ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП……………..…………………………………………………………………6
РОЗДІЛ 1. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИ
1.1.Тілесні ушкодження………………………………………………………9
1.2. Завдання фізичних і моральних страждань………………………...…15
1.3. Зараження соціальними хворобами……………………………………17
РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНОГО СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ……………………...20
РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ………………………………………………………..24
ВИСНОВКИ……………………………..………..………………………………...26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………..………………...29
ВСТУП
Темою курсової роботи є кримінально-правова характеристика середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Побудова нового, незалежного правової держави – процес життєво необхідна. На жаль, він супроводжується економічної та соціальній нестабільністю, як наслідок, – небувалим зростанням злочинності. Разом про те, робляться дуже серйозних заходів боротьби з тими негативними явищами.
Право на життя — універсальне, загальновизнане природне право людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.
В статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров’я визнаються в України найвищою соціальною цінністю [1]. Протягом довгих століть як проблемам кваліфікації злочинів проти здоров'я особи як особливого конкретного вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи анти суспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінально правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця.
Як зазначає Коржанський М.І.: "Кримінально-правова охорона здоров'я починається з початку народження людини і забезпечується до самої смерті".
Метою моєї курсової роботи є з’ясування юридичної природи злочинів проти здоров’я людини, дослідити склад злочину передбачений статтею 122 Кримінального кодексу України – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
А саме в пункті 1. 2 Правил судово - медичного визначення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 р. вказано, що з медичної точки зору тілесне ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних. В юридичній літературі дається таке кримінально-правове поняття тілесного ушкодження: це протиправний винний фізичний або психічний вплив на чужий організм, який полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізіологічних функцій органів і тканин [5].
Злочинами проти здоров’я називаються суспільно небезпечні навмисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи.
Об’єктом усіх злочинів проти здоров’я є здоров’я іншої певної особи незалежно від стану та аномалій. Кримінально-правова охорона здоров’я має універсальний характер. Вона залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану тощо).
Актуальність даної тема полягає в тому, що кримінальний закон однаково охоплює здоров’я як квітучого юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого злочинця. Заподіяння шкоди своєму власнику здоров’ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є засобом вчинення іншого злочину (ухилення від військової служби шляхом члено-ушкодження – стаття 409 Кримінального кодексу).
Кримінально-правова охорона здоров’я починається з часу народження людини і забезпечується до самої смерті.
Завданнями курсової роботи є:
1) розгляд генезису кримінально-правових норм щодо відповідальності за посягання на життя та здоров’я особи;
2) кримінально – правова характеристика умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження;
3) визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження.
Методи дослідження. Основним методом, що використовувався у
дослідженні, є діалектичний метод наукового пізнання. Поряд з ним застосовувались наукові методи тією мірою, якою вони адекватні об’єкту, предмету та задачам дослідження, а саме:
- історико - правовий – при вивченні історії становлення на території України правових актів про заборону посягань на життя та здоров’я особи;
- формально-логічний – при дослідженні поняття, ознак та видів даної категорії злочинів;
- догматичний – при здійсненні аналізу норм чинного законодавства з метою виявлення в ньому недоліків та формування пропозицій для вдосконалення;
- конкретно-соціологічний та статистичний – для узагальнення юридичної практики, анкетування та аналізу емпіричних даних, наведення прикладів;
Методологічною основою курсової роботи для виконання досліджень виступили Закони і нормативні документи України, наукова література та періодичні видання.
Розділ 1 злочини проти здоров’я
1.1. Тілесні ушкодження
Стаття 121 Умисне тяжке тілесне ушкодження. Кримінальний кодекс України розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості та легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі передусім відповідних положень Кримінального кодексу України (статті 121, 122, 123, 124 і 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. № 6 [9, с.56].
В умовах сьогодення у законодавстві, у теорії кримінального права, у судовій медицині та у правозастосовній практиці використовуються три критерії для визначення тяжкості тілесних ушкоджень:
а) паталого-анатомічний (медичний), який є головним;
б) економічний, який є додатковим;
в) естетичний, який також є додатковим [16, с.543].
Тілесні ушкодження слід відрізняти від удару, побоїв, інших насильницьких дій, мордування, які завдають фізичного болю, але не спричиняють тілесних ушкоджень (тобто прямо до них не відносяться).
Згідно з законом, тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння або спричинили втрату будь-якого органа чи його функції, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи невиправне знівечення обличчя [8, с.187].
Небезпечними для життя визнаються такі ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю людини (потерпілого) в момент їх заподіяння чи при звичайних обставинах закінчуються смертю. Можливе чи дійсне відвернення смерті в таких випадках не береться до уваги при оцінювання небезпечності таких ушкоджень для життя. Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоча б однієї з ознак, указаних у Правилах [5].
Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відділенні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний чи частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, голосу або параліч чи втрата здатності народжувати дітей та ін. (найчастіше втрачаються при тілесних ушкодженнях очі, ніс, вуха, руки та ноги.
Згідно з Правилами, втрата зору, здатності бачити визнається тяжкими тілесними ушкодженнями, якщо настала сліпота на обидва ока чи людина не може бачити на відстані двох метрів оточуючих її предметів (гострота зору на обидва ока 0,04 і менше). При повній втраті зору на одне око це ушкодження визнається тяжким тілесним ушкодженням. Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо потерпілий не може спілкуватися з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини [5].
Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням в усіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів тимчасовою чи хронічною душевною хворобою, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності. Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або внаслідок переляку, сильного психічного стресу (зворушення). Всяка душевна хвороба є ознакою тяжкого тілесного ушкодження [11, с.27].
Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 30%). Йдеться не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо воно спричинило
переривання вагітності. Строк вагітності при цьому значення не має. Не впливають на відповідальність за таке посягання на здоров'я потерпілої її стосунки з винним. Це може бути і власна дружина, і зовсім незнайома жінка. Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли воно спричинилося внаслідок дій виновного, а не патологічних властивостей організму потерпілої.
Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило потерпілому невиправне знівечення обличчя.
Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, жахливий зовнішній вигляд (відсутність носа, губ), тяжкість шкоди при знівеченні обличчя обумовлена не тільки і не стільки фізичною шкодою, скільки психічною травмою - знівечене обличчя принижує потерпілого, викликає в нього тяжкі душевні переживання, муки [21, с.76].
Знівеченими при тілесних ушкодженнях можуть бути тільки передня частина голови і верхня частина шиї, а не інші частини тіла. питання про те - знівечене чи не знівечене обличчя, вирішують органи слідства і суд, бо це питання не медичне, а юридичне. Непоправними вважаються таке знівечення обличчя, яке не може бути виправлене чи усунене звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути усунене. Якщо для усунення знівеченості потрібна пластична операція, то знівечення також визнається непоправним..
Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за частиною 1 статті 121 за наявності хоча б однієї з передбачених у ній ознак.
Тяжке тілесне ушкодження визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо воно:
- було вчинене способом, що має характер особливого мучення або мордування; сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких, тілесних ушкоджень;
- вчинене групою осіб;
- вчинене на замовлення;
- спричинило смерть потерпілого.
Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується, якщо воно було вчинене мученням, мордуванням чи тортурами [17, с.476].
Мучення може бути спричинено тим, що потерпілому не дають їжі, води, використовують вплив низької чи високої температури, а також застосуванням інших засобів, якими спричинюється надзвичайна фізична біль чи фізичні страждання.
Мордуванням називаються такі дії, які пов'язані з багаторазовим чи тривалим заподіянням особливого фізичного болю (щипання, биття батогами чи нагайками, спричинення багатьох невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами).
Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне замаху на убивство. Розрізняють ці злочини за суб'єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту. Для з'ясування змісту умислу винного враховуються всі обставини злочину: засоби і знаряддя злочину, кількість, характер і місця ран, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередня поведінка винного і потерпілого, їхні взаємовідносини тощо.
При навмисному тілесному ушкодженні, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, настання смерті не охоплюється умислом винного: він не передбачає її настання.
Відповідальність за заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень настає з віку l4 років [20, с.132].
Стаття 123 Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання [2]. Потерпілим від цього злочину є лише особа, яка своїми діями (протизаконним насильством чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душевного хвилювання.
Об’єктивна сторона цього злочину характеризується:
1) діями, що характеризується посяганням на життя іншої особи;
2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;
3) причинний зв’язок між зазначеними діями та наслідками;
4) час (протягом періоду наявності у винного стану сильного душевного хвилювання) і певну обстановку вчинення злочину.
Кваліфікація дій за буде правильною лише за умови, що умисне тяжке тілесне ушкодження: по-перше, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; по-друге, такий стан виник раптово; по-третє, це сталося в обстановці протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого (при цьому вказівка у цій статті на систематичне знущання з боку потерпілого, на відміну від статті 116 , відсутня). Умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином не визнається.
Злочин є закінченим з моменту заподіяння тяжкого тілесного ушкодження [6, с.465].
Суб’єкт злочину має бути взятий до особливої уваги у процесі кваліфікації вчиненого, оскільки ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Суб’єктивна сторона злочину виграє одну з вирішальних ролей при кваліфікації скоєного, оскільки характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого), який завжди є афектованим, таким, що виник раптово, та емоційним станом – сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії чи керувати ними [7, с.276].
Стаття 124 Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця [2].
З об’єктивної сторони цей злочин характеризується:
1) діями – посяганням на життя іншої особи;
2) наслідками у вигляді настання тяжких тілесних ушкоджень;
3) причинним зв’язком між зазначеними діями і наслідками;
4) обстановкою вчинення злочину (перебування винного при вчиненні
цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця).
Злочин є закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження[7, с.278].
Стаття 125 Умисне легке тілесне ушкодження [2]. З об’єктивної сторони умисні тілесні ушкодження бувають двох видів:
1) легке тілесне ушкодження – ушкодження, що має незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо);
2) легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності. Короткочасним слід вважати розлад здоров’я тривалістю понад 6 днів, але не більш 3 тижнів (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 %. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.
Злочин є закінченим з моменту настання наслідків.
Суб’єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
Суб’єктивна сторона злочину передбачає встановлення вини у формі прямого чи непрямого умислу. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а внаслідок його дій потерпілому було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження, вчинене кваліфікується за спрямованістю умислу – за відповідними частинами статей 15 і 121 або 122 [6, с.468].
Стаття 128 Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження [2].
З об’єктивної сторони злочин характеризується:
1) діями або бездіяльністю;
2) наслідками у вигляді тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;
3) причинним зв’язком між зазначеними діянням і наслідками.
Злочин є закінченим з моменту настання тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Суб’єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
Із суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у формі необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості) [10, с. 284].