55. Традиції неокласиків і поетична культурологія Ліни Костенко

Неокласицизм- художня течія, які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого», заперечували модне, злободенне, бунтарське, примітивно-побутове. Риси неокласицизму: використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів; проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми; прагнення наслідувати мистецтво минулих епох. Рильський, Зеров, Драй-Хмара, Бургард, Филипович. Характерною рисою лірики Рильського є прагнення до гармонії - між особистістю і навколишнім світом, людиною і природою. У світі ліричної поезії М. Рильського переважають насичені кольори. Сердечні переживання автора відбуваються на фоні природи ("Гнуться клени ніжними колінами... Ще от день - і все ми, все покинемо для блакитнокрилої плавби", - "Ластівки літають, бо літається. В поезіях збірки “Синя далечінь” порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу, проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується і підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську скарбницю. Микола Зеров завжди цікавився античністю, розумів глибинну суть давньої культури. Писав сонети (ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед і т.п. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».)Неокласик відстоював позиції гармонійного поєднання кращих зразків античної культури з національною, доводив великі можливості класичної літератури. Використовуючи античні образи, письменник доводив думку про нерозривність творчих пошуків минулого і сучасного. Підтвердженням цього є ціла група творів М. Зерова, у яких можемо простежити гармонійне поєднання образів минулого із сучасними переживаннями ліричного героя. У 1924 році письменник видав збірку елітарної поезії "Камена", яка містила 19 оригінальних віршів та численні переклади з І. Буніна, французького поета Жозе Марії де Ередіа, римських класиків Вергілія, Горація, Тібулла, Овідія, Марціала. М. Зеров орієнтується на вершинні взірці античності та поезію французьких парнасців, представниками якої були Жозе Марія де Ередіа та Леконт де Ліль. Їхня творчість була близька поетові зверненням до об'єктивного світу, відтвореного через призму культурних ремінісценцій, а також багатством мови і ритму. Поетка Ліна Костенко — наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій час. її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії, явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток. Увібравши в себе національні ідеали й найкращі риси живої народної мови, ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості. Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне співпереживання. Особливості індивідуального поетичного стилю: філософічність, історизм мислення, вишукана традиційність, висока культура поетичного вислову, інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності». Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним. Історичний роман у віршах. У романі Ліни Костенко змальовано трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний із всенародною драмою – кривавою боротьбою уярмленого народу проти поневолювачів. Давня легенда доносить нам образ Марусі Чурай. Мелодійність її пісень переконує, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образу. Маруся успадкувала від своїх батьків благородство, гідність, чесність та душевну красу. А ще їй дістався співучий мамин голос. Вперше вона звернулася до пісні маленькою дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Герої роману по-різному ставляться до її пісень. Одні – захоплюються ними, інші – не люблять, тому що часто відчувають засудження своїх вчинків з боку Марусі. Таких персонажів немало у творі. Це насамперед райці, Бобренчиха, Горбань і, звичайно ж, Вишняк та його рідня. Чураївні, яка вболіває за долю своєї землі, прикро усвідомлювати, що «у всіх оцих скорботах і печалях… – і чураївські голови на палях, і вишняківські голови на плечах». Трагедія її особистості полягала найперше у невідповідності між Марусиними уявленнями про честь, гідність, совість, самопожертву в ім'я народу і тим, якими були її краяни. І тому боляче вразило дівчину те, що її коханий виявився такою ж дріб'язковою і нешляхетною людиною. В розпачі вона приготувала для себе отруту, але її випадково випив Гриць. Безневинно вона потрапила під суд, але не сказала й слова на свій захист. Вона була ошукана у своїй любові, і випалена нею дотла. Від смерті її врятував Іван Остряниця, який привіз універсал від Богдана Хмельницького про скасування вироку. Твір з 9 розділів, 3 розділ «Сповідь»-роздум про життя. Історичний роман у віршах Сосюри «Тарас Трясило», Багряний «Скелька». Романи Костенко «Записки українського самашедшого», поеми «Берестечко», «Дума про братів Неазовських»