Документ Microsoft Office Word (3)
.docxта політичне становище країн Центральної та Східної Європи (Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії)
By sosntehistoriya on Январь 29, 2013
Країни Центральної та Східної Європи у період світової економічної кризи та подолання її наслідків 1.Польща 2.Чехословаччина 3.Угорщина 4.Румунія 5.Болгарія 6.Югославія
1.Польща
Вже у 1926р. у Польщі почали з’являтися перші ознаки кризи, яка тяжко вразила економіку у 1928р. Криза, що зачепила усі сфери економічного життя, була більш глибокою, ніж в багатьох європейських країнах, і тривала до 1935р. Промислове виробництво в 1930 р. порівняно з 1929р. скоротилося на 18%, а в 1935р. – на 34% . Застій виробництва паралізував текстильну промисловість, на 40% зменшилося виробництво заліза, на 13% – цукру, на 66% знизився експорт. Національний дохід зменшився з 26 млрд злотих (1929р.) до 12, 5 млрд злотих(1935). Військові витрати становили 70% бюджету. У важкому становищі опинилося сільське господарство. Валовий прибуток сільського господарства знизився. Майже 9 млн селян були приречені на голодне існування. Гостро давалося взнаки безземелля. 1931р. кількість безробітних становила біля 500 тис. чоловік, а разом з родинами – 1,5 млн. Криза охопила також і буржуазію. Протягом 1930-1935рр. збанкрутувало 3 тис. промислових підприємств, серед них багато великих фірм. Соціальне становище країни загострилося, оскільки криза охопила не лише промисловість, а й торгівлю, кредитну систему, валюту, сферу ділових зобов’язань. В 1931 р. відбуваються масові виступи робітників та селян проти соціальної політики уряду. У 1934р. кількість страйкарів сягнула 400 тис. чол. На Західній Україні та на Волині у 1930р. відбулися масові страйки сільськогосподарських робітників та бунти і виступи селян проти аграрної політики уряду та великих землевласників. Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму Ю. Пілсудського. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади. Відтепер президент обирався на 7 років загальним голосуванням. Допускалася можливість висування на президентську посаду лише двох кандидатів. За цією конституцією президент відповідав тільки перед Богом та історією: всі інші органи державної влади – сенат, сейм, уряд, суди, збройні сили – підкорялися президентові, що обирався вузькою колегією. Уряд ставав незалежним від парламенту. Конституція вводила авторитарний режим, що зберігав незначні залишки парламентської демократії. У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті розгорілася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилася компромісом і поділом влади. Період 1935-1939 рр. у внутрішньому становищі країни був відносно стабільним: спостерігається пожвавлення промислового виробництва, безробіття не зростало. На початку 30-х років Польща пішла на зближення з Німеччиною і уклала з нею у 1934 р. пакт про ненапад. Тим самим Польща відмовилась від укладення договору про колективну безпеку між Францією, Чехословаччиною та СРСР.
2. Чехословаччина Економічна криза 30-хроків завдала серйозного удару ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного і тривалого спаду виробництва. Криза вразила всі галузі економіки , окрім військової промисловості. Заводи «Шкода» продовжували постачати зброю союзникам Чехословаччини по Малій Антанті та інші країни Європи. Найбільше падіння виробництва припало на 1933 р. – 44% порівняно з 1929 р. Безробітних налічувалося близько 1 млн. Промислова криза переплелася з аграрною, десятки тисяч селянських господарств , що розорилися було спродано за борги. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75% підприємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. З особливою силою криза вразила національні області – Словакію, Закарпатську Україну, де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств. Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося зростання виробництва. Під час економічної кризи 1929-1933 рр. загострилися соціальні, а ще більше – національні протиріччя в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з К.Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії Словаччини. На теренах Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України. На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію. Це насамперед зумовлювалося небезпечним сусідством з Німеччиною, яка не приховувала своїх намірів приєднати території, населені німцями. У 1934 р. ЧСР уклала з Францією договір про взаємодопомогу, а у травні наступного року таку ж угоду було підписано з СРСР. Щоправда, радянські війська могли прийти на допомогу ЧСР лише через територію Румунії у тому разі, якщо таку допомогу спочатку надасть Франція. За умов зростання загрози з боку Німеччини Т. Масарик, а також Е. Бенеш, який став президентом у 1935 р., майже половину державного бюджету спрямовували на зміцнення збройних сил країни, оснастивши їх, зокрема, найкращою, за оцінкою фахівців, стрілецькою зброєю.
3. Угорщина Економічна криза 1929 р. в Угорщині почалась з кризи в сільському господарстві. Валовий збір пшениці знизився на 5,5 млн. центнерів. Це зменшило можливості її експорту в Австрію, Чехословаччину, Німеччину і, відповідно, зменшились надходження до державного бюджету. У промисловості економічна криза найбільш сильно вдарила по металургійній галузі, яка до того ж і в 1929 р. не перевищувала рівня 1913 р. У цілому, промислове виробництво Угорщини за роки економічної кризи скоротилось на 23,1%. На 1932 р. зарплата робітників знизилась на 81% від рівня 1929 р. 240 тис. робітників стали безробітними, робочий день збільшився до 11-13 годин. Угорщина займала одне із перших місць в Європі по захворюванню на туберкульоз, по дитячій смертності і кількості самогубств. З ініціативи Компартії був створений комітет єдності безробітних. Демонстрації безробітних у 1930 р. в Будапешті і в ряді інших міст сколихнули політичну думку. Ліві соціал-демократи пішли на співпрацю з комуністами в проведенні 1 вересня 1930р. (річниця падіння радянської влади) в Будапешті демонстрації, в якій взяло участь 100 тис. чол. Серед гасел демонстрантів були: “Хай живе пролетарська диктатура!”, “Хліба і роботи!”. Правлячою партією в Угорщині була партія Національної єдності, яка в 1939 р. була перейменована в Партію угорського життя. Це була партія крупної буржуазії і поміщиків. Вони були єдині в необхідності перегляду Тріанонського мирного договору. Продовжувала існувати і Християнсько-соціальна партія, Партія захисту республіки, угорська аграрна партія та ін. Особливу роль у політичному житті країни відігравала Соціал-демократична партія. Її підтримка правлячої партії національної єдності допомагала останній проводити жорсткий курс по відношенню до робітничого класу. Уряд Бетлена пішов у відставку. 19 вересня 1931 р. новий уряд запровадив надзвичайне становище в країні, а в Ньйртурі та інших містах проти робітників була використана артилерія. Тоді ж були заарештовані і страчені керівники Компартії Імре Шаллаї і Шандор Хюст. Однак подолати революційний рух уряд не зміг. У вересні 1932 р. Хорті призначив уряд “сильної руки” генерала Д. Гембеша. Він обмежив діяльність опозиційних партій і одночасно сприяв діяльності фашистської організації “Перехрещені стріли”. Зовнішня політика цього уряду ще більшою мірою ніж попереднього була підпорядкована відродженню угорської нації, зорієнтована на Німеччину, особливо після приходу до влади Гітлера. Саме цей уряд завершив фашизацію країни. У передвоєнні роки угорські фашисти стали на шлях мілітаризації економіки і розвитку воєнної промисловості. Це привело до деякого піднесення промислового виробництва. Іноземний капітал у промисловості і фінансах почав витісняти національних підприємців. В аграрній політиці уряд Гембеша став на шлях перетворень, прийнявши закон про поселення. Згідно цього закону держава викупляла у поміщиків землі і розподіляла їх серед селян, що уже мали землю та інвентар. Це був курс на зміцнення куркульських господарств на селі. Урядом Гембеша (1931-1935 рр.) було значно урізано демократичні права, а саме: скорочено кількість виборців; розширено права верхньої палати парламенту. У політичній сфері уряд Гембеша посилив переслідування Компартії. У 1935 р. був організований новий судовий процес над лідером комуністів М. Ракоші. Його засудили на довічне ув’язнення. Зі свого боку комуністи, соціал-демократи, християнські соціалісти і безпартійні спільно організовували страйки робітників. У 1936 р. голова уряду Гембеш помер. Новим головою уряду став Даранья. Він продовжував політику свого попередника, ще більше обмежив виборче право громадян. Влада хортистів зміцніла. У 1938 р. парламент прийняв закон про розширення диктаторських повноважень Хорті. Капіталовкладення у військову промисловість зросли на 1 млрд. пенге, що означало відкриту підготовку до війни. Міждержавні відносини Угорщини з Німеччиною розвивались досить успішно. Економічне зближення обох країн було реальністю. 2 листопада 1938 р. Угорщина згідно рішення Віденського арбітражу (не без допомоги Німеччини та Італії) отримала південну частину Словаччини і Закарпатської України – територію в 12 тис. кв. км. з населенням понад 1 млн. чол. На початку 1939 р. уряд Імреді приєднався до антикомінтернівського Пакту, увійшовши таким чином до фашистського блоку держав. 2 лютого 1939 р. СРСР у знак протесту проти цього кроку Угорщини розірвав з нею дипломатичні відносини. У березні 1939 р. Угорщина за згодою Німеччини захопила усю Закарпатську Україну і брала участь на боці Німеччини в ліквідації Чехословацької держави. Шовіністичні настрої від цих “здобутків” охопили значну частину угорського суспільства.
4. Румунія На виборах 1928 р Націоналісти й цараністи об’єдналися в єдину партію і розпочали рішучу боротьбу з лібералами і перемогли. Націонал-цараністська партія прийшла до влади в несприятливий момент: у країні вибухнула економічна криза, яка охопила всі галузі виробництва крім нафтовидобувної. Налічувалось 600 тис. безробітних. Найбільшої глибини криза досягла в 1931- 1932рр. Тільки видобуток нафти зріс з 4,8 до 7,3 млн тонн. Багато банків і підприємтств збанкрутувало, тоді як велик монополії, пов’язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. Значно погіршилася внутрішньополітична ситуація.За період з 1929 р. до 1933 р. змінилося 10 урядів, майже всі вони очолювалися націонал-цараністами. На початок 1934 р. національний доход країни складав 49,4% проти 1929 р. Уряд Маніу одержав від США, Англії і Франції позику стабілізації, а в 1931 р.– позику розвитку. І в Румунії, як це уже було в Угорщині Ліга Націй встановила контроль за прибутками і видатками держави. План оздоровлення держави передбачав скорочення службовців, зниження на 60% зарплати робітників і службовців, підвищення податків. Скориставшись нестабільністю принц Кароль 1930р. проголосив себе королем – Кароль ІІ. Він не приховував свого прагнення до встановлення режиму особистої диктатури. У 1934-1936рр. ліві сили Румунії, усвідомлюючи фашистську небезпеку, прагнули консолідувати свої сили, але їхні зусилля внаслідок різноманітних політичних ідеалів були розрізненими. 1932-1933 рр. увійшли в історію робітничого руху Румунії як найвидатніші за своїм революційним характером, за розмахом, масовістю. З 1934 до 1937 р. головою уряду в Румунії був Г. Татареску, представник Націонал-Ліберальної партії. Уряд продовжував репресії проти робітників, зберіг стан облоги в країні, заохочував зростання фашистських організацій, закрив майже усі демократичні газети і журнали. В економіці Румунії наступило деяке пожвавлення, перш за все, у військовій, нафтовій і текстильній галузях. У зовнішній політиці Г. Татареску проводив антирадянську політику. За ініціативою Румунії в 1934 р. була утворена Балканська Антанта у складі Румунії, Греції, Югославії і Туреччини. У роки кризи виросла популярність правоекстремістських організацій, таких як “Залізна гвардія”, які використовували націоналістичні гасла, поєднані з соціальною демагогією. Взірцем для своєї діяльності вони вважали італійських фашистів. Активізувала свою діяльність і Комуністична партія Румунії, яка стала організатором ряду страйків, що іноді виливались у криваві сутички. У 1934 р. Румунія поступово почала виходити з кризи. Неспроможність запобігти подібним явищам у суспільстві парламентськими методами штовхала правителів до встановлення “влади твердої руки”. До влади прийшли “нові ліберали”, тісно пов’язані з фінансовими колами і королівською сім’єю. Але встановити порядок у країні вони не спромоглися. Економічна криза 1936-1937 рр. ще більше загострила становище, і на виборах 1937 р. жодна з політичних партій не набрала більшості. При цьому за “Залізну гвардію” голосувало вже 16% виборців. У таких умова 10 лютого 1938 р. Кароль ІІ здійснює переворот. Було прийнято нову конституцію, за якою король отримав усю повноту влади, а парламент перетворився в дорадчий орган. Конституцією також закріплювалися привілеї для румунів. Ліквідовувалися багатопартійність, створювалась єдина офіційна партія «Фронт національного відродження» (Партія нації). Взявши за зразок Італію Кароль ІІ здійснив корпоратизацію промисловості. Головними опорами короля в його політиці були: армія та «Залізна гвардія». Але між генералітетом і лідерами «Залізної гвардії» існувала непримирима ворожнеча. Між «гвардійцями» і армійськими підрозділами спалахували сутички. У листопаді 1938 р. Кароль ІІ розправляється з лідерами «Залізної гвардії» і зосереджує в своїх руках всю повноту влади. Таким чином будь-яка опозиція в країні була придушена.
З виступу Кодряну, одного з лідерів “Залізної гвардії”, наприкінці 1937 р. “…Я проти великих демократичних засад, проти Малої та Балканської Антант, не маю ніякої довіри до Ліги Націй. Я за зовнішню політику Румунії разом із Римом та Берліном, разом із націонал-революційними державами. Проти більшовизму… Через 48 годин після перемоги легіонерського руху Румунія укладе союз із Римом та Берліном”. Запитання до документа 1. Які зовнішньополітичні цілі проголошували лідери “Залізної гвардії”? 2. Що сприяло зростанню впливу і приходу до влади в Румунії ультраправих сил на чолі з Антонеску? Яку зовнішню політику вони проводили?
У зовнішній політиці Румунія дотримувалася союзу з Англією та Францією, але після Мюнхенської угоди вона почала схилятися до співробітництва з Німеччиною, зрозумівши, що саме вона є домінуючою силою в Європі. Крім того Німеччина була головним торгівельним партнером Румунії. З кожним роком королівській диктатурі наростав спротив. Вирішальним для її падіння стали поразки Румунії на зовнішньополітичному фронті. У червні 1940 р. до СРСР відійшли Бессарабія та Північна Буковина. Згвдно з ІІ Віденським арбітражем (серпень 1940 р.) Румунія також втрачала Трансильванію на користь Угорщини, а згодом і Добруджу на користь Болгарії. Це остаточно підірвало віру населення в короля, відбулися масові виступи. У цих умовах Кароль дає право сформувати уряд генералу Й.Антонеску, який славився своєю жорсткостю і жорстокістю. 6 вересня 1940 р. під тиском Й.Антонеску Кароль ІІ був змушений зректися трону на користь Михая. Останній же майже був відсунутий від влади. У Румунії встановилась диктатура Антонеску. У країні відразу розпочалася антисемітська кампанія, почалася „румунізація” власності і бізнесу. Встановлювався поліцейський режим. Державу було проголошено легіонерською, а Антонеску став “кондукторулом” – вождем держави. У країну введено німецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промислів. Укладався нерівноправний торговий договір. Німеччина встановила контроль над румунською промисловістю. Румунія стала одним з основних постачальників для Німеччини продуктів харчування, сировини і нафти.
5.Болгарія Економічна криза охопила Болгарію в 1928 і тривала до 1934 рр. захопивши всі галузі болгарської економіки. Кількість безробітних сягнула 200 тис. Різко погіршилося матеріальне становище населення. На початок 1934 р. національний доход країни складав 61,4% проти 1929 р. (хоча порівняно з сусідніми державами глибина падіння виробництва була значно меншою). Криза привела до перегрупування політичних сил і посилення боротьби за владу. Після виборів 1931 р. Демократична злагода втратила владу. Урядову коаліцію утворили демократичні партії і БЗНС – Народний блок. Уряд очолив Александер Малинов, який через деякий час передав владу своєму колезі Ніколі Мушанову. Цанков утворив фашистський Народний соціальний рух (НСР), який орієнтувався на Італію та Німеччину. Його конкурентом стала група “Звено”, яка складалася з цівільних, що прагнули здійснити модернізацію країни. У зовнішній політиці вони покладали надії на Англію та Францію. Їх союзниками виступили військові з Військової ліги. У травні 1934 р. виникла урядова криза, з якої вирішили скористатися НСР і “Звено”. Цанков планував почати похід на Софію на кшталт “походу на Рим” Муссоліні. Його випередила група “Звено”, яка 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. На чолі уряду став Кімон Георгієв. Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаниий, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їх прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій і життєвого укладу, були не зрозумілі для народу. Відповідно уряд Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис ІІІ, який був хитрим і спритним політиком. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не цікавить; єдиним предметом його захоплення є паровози, яких він колекціонував. Цар поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їх соціально-економічні починання, проте залишив їх авторитарні методи управління. У країні було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено партії та профспілки. Було встановлено державний контроль над банками, що його здійснював новостворений банк “Болгарський кредит” за участю держави. Вводилася державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти. У зовнішній політиці Георгієв пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував стосунки з Югославією і 1934 р. встановив дипломатичні відносини з СРСР. У період 1934-1939 рр. болгарська економіка зазнала найбільшого у повоєнні роки піднесення, особливо сільське господарство. Це було зумовлено переходом на виробництво високоприбуткових технічних культур (волокнистих, олійних, садових). Також був взятий курс на розвиток легкої промисловості, яка б доповнювала сільське господарство. Така політика дала ріст промислового виробництва за період 1935-1939 рр. 64,1%. У січні 1935р. цар Борис ІІІ залучив на свій бік частину керівництва Офіцерської ліги і усунув уряд К. Георгієва від влади. Уряд генерала Златова протримався лише три місяці. Боротьба угруповань у військовій верхівці та в оточенні царя призвела у жовтні 1936р. до формування нового уряду на чолі з начальником царської канцелярії Кіосейвановим. Цей уряд перебував при владі до лютого 1940р. Уряд Кіосейванова прагнув встановити « тотальну» диктатуру . Було прийнято новий виборчий закон, спрямований проти опозиції, скоротилася кількість депутатів. У 1938 р. цар дозволив провести вибори на безпартійній основі до Національних зборів. З 158 обраних депутатів 56 мали опозиційні погляди (11 з них були комуністами). Така розстановка забезпечувала слухняність парламенту і одночасно знімала звинувачення, що цар душить опозицію. Свою виборчі експерименти цар повторив у 1939 і 1940 роках. На цей раз опозиційними були лише 20 депутатів (9 комуністів). Вся влада зосередилася в руках царя. Новий режим спирався на армію. Болгарія постійно тримала в полі зору балканські проблеми. У січні 1937 р. вона підписала з Югославією договір про ненапад, а в серпні 1938 р. – угоду з країнами Балканської Антанти (Салонікська угода). Цей документ базувався на принципах мирного співробітництва балканських держав. Разом з тим наприкінці 30-х років Болгарія швидко зближувалася з Німеччиною. Німецький капітал енергійно проникав в економіку країни. У 1939 р. на долю Німеччини припадало понад 65% імпорту і 67,8% експорту Болгарії. З 1938 р. Німеччина почала поставки в Болгарію зброї та військового спорядження.
З розпорядження Ради міністрів Болгарії про розпуск партійно-політичних організацій. 12 червня 1934 р. Створення та існування партійно-політичних організацій: партій, рухів та ін. забороняється. Існуючі партійно-політичні організації та їхні відділення розпускаються. Відповідні суди повинні в судовому порядку негайно скасувати реєстрацію зареєстрованих як юридичні особи партійно-політичних організацій та їхніх відділень. Усі партійно-політичні друковані видання: газети, журнали, брошури та ін.,як і такі приватні, що переслідують партійно-політичні цілі або мають оголошену чи неоголошену належність до якої-небудь партійно-політичної організації, закриваються. Забороняються будь-які партійно-політичні збори та агітація. Ніхто не може перебувати в партійно-політичній організації або надавати засоби для утворення чи утримання такої організації. Той, хто утворює партійно-політичну організацію або перетворює таку розпущену в іншу…карається тюремним ув’язненням терміном до трьох років і штрафом до 100 тис. левів.
Запитання до документа 1. Чим було викликане таке суворе розпорядження? 2. Які наслідки мала заборона партійно-політичних організацій?
6. Югославія У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво скоротилося наполовину, а ціни на сільськогосподарську продукцію – вдвічі. У 1934 р. національний доход порівняно з 1929 р. складав 46,5%. Крім того‚ загострилися національні, соціальні та ін. протиріччя у суспільстві. Боротьба за права хорватів, мусульман, словенців набула інтернаціонального характеру. Хорватські усташі (націоналісти) на чолі з Анте Павеличем, яких підтримувала Італія, а згодом і Німеччина, почали вдаватися до терористичних актів. Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль над цінами на сільськогосподарську продукцію. Але обійтися без іноземних кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний кредит за умови послаблення монархічної диктатури. Не бажаючи виглядати в очах світової громадськості диктатором, король погодився на конституцію. У жовтні 1931р. була введена в дію нова конституція, на підставі якої король визначав державний бюджет, видавав закони, міг змінювати конституцію і вносити до неї поправки. Законодавча влада здійснювалася монархом і двопалатним парламентом. Відповідальність перед ними ніс і уряд. До участі у виборчих кампаніях допускались тільки ті партії, які виступали за єдність держави і були створені з дозволу міністерства внутрішніх справ. Країна стала конституційною монархією. Роки економічної кризи погіршили становище держави. У квітні 1932 р. уряд Живковича було замінено урядом В. Маринковича, який через декілька місяців пішов у відставку. У жовтні 1934 р. було убито короля Александра і французького міністра закордонних справ Барту. До вбивств була причетна Німеччина. Знищивши двох найбільших прихильників політики колективної безпеки, Німеччина домоглася своїх цілей чужими руками. Останніми словами короля були: “Бережіть Югославію!” У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу з Францією, входила до Малої Антанти і Балканської Антанти (Югославія, Греція, Румунія, Туреччина). Найбільш напружені відносини склалися в неї з Італією та Болгарією. Після смерті Александра королем став його син Петро ІІ (11 років), а регентом – принц Павел. У 1935 р. уряд очолив М.Стоядинович. Він намагався подолати кризу в національних відносинах. Розуміючи, що для приборкання хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовнішньої підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька церква (хорвати-католики) отримувала ряд привілеїв. Це призвело до конфлікту між урядом і православною церквою, що мала величезний вплив у суспільстві. У 1937 р. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією. За договором Югославія визнавала окупацію Ефіопії та аншлюс Австрії, а після розчленування Чехословаччини заявила про припинення існування Малої Антанти. Але вирішити хорватське питання уряд не зумів. Тоді король надав право формувати уряд Д.Цветковичу (лютий 1939 р.). 26 серпня 1939 р. новий керівник уряду підписав угоду з лідером хорватського руху В.Мачеком про створення Хорватської самостійної адміністративної одиниці. Пронімецька політика Цветковича мала наслідком приєднання Югославії до Троїстого пакту фашистських держав – Німеччини, Італії та Японії. 1 березня 1941 р. німецькі війська вступили в Болгарію, яка приєдналася до Берлінського пакту. На шлях приєднання до Троїстого пакту стала й Югославія. 25 березня уряд Цвєтковича підписав відповідний протокол, що викликало вибух обурення серед народних мас. Частина офіцерства і правлячих кіл, невдоволених позицією уряду, здійснили державний переворот 27 березня 1941 р. Було усунуто регента принца Павела та уряд Цветковича, а Петра ІІ короновано. Створювався уряд національної єдності на чолі з Д.Симовичем. Це був проанглійський державний військовий переворот, підтриманий демократичною опозицією. Заколотники уклали союзницький договір з СРСР. Такий розвиток подій не влаштовував Німеччину. 6 квітня вона напала на Югославію та Грецію і за кілька днів окупувала її. Як і в інших європейських країнах, гітлерівцям допомагала «п’ята колона» із місцевих профашистських партій. Були проголошені незалежними Сербія та Хорватія.Між Італією та Хорватією було укладено договір, за яким Італія визнавала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія зобов’язувалася не мати флоту і пропускати італійські війська через її територію. З частини території Сербії було створено маріонеткову Сербську державу. Решту території Югославії було поділено між Болгарією, Угорщиною, Німеччиною та Італією. Але південнослов`янські народи не змирилися з поневоленням, розпочавши партизанську боротьбу, домінуючою силою в якій були комуністи на чолі з Й.Броз Тіто.
Запитання та завдання 1. Складіть таблицю «Країни Центральної та Східної Європи у період світової економічної кризи та подолання її наслідків» Країна Політичне життя Економічний розвиток Зовнішня політика 2. Чи можна вважати зовнішньополітичний курс Польщі у другій половині 1930-х рр. помилковим? 3. Хто став президентом Чехословаччини у 1935р.? 4. Із якими державами ЧСР уклала угоду про взаємну допомогу в 1934-1935рр.? 5. Яку назву мала фашистська партія Угорщини? 6. Порівняйте обставини встановлення фашистської диктатури в Італії, нацистського режиму в Німеччині зі встановлення диктатури Й. Антонеску в Румунії. 7. Порівняйте державні перевороти 1923 р. і 1934 р. в Болгарії 8. Які основні політичні сили вели боротьбу за владу в 30-ті рр. в Болгарії? 9. Що зумовило встановлення монархічної диктатури в 1935 р.? 10. Охарактеризуйте розвиток промисловості і сільського господарства Болгарії в 30-ті роки. 11. Які, на вашу думку, чинники визначали спрямованість зовнішньої політики Югославії у 30-х рр. ХХ ст.?