9. 4. Стан соціальної сфери та пріоритети соціальної

політики в Україні

Середня очікувана тривалість життя є одним із трьох провідних параметрів, що визначають індекс розвитку людського потенціалу, що розраховується ООН з 1990 р. і дає порівняльну характеристику якості життя. Показник очікуваної тривалості життя в Україні знижувався у період з 1991 по 1999 роки. З 2000 по 2003 рік цей показник зростає з 66 до 67 років, а після 2004 року знову спадає до межі 66 років. Не можна не помітити негативний вплив на цей показник ринкових реформ (в період з 1991 по 2000 рік) і політичної нестабільності (в період після 2004 року). Певну кореляцію з цим показником має і показник природного приросту населення (на 1000 осіб наявного населення). Після 1990 року падіння приросту населення переходить у пряме скорочення. Після 2000 року спостерігається певне зменшення скорочення населення, а після 2004 року скорочення населення знов зростає та має місце і на сьогоднішній день.

Заради справедливості варто підкреслити, що атмосфера соціального оптимізму позитивно впливає на показник народжуваності. Так, у тренді з 1959 по 2005 роки спостерігаються три локальних максимуми народжуваності – у 1960 році (певно, у зв’язку з перспективою прийняття програми будівництва комунізму, що широко обговорювалась), у 1985 році, що пов’язано з надіями на перебудову (у наступні роки народжуваність зменшувалась) та у 2004 році (що, певно, пов’язано з попереднім періодом відносної політичної та економічної стабільності, а також з позитивними очікуваннями від «померанчевої» революції, які не виправдалися, що і призвело до падіння народжуваності у наступні роки). Падіння захворюваності населення у період з 2000 до 2004 року змінилося його зростанням уже в 2005 році.

Рівень безробіття має тенденцію до зниження у зв’язку з певним економічним пожвавленням в Україні. Неухильно зростає частка безробітної молоді – не працевлаштованих після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації. Однак, загальне навантаження на одне вільне робоче місце має тенденцію до зниження, тобто розрив попиту і пропозиції на ринку праці зменшується. Найбільш проблематичним є працевлаштування в галузях сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства. Знижується рівень застійного безробіття, а також частка зайнятих в режимі неповного робочого дня (тижня). Однак у промисловості цей показник зростає.

За останні 20 років знижується кількість осіб, які навчаються у навчальних закладах у розрахунку на 10 000 населення. Виключення складають вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації.

Реальний наявний доход має тенденцію до зростання, у тому числі, зростає індекс реальної заробітної плати. Разом з тим, частка населення із середньодушовими видатками у місяць, нижчими прожиткового мінімуму, складає більше 60 %, зростає децильний коефіцієнт диференціації витрат населення. Відвідування населенням музеїв, театрів значно нижче, ніж у 1990 році, але поступово збільшується.

Кількість зареєстрованих злочинів зменшується з 2000 року, але лишається більшою у порівнянні з 1990 роком. Зростають викиди шкідливих речовин у повітря на 50-70 тис. т на рік.

Такий стан соціальної сфери потребує удосконалення соціальної політики держави практично за усіма напрямами та кропітку повсякденну роботу органів державної влади з моніторингу та необхідного регулювання параметрів соціальної сфери.

При формуванні пріоритетів соціальної політики важливим є розуміння, що соціальні проблеми не можливо вирішити тільки засобами соціальної політики у вузькому значенні цього слова. Так, наприклад, не можливо вирішити проблему безробіття тільки за рахунок державного регулювання ринку праці. Безробіття витікає з самого характеру дії ринкового механізму взагалі і є однією із сутнісних рис ринкової економіки. Тому потрібна її загальна «соціальна модернізація» для подолання власних внутрішніх протиріч і переходу на нову, вищу траєкторію розвитку. Внаслідок невизначеності перспектив подальшої реалізації продукції на ринку підприємство завжди ризикує виробити надлишок товарів і отримати збитки. Засобами реклами споживачам можуть нав’язуватися і непотрібні їм товари, щоб зменшити цей ризик, а часом й такі, що здатні завдати шкоди. Таким чином, споживання підпорядковується виробництву. Ще В. Зомбарт вважав, що причинно-наслідкові зв’язки тут повинні бути зворотніми. «Скільки благ вона (людина – В. Л.) споживає, стільки і повинно бути вироблено… спочатку дані видатки, а по ним визначаються доходи» [19, с. 12]. Таким чином, неявно вказується на те, що ринкова економіка повинна розвиватися у напрямі зростаючої планомірності, виробництва на відомого споживача.

Якщо стають відомі необхідні обсяги виробництва і робочого часу, то можна рівномірно розподілити їх на усіх працездатних, звичайно, з урахуванням структури виробництва та переваг людей. При високому рівні науково-технічного прогрессу, коли собівартість одиниці продукції знижується (відповідно знижуватись повинна також і ціна), пріоритеом соціальної політики має стати нормативне скорочення робочого дня із зберіганням величини заробітної плати при досягненні повної зайнятості, а також збільшення вільного часу як багатства суспільства, що витрачається на вільний культурний, інтелектуальний і духовний розвиток його членів. Якщо ж тривалість робочого часу у деяких випадках становить 12 і більше годин на добу, необхідні енергійні дії держави для виправлення ситуації.

В сучасних умовах спостерігаються тенденції зростання вторинної зайнятості, отримання другої вищої та середньої спеціальної освіти. Держава повинна сприяти цим тенденціям через розширення бюджетного фінансування освіти та інформаційну підтримку структурної відповідності освітніх послуг потребам національної економіки. Це забезпечить секторальну, галузеву, професійно-кваліфікаційну, територіальну, а також внутрішньофірменну мобільність працівників.

Важливим напрямком соціальної політики держави на сучасному етапі повинна стати міграційна політика, спрямована на збереження і зростання трудового потенціалу країни. Запобіганню еміграції покликана служити активна політика зайнятості, яка б передбачала безкоштовне отримання послуг з професійної орієнтації і професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації, розробку і реалізацію спеціальних программ сприяння зайнятості та створення нових робочих місць.

Актуальною залишається складова соціальної політики, спрямована на зменшення рівня диференціації доходів. З одного боку, необхідно підвищувати офіційні показники прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати, пенсій і стипендій з урахуванням вимог сучасного стандарту життя і соціальної орієнтації економіки. З іншого боку, необхідно вдосконалювати антимонопольне законодавство для ефективного запобігання отриманню надмірних монопольних доходів за рахунок монопольних цін, які знецінюють національну валюту і несуть загрозу економічній безпеці країни.

Альтернативою підвищенню пенсійного віку повинні стати заходи щодо ліквідації безробіття серед молоді, зростання заробітної плати молодих спеціалістів (з відповідними соціальними відрахуваннями), а також удосконалення системи охорони здоров’я, яка б сприяла збереженню здоров’я населення, у тому числі пенсіонерів, та їх заохоченню до добровільної трудової діяльності. У соціальній політиці України, як і в усій державній політиці, важливо відмовитись від принципу «наздоганяючого розвитку» і діяти «випереджаючим чином», впроваджуючи найбільш прогресивні форми і засоби. Важливим інституціональним елементом забезпечення такого підходу став Закон України «Про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-20015 роки». Згідно закону, «одним з головних пріоритетів України являється прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожний міг би створювати та накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватись та обмінюватись ними, щоб дати можливість кожній людині у повній мірі реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному та особистому розвитку і підвищувати якість життя» [13, с. 8]. На реалізацію цієї стратегії повинні бути направлені засоби та інструменти соціальної політики в Україні.