Фази середньострокового економічного циклу

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення".

Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз - "криза надвиробництва" та "криза недовиробництва". Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його характерні риси :

1. Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут. 2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни. 3. Різко скорочується виробництво. 4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання, розорюються. 5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту. 6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.

Основною фазою промислового циклу є криза, яка служить вихідною позицією наступного циклу. Однак у сучасній економічній теорії існує погляд на "кризу" та "бум" як на поворотні моменти циклу, основними ж його фазами вважається "спад" і "пожвавлення".

Перші ознаки наближення кризи відчувають на собі галузі, що виробляють товари тривалого використання (автомобілі, побутова техніка, меблі тощо). Оскільки вони не є товарами першої необхідності, попит на них скорочується при найменшому передчутті економічних негараздів. Скорочення попиту на них та їх виробництва веде до скорочення попиту на засоби виробництва для цих галузей. Відповідно скорочується кількість зайнятих і сумарний попит.

Загострення конкуренції за гроші покупця веде до зниження ціни, що вимагає зменшення витрат виробництва. Найефективніший спосіб - заміна старого устаткування більш продуктивним. Після кризи починається оновлення основного капіталу, що певною мірою зумовлює матеріальну основу періодичності криз.

За своїм змістом середньострокові цикли є не лише циклами саме надвиробництва, тобто лише відтворювального процесу, а ще й обміну розподілу та споживання. Саме тому циклічність виступає як багатомірний, багаторівневий процес. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:

* динаміка ВНП і національного доходу; * динаміка промислового виробництва; * динаміка зайнятості; * динаміка використання (завантаження) промислових потужностей; * динаміка реальних доходів населення; * динаміка норми прибутку (рентабельності).

Циклічні кризи надвиробництва називають ще "загальними", оскільки вони охоплюють значну, іноді більшу частину виробництва.

Існують ще часткові кризи, які охоплюють лише певну сферу економічної діяльності (кризи грошового обігу, кредиту тощо). Можливі ще й галузеві кризи, які охоплюють лише певну галузь економіки. Значно, більш тяжкими для економіки є структурні кризи, які зумовлюються значними диспропорціями в розвитку народного господарства.

Ринкова економіка стикається і з відносними кризами недовиробництва. Зокрема, сировинна та продовольча кризи середини 70-х років призвели до різкого зростання світових цін на нафту, сировину, сільськогосподарські продукти і суттєво порушили пропорції відтворення в економічно розвинутих країнах. На кризи недовиробництва, окрім з економічних причин, суттєвого впливу завдають фактори природного та соціального характеру: посухи, неврожаї, гострі міждержавні та внутрішні конфлікти.

Значно більшою мірою кризи недовиробництва властиві адміністративно-командній економіці. Хронічні дефіцити багатьох видів товарів є не лише свідченням затамованої інфляції, недосконалості планування, але й адміністративного, вольового втручання в економіку без усвідомлення і врахування економічних законів і процесів.

Сутність економічного циклу. Фази економічного циклу

Економічний цикл складається з коливань ВВП, що супроводжуються

коливанням рівня безробіття й темпів інфляції. Окремі економічні цикли суттєво

відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю, але вони мають

однакові фази. Найчастіше вони мають назви: підйом, скорочення, спад,

пожвавлення. Глибокі й тривалі спади називають депресіями. В нашому лексиконі

найчастіше в значенні спаду використовують термін "криза".

Підйом: повна зайнятість, виробництво працює на повну потужність, попит

зростає, у відповідь зростає пропозиція, оскільки ресурси обмежені – зростають ціни.

Скорочення: виробники й особливо спекулянти раптово визнають, що

переоцінили майбутнє зростання цін, потрібно скорочувати обсяги виробництва, для

цього звільняють робітників, попит ще більше падає.

Спад: виробництво й зайнятість падають, важко збути продукцію, якщо спад

тривалий (депресія), може падати рівень цін. Макроекономіка 43

Пожвавлення: витримати спад можуть тільки ті, хто прилаштувався до знижених

цін, тобто знизив витрати праці – це можливо за умов технічного й технологічного

переоснащення, поступово зростає виробництво, з ним і зайнятість.

Враховуючи циклічний характер ринкової економіки, цілком реальною виглядає

ідея прогнозування майбутнього економічного розвитку. З цією метою Національне

бюро економічних досліджень США використовує систему з 11 так званих

випереджаючих індикаторів, що дозволяє передбачати коливання економічної

кон’юнктури. До них відносять:

• середню тривалість робочого тижня в промисловості;

• середню кількість звернень за виплатами по безробіттю;

• обсяг замовлень виробників;

• виконання договірних постачань;

• замовлення на будівництво підприємств і споруд;

• новобудови приватних осіб;

• індекс зміни обсягу невиконаних замовлень;

• зміну цін в галузях, що чуттєві до економічних коливань;

• курс акцій 500 провідних корпорацій;

• пропозицію грошей (М2);

• індекс очікувань споживачів.

Сучасні цикли значно відрізняються від класичних через регулярну практику

активного втручання держави в економіку й вплив на економічну діяльність новітніх

досягнень НТП. (В США протягом 90-х років зберігалися небувалі темпи

економічного зростання, що багатьма пояснюється через так звану "нову економіку").

3. Теорії економічних циклів. Причини та види циклів

В 1939 р. вийшла праця Й. Шумпетера "Економічні цикли", в якій він створив

загальну картину економічних коливань. Відомо, що сам Й. Шумпетер пов’язував

природу циклів з новаторською діяльністю підприємців. Початкові нововведення

викликають цілу серію інших супутніх інновацій, що врешті-решт призводить до

буму. Але в своїй роботі він вперше об’єднав відомі різновиди економічних циклів,

довівши, що всі вони пов’язанні із застосуванням нововведень і на практиці діють

спільно, посилюючи або гальмуючи дію одне одного. Серед видів циклів

Й. Шумпетер виділив такі:

• Великі або "довгі хвилі" М. Кондратьєва (близько 55 років). Періодичність "довгих

хвиль" пояснюється оновленням елементів промислової інфраструктури з

тривалим періодом користування (залізниць, магістралей, гребель, мостів).

• Середні або цикли К. Жугляра (10 років). Вважається, що їхньою матеріальною

основою є оновлення основних засобів виробництва. 44 Палехова В.А.

• Малі або цикли Дж. Кітчина (3-4 роки). Існування цих циклів спочатку

пов’язувалося з коливанням світових запасів золота, грошовими потоками, зараз

причиною вважаються періодичні коливання вкладень в товарні запаси. Інколи в

якості причини називається також і період оновлення легкових автомобілів та

споживчих товарів тривалого користування.

У другій половині ХХ ст. до цих трьох видів циклів додали інші:

• Цикли Джаглера (7–11 років), що розглядаються як наслідок взаємодії багатьох

грошово-кредитних чинників.

• Цикли С. Кузнеца або будівельні, оскільки саме в будівельній галузі найбільша

амплітуда цих коливань (18-25 років).

• Рівноважні ділові цикли Р. Лукаса (який вважає, що цикли викликаються

несподіваними грошовими шоками).

• "Реальні економічні цикли" А. Стокмена (він досліджує коливання потенційно

можливого ВВП, які викликані зміною смаків, моди, технічними зрушеннями.

Якщо цізміни мають тимчасовий характер, то вони викликають періодичні

коливання, якщо довгостроковий – сприяють економічному зростанню).

Не всі коливання ділової активності можна вважати наслідками дії економічних

циклів. Загальновідомі сезонні коливання, що традиційно притаманні таким галузям

виробництва, як будівництво чи сільське господарство, або різдвяний торгівельний

бум. Взагалі галузі промисловості, що виробляють інвестиційні товари тривалого

користування, більшою мірою схильні до коливань.

Нестабільність економіки значно посилюється такими явищами, як

мультиплікатор і акселератор (пригадайте механізм їхньої дії).

В економічній теорії існує багато підходів до економічних циклів. Їх можна

згрупувати за такими групами (див. підручник І.Ф. Радіонової):

• економічний цикл – це відхилення від нормального стану рівноваги;

• економічний цикл – це загальна форма економічного прогресу, а рівновага не

розглядається як норма, до якої тяжіє економіка в процесі коливань;

• відмова від закономірно-періодичного циклу.

За причинами циклічності теорії зазвичай поділяють (див., наприклад, підручник

за ред. Є.Б. Яковлевої) на екзогенні, ендогенні теорії та синтез перших двох.

Таким чином, в економічній теорії існує безліч підходів до проблеми економічної

циклічності. Складність й суперечливість економічного життя відбивається в

різноманітті теорій економічних циклів. Серед них не треба шукати однієї вірної, а

треба враховувати здобуття кожної. Сьогодні можна навести докладний перелік

чинників, дія яких викликає циклічність:

• природні (астрофізичні, біологічні);

• техногенні (технологічні уклади, чинники технічного оновлення, нагромадження

критичної маси капіталовкладень, життєвий цикл товару);

• економічні (надвиробництво, інфляція, емісія, зміна швидкості обертання грошей,

циклічність податкових надходжень); Макроекономіка 45

• знання (цикл подвоєння і розпаду, який реалізується в циклічних змінах

інтелектуальних ресурсів і технологій);

• оновлення потреб, інтересів, мотивацій;

• зміни в зростанні професіоналізму та інтенсивності праці;

• оновлення уявлень, вірувань (нагромадження і крах ілюзій);

• оновлення владних структур (вибори).

За словами О.Л. Чижевського (який, до речі, основну причину всіх циклічних

явищ на світі вбачав у впливі сонячної енергії), "світ є цілісним і неподільним. Це ми

штучно поділяємо його на об’єкти різних наук, проводимо межі між ними і

втрачаємо за таким поділом багато надзвичайно важливих і цікавих явищ і

процесів".

Цікавою спробою аналізу економічної циклічності було застосування економіко-

математичних методів. За їх допомогою була створена теоретична модель циклу

Семюелсона-Хікса. Для пояснення економічної циклічності в цій моделі

використовуються принципи мультиплікатора й акселератора. Реальні дані

дозволяють прогнозувати коливання сукупного попиту на майбутнє із урахуванням

мультиплікативного ефекту. Пізніше були створені інші, більш складні моделі.

5. Сутність економічного циклу. Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.    Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.    За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).    Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.    Економічний цикл та його фази. У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.    Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.    Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через “омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.    Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.    Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.    Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.    Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову все повертається на “круги своя”: починається спад виробництва, зниження зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат тощо.    Обґрунтування чотирифазної структури циклу було запроваджено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 18.2, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.    Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів. Отже, як правило, — автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропонування на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Виділяють два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х рр. для всіх країн СНД, у тому числі й для України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад ³/₅.

Рис. 18.2. Фази економічного циклу

   Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.    Передумови (причини) циклу. Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:     1) циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу — розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);    2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники). Ще до Маркса близько до цієї позиції стояли й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної кількості людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);    3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);    4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);    5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);    6) причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням (І. Фішер).    Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії.     Ті ж теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами, наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.     Характерними особливостями середніх циклів, після Другої світової війни є: по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано з посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР; по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення без піднесення наступає нова криза; по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.    Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалості (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.    Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.    Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х рр. XX ст. опублікував низку аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Англії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму наукового дослідження.    За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну.    Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 20 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні тривалого загального піднесення ринкової кон’юнктури.    Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню. Таким чином, теорія довгих циклів робить акцент на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, у тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на низхідному етапі довгих циклів не виключає піднесення в період середніх циклів.     Досвід розвитку світової економіки показав, що теорія довгих хвиль достовірно прогнозує розвиток суспільного відтворення. За сучасних умов довгі хвилі не можуть не здійснювати істотного впливу на традиційні промислові цикли. Якщо криза вибухає в період низхідної хвилі великого циклу, то це зумовлює її більш глибокий і затяжний характер, так само як і висхідна хвиля великого циклу може позитивно вплинути на більш динамічний вихід із кризового стану.    Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і методи нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.    Етапи дослідження природи економічних циклів. Оцінюючи погляди на циклічність та її причини, слід зазначити, що вони видозмінилися в часі разом з якісною зміною самих соціально-економічних реалій. Заслуговує на увагу точка зору тих економістів, які виділяють три етапи у змінах поглядів на економічні цикли.    Перший етап охоплює період з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст. У цей період переважали погляди, що економічні кризи або взагалі неможливі за капіталізму (Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, Дж. Мілль), або вони носять випадковий характер, оскільки система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).    Другий етап включає період із 30-х до середини 60-х рр. і пов’язаний із працями Дж. Кейнса і перш за все з його висновком, що економічні кризи неминучі за умов класичного капіталізму і випливають із природи притаманного йому ринку.    Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х рр. ХХ ст. У цей час стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) причин циклічності ринкової економіки, у тому числі й ролі сучасної держави в регулюванні циклів.    Дослідження природи циклічності соціального відтворення в умовах державного регулювання економіки сприяли появі нових поглядів на дану проблему, серед яких слід указати на концепції “рівноважного ділового циклу” і “політичного ділового циклу”. Перша з них відбиває розвиток ідей монетаризму. Згідно із цією концепцією держава в розвинутих країнах виконує, поряд з багатьма притаманними їй функціями, також роль своєрідного генератора грошових “шоків”, які виводять господарську систему зі стану рівноваги і таким чином підтримує циклічні коливання в суспільному відтворенні.    У 70—80-х рр. ХХ ст. ця концепція активно розроблялась представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою обізнаністю людей про істинний зміст і цикли різних напрямів державної економічної політики, то прибічники теорії раціональних очікувань у даному питанні виходять з протилежних міркувань. Вони вважають, що юридичні і фізичні особи навчилися завдяки динамічним інформаційним зрушенням оцінювати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть своєчасно реагувати на відповідні державні рішення згідно зі своєю вигодою. А тому цілі державної політики не завжди повністю реалізуються і спад або піднесення набувають більш ярко вираженого характеру.    Друга концепція — “політичного ділового циклу” — базується на тому, що залежність між рівнем безробіття та інфляцією визначається за “кривою Філліпса”, тобто існує зворотний зв’язок між цими величинами: чим менше безробіття, тим динамічніше зростають ціни. Під час боротьби за владу партії як головні економічні показники, на які в першу чергу реагує населення, визначають темпи інфляції і норму безробіття. Чим нижче декларуються їх рівні, тим більше голосів буде подано на виборах за представників відповідної партії. Для забезпечення собі перемоги на виборах часто уряд, партії відповідної країни роблять заяви щодо підтримки таких співвідношень рівнів інфляції і безробіття, які уявляються найбільш прийнятними виборцям.    Політичні маніпуляції в ході виборчих компаній щодо рівнів цих показників, стабілізації економіки мають місце і в країнах з перехідною економікою.    Ситуація в Україні сьогодні свідчить, що її економіка протягом 90-х рр. ХХ ст. і нині перебуває в глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Ми маємо спад спричинений: по-перше, руйнуванням однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і формуванням іншої (ринкової); по-друге, порушенням колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і недосконалого за структурою і неякісного технічно); по-третє, практичною некерованістю трансформаційними процесами на макро- і мікрорівнях за умов, коли національна економіка тільки формується і паралельно відбувається процес державотворення. Є багато й інших причин всеохоплюючої соціально-економічної кризи в Україні, які будуть розглядатися в наступних темах.

З урахуванням тривалості циклічних коливань в економічній літературі розрізняють чотири їх типи:

1) довготривалі економічні цикли (48—55 років);

2) середні економічні цикли (7—11 років), тобто цикли Жугляра;

3) малі економічні цикли (8—4 роки), тобто цикли Кітчіна;

4) цикли Кузнеца (15—20 років).

Уперше спробував їх дослідити В.-С. Джевонс. Довготривалі і середні цикли вивчали М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар, проте першим обґрунтував теорію довготермінових циклічних коливань (довгих хвиль) російський вчений М. Кондратьєв. Його висновки базувалися на вивченні динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти за більш ніж столітній період.

Основою довготривалих циклічних коливань е процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на початку довгої хвилі відбувається значний прогрес у технології, якому передують великі відкриття. В Англії такими відкриттями перед хвилею підвищення (в другій хвилі виділяють висхідну і нисхідну фази) було винайдення механічної прядки "Дженні" Д. Храгривса (1765), ватер-машини Т. Хайса для прядіння (1767), парової машини Д. Уайта (1769) та ін.

Досліджувана М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. до 1810—1817 рр.) збігається з періодом промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були пов'язані з обсягом залізничного будівництва . Так, в Англії перша залізниця з'явилась у 1825 р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км, внаслідок чого прискорився розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає оброблювальна промисловість. Цей період збігається з хвилею підвищення третього циклу, який розпочався з 1891— 1896 рр. і тривав до 1914—1920 рр.

На основі проведених досліджень М. Кондратьєв з'ясував такі чотири закономірності:

1) упродовж 20—25 років до початку хвилі підвищення великих циклів починається пожвавлення у сфері технічних винаходів і відкриттів, а відтак упродовж не більше 5 років — їх широке впровадження (період піднесення). Під час перелому у великих циклах відбуваються якісні зміни в організації виробництва, грошовому обігу та деяких інших ланках національної економіки, а також у сфері міжнародних економічних відносин;

2) під час хвиль підвищення великих циклів, як правило, посилюються соціальні потрясіння і перевороти в суспільстві;

3) хвилі пониження великих циклів супроводжуються тривалою депресією в аграрному секторі економіки;

4) хвиля підвищення великого циклу сприяє зменшенню тривалості періодів депресій в середніх циклах і водночас посилює інтенсивність їх піднесення; в умовах хвилі зниження періоди депресії збільшуються, а інтенсивність піднесення знижується.

На основі теорії довгих хвиль М. Кондратьєва російські вчені (С. Меншиков та ін.) виділили такі цикли: цикл, який продовжувався з 1890 по 1945 рік (третій), хвиля піднесення: з 1890—1896 рр. до 1914—1920 рр., хвиля пониження: з 1914—1920 рр. до 1939—1946 рр.; цикл, який продовжувався з 1939 по 1985 рік (четвертий), хвиля піднесення: з 1939—1945 рр. до 1967—1973 рр., хвиля пониження: з 1967—1973 рр. до 1982—1985 рр. Наступний цикл розпочався з хвилі підвищення в 1982—1985.

Проте при цьому не враховано, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, оснований на машинній праці. Очевидно, всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: становлення і формування; функціонування і розвитку; поступового занепаду і створення передумов для виникнення нового загального технологічного циклу, що розпочався із середини 50-х років (часу розгортання НТР) і ґрунтується на автоматизованій праці. Виокремлення таких трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то протягом загального технологічного циклу — кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей народного господарства.

Якщо вважати появу та розвиток таких довготривалих циклів (довгих хвиль) закономірністю економічного розвитку, то з урахуванням загального технологічного циклу економічна система України перебуває на етапі першого такого циклу, а розвинуті країни завершують перший етап другого технологічного циклу. Після промислової революції розпочинається етап індустріалізації економіки. Якщо у розвинутих країнах промислова революція закінчилася приблизно у 20-ті роки XIX ст., то в Україні парові заводи в цукровій промисловості з'являються лише напередодні реформи 1861 р., прядильні машини в цей час були переважно ручними, доменне виробництво, мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи започатковані лише наприкінці XVIII ст., а процес індустріалізації розпочався приблизно на півстоліття пізніше.

Матеріальною основою середніх економічних циклів тривалістю. 7— 11 років є масове оновлення основного капіталу, а малих (4 роки) — масове оновлення товарів тривалого користування. Основою циклів Кузнєца є масове оновлення житла і виробничих споруд. Найважливішу роль відіграють середні (або базисні) цикли.

Разом з кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елементу двох підсистем технологічного способу виробництва — продуктивних сил і техніко-економічних відносин (насамперед суспільного поділу праці) та ін. .Більш того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва виникають нові елементи: поява форм і методів організації виробництва (наприкінці XIX — на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (закінчилось з розгортанням НТР) та інформації (розпочалося в середині 70-х років і триває по сьогодні). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона спричиняє якісні зрушення в інших елементах економічної системи — відносинах економічної власності та господарському механізмі. Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка панувала в межах першої довгої хвилі, приходить колективна капіталістична власність, властива періоду другої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі посилюється роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною (акціонерні компанії) і утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. У системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (період першої хвилі) приходять монополістична планомірність, поєднаний з ринковими важелями саморегулювання (переважно в межах немонополістичного сектору економіки) механізм недосконалої конкуренції. На третьому етапі загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, яке поєднується з монополістичною планомірністю і ринковими важелями саморегулювання.

Новий загальний технологічний цикл розпочинається з революції в межах технологічного способу виробництва. Наслідком її є формування якісно нового типу капіталістичної власності — інтегрованої капіталістичної власності, виникнення такого елементу господарського механізму, як наднаціональне регулювання макроекономічних пропорцій в межах регіональних економічних організацій (зокрема, в ЄС). Водночас модифікуються попередні менш розвинуті типи і форми економічної власності та елементи господарського механізму.

З огляду на це Україні необхідно насамперед завершити попередній загальний технологічний цикл (замінити технологічний спосіб виробництва, заснований переважно на ручній праці, на технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці), а в окремих галузях виробництва поступово перейти до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці.

Російський учений М. Д. Кондратьев, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьева [54, 80]. З метою обгрунтування великих циклів М. Д. Кондратьев проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як: » динаміка цін; • заробітна платня; • відсоток на капітал; • зовнішньоторговий обіг; • виробництво основних видів продукції промисловості та ін. Проведені дослідження дали змогу виявити наявність цикліч них хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази: S дві — піднесення;  дві — занепаду. За оцінкою М. Кондратьева, періоди великих циклів з кінця XVIII ст. були такими (табл. 2.1). М. Кондратьев визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. Так, у розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначальними були винаходи в текстильній промисловості та виробництві чавуну. Зростання в період другої хвилі (середина XIX ст.) було зумовлено насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту, а третя хвиля піднесення (початок XX ст.) пов'язана з відкриттям електрики, радіо та ін. Крім того, помічено, що на стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараздами, страйками, революціями, стадія «занепаду» хвилі характеризується активізацією інноваційної діяльності, пожвавленням у створенні нових робочих місць, нових галузей виробництва, зміною технологічної парадигми, що приводить до подолання кризи. М. Кондратьев довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси слід пов'язувати з різними чинниками кон'юнктури — з рівновагою «першого порядку» — попит і пропозиція; «другого порядку» — переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва; «третього порядку» — стосується зміни виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці робітників тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу — до середніх хвиль, третього — до довгих хвиль. Таким чином, основною закономірністю великих циклів М. Кондратьев уважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя суспільства, утворення нових ринків, нових країн тощо. М. Кондратьев увів поняття «технічна революція як тяглова сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами. Зміни в техніці зумовлені попитом виробництва, створенням таких умов, за яких застосування винаходів стає можливим і необхідним. Війни і революції не падають з неба, а є наслідком створених економічних, соціальних і політичних обставин, які породжують черговий цикл, а кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої фази. На рис. 2.4 та 2.5 показано періодичність виникнення нововведень з 1740 р. дотепер та механізм циклу. У наш час теорія «довгих хвиль» дає змогу багатьом аналітикам уважати, що закінчилась четверта хвиля, а кризу 80-х років сприймати як здійснений факт, що підтверджує циклічність розвитку. Траєкторію рівноваги економічного зростання (тренд) визначають два основні показники: швидкість оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень. Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу. Середні цикли нанизуються на довгі хвилі. М. Кондратьев у книзі «Длинные волны конъюнктуры» [80] підкреслює, що хвилеподібний рух являє собою процес відхилення від стану рівноваги, до якої прагне економіка. Періодично ця рівновага порушується і виникає необхідність створення нового запасу «основних капітальних благ», які б відповідали виникаючому способу виробництва. Таке оновлення проходить не плавно, а поштовхами. Як уже зазначалось, вирішальну роль при цьому відіграють науково-технічні винаходи, відкриття, науково-технічні революції. Слід зауважити, що дедалі більше дослідників підтримують хвильову, циклічну концепцію розвитку економіки. Так, американський дослідник Маркетті (Marchetti, 1982), проаналізувавши появу винаходів і нововведень за останні 200 років, зробив висновок, що вони з'являються хвилями і мають певну конфігурацію і частоту: услід за хвилями винаходів з певним часовим лагом виникають хвилі нововведень [67, с 32, 33]. Зіставлення й аналіз трьох хвиль дали йому підстави для висновку, що часова дистанція між центральними точками кожної хвилі залишається постійною і дорівнює 55 рокам для нововведень і 63 — для винаходів, що відповідає періодичності довгих хвиль, відкритих М. Д. Кондратьєвим. Сучасні економічні методи вможливили виділення 1380 видів циклів [80], які стосуються економіки. Проте лише три з них мають практичне і теоретичне значення. Це — цикли товарно-матеріальних запасів Дж. Кітчина (з періодом до 3 років); цикли інвестицій в обладнання та устаткування К. Жугляра (період 7—11 років); будівельні цикли С. Кузнеця (період 18— 22 роки). На думку багатьох дослідників [67] економічної кризи 80-х років, світ переживає завершення циклу зростання, оскільки нововведення, які породили цей цикл, досягли стадії зрілості. Виникли нові проблеми, зокрема такі: швидке зменшення запасів мінеральної та енергетичної сировини; виснаження культурного шару землі; накопичення відходів і токсичних продуктів життєдіяльності; перегрів атмосфери, зміна повітряних потоків; утрата здатності навколишнього середовища (природи) до відтворення і саморегуляції. Народжується нова епоха, перехід до якої означає пе-рервність неперервності або період кризи, що може бути фатальним як для фірм, які не зможуть адаптуватись до нових умов, так і для суспільства в цілому. Фази винаходів і нововведень мають тенденцію до прискорення, що особливо наочно видно на прикладі деяких важливих винаходів, які реалізувались протягом останніх 250 років (рис. 2.6) та хвильової динаміки великих циклів (рис. 2.7). Чим ближче до нашого часу, тим більше скорочується розрив між винаходом та його втіленням у виробництво [23, 62]. Світовий досвід підтверджує, що тривалий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру виробництва в конкретному середовищі. Залучені сьогодні у виробництво праця і капітал змінюють свою якість і продуктивність на базі нових технологій, що дає змогу різко підвищити рівень конкурентоспроможності фірм на світових ринках. Унаслідок дифузії нововведень ринки зростають швидше, ніж очікувалось за прогнозом у середині 90-х років (середнє зростання світової економіки становить 3 %). Кризові явища останніх років удавалось переборювати за рахунок підтримки високорозвиненими країнами високих темпів збільшення сукупного світового попиту. Проте ринкова економіка накопичує депресивні компоненти внаслідок перенасичення ринку товарами. Більшість економістів-аналітиків [12, 17, 31] приходять до висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням нової хвилі нововведень, яка дасть тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині виявляється в: • бурхливому розвитку науки, що започатковує нові технології; * зникненні або радикальній перебудові традиційних галузей господарства; • перетворенні сільського господарства на науко- і капіталомістку галузь; • розвитку сфери послуг; • індустріалізації країн, що розвиваються; • тенденції до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень; • змінах навколишнього середовища і необхідності його захисту; • виникненні нових концепцій організаційного розвитку.