2 . Національні ідеї галицької молоді у 1900-1903 рр. На сторінках "Молодої України"

Наприкінці XIX ст. в українському русі спостерігалася досить виразна політична диференціація між поколіннями. Галицьке студентство бачило в своїй суспільності "недостачу скристалізованого національного ідеалу", а також рутенство, "проказу москофільства", партикуляризм, витворений штучними політичними кордонами. Студенти протиставили угодовству ідеал самостійної України, але у практичній боротьбі почували своє безсилля перед народовцями, які вже мали організацію, пресу, вплив на громадську думку. Конфлікт дав поштовх до значної активізації студентського руху.

3 січня 1900 р. у Львові почав виходити щомісячний журнал "Молода Україна". В редакційній передовій статті його першого номеру зазначалось: "…Стягом, що під ним спішитимемо у бій за наші ідеали, є для нас одно велике слово: УКРАЇНА", і далі підкрелювалось: "Наша національна ідея, се не само питання мови, не само питання етнографічної відрубності, се питання політичної независимості, питання потреб поневолених верств нашого народу, повної соціальної справедливості… Політична воля, економічна рівність та соціальна справедливість, се прикмети нашої національної ідеї". Журнал закликав до співпраці всю українську молодь без віку, статі, соціального становища і партійної приналежності, а також мав на меті стати органом "не якоїсь там провінції…, а органом молодіжи всієї України". У статті зовсім не порушувалося питання про майбутній політичний і соціально-економічний лад української держави, не зясовувався конкретний зміст таких універсальних понять як "соціальна справедливість" чи "політична воля". Авторами редакційної статті були голова "Академічної громади" Є.Косевич та студент правничого факультету В.Старосольський. Хоч офіційним видавцем і редактором був М.Залітач, найчастіше редакційні статті першого річника счасопису підписував В.Старосольський. Він же був автором щонайменше 13 публікацій річника, по 8 належали перу Л.Цегельського і Є.Косевича, 7 – В.Темницького. Серед авторів журналу були також М.Галущинський, А.Крушельницький, Т.Мелень, С.Томашівський, І.Брик, С.Чарнецький, М.Лозинський та багато ін. "Молода Україна" відразу набула помітної популярності не тільки в середовищі студентства, але й серед гімназистів і навіть старшого покоління українських діячів [6, 32].

Теоретичний грунт для свого світогляду студентство знаходило в праці Ю.Бачинського "Україна irredenta". Вітаючи її друге видання у 1900 р., "молода Україна" писала, що саме ця книга дає всі підстави молоді вважати свої ідеали не фантастичною мрією, а науково доведеною історичною необхідністю. Що ж до "Самостійної України" М.Міхновського, яка тоді ж вийшла у Львові, то часопис в особі оглядача бібліографії, підписаного С.Т. (найвирогідніше – С.Томашівський), солідаризувався з її основною ідеєю, але разом з тим критично поставився до обгрунтування державних прав українського народу на базі лише історично-правових аргументів, які можуть бути й "мечем обоюдоострим" для України, протиставив їм "суспільний принцип", який мав би полягати у тому, що "кождий народ в границях своєї етнографічної індивідуальності має право бути самостійним і політично незалежним". Отже, право на політичне самовизначення розглядалось авторами "Молодої України" як природне право будь-якої нації, в тому числі й української. При такому підході легітимість національної державності не потребувала історичних доказів, не залежала від попереднього історичного розвитку нації, а витікала з самого факту її існування [6,32].

Слід зауважити, що хоча після розколу РУРП у 1899 р. постулат політичної незалежності й соборності України увійшов і до програм новоутворених Національно-демократичної (НДП) та Української соціал-демократичної партій (УСДП), однак державницька ідеологія не відразу стала пануючою навіть в українському політичному таборі. Про це свідчила й полеміка між "Молодою Україною" та народовською газетою "Буковина". У публікаціях якої було піддано сумніву можливість втілення самостійницьких гасел. У 1900 р. вперше питання про національно-політичну самостійність України стало предметом широкої дискусії у пресі. На боці "Молодої України" виступив орган НДП "діло", натомість позицію "Буковини" підтримали москофіли у своїй газеті "Галичанинъ". Полемічні замітки Є.Косевича і націонал-демократа Р.Стефановича були видані того ж року окремими брошурами під однаковими назвами "Самостійна Україна". І.Франко відгукнувся на цю полеміку відомою статтею "Поза межами можливого", опублікованою у жовтневому номері "Літературно-наукового вісника", в якій підкреслив, що повсякденна напружена праця у визначеному напрямку обовязково дасть змогу у перспективі втілити в життя навіть ті ідеали, які сьогодні можуть здаватися нездійсненними [18, 256].

З метою заманіфестувати відданість молоді національним ідеалам і на знак протесту проти позиції поміркованих, "розумних" політиків Оргкомітет провів 14 липня 1900 р. у Львові віче всіх українських студентів Австро-Угорщини за участю близько 500 чол., в тому числі лідерів українських партій Ю.Романчука, В.Охримовича, М.Павлика, М.Ганкевича та ін. Відкриваючи віче, О.Грабовський відмітив, що "останніми часами молодіж поставила ясно і виразно ідеал самостійної України робучих народних мас". Затим з великою доповіддю виступив Л.Цегельський, який, зазначивши, що "національна держава стала тепер формою, в якій розвивається людство", вніс резолюцію про необхідність створення "самостійної української держави в етнографічних границях, до чого нації належить спрямувати всі сили. Для кого ж слід будувати самостійну Україну, спробував відповісти у своєму виступі Є.Косевич, який, підкресливши, що не сотка-дві адвокатів і лікарів, а маси трудового народу є нацією і в праві вважати свої інтереси її інтересами, запропонував резолюцію, що закликала молодь присвятити всі сили "борбі працюючих класів українського народу против теперішнього політичного гнету", доки "не настане на цілій українській території суспільна рівність без визиску працюючих класів".Щоправда, сутність докорінної зміни існуючого ладу та "ідеалу впорядкованих суспільних відносин" так і залишилась у доповіді чітко не окресленою. Представники різних груп студентської молоді під час обговорення підтримали обидві резолюції, після чого їх було одностайно ухвалено. Потім на пропозицію М.Галущинського і після короткого обговорення була одноголосно прийнята резолюція з вимогою до австрійського уряду негайно заснувати у Львові український університет. Завершилось віче співом національного гімну "Ще не вмерла Україна" [10, 63].

Аналіз ідеології українського студентського руху цього періоду в цілому свідчить, що національно-державні ідеї і гасла в ній тісно перепліталися з соціальними. Таке поєднання не було випадковим. Лідери "Молодої Укроаїни" перебували під значним ідейним впливом галицько-української соціал-демократії [6,33]. Були причини й більш обєктивного характеру. Український рух кінця XIX – початку XX ст. значною мірою був ідейним спадкоємцем М.Драгоманова. Саме під його впливом українська нація розглядалась авторами "молодої України" як така, що складається майже виключно з трудящих верств ("се самі пролетарі або майже зпролетаризовані мужики"), з чого впливало фактичне ототожнення для України національної боротьби з класовою, робився висновок, що "українська національна справа знайде свою розвязку тільки і виключно тільки через розвязку соціальної квестії – квестії визволу українських робочих мас з під економічного визиску чужих і своїх визискуючих верстов" [19, 320].Однак, національна ідея була безсумнівно пріоритетною. Загалом, ідеологію "молодої України" можна ідентифікувати з націоналізмом в широкому розумінні цього поняття як дискурсу, що ставить долю нації на вершину ієрархії цінностей. Національний ідеал у формі незалежної державності проголошувався святим, таким, заради якого молодь готова була в разі потреби до найтяжчих випробувань і самопожертви, висловлювала свої почуття у надзвичайно палких, яскравих, емоційних виразах.

Слід враховувати і той факт, що, не зважаючи на позірну відсутність принципових ідейних розходжень серед самого студентства, в дійсності послідовним носієм соціальних поглядів була лише група найактивніших студентів видавців "Молодої України". Яка, хоч і мала помітний вплив, становила явну меншість щодо загалу студентства. Виявленню цієї диспропорції сприяла організована згаданою групою секція українських студентів з Львівського університету.

У січні 1902 р. після ряду бурхливих віч на знак протесту проти ігнорування своїх національних прав українські студенти залишили Львівський університет і розїхалися для навчання у Відень, Прагу, Краків та інші міста. Основним організатором сецесії, за деякими даними, був В.Старосольський. Однак австрійське міністерство освіти у березні того ж року видало розпорядження, за яким українська мова в університеті позбавлялась і тих прав, які вона мала до того за традицією. Невдача акції сприяла усвідомленню студентством неспроможності здобути український університет виключно власними силами, у відриві від боротьби всієї української суспільності за національні права, показала необхідність включення молоді в цю боротьбу, в тому числі і через існуючі політичні партії. Стала очевидною пряма залежність рівня забезпечення національних потреб від ступеня політичного розвитку самої нації.

В умовах розгортання в краї грандіозного страйку влітку 1902 р. було вирішено припинити сецесію, щоб поєднати свою боротьбу з боротьбою мас, взяти в ній безпосередню участь. Для цього на зборах українських студентів 25-27 липня у Львові було обрано комітет на чолі з Т.Меленем. Створювалися й місцеві комітети, і молодь взяла активну участь у страйковій агітації. Проте в ході всіх цих подій практично ще з осені 1901 р. через брак сил і коштів припинився регулярний випуск "Молодої України". Останнім її номером стало число 8-9 за 1902 р., що появилося аж в березні 1903 р. Всі спроби відновити видання з збереженням його ідейної спрямованості виявились невдалими: практична участь студентства у політичній боротьбі зумовила значну партійно-політичну диференціацію в його середовищі [15, 192].

Частина "молодоукраїнців" незабаром опинилася в лавах УСДП (В.Старосольський, В.Темницький, Є. Косевич). Їх прихід до діяльності в партії у 1905-1907 рр. призвів до посилення національного елементу в її ідеології та виникнення нової, національної течії в українському соціал-демократизмі ("молодих" або "автономістів"), які прагнули емансипації партії з-під впливу польської соціал-демократії і перетворення її на самостійну, впливову політичну силу.

Поряд з цим цілком логічним виглядав і відхід решти видавців і численних прихильників "Молодої України" від соціалістичної ідеології. На фоні дедалі зростаючого напруження українсько-польських взаємин в краї акцент в політичній боротьбі на початку XX ст. остаточно переноситься з соціальних питань на національне, а провідне місце в українському політичному таборі посідала на тривалий час націонал-демократія [1, 87].

Не зважаючи на партійно-політичні розбіжності, спільним для всіх колишніх "молодоукраїнців" залишився національний ідеал, що вони підтвердили своєю участю і співпрацею в складі різних політичних сил у національно-визвольних змаганнях, особливо в роки Першої світової війни і в подальший період. Достатньо згадати, приміром, що директор української гімназії в Рогатині М.Галущинський очолював легіон Українських Січових Стрільців, В.Старосольський, відомий адвокат і вчений, був першим головою товариства "Січові Стрільці" у Львові (1913р.), а у 1915-1918 рр. постійним відпоручником Української Бойової Управи при легіоні УСС, одним з головних політичних провідників та ідеологів стрілецтва. В лавах УСС загинув у 1915 р. Т.Мелень. Член християнсько-суспільної партії, редактор її часопису "Руслан" С.Горук командував куренем легіону УСС. В.Темницький (голова УСДП у 1914-1919 рр.) та Л.Цегельський (один з лідерів НДП, посол до австрійського парламенту) представляли свої партії у Головній, пізніше – Загальній Українській Раді, входили до складу урядів відповідно УНР і ЗУНР. Відомий діяч радикальної партії А.Крушельницький був міністром освіти УНР (1919 р.) [2, 214].

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити, що національна ідея посідала центральне місце в ідеології українського студентського руху на рубежі XIX – XX ст. При цьому вона мала широкий соціально-політичний зміст, акумулювала в собі прагнення українського народу до національної свободи, демократії та соціальної справедливості. Попри брак у студентства політичного досвіду і реалізму, поразки у практичній боротьбі за свої права державницька ідеологія була консолідуючим фактором, який сприяв становленню нової генерації української національної еліти.