- •1. Походження давньогрецького театру
- •1. Література св як історичне поняття. Її значення в світовому літ.Процесі.
- •88-89. Франческо Петрарка – перший гуманіст і найвизначніший лірик Відродження. Наукова і літературна діяльність Петрарки.
- •35.Історія та вимисел у французькому героїчному епосі. “Пісня про Роланда”.
- •23. Особенности жанра и композиции «Декамерона» Боккаччо
- •18-24 Питання: питання по Просвітництву
- •Філософські основи англійського сентименталізму
- •Даніель Дефо. «Робінзон Крузо»
- •Джонатан Свіфт
- •Йоганн Вольфґанґ фон Ґете
- •Творчість Бомарше
- •Романтизм
- •Вальтер скотт — засновник жанру історичного роману
- •Естетизм Оскара Уайльда
- •33. Символізм в західноєвропейських літературах кінця 19 ст
- •34. Натуралізм Еміля Золя
- •35 . Розвиток драми і театру в останню третину 19 ст. Г.Ібсен
- •36. Провідні літературні напрями та течії в західноєвропейських літературах 20 ст
- •37 Модернізм як літ .Напрям
- •39. Ссюреалізм. Творчість г.Аполлінера
- •40. Експресіонізм
- •41. Особливості розвитку австрійської літератури першої половини 20 ст. Ф.Кафка
- •42. Міф у літературі 20 ст
- •44 Ірландська літ-ра. Дж.Джойс
- •45 Особливості розвитку реалізму у літ-рі 20 ст
- •46. Література «втраченого покоління»
- •48. Розвиток американської літератури в першій половині 20 ст
- •50.Загальна характеристика драматичного мистецтва першої половини 20 ст
- •51. Епічний театр б.Брехта
- •53, 57 Поняття "театр абсурду". Риси, парадокси та символи "театру абсурду"
- •56. Альбер Камю
- •59. 1.2. Література Великої Британії
- •61. Загальна характеристика німецької літератури XX століття. Поняття "втрачене покоління"
- •62. Загальна характеристика американської літератури XX століття
- •65. 1. Роль античної міфології в культурі (думаю це піде)
- •66. Античная лирика
- •82. Тема маленької людини у творчості Кафки
- •83. Інтелектуальний роман
- •84.Постмодернізм у літ-рі 2 половини 20 ст
- •85. Гротескно- сатиричне зображення цивілізації у романах к.Кізі
- •86. Абсурдизм у драматургії 20 ст
- •88. Жанрова своєрідність романів м.Павича ( скінула окремим файлом)
- •89. Принцип подвійного виміру при створенні образів роману-міфу Апдайка «Кентавр»
- •90. Творчість сестер Бронте
- •91. Екзистенціалізм (див. 87 питання)
- •92. Жанр байки у світовій літературі ( Езоп,Іван Крилов, Леонід Глібов)
- •71. Жанрове розмаїття драматургії Шекспіра
- •Особливості комедій Шекспіра
- •73. Класицистична трагедія. Її жанрові особливості
- •«Фауст» Гете
- •75. Міфологія і фольклор у добі Романтизму
- •76. «Байронізм» і «байронічний герой»
- •Історичний роман в добу романтизму
- •Бальзак. Зображення влади золота
- •Французький реалізм другої половини 19 ст
- •Європейський авангардизм 20 ст.
- •81. Література «втраченого покоління»
- •81. Література «втраченого покоління»
- •83. Інтеректуальний роман
45 Особливості розвитку реалізму у літ-рі 20 ст
Реалізм (франц. realisme — мате¬ріальний, предметний) — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Історія терміна «реалізм» є тривалою й оригіналь¬ною. Уперше про «реалістів» заговорили ще в XI—XII століттях. Так називали представників схоластичного філо¬софського напряму, які, на відміну від їхніх опонентів «номіналістів», вважали, що реально існують не індивідуальні поняття та явища, а загальні — універсали; вони, мовляв, передують існуванню поодиноких, конкретних речей.Для реалізму XX в., на противагу модернізму, характерний життєстверджуючий пафос, віра в те, що «людина вистоїть», що «людини не можна перемогти» (Э. Хемингуэй). При цьому часом важко, та й навряд чи доцільно, провести чітку «розділову лінію» між модернізмом і реалізмом. Реалізм XX в. може бути ускладнений і модерністськими світовідчуваннями (як, наприклад, у деяких добутках У. Фолкнера, Т. Манна, Г. Гессе), так і натуралістичними елементами (утворчості Т. Драйзера, Дж. Стейнбека й ін.). Реалізму не чужо й використання багатьох характерних прийомів модернізму, наприклад потоку свідомості.Поділ модернізму й реалізму проходить точки зору вихідної філософської позиції, тобто концепції людини. Трохи схематизуючи складну проблему, можна сказати: слабкому, безпомічному, часом приреченому героєві модернізму протистоїть активний, здатний боротися герой реалістичної літератури. Прагненню модерністів до художнього обґрунтування якихось універсальних законів буття реалісти протиставляють принцип історизму, конкретного соціального аналізу. Багатство реалізму яскраво демонструє розмаїтість жанрових форм роману: соціального, політичного, філософського, інтелектуального, фантастичного, детективного, утопічного, романа-антиутопии, роману-епопеї. Чудовий внесок у збагачення жанру роману внесли Томас Манн, що використав «симфоничность» стилю, міф, іронію (в «Докторі Фаустусе»), Вільям Фолкнер, що інтегрував у своєму стилі символіку, потік свідомості, гротеск.
46. Література «втраченого покоління»
Втрачене покоління (або Втрачена генерація) - (фр. Génération perdue, англ. Lost Generation) — літературна течія, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс,Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, що покликані на фронт у віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто покінчив з собою, деякі божеволіли.Вислів «втрачене покоління» став популярним з легкої руки Гертруди Стайн. Визначаючи літературну течію, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовоюВислів «втрачене покоління» став всесвітньовідомим завдяки Ернесту Хемінгуею, який використав слова Стайн як епіграф до роману «І сонце сходить» (друга назва «Фієста»).Після публікації роману Хемінґвея «Фієста» вислів «утрачене покоління» став використовуватися і для позначення певного соціально-психологічного феномена. «Втраченим» називали покоління людей, які пройшли крізь випробування світової війни і втратили не лише здоров’я, а й віру в життя та майбутнє. Біль і душевне сум’яття цих людей передавали у своїх творах письменники, які на власні очі бачили пекло війни.
47. Утопічні жанри в літературі 20 ст М. Бердяєв назвав утопію "прокляттям нашого часу". З'явилося це слово з волі англійського письменника і громадського діяча Томаса Мора, який назвав написану латиною в 1515-1516 роках книгу "Утопією", утворивши це слово з двох коренів "и" і "topos" (тобто місце, якого ніде немає), а, можливо, з інших коренів - "єн" - благо і "topos" - місце (тобто блаженне місце).В "Утопії" Томас Мор змалював ідеальну, з його точки зору, державу, де все збудовано за законами розуму, де всі люди рівні і урівнені в усьому: в праці, відпочинку, навіть одязі; де все регламентовано і всі підлягало суворому розкладу й дотриматися дисципліни. Утопія Т. Мора - країна щастя, можливого на землі, до того ж була заселена пересічними земними людьми, тільки дуже розумно організованими.Утопія як літературний жанр - це абстрактна модель ідеальної соціальної системи, що відповідала уявленням письменника про гармонію людини і суспільства. Коріння жанру сягали фольклору, біблії, філософських трактатів та інших творів.Еволюційний огляд утопії дозволив простежити жанрові перетворення, яких зазнала утопічна література протягом століть.
Розвиваючись спочатку як публіцистичний та науковий трактат (Платон "Держава", Мор "Утопія", Т. Кампанелла "Місто Сонця", Ф. Бекон "Нова Атлантида", С. Хартліб "Макарія", Дж. Уінстенлі "Закон свободи", Дж. Харрінгтон "Океанія", У. Годвін "Дослідження про політичну справедливість"), утопія, починаючи з XVIII століття, стала дійсно художнім твором і найчастіше виступає в жанрі роману (Д. Дефо "Робінзон Крузо", Л.-С. Мерсьє "2240 рік", Дж. Свіфт "Мандри Гуллі-вера", Е. Кабе "Подорож до Ікарії", Е. Белламі "Через сто років", В. Морріс "Звістка нізвідкіля"). Утопічні екскурси знаходимо, наприклад, у романі Ф. Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель", в п'єсі В. Шекспіра "Буря".Різні варіанти земних утопій пропонували людству час від часу впродовж подальшої його історії ("Місто Сонця" Т. Кампанелли, "Нова Атлантида" Ф. Бекона).Найголовнішою проблемою утопічної літератури у XX столітті стала проблема здійсненності-нездійсненності утопії, яка, загалом, призвела до прояви антиутопії.