Кабінет міністрів України
Національний університет біоресурсів та природокористування України
Кафедра аграрної економіки
Курсова робота
На тему:
Собівартість продукції тваринництва та шляхи її зниження
Виконав:студент
ФАМ 3 курсу 3 групи
Васьков В.М.
Перевірила: доцент,
Кандидат ЕК. Наук
Суліма Н.М.
Київ – 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість продукції тваринництва.
1.1. Теоретичні основи суспільних витрат виробництва та собівартість продукції.
1.2. Основні положення методики обчислення собівартості продукції тваринництва.
Розділ 2. Рівень і структура собівартості продукції тваринництва та її вплив на економічні результати діяльності підприємства.
2.1. Виробничі ресурси підприємства та їх використання.
2.2. Динаміка собівартості продукції тваринництва та її вплив на фінансові результати підприємства.
2.3. Аналіз структури собівартості продукції тваринництва.
Розділ 3. Проектний рівень собівартості основних видів продукції тваринництва та шляхи її зниження.
3.1. Обґрунтування перспективного рівня інтенсифікації виробництва.
3.2. Підвищення продуктивності праці при виробництві продукції тваринництва.
3.3. Поглиблення спеціалізації виробництва на базі різних форм господарювання.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Собівартість продукції — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Отже актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості продукції в сільському господарстві.
Мета дослідження полягає в теоретичному та практичному розгляді вивчення проблеми калькуляції собівартості виробництва продукції тваринництва та шляхи її зниження.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань: 1. Розкрити значення, завдання та джерела аналізу собівартості. 2. Охарактеризувати сутність і методи калькулювання собівартості тваринництва. 3. Дослідити проблеми удосконалення складу калькуляційних статей витрат при обчисленні собівартості.
4. Визначити резерви зниження собівартості продукції.
Зниження собівартості є дуже важливим завданням для ефективного виробництва у сільському господарстві та покращення фінансового стану підприємства, підвищення конкурентоспроможності його на ринку.
Розділ 1. Суспільні витрати виробництва та собівартість продукції тваринництва.
1.1. Теоретичні основи суспільних витрат виробництва та собівартість продукції.
У сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, виробництво продукції пов’язане з використанням виробничих ресурсів: трудових, земельних, водних, матеріальних, - у процесі якого вони споживаються, а свою вартість переносять чи не переносять на новостворену продукцію. Вартість перенесених та спожитих на продукцію виробничих ресурсів і становить витрати виробництва. Виробництво продукції вимагає певних затрат живої і уречевленої праці, які формують суспільні витрати виробництва.
Суспільні витрати виробництва — це сукупні затрати живої і уречевленої праці на виробництво відповідного виду продукції. Вони визначаються робочим часом, який завжди є мірою витрат, потрібних для здійснення виробництва.
Діяльність будь–якого підприємства, у першу чергу промислового, зумовлює споживання різноманітних ресурсів та елементів виробництва.
Процес виробництва являє собою процес поєднання живої праці із засобами виробництва. Так, як цей процес відбувається безперервно, то включає в себе безперервні затрати праці, засоби і предмети праці.
Використані у процесі виробництва різні речовини на виготовлення нового продукту праці формують поняття затрат. Грошовий вираз суми затрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів затрати і собівартість поєднується в понятті затрати виробництва. Так тлумачить термін “затрати” В.Сопко .
Витрати виробництва – це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва) з відповідними на неї нарахуваннями та інше.
Операційні витрати – це витрати, що пов’язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємством. Вони характеризують витрати, що були у звітному періоді і безпосередньо не пов’язані з виробництвом продукції. Операційні витрати, як правило, поділяються на адміністративно–управлінські, витрати на збут та витрати, пов’язані з науково–дослідницькими й дослідно–конструкторськими роботами.
Валові витрати – це сума будь–яких витрат, платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Вартість витрат є складовою частиною собівартості продукції.
Собівартість продукції – це грошова форма витрат підприємства, пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконаних робіт та наданих послуг.
В умовах товарного виробництва витрати виробництва виступають у вартісній, грошовій формі. Загальні витрати на виробництво становлять вартість виробничого товару. Їх сума залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.
Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто
де, Сг – граничні витрати;
∆С – приріст загальних витрат;
∆N – приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.
Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.
Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. В свою чергу їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.
Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності Кп= 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників.
Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі.
Витрати на виробництво як на макрорівні так і на мікро рівні повинні мати однакові утримання і тому зміна величини затрат виробництва безпосередньо впливає на їх рівень.
Останнім часом виникає думка про те, що склад собівартості повинен вирівнюватися: чим вищий рівень виробництва і управління, тим більше затрат повинно включатися в собівартість.
До виробничої собівартості продукції включаються:
– прямі матеріальні витрати;
– прямі витрати на оплату праці;
– інші прямі витрати;
– загальновиробничі витрати.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблю вальної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.
До складу витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші витрати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або надані послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів) та витрати на виправлення браку за вирахуванням, остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю, суми, що відшкодовується працівникам, які допустили брак; суми, що одержана від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби тощо.
До складу загальновиробничих витрат включаються:
– витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями, витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);
– амортизація основних засобів загальновиробничого призначення;
– амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
– витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
– витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата праці сторонніх організацій тощо);
– витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;
– витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);
– витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища;
– інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів готової продукції на склади, нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць) , що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.
Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут на інші операційні витрати.
При визначенні прибутку підприємства беруться до уваги втрати від участі в капіталі. Вони розглядаються як своєрідні витрати, хоч за своїм економічним змістом являють собою збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.
Валові витрати виробництва та обігу визначаються цим законом як будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються або виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.