2. Зорові та слухові відчуття

Зорові відчуття виникають внаслідок дії світлових хвиль електромагнітної енергії. Око абсорбує видимий спектр світлових хвиль (рис. 1).

Рис. 1

Ми відчуваємо здебільшого основні кольори та частину їх відтінків. У Римі на руїнах мозаїчної майстерні знайдено понад 20000 створених античними майстрами відтінків основних кольорів. Це свідчить про великі можливості людини та приховані резерви її сенсорної системи.

Кожен колір спричинює в мозку людини особливу реакцію. Наприклад, голубий зумовлює спокій та задоволення; темно-голубий і зеленувато-голубий дає відчуття безпеки та захищеності.

Яскраво-рожевий колір заспокоює і навіює сонливість, змінює агресивний стан на індиферентний, пасивний. Червоний та жовтий кольори асоціюються зі сонячним світлом і домашнім вогнищем, створюють відчуття тепла.

Ми пізнаємо не лише колір, але й форму, величину та віддаленість предмета. Нашому мозку достатньо лише 0,05 сек., щоб розпізнати об'єкт, зображення якого зафіксували очі. У цьому процесі нам допомагає зоровий аналізатор, який складається з рецептора (світлочутливі зорові клітинки сітківки у вигляді колбочок і паличок), аферентних шляхів (зорових нервів) та центру зору.

Вчений зі світовим іменем професор Е. Мулдашев на основі комп'ютерно-математичного аналізу стверджує, що зір людини водночас може сприйняти 22 параметри, які змінюються під впливом страху, тривоги, радощів, хвороб та інших факторів. Мозок людини миттєво фіксує усі зміни, отримуючи додаткову інформацію.

Певна кількість людей страждає короткозорістю або далекозорістю. Існують й інші вроджені вади зору: дальтонізм – невміння розрізняти кольори, що пояснюється послабленою діяльністю колбочок. Вперше цю ваду зору описав англійський фізик Дж. Дальтон, який сам страждав цією хворобою; гемералопія (куряча сліпота) – втрата людиною здатності бачити при поганому освітленні (вдень людина бачить нормально).

Важливо знати стан свого зору і берегти його. Здавна відомо, що очі – дзеркало душі, оскільки вони відображають стан здоров'я людини. Найменші зміни у внутрішніх органах людини позначаються на райдужній оболонці ока. Вивчає такі зміни наука іридодіагностика.

Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха. Завдяки слуховим відчуттям ми маємо можливість спілкуватися з іншими людьми, уловлювати різноманітні звуки, які існують навколо нас.

Звукові хвилі потрапляють у зовнішнє вухо і по внутрішньому слуховому каналу надходять до мембрани, що називається барабанною перетинкою, яка під впливом звукових коливань вібрує, передаючи звук. Ця вібрація передається у середнє вухо. Барабанна перетинка з внутрішнього боку поєднана з трьома маленькими кісточками: молоточком, коваделком і стремінцем. Вони підсилюють тиск звуку, який через овальне вікно надходить у внутрішнє вухо, подібне до двох з'єднаних між собою і скручених у вигляді кола соломинок. Соломинки заповнені рідиною і одним кінцем прикріплені до овального вікна. Звукові хвилі проходять через цю рідину і зумовлюють її коливання, які подразнюють закінчення волосків відповідних слухових клітин. Подразнення передається корі головного мозку, спричинюючи слухові відчуття. У скроневих ділянках великих півкуль головного мозку відбувається глибокий аналіз і синтез звукових подразнень.

Важливо знати, що наше вухо сприймає звукові хвилі з низькими та високими частотами. Що вища частота звуку, то він сильніший. Поріг чутливості для вуха – від 16 до 20 000 Гц (табл. 3). Ми не відчуваємо ультра- та інфразвуків.

Більшість звуків, які ми щоденно чуємо, мають частоту 1000 та 4000 Гц, що є межею найбільшої сенситивності.

Другою фізичною характеристикою звуку є його амплітуда. Амплітуда характеризує висоту звуку (довжина хвиль, інтенсивність). Сильніший звук має вищу амплітуду. Для вимірювання амплітуди створили одиницю, яку назвали бел (на честь американського винахідника телефону Л.Белла). Гучність звуку вимірюється в десятках белів або в децибелах (дБ). Поріг чутливості людини для відчуття тону звуку в 1000 Гц = 0 (табл. 4).

Слід пам'ятати, що гучність звуку понад 120 дБ уже травмує вухо, з'являється біль. Що вищий рівень децибел, то сильніший звук і більша загроза пошкодити орган слуху. Ми чуємо цілий комплекс звуків, тому й говоримо про тембр голосу чи звуків мелодії, які для нас є приємними чи неприємними. Профілактика слуху не менш важлива, ніж профілактика зору. Низькочастотні звуки (гудки, ревіння тощо) викликають у людини почуття страху, тривоги. Високочастотні звуки (свистки, дзвінки) теж травмують психіку людини, роблять її роздратованою, неврівноваженою.

Надмірна сила звуку не лише зумовлює неприємні чи больові відчуття, але й втомлює, спричинює неуважність, нервовий розлад. До речі, абсолютна тиша теж негативно діє на психіку (рівноцінно дуже голосним звукам). Якщо людину помістити в ізольовану від звуків камеру, вона починає прислухатися до власних шумів – серцебиття, скорочення м'язів, а це призводить до негативних, – а то й трагічних наслідків.

Дуже корисними для нас є звуки природи (шум листя, спів пташок). Вони відновлюють сили організму, створюють гарний настрій.

Часто сперечаються з приводу того, до важливіше при отриманні інформації – око чи вухо? Деякі дослідники стверджують, що слухові відчуття інформативніші, ніж зорові, наприклад, незрячі ліпше, ніж глухі, адаптуються до життя, швидше знаходять собі роботу. Сліпі діти здебільшого добре вчаться, тоді як глухі відстають у розвитку, хоча й бувають винятки. Натомість деякі вчені стверджують, що за допомогою зору ми отримуємо 90% інформації. Отже, зір і слух є найважливішими аналізаторами, які найбільше допомагають нам пізнати навколишній світ.

Нюхові відчуття відіграють не таку важливу роль в процесі сприймання, як зорові та слухові, однак вони теж дають необхідну інформацію. Одна з їх основних функцій – захисна, оскільки нюхові відчуття попереджають про наявність небезпечних хімічних складників у повітрі, непридатність продуктів. Тому ми нюхаємо їжу перед тим, як її споживати, їжа без запаху змінила б смак, втратила б чимало своїх властивостей. Наукові дослідження свідчать, що саме нюхові відчуття виконують розпізнавальну функцію.

Люди відчувають близько 1000 різноманітних запахів. Рецепторною частиною нюхового аналізатора є носова порожнина, зокрема нюхові клітини, розташовані у верхній частині носа. Центр нюхового аналізатора в корі головного мозку міститься в зоні основи нюхового мозку і частково в розі Аммона. Цікаво, що запахи та кольори фіксує одна й та ж півкуля головного мозку.