Крайникова - КОРРЕКТУРА

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНО! КОРЕКТУРИ..

Традиційна коректура протягом своєї тривалої історії Blf робила дві відмінні системи технічних прийомів і методичних підходів до здійснення виправлень у відбитках — це викорис тання коректурних знаків і нанесення сполучних ліній.

Перша з цих систем широко використовується у книжковій коректурі, а друга —у газетній. Журнальна коректура як правило, поєднує прийоми обох технік.

§1. ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

Укнижковому видавництві в ході редакційно-видавничо-го процесу коректуру тримають фактично одночасно автор, редактор і коректор, причому останній зводить до «спільного знаменника» виправлення своїх колег. Після цього виправлений коректурний відбиток потрапляє до оператора, який вносить виправлення в комп'ютерне складання.

Щоб уникнути зайвих описових пояснень, зекономити час оформлення опрацьованої коректури, всім, хто її читає, необхідна спеціальна система позначень тих чи інших вказівок і виправлень. Вона існує і називається коректурними знаками.

Отже, коректурні знаки — це умовні графічні знаки, які

застосовують для розмітки оригіналів та виправлення різнотипних помилок у коректурних відбитках.

1.1. Первинний опис системи коректурних знаків

Необхідність системи коректурних знаків така ж очевидна, як і, скажімо, потреба в системі знаків дорожнього руху; обидві вони застерігають від непорозумінь, неузгодженості та неоднозначності дій учасників ситуації. Коректурні знаки доводять до автоматизму сприйняття конкретних рекомендацій, подають їх у лаконічній і доступній для усіх працівників формі — вони мають загальнообов'язковий і загальнозрозумілий характер.

Початкуючі видавці, засвоюючи систему коректурних знаків, скаржаться, що вона занадто велика й важка для за-82

.ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

вання. На перший погляд, у цьому є своя рація: сисектурних знаків налічує понад 180 знаків, за допомо- °лх можна виконувати майже 60 операцій (!). Згодом, із икою, приходить усвідомлення того, що коректурні зна-

іе ускладнюють, а, навпаки, полегшують співпрацю учасників редакційно-видавничого процесу.

У системі коректурних знаків деяким операціям виправлення відповідає лише один знак, наприклад, операціям ирівнювання проміжків між словами чи розділення проміжком слова, складеного разом. Іншим операціям відповідає десяток, а то й більше знаків: складанню шрифтом іншого накреслення — 10; заміні літери (знаку) — 17; заміні складу, слова, рядка — 19. Отож, здавалося б, чи не краще було б звести до мінімуму знаки для тих чи інших операцій — до двох-трьох замість десятка. Насправді, кількість знаків раціонально продумана. Вона пов'язана з частотністю виконання виправлення певного типу: чим частіше доводиться його виконувати,— тим більше знаків для нього розроблено.

До речі, стверджують коректори-професіонали, знаків часом ледве вистачає, щоб позначити усі помилки. Приміром, особливо «брудними» бувають коректури після сканування, адже не всі літери та інші знаки у тексті сканер розпізнає правильно. Тоді коректори використовують не тільки спеціальні коректурні знаки, а й вигадують власні. Хоча останнє перебуває поза нормами техніки коректури.

Таким чином, кількість знаків, що відповідають певному типу виправлень, і частотність їх використання зумовлені поширеністю відповідної помилки. Простежуючи частотність використання знаків у порядку від найбільш до найменш частотних отримуємо їх «рейтинг популярності»:

•знаки для виправлення окремих букв (і друкованих знаків взагалі);

•знаки для виправлення слів і частин слів;

•знаки для шрифтових виправлень;

•знаки для виправлень помилок у розташуванні рядків та ін.

83

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ-

1.2. Історичний екскурс у формування системи коректурних знаків

Перші коректурні знаки з'явилися ще у Середньовіччі. Звісна річ, єдиного варіанту їх накреслення не існувало; крім того вони були досить незграбними; але в середньовічних знаках все ж таки можна побачити далеких попередників сучасних.

З поширенням книгодрукування в Європі стало необхідним навести лад у способах виправлення помилок складача, тож система знаків динамічно розвивалася та вдосконалювалася. До XIX ст. процес вироблення основної маси коректурних знаків практично завершився. Відтоді понад століття коректурні знаки у вітчизняній практиці майже не змінювалися.

їх застосування було обов'язковим у видавничій справі часів монотипного та лінотипного складання: читаючи коректурні знаки на позначення помилок, відшукували помилкові друковані елементи і вносили виправлення (виймали і на їх місце ставили правильні або ж переливали рядок — залежно від поліграфічної технології). Зрозуміло, усунення будь-яких помилок, навіть найменших, а поготів таких значних, як пропуски чи повтори у тексті, завдавало труднощів.

Ф. Брокгауз та І. Ефрон в «Знциклопедическом словаре» (СПб., 1895, т. XVI, с. 339) помістили зразки коректурних знаків, що використовувалися також і в Україні. Більшість серед них ідентична сучасним знакам, а деякі, навпаки, почасти відмінні. Що ж, між ними — понад столітній проміжок часу.

Збільшити проміжок між рядками З'єднати

Видалити слово

.ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНІКУ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

Подібні аналогії бачимо й у виданнях, ближчих до середи-XX ст. «Большая советская знциклопедия» (М., 1937), що нИйшла за редакцією Шмідта, на с. 362 містить визначення БИректури І ПОдає приклад тексту, опрацьованого за допомогою коректурних знаків. Знову ж таки, бачимо схожі, а то й однакові накреслення коректурних знаків:

ЗНАК СУЧАСНИЙ ЗНАК

ВИПРАВЛЕННЯ 1937 р.

/Тічrt\ /Ті <Тї (Ті

Без розрядки; Пересунути праворуч

Таким чином, видавнича справа історично змінювалася: удосконалювалися методи редакційно-видавничої обробки оригіналу, з'являлися нові друкарські машини — і відтак модифікувалися коректурні знаки, змінювалися характерні для коректури вказівки щодо складання.

У книзі «Рукопись и корректура. Руководство для авто-ров» (М., 1929) викладена техніка і методика коректури, подані коректурні знаки, а також рекомендації щодо коректорських зауважень на берегах. Хоч минуло майже століття од виходу цієї книжки, багато її положень звучать абсолютно актуально. Проте є й такі, що сприймаються нині як щось архаїчне. Так, наприклад, на с. 26 йдеться про поліграфічні прийоми зміни проміжків, вже не застосовувані у сучасній практиці:

Для збільшення проміжку між рядками складання використовують пластини, які називаються шпонами. Якщо складання потрібно робити зі шпонами або якщо шпони десь пропущені, на берегах пишуть «шпони».

Нині коректор вже не пише на берегах коректурного відбитка вказівку «шпони», оскільки змінилася відповідна друкарська технологія.

Таким чином, система коректурних знаків, історично ви-кристалізувана, усе ж продовжує поволі розвиватися. Це можна простежити за державними стандартами, якими регулюють застосування коректурних знаків у видавничій практиці.

85

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ.

У колишньому Радянському Союзі їх вийшло кілька. Пері ший — ОСТ 6080 — був затверджений у 1933 р. На зміну йо-му в 1936 р. уведений ОСТ / ВКС 8900. Далі, у другій половині XX ст., виходять ГОСТ 16347-76 (почав діяти з 1 січня 1977 p.), ГОСТ 7.62-90. Останній з них нині залишається чинним.

1.3. Державний стандарт «ГОСТ 7.62-90»

Усі виправлення в коректурі слід робити тільки за допомогою спеціальних коректурних знаків. Вони є загальноприйнятими й затвердженими стандартом «СИБИД. ГОСТ 7.62-90.

Знаки для разметки оригиналов и исправления корректур-ньіх и пробних оттисков. Общие требования». Стандарт поширюється на усі види оригіналів, макетів і відбитків для видань. Він обов'язковий для видавництв, видавничих установ та поліграфічних підприємств.

Стандарт набув чинності 1 січня 1991 р. Зрозуміло, що цей документ, створений у радянські часи, написаний російською мовою — тож назріла потреба замінити його українськомов-ним.

Потребує він переробки і зі змістового боку: низка знаків

уньому нині майже не використовується (потрапляння літери «чужої» гарнітури, марашки, «бруд» тощо), адже редакційно-видавничі технології за останнє десятиліття докорінно змінилися. Крім того, пропоновані у ньому знаки неповно окреслюють ті операції, які доводиться виконувати

укоректурних відбитках, наприклад, видалення лінійки. Тому видавнича практика заповнює ці прогалини — самовільно дописує Стандарт.

За «ГОСТ 7.62-90. Знаки для разметки оригиналов и исправления корректурньїх и пробньїх оттисков. Общие требования», коректурні знаки поділяються на знаки для текстової частини оригіналу і для ілюстративної частини оригіналу.

Перш ніж навести накреслення знаків обох видів, слід опанувати правила щодо їх використання.

86

. АЛГОРИТМИ ВИКОРИСТАННЯ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

2 АЛГОРИТМИ ВИКОРИСТАННЯ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

2 1. Загальні правила використання коректурних знаків

1 Вносити виправлення слід виключно за допомогою спеціальних знаків. Не дозволяється заклеювати окремі слова чи речення; забілювати їх хімічним «коректором», а потім надписувати зверху правильний варіант.

2. Знаки повинні строго відповідати даному типу виправ лень.

3.Знаки повинні розташовуватися на рівні опрацьовува ного рядка —- так оператор комп'ютерного складання зможе відразу відшукати рядки, в яких слід внести виправлення.

4.Лінії знака повинні перекреслювати або проходити впритул до елемента, в якому виконується виправлення.

5.Певний знак може повторюватися на одній шпальті ли ше через 8-Ю рядків.

6.При читанні коректури одноколонкової верстки знаки виносять переважно на правий берег. При читанні технічного складання, одноколонкової верстки великого формату, багатоколонкової верстки (у три і більше колонки) виправлення дозволяється виносити як на правий, так і на лівий берег. Вибір берега при цьому визначається тим, до якого краю ряд ка ближче знаходиться помилковий елемент.

7.«Прапорці» коректурних знаків спрямовують на бік то го берега, на який виноситься знак («прапорцями» називають короткі горизонтальні лінії, що примикають до основних, прямих або похилих, ліній коректурних знаків).

Наведений для прикладу коректурний знак слід виносити на лівий берег коректурного відбитка. «прапорець» —і

Іосновна лінія знака

8.Якщо в одному рядку здійснюється кілька виправлень, то вносяться вони таким чином:

• визначають візуальну середину рядка та групи помилкових елементів, що опиняються праворуч і ліворуч від Цієї умовної вісі;

87

Виправлення_

вставити в слово пропущену літеру, знак (літери, знаки)

Вставити слово, словосполучення, речення

Вставити рядок

ЗнІкс^імішпеі>екресотти елемент, сусідній

від пропущеного. 2 Знак повторити на березі й праворуч від нього

'написати перекреслений елемент, дописавши пропущений (пропущені).

І

S

о 2

В

Продовження табл. 1

g

І

о

о

5 О

2 і

Скласти кеглем шрифту певного розміру

Скласти шрифтом іншої гарнітури _____________

Порядок застосування _________________

Знак поставити на березі поруч з охопленим лінією фрагментом тексту.

Слово "кегль" позначають

Нас березі зазначити гарнітуру поруч з охопленим

jлінк ією фрагментом тексту орочено "кг." і поруч зазначають розмір шрифту.

ТЕХНІКИ І МЕТОДИКИ ТРАДИЦІЙНОЇ КОРЕКТУРИ-

I

.АЛГОРИТМИ ВИКОРИСТАННЯ КОРЕКТУРНИХ ЗНАКІВ

2.3. Коректурні знаки для ілюстративних оригіналів

Коректурні знаки для ілюстративних оригіналів не мають нині широкого використання у видавничій практиці. Розроблені вони для опрацювання зображальних чорно-білих та кольорових елементів видавничого оригіналу (фото, ілюстрацій, карикатур тощо) і повинні використовуватися художніми редакторами, художниками книг, дизайнерами, більд-редактора-ми. Особливо доцільним видається їх використання для опрацювання пруфів — пробних відбитків журнальних видань.

Незатребуваність цих знаків зумовлена тим, що зображальні компоненти оригіналу нині опрацьовуються не у друкарні на спеціальних кліше, а безпосередньо у видавництві чи редакції дизайнером або верстальником за допомогою комп'ютерної техніки. У стандарті «ГОСТ 7.62-90. Знаки для разметки оригиналов и исправления корректурньїх и проб-ньіх оттисков. Обгцие требования» коректурні знаки для ілюстративних оригіналів подані в такому переліку:

Таблиця 2

Коректурні знаки для ілюстративних оригіналів