8. Призначення покарання та звільнення бід покарання. Погашення і зняття судимості

При призначенні кримінального покарання суд керується такими загальними засадами:

— призначає покарання у межах, встановлених статтею закону, який передбачає відповідальність за скоєний злочин;

— призначає покарання у точній відповідності з положеннями Загальної частини КК України;

— враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину;— враховує особу винуватого;

— призначає покарання з урахуванням обставин справи, що по­м'якшують і обтяжують відповідальність.

Деякі особливості має призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними части­нами однієї статті Особливої частини КК України, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, вста­новленими законом.

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шля­хом повного чи часткового складання призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю зло­чинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання.

Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю зло­чинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України.

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих пока­рань довічним позбавленням волі. До основного покарання, при­значеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додат­кові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких осо­бу було визнано винною.

Призначення покарання за сукупністю вироків має місце тоді, коли особа після постановлення вироку, але до повного відбуття по­карання вчинила новий злочин. У цьому випадку суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не—відбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встанов­леного для даного виду покарання в Загальній частині КК України.

У випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, за­гальний строк позбавлення волі може бути до 25 років.

Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, служ­бового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а та­кож позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде вис—

новку про можливість виправлення засудженого без відбування по­карання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було ви­конано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком чинності:

— два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

— три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

— п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

— десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

— п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

— два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

— три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбав­лення волі;

— п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

— десять років — у разі вчинення тяжкого злочину;

— п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого зло­чину.

Обвинувальний вирок не може бути приведений у виконання,

якщо з моменту його постановлення минуло п'ятнадцять років і осо­ба не скоїла нового злочину.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і частині першій статті 442 КК України.

Після засудження винуватого судом і набрання законної сили вироком у особи виникає стан судимості. Стан судимості може бути припинений шляхом погашення чи зняття і означає повну ліквідацію правових наслідків засудження.