9.2. Стратегія соціального розвитку національної

економіки України

Стратегія соціального розвитку національної економіки України повинна базуватися на найбільш сучасній та соціально ефективній теоретико-економічній парадигмі. В пошуках такої парадигми економічна наука усе більше визначає себе як науку моральну, а не «природне учення людського егоїзму» (Б. Гільдебранд), як «прикладну етику» [7, с. 321]. Починаючи з глибинних джерел економічної думки і до теперішнього часу, вона трактує багатство як добро, бідність як зло, наполегливо продовжуючи дослідження природи та причин багатства народів. Кожна епоха знаходить своє розуміння багатства, його причин та джерел. Сучасна людська цивілізація знаходиться на зламі епох, коли на зміну епосі речовинного виробництва приходить епоха гуманістичного виробництва. Відбувається зміщення пріоритетів з багатства економічного до багатства соціального, гуманістичного. Його провідною складовою стає людина як особистість.

Для епохи речовинного виробництва характернее розуміння економічного багатства як багатства взагалі, як матеріальних цінностей, грошей. Тут створення Людиною самої себе є лише побічним результатом виробництва продукту. Однак тим самим епоха речовинного виробництва створювала й створює матеріальні основи для розвитку багатої індивідуальності, яка однаково всебічна і в своєму виробництві, і в своєму споживанні.

В прийдешній епосі гуманістичного виробництва «на місце економічного багатства і економічних злиднів стає багата людина і багата людська потреба. Багата людина - це людина..., в якій її власне здійснення виступає як внутрішня необхідність. Не тільки багатство людини, але й бідність її отримує в рівній мірі людське і тому суспільне значення. Вона є пасивним звя’зком, що змушує людину відчувати потребу у тому найвеличнішому багатстві, яким є інша людина» [10, с. 125]. У цьому контексті кожний новий вид людської діяльності та її продукт являють собою новий прояв «людської сутнісної сили і нове збагачення людської істоти» [10, с. 128].

Найбільш загальним поняттям, що втілює в собі своєрідну соціально-інформаційну парадигму, інтегрує мету та засоби її досягнення, може служити поняття «креатосфери». Креатосфера (від лат. сreation – створення) – це світ культури, загальнодоступної творчої діяльності і, відповідно, сфер, в яких створюються культурні цінності, розгортається процес формування, виховання, навчання і розвитку людини як вільної, всебічно розвинутої особистості [6, с. 313].

Творча особистість виступає головним фактором соціально-економічного процессу в епоху гуманістичного виробництва. Тим самим освіта і виховання стають свого роду «першим підрозділом» суспільної діяльності в межах соціокультурної сфери (креатосфери), що забезпечує формування людини, яка володіє творчими здібностями, людини, що здатна побачити проблеми та протиріччя і творчо їх розв’язати. Відповідно, діяльність по створенню предметного світу культури, що здійснюється вченими, інженерами, художниками, може служити аналогом другого підрозділу, де створюються культурно-інтелектуальні цінності. Акцентуючи увагу на соціокультурних видах діяльності, що забезпечують «соціоолюднення» через освіту, науку, художню культуру, не треба забувати про «природоолюднюючі» види діяльності (медицина, фізична культура, спорт, генна інженерія і т. ін.), що складають суттєвий резерв підвищення якості життя людини.

Таким чином, визначаючи соціальні пріоритети національної економіки, треба виходити із її загальної соціальної орієнтації, що передбачає практичне підпорядкування відтворювальних процесів завданням розвитку особистості, подолання відчудження людини від суспільства, природи та культури. До найбільш суттєвих рис соціально орієнтованої економіки можна віднести:

- перетворення трудової діяльності в сферу розвитку людини;

- зростання вільного часу, що раціонально використовується;

- досягнення високого рівня добробуту людини.

Функціонування креатосфери передбачає наявність особливої інфраструктури – економічної та правової, яка включає, зокрема, необхідну кількість освітніх, наукових, культурних та інших суспільних установ, а також знання, що передбачають можливість вільного вибору та доступу кожної людини одночасно до багатьох видів діяльності, які її цікавлять. «Олюднююча» діяльність, як засіб формування гармонійної особистості в усьому багатстві людських проявів життя, реалізується через систему особливих механізмів. Провідним з них представляється переміна діяльності, що йде на зміну традиційному поділу праці. В умовах переміни діяльності критерій економічної доречності узгоджується з критерієм всебічного розвитку індивідуальності та суспільства.

Переміна діяльності є такою формою організації праці, при якій відсутнє стале закріплення індивідуумів і групп за певними видами діяльності, забезпечується можливо більша багатофункціональність працівника, універсалізм, різнобічність знань, що дозволяють йому вільно переходити від одного виду діяльності до іншого, займатися ними параллельно і одночасно. Єдина технологічна основа машинного (а тим більш, автоматизованого) виробництва адекватна переміні діяльності і створює умови для поступового подолання поділу праці.

Важливою умовою до переміни діяльності є зростання раціонально використовуваного вільного часу як часу, протягом якого здійснюється вільний всебічний розвиток людини. Проблема зростання обсягів вільного часу включає в себе такі першочергові завдання:

- подолання втрат потенціального вільного часу у сфері побуту;

- скорочення втрат робочого часу;

- скорочення нормативної тривалості робочого часу (із збереженням або підвищенням рівня денної або тижневої його оплати);

- перетворення часу, вільного від праці, що обумовлена зовнішньою необхідністю, у час розвитку людини, її участі у кратосфері.

Перетворення вільного часу в час розвитку особистості передбачає розширення можливостей в освіті, підвищенні кваліфікації і перекваліфікації працівників, прогресс культури у широкому сенсі, включаючи мистецтво, наукову діяльність, виховання, спілкування, спорт, туризм та інші види діяльності, в яких людина всебічно розвивається як гармонійна особистість.

Подолання поділу праці і становлення системи переміни діяльності не можуть не вплинути на відносини власності. Головним вектором їх змін є демократизація власності. Її риси ще не визначені чітко (ясно, що мова не йде про тотальну приватизацію), але можна припустити, що одним із перспективних напрямків має бути мережева модель. Глобальне електронне середовище економічної діяльності отримало назву «глобальної мережевої економіки» (qlobal networked economy), що визначається як середовище, в якому будь-яка компанія або індивід, які знаходяться в будь-якій точці економічної системи, можуть контактувати легко і з мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією або індивідом з приводу спільної праці, для торгівлі, для обміну ідеями і ноу-хау або просто для задоволення. На думку професора К. Ерроу, рух інформації кидає виклик межам виключної і індивідуальної власності: «У суспільстві, насиченому знаннями та інформацією, межа між «моїм» і «твоїм» стає все менш чіткою і все більш незбагненною» [12, с. 373]. Для визначення сучасної мережевої економіки використовується також термін «економіка прямих рівноправних зв’язків». Вона передбачає децентралізовану економічну діяльність рівноправних агентів, яка координується ними через інформаційну імітацію своїх дій за допомогою відповідних інформаційних моделей з наступним вибором оптимального варіанту спільної діяльності.

У цьому контексті важливе значення має Закон України «Про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», прийнятий 9 січня 2007 року [5].