінюючи її роль, зазначав, що "знання - це "влада", "могутність", а відтак сила". Звідси й розпочинається процес утвердження соціального статусу науки.
Розвиток науки, у значній мірі, обумовлений рівнем розвитку економічних факторів та соціально-політичним ладом країни, які впливають на її розвиток, визначають її цілі та напрями. Від них, у кінцевому рахунку, залежить використання наукових досягнень, матеріалізація теоретичних здобутків тощо. Тому суспільство, його стан завжди були потужним чинником впливу на розвиток науки.
Можна констатувати, що сучасне суспільство не може ні існувати, ні функціонувати, ні розвиватися без науки. Воно ставить перед наукою все нові завдання: пошук ефективних форм її організації та діяльності, інтенсифікації циклу "наука - техніка (технології) - виробництво". Виклики, з якими зіштовхується людство, заставляють людину по-новому ставитись до науки, рішучіше повертаючи її до потреб виробництва, а виробництва - до неї. З цією метою створюються науково-технічні комплекси, центри та інститути при виробничих корпораціях та концернах. Зрозумілою є Й економічна ефективність коштів вкладених у науку. їх віддача у десятки разів вища, аніж безпосередньо у виробництво.
70. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх методи.
У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.
Емпіричний рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.
Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.
Людина починає процес пізнання об'єкта із зовнішнього його опису, фіксує окремі його властивості, сторони. Потім заглиблюється в зміст об'єкта, розкриває закони, яким він підлягає, переходить до пояснення властивостей об'єкта, об'єднує знання про окремі сторони предмета в єдину, цілісну систему, а отримане при цьому глибоке різнобічне конкретне знання про предмет і є теорією, що має певну внутрішню логічну структуру.
Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання.
Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання.
Методи теоретичного рівня пізнання.
Аналіз – це розчленування предмета на його складові (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх всебічного вивчення.
Синтез – це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.
Отже, аналіз і синтез органічно взаємопов'язані і взаємообумовлюють один одного на кожному етапі процесу теоретичного пізнання.
Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й, одночасно, зосередження основної уваги на тих, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.
Узагальнення – це метод наукового пізнання, який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи об'єктів, здійснює перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.
Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.
Дедукція – це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.
Ідеалізація – це спосіб логічного моделювання завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів.
Логічний метод – це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, в системі понять.