Порівняльна характеристика статуту і засновницького договору

Засновницький договір і статут мають різне призначення.

Засновницький договір фіксує відносини засновників юридичної особи, їх обов'язки щодо її створення, а також основи правового статусу майбутньої юридичної особи. Його використовують тоді, коли діяльність двох і більше фізичних та/або юридичних осіб спрямована на спеціальну мету – створення нової юридичної особи, як правило, суб'єкта підприємницької діяльності. Таким чином, установчий договір служить для визначення порядку й умов погодженої діяльності засновників.

Статут повинен перш за все визначити правовий статус юридичної особи та взаємовідносини з третіми особами. Призначення статуту – інформувати контрагентів та інших осіб, які вступають у відносини з підприємством (товариством), про коло його діяльності, права та можливості. Ця інформаційна функція статуту припускає його публічність, тобто доступність для ознайомлення будь-якою зацікавленою особою. Роль статуту не обмежується його інформаційною функцією, оскільки він призначений для створення й регулювання діяльності суб'єкта, для якого розробляється. З цього випливає різниця в правовій природі документів, що розглядаються.

У ст. 88 ЦК України визначаються вимоги до змісту установчих документів юридичних осіб, зокрема в статуті товариства вказуються:

• найменування юридичної особи;

• органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень;

• порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК або іншим законом.

У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені ЦК або іншим законом. Також у засновницькому договорі обов’язково повинні міститься дані про:

• розмір і склад складеного капіталу товариства;

• розмір і порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі;

• розмір, склад і строки внесення ними вкладів.

Крім того, як уже зазначалося вище, статут виконує, як правило, одну функцію – інформування контрагентів та інших осіб, які вступають у відносини з підприємством, про коло його діяльності, права та можливості.

У свою чергу, засновницький договір (наприклад, у ПТ) виконує одразу декілька функцій. По-перше, він регламентує спільну діяльність засновників щодо створення повного товариства: встановлює обов'язки учасників з формування його майна, реєстрації. По-друге, договір визначає внутрішні відносини в повному товаристві: відносини щодо ведення справ, управління товариством, порядку розподілу прибутку та участі в покритті збитків; порядок виходу з товариства та прийому нових учасників, інші питання спільної підприємницької діяльності. По-третє, засновницький договір є єдиним документом, на підставі якого створюється та діє ПТ, що особливо важливо.

Порівняльна характеристика договору про спільну діяльність і засновницького договору

На цей момент досить дискусійним є питання співвідношення договору про спільну діяльність і засновницького договору. Вирішення цієї проблеми має практичне значення. Встановлення співвідношення договору простого товариства та засновницького договору є підґрунтям для правильної кваліфікації договорів.

За договором про спільну діяльність сторони зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

За засновницьким договором сторони (засновники, учасники) зобов’язуються створити юридичну особу та визначають порядок їх спільної діяльності щодо її створення, умови передання юридичній особі свого майна.

Аналіз цих легальних визначень понять договорів дає змогу визначити спільні та відмінні ознаки договору про спільну діяльність і засновницького договору. По-перше, обидва договори є консенсуальними. По-друге, учасниками зазначених договорів можуть бути дві чи більше осіб, які є самостійними сторонами договору. По-третє, предметом договору є спільна діяльність, спрямована на досягнення єдиної мети.

Засновницький договір має подвійну природу. Умовно в ньому виділяють два етапи. Перший етап починається з моменту укладання договору особами, які бажають створити ПТ або КТ, у цей період його можна розглядати як різновид цивільно-правового договору про спільну діяльність. Другий етап дії засновницького договору починається з моменту створення товариства, тобто з моменту його державної реєстрації. Саме із цього часу він виконує основні функції установчого документа юридичної особи: функцію регламентації корпоративних відносин і функцію визначення правового статусу юридичної особи. Особливістю засновницького договору (порівняно з іншими цивільно-правовими угодами) є те, що він не може бути укладений через направлення оферти та акцепту й завжди повинен бути викладений у формі єдиного документа, який у подальшому надсилається до органу державної реєстрації юридичної особи. Засновницький договір укладається в письмовій формі та підписується всіма його учасниками.