82. Тема маленької людини у творчості Кафки

Франц Кафка створив незвичний художній світ — абсурдний, жахливий, незрозумілий, одне слово «кафкіанський». Він вражає дивним поєднанням буденного і фантастичного, трагічного й іронічного, абсурдного і закономірного. Все, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути порушення духовних зв'язків: руйнацію моралі, поширення суспільного хаосу в світі. Альбер Камю зазначав, що «бажаючи виразити абсурд, Кафка застосовує логіку».

Ф. Кафка у своїй новелі «Перевтілення» показав, що реальний світ, який здається людям цілком нормальним, насправді жорстокий і жахливий. У ньому нікому немає ніякого діла до «маленької людини». Вона замкнена в колі своїх проблем, і лише смерть може звільнити її з духовної в'язниці. В абсурдному світі немає нічого певного, постійного, руйнуються родинні стосунки, а люди — «поспіль негідники, між ними немає жодної вірної, відданої людини». У реальному світі, на думку письменника, зміщені всі моральні, соціальні і навіть часові орієнтири. Для новели характерне злиття сну і дійсності. Марення Грегора Замзи об'єднують уявне і реальне, свідоме й підсвідоме в одне ціле. І як сон не можна пояснити, так не можна пояснити й ті абсурдні закони, які змальовує Ф. Кафка. На думку письменника, світ не має ніяких пояснень, він втратив мету й логіку духовної еволюції. Такий світ приречений на загибель, бо в ньому гине людина.

83. Інтелектуальний роман

Західна інтелектуальна (філософська) проза XX століття відзначена проникненням відстороненого інтелекту в сферу рефлективно-несвідомого, в архаїчні структури міфопоетичних текстів. Панування філософії життя і його психоаналітична інтерпретація мали істотний вплив на художню прозу західних письменників. Тут відбувалося як би навмисне відчуження від історичного розуміння буття, коли тимчасова довжина втрачає свою логічну послідовність і втрачається разом з цим і просторова прихильність до світу цього буття. І це, схоже, формувало якийсь тип духовно-інтелектуального номадизму в західній культурі XX століття.  Розглянемо деякі особливості інтелектуального роману - сам термін "інтелектуальний роман" був вперше запропонований Томасом Манном. У 1924 р., у рік виходу у світ роману "Чарівна гора", письменниквідзначив у статті "Про навчання Шпенглера", що "історичний і світовий перелом" 1914-1923 рр.. з надзвичайною силою загострив у свідомості сучасників потреба осягнення епохи, і це певним чиномпереломилася в художній творчості. "Процес цей, - писав Т. Манн, - стирає межі між наукою та мистецтвом, вливає живу, пульсуючу кров у абстрактну думку, одухотворює пластичний образ і створює той тип книги, який ... може бути названий" інтелектуальним романом ". К" інтелектуальним романів "Т. Манн відносив і роботи Фр. Ніцше. Саме" інтелектуальний роман "став жанром, вперше реалізували одну з характерних нових особливостей реалізму XX ст. - загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувала потребу в" розповіданні " , втіленні життя у художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями - Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблін, а й австрійцями Р. Музіля та Г. Брох, російською М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але у витоків його стояв Т. Манн.  Ніколи раніше і ніколи потім (після другої світової війни характерною тенденцією прози стало звернення - з новими можливостями і засобами - до відбиття конкретності) література не прагнула з такою наполегливістю знайти для суду над сучасністю лежать поза її масштаби. Характерним явищем часу стала модифікація історичного роману: минуле ставало зручним плацдармом для прояснення соціальних і політичних пружин сучасності (Фейхтвангер). Ця пронизувало світлом іншої дійсності, не схожою і все ж таки в чомусь схожою на першу.  Багатошаровість, многосоставность, присутність в єдиному художньому цілому далеко віддалених один від одного пластів дійсності стало одним з найбільш поширених принципів у побудові романів XX ст. Романісти членують дійсність, виокремлюючи життя біологічну, інстинктивну і життя духу (німецький "інтелектуальний роман"). Вони ділять її на життя в долині і на Чарівної горі (Т. Манн), на море житейське й сувору самітність республіки Касталії (Г. Гессе). Виокремлює життя біологічну, інстинктивну і життя духу (німецький «інтелектуальний роман»). Створюють провінцію Йокнапатофа (Фолкнер), яка і стає другою всесвіту, представництв за сучасність.  До такої інтелектуальної прозі, насиченою історичними алюзіями, належав роман "Олександрійський квартет" Лоуренса Даррелла - одна з найяскравіших книг ХХ століття, глибоко вплинула на таких письменників, якХуліо Кортасар або Джон Фаулз, романи якого можна віднести саме до цього різновиду романного жанру.  Перша половина XX ст. висунула особливе розуміння і функціональне вживання міфу. Міф перестав бути, як це звичайно для літератури минулого, умовним шатами сучасності. Як і багато чого іншого, під пером письменників XX ст. міф знайшов історичні риси, був сприйнятий у своїй самостійності і окремо - як породження далекої давнини, що висвітлює повторювані закономірності у загальному житті людства. Звернення до міфу широко розсовувало часові межі твору. Але крім цього міф, що заповнює собою весьпростір твору («Йосип і його брати» Т. Манна) або був в окремих нагадуваннях, а часом тільки в назві («Йов» австрійця І. Рота), давав можливість для нескінченної художньої гри, незліченних аналогій і паралелей, несподіваних «зустрічей», відповідностей, що кидають світло на сучасність і її пояснюють.