Тема 11. Договори про надання послуг
Договір перевезення вантажів. Договір перевезення пасажирів і багажу. Договір транспортного експедирування.
Відповідно до ст.306 ГК України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Згідно зі ст. 909 ЦК України (ст. 307 ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезеним (ст. 910 ЦК України).
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно зі ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання вантажу за первісним призначенням.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору перевезення встановлена ст. ст. 920-924 ЦК України, ст. ст. 313-315 ГК України, а також у відповідних статутах і кодексах, присвячених конкретним видам транспорту. Так, згідно зі ст. 921 ЦК України перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).
За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника (ст. 922 ЦК України).
У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).
Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:
у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату (ст. 314 ГК України).
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. (ч.1 ст. 316 ГК України). Предметом договору транспортного експедирування є транспортно-експедиційні послуги, які надаються експедиторами та складаються з комплексу послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за їх проходженням і одержанням.
Договір страхування. Види договору страхування.
Згідно із Законом України «Про страхування» договір страхування є угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання у разі страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати умови договору.
Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це — юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов’язань. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників.
Змістом договору як юридичного факту визнається сукупність його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма його істотними умовами.
Істотними є умови про предмет договору, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для таких договорів, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнено згоди.
Під істотними умовами договору розуміємо умови, передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визнані як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі і погоджені сторонами.
На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полісів», у яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник погоджується із запропонованими умовами.
Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.
У законі чітко висвітлені реквізити, які мають міститися у страховому свідоцтві (полісі): а) назва документа; б) назва, юридична адреса і банківські реквізити страхувальника; в) прізвище, ім’я, по батькові або назва страхувальника, його адреса; г) об’єкт страхування; д) розмір страхової суми; е) зазначення страхового ризику; є) розмір страхового внеску, строки і порядок його внесення; ж) строк дії договору; з) порядок зміни і призупинення договору; й) інші умови за згодою сторін, у тому числі доповнення до правил страхування або винятки з них; і) підписи сторін.
Отже, договір — це не тільки юридичний факт, з яким пов’язане виникнення страхових правовідносин, а й регулятор поведінки сторін у цих правовідносинах, який безпосередньо визначає права та обов’язки його учасників.
ВИДИ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ
Існують такі види договорів особистого страхування:
змішаного страхування життя;
страхування дітей; до шлюбу (весільне);
вихованців дитячих інтернатних закладів;
від нещасних випадків;
страхування робітників і службовців за рахунок організації та інші.
Договори змішаного страхування життя об'єднують кілька зобов'язань страхової організації, що зумовлюються різними страховими подіями, якими є:
1) закінчення строку страхування;
2) травма, одержана внаслідок нещасного випадку, а також випадкове гостре отруєння, випадкові пере¬ломи, вивихи тощо;
3) смерть страхувальника.
Страхова сума визначається угодою сторін. За умови сплати підвищених страхових платежів страхувальникові може бути виплачена подвоєна чи потроєна страхова сума у момент настання певних страхових подій (травма, опіки тощо). Укласти договір змішаного страхування життя мають право особи віком від 16 до 77 років строком на 3, 5,10, 15 або 20 років за умови, що на момент закінчення договору страхувальникові буде не більше як 80 років. У разі смерті страхувальника страхова сума виплачується особі, на користь якої укладено договір, або спадкоємцям страхувальника.
Договори страхування дітей, до шлюбу (весільне), вихованців дитячих інтернатних закладів. Особливість цих договорів особистого страхування полягає в тому, що застрахованими особами тут виступають діти віком до 15 років, а страхувальниками — їхні батьки, родичі, опікуни чи інші громадяни, а також трудові колективи (щодо вихованців дитячих закладів). Страхові внески за договорами страхування дітей та до шлюбу сплачуються страхувальниками щомісячно чи одноразово, а при страхуванні вихованців інтернатних закладів — тільки одноразово. Причому тарифні ставки з весільного страхування визначаються залежно від віку страхувальника, а не застрахованого, що посилює гарантованість одержання страхової суми навіть на випадок смерті страхувальника під час дії договору. Названі договори передбачають нагромадження грошових сум до моменту закінчення строку страхування, тобто досягнення застрахованим певно¬го віку або часу одруження.
Якщо внаслідок нещасного випадку або певного захворювання (поліомієлітом тощо) вихованець інтернатного закладу буде визнаний інвалідом, страховик приймає рішення провиплату йому страхової допомоги за інвалідністю.Договори страхування від нещасних випадків. За цими договорами кожен громадянин може застрахувати як себе особисто, так і своїх дітей від нещасних випадків, що призводять до травм або смерті застрахованої особи. Страхова сума визначається угодою сторін. Не відносяться до страхових випадків травми чи смерть застрахованого віком від 14 років, якщо вони сталися внаслідок дій, у яких слідчими органами або судом встановлено ознаки навмисного злочину чи у разі управління автомобілем або іншим транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння.
Договір позики і кредитний договір. Договір банківського рахунка. Банківський вклад.
Договір позики оформляє економічні відносини, єдині за своєю природою з кредитним договором і договором факторингу(фінансування під відступлення грошової вимоги, що не є предметом нашого розгляду в даній роботі). У всіх цих ситуаціях мова йде про передачу одним учасником товарного обороту іншому визначеного майна з умовою повернення його еквівалента і, як правило, сплати винагороди, тобто про надання кредиту в економічному сенсі. Однак подібно до того, як економічні відносини посередництваоформляються різними цивільно-правовими договорами, так і кредитні економічні взаємозв'язки юридично можуть оформлятися по-різному: за допомогою договору позики грошей чи речей (у тому числі оформленого цінними паперами - видачею векселя або випуском (емісією) облігацій - або новірованіем (заміною) боргу в грошове зобов'язання), за допомогою кредитного договору (у тому числі договору про надання товарного кредиту), а також за допомогою договору факторингу 1.
Економічне визначення кредиту полягає в наступному - кредит являє собою рух позичкового капіталу, здійснюване на засадах терміновості, зворотності і платності 2. Це визначення перетинається з визначенням кредиту, даного в ГК РФ - основоположні тези збережені.
Легальні визначення договору позики і кредитного договору дано у ст.ст.807 та 819 ЦК РФ відповідно.
За загальним поданням позика - це отримання від позикодавця грошей або речей у власність позичальника на умовах повернення.Так, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості (п. 1 ст. 807 ГК РФ).
Таким чином, предметом договору позики можуть бути або грошові кошти, або речі, визначені родовими ознаками, то є речі, які не мають індивідуальних, властивих тільки їм рис і тому не відрізняються від інших однорідних речей.
За своєю юридичною природою договір позики є класичною реальною і односторонньою угодою, яка може бути як оплатній (за загальним правилом), так і безоплатній.
Відносини позики передбачаються оплатним, якщо тільки їх безоплатний характер прямо не встановлено законом або конкретним договором. При відсутності в договорі позики прямих вказівок про розмір відсотків вони визначаються ставкою банківського відсотка (ставкою рефінансування), існуючої за місцем знаходження (або проживання) позикодавця на день сплати позичальником суми боргу або його частини (п. 1 ст. 809 ГК). Безоплатними закон вважає відносини позики речей і побутової позику між громадянами на суму, що не перевищує 50-кратного мінімального розміру оплати праці, причому і в цих випадках сторони можуть домовитися про безкоштовнехарактері їх відносин (п. 3 ст. 809 ГК).
За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути отриману грошову суму і сплатити відсотки на неї (п.1 ст.819 ГК РФ) .
Позика є класичною різновидом реального і одностороннього договору. За загальним правилом договір позики тепер передбачається оплатним, причому розмір процентів визначається договором (якщо тільки безоплатний характер позики не встановлено законом або договором). При відсутності в цьому договорі прямих вказівок про розмір відсотків він визначається за тими ж правилами, що і відсотки за користування чужими грошовими коштами (відповідно до п.1 ст. 395 ГК РФ). Самі відсотки за угодою сторін можуть стягуватися як у грошовій, так і в натуральній формі і в цьому сенсі не залежать від предмета позики (його характеру). Разом з тим передбачається, що позика речей, визначених родовими ознаками, - безвідсотковий (безоплатний), якщо інше прямо не передбачено в договорі. Виняток з правил про оплатне позики зроблено для договорів між громадянами, не пов'язаних з їх підприємницькою діяльністю, у випадках, коли сума позики не перевищує 50-кратного встановленого законом мінімального розміру оплати праці. Такі договори вважаються безпроцентними, якщо в них прямо не передбачено інше (ст.809 ЦК). Відсотки за договором позики можуть виплачуватися в будь-якому узгодженому сторонами порядку (в тому числі і одноразово), але за відсутності спеціальних вказівок повинні виплачуватися щомісячно, причому не до визначеного договором терміну повернення суми позики, а до дня її фактичного повернення (п.2 ст. 809 ГК). Це правило слід застосовувати в поєднанні з правилом ст.319 ЦК, відповідно до якого при недостатності суми платежу, виробленого боржником, за загальним правилом вважається, що основна сума боргу погашається в останню чергу. Отже, і відсотки по позиці можна продовжувати нараховувати на неодержану суму до її повного погашення.
У силу кредитного договору банк або інша кредитна організація (кредитор), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути отриману грошову суму і сплатити відсотки за неї.
Отже, кредитний договір - консенсуальний, безумовно відшкодувальний, має двосторонній зобов'язуючий характер.
На відміну від реального договору позики кредитний договір є консенсуальним, тобто вступає в силу з моменту досягнення сторонами відповідної угоди про передачу грошових коштів у власність позичальника. Яке юридичне значення має зазначену угоду сторін
Як видно, система кредитування будується на основі принципів цілеспрямованості (тобто на строго визначені цілі), терміновості (на певний термін), возмездности (зі сплатою відсотків за користування), забезпеченості кредиту (як правило, запорукою матеріальнихцінностей та іншими способами) .
Більшість учасників майнового обороту, перш за все професійні підприємці, відчувають постійну потребу в грошовому кредиті. Її задоволення в рамках договору позики неможливо, так як він носить реальний характер і не може створити у позичальника впевненості в отриманні грошей в потрібний йому момент, оскільки позикодавця неможливо примусити до видачі позики. Тому фінансовий ринок, в рамках якого, по суті, здійснюється «торгівля грошима», потребує іншого договорі консенсуального характеру. Ця обставина і обумовило появу щодо самостійного кредитного договору (у межах загального інституту кредитних або позикових зобов'язань).
У юридичній літературі та в деяких нормативних актах кредитний договір нерідко називають різновидом договору позики. Так, наприклад, укладачі «Тимчасових правил надання муніципальних іпотечних позик на житлове будівництво та придбання житла» вважали, що «відповідно до норм ГК РФ кредитний договір є різновидом договору позики, оскільки до нього застосовуються загальні правила про позику (п.2 ст. 819 ЦК) ».