3. Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники

Сутність та принципи системи національних рахунків

Сукупність методів (способів), за допомогою яких розраховується система взаємопов’язаних макроекономічних показників, називається системою національних рахунків (СНР). Дана система дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, вона дозволяє визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу «наявні ресурси — використані ресурси».

Теорію національного рахівництва протягом двох століть створювали багато економістів-теоретиків і практиків, серед яких слід відзначити таких вчених XX ст., як Р. Стоун, Е. Денісон,В. Леонтьєв (США), Ф. Перр (Франція), Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс (Великобританія) та ін. Важливе значення вдосконаленню методики СНР приділяють міжнародні організації, насамперед ООН.

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах*1. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосередньо членами сім’ї. До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

*1: {Стандартна СНР, розроблена Статистичною комісією ООН, застосовувалась з 1953 р. У 1968 р. була введена нова модель міжнародного стандарту СНР, яка проіснувала до 1993 р. і включала такі основні рахунки: зведені рахунки; рахунки виробництва; споживання та використання капіталу; рахунки доходів і витрат; рахунки фінансування капітальних затрат.}

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. СНР — це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників. Такою системою нині користується понад 100 країн — членів ООН.

З початку 90-х років у постсоціалістичних країнах, у т. ч. в Україні, здійснюється перехід від так званої системи балансу народного господарства (БНГ)*2, яка була запроваджена у 20-х роках XX ст., до міжнародної системи національних рахунків. Даний перехід відкриває нові можливості для аналізу фактичного стану нашої економіки, оскільки дає змогу робити зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Проте впровадження СНР в Україні — досить тривалий процес. Значною мірою він пов’язаний не тільки з узагальненням статистичної інформації (рахівництвом), а й з формуванням реальних (економічно дійових) ринкових структур у вітчизняній економіці.

*2: {Система БНГ мала істотні обмеження при аналізі процесів суспільного відтворення, основними з яких були:

( недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;

( наявність подвійного рахунку (включення проміжного продукту до суспільного продукту);

( неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо.}

Загальні показники СНР та методи їх обчислення

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод — за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод — за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій — це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість — це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Інакше кажучи, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) за мінусом поточних витрат, але з включенням в неї відрахувань на амортизацію, оскільки основні фонди (основний капітал) підприємства частково «беруть участь» у створенні вартості виготовленої продукції.

Якщо уважно вчитатись у викладене, то слід зрозуміти, що ВВП можна підрахувати: 1) як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави); 2) як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту; 3) як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки. У кожному випадку йдеться про одну й ту саму суму, хоча на практиці результати, як правило, дещо відрізняються. Це пов’язано з особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за всіма трьома методами та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Разом з тим подібний підхід дозволяє розглянути ВВП ніби з різних боків і отримати ціліснішу картину функціонування економіки. Слід пам’ятати й те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

Тіньова економіка

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка — це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об’єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини вклю-чають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

До структури тіньової економіки входять:

• кримінальна економіка — розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

• фіктивна економіка — економіка, що надає не достовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

• неформальна економіка — система неформальних взаємодій економічних суб’єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків;

• нелегалізована економіка — приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку.

За сучасних умов до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Зокрема, за 90-ті роки, як вважають фахівці, з України було вивезено від 20 до 40 млрд дол., які здебільшого легалізовані в офшорних зонах.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р. за межами банківської системи знаходилося 52 % грошової маси в національній валюті. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.

Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб’єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності.

Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального та реального ВВП.

ВВП, який обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним. Для визначення дійсної величини ВВП, — тобто реального ВВП, необхідно «очистити» номінальну його величину від впливу інфляції, а саме застосувати індекс цін. Останній виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за відповідний період. Він визначається за формулою:

Щоб показати реальну величину ВВП, нівелювати рівень інфляції при зіставленні виробництва двох конкретних періодів, використовують дефлятор ВВП. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажучи, якщо до ВВП додати доходи громадян даної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП. Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП — це вартість продукції, яка є власністю громадян даної країни, де б вони не перебували і не діяли.

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками досягає 10 %. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємозв’язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП — чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП — це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже, ЧНП = ВНП – А.

Показники системи національних рахунків

Формування та розвиток ринкових відносин в Україні тісно пов'язані з переходом на систему національних рахунків (СНР) — сучасну систему інформації, яка практично використовується всіма країнами світу для описання та аналізу розвитку ринкової економіки на макрорівні. Ця система була створена більше як півстоліття тому голландським економістом В. Кліффом. Він розробив систему у вигляді таблиць, які нагадували за своєю формою бухгалтерські рахунки та баланси, систематизовано описували стан економіки на макрорівні. Упродовж п'ятдесяти років ця система вдосконалювалась та впорядковувалась. Міжнародні організації (ООН, МВФ, Світовий банк та ін.) збирають інформацію про найбільш важливі показники СНР, а також займаються питаннями теорії та методології СНР, розробкою національного рахівництва. На сучасному етапі розвитку світового суспільства діють стандарти 1993 року, які схвалені Статистичною комісією ООН і прийшли на зміну стандартам 1968 року.

СНР поділяє всіх суб'єктів господарювання на 5 інституціональних секторів:

• нефінансові корпорації та квазікорпорації;

• фінансові корпорації та квазікорпорації;

• державне управління;

• домашнє господарство;

• некомерційні організації, які обслуговують домашнє господарство.

Виходячи з такого розподілу, усіх суб'єктів господарювання відносять до того чи іншого сектора відповідно до функції, яку вони виконують в економічному процесі. Для всіх 5 секторів передбачено стандартний набір рахунків, які дають можливість аналізувати економічне та фінансове положення кожного сектора в народному господарстві, а також взаємозв'язки між секторами економіки (див. схему 2).

Таким чином, інформація, яка міститься в секторних рахунках для галузей економіки, використовується для отримання агрегованих і найважливіших макроекономічних показників.

У методологічному плані СНР, з одного боку, дає ключ до розуміння взаємозв'язку мікроекономіки (діяльності малих економічних одиниць) і макроекономічних показників (інфляції, зайнятості, економічного зростання, що включає створення національного та внутрішнього продукту), а з іншого — є основою для оцінки управлінських рішень, що приймаються, окремих законодавчих актів щодо їх впливу на великомасштабні економічні явища в їх взаємозв'язку. Це потребує кардинальних змін у нашому розумінні, переосмисленні всього економічного апарату, економічних категорій, якими оперує система національних рахунків.

СНР на макрорівні об'єднує лише найважливіші економічні показники, визначає найбільш суттєві зв'язки між ними, і на цій основі здійснюються аналітичні розрахунки, які дадуть змогу забезпечити зміни макроекономічних пропорцій, урахувати вплив різних факторів на соціально-економічні процеси та визначити можливості управління ними.

Система національних рахунків — міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни — включає ряд взаємопов'язаних між собою макроекономічних показників:

• валовий внутрішній продукт (ВВП);

• валовий національний доход (ВИД);

• валовий національний розміщений доход (ВНРД);

• кінцеве споживання;

• валове нагромадження;

• сальдо зовнішньої торгівлі;

• національне збереження;

• чисте кредитування і чисте позичання;

• національне багатство.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) включає продукцію та послуги, які вироблені резидентами країни протягом року. Резиденти — це:

1) фізичні особи країни з постійним місцем проживання в ній (у тому числі ті, хто тимчасово перебуває за її межами);

2) юридичні особи країни з місцезнаходженням у ній;

3) підприємства та організації — неюридичні особи, які створені відповідно до законодавства країни, але перебувають за її межами;

4) дипломатичні та інші представництва країни за її межами;

5) закордонні фірми й представництва резидентів країни. Макроекономічні показники не враховують позаринкову діяльність

— працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби; товари та послуги тіньової економіки, яка в сучасних умовах виробляє до 65% обсягу ВНП; зростання фонду вільного часу — тривалість робочого тижня скоротилася з 53 годин на початку століття до 36 годин у наш час. Цей фактор не враховується у ВНП, але прямо пропорційно впливає на добробут; підвищення якості продукції не відбивається у ВНП; екологічні наслідки виробництва з ВНП не віднімаються.

Розрахунок ВВП відповідно до міжнародних стандартів СНР в Україні ведеться починаючи з 1994 року. При цьому Держкомстат України надає статистичні дані щодо ВВП наростаючим підсумком: стосовно номінального ВВП — за минулий період року в абсолютному виразі, стосовно реального ВВП — за минулий період

у процентному виразі порівняно з відповідним періодом попереднього року. З 1996 року звітність про відносну зміну реального ВВП і звітність про абсолютне значення національного ВВП надається щомісячно.

Для правильного визначення тенденцій розвитку ВВП і можливостей його прогнозування найсуттєвішою проблемою є відносна величина частини ВВП, що офіційно не враховується, оскільки має непостійний характер. Адже в цьому випадку за будь-яких змін у частині ВВП, що офіційно враховується, буває важко визначити, пов'язана ця зміна в основному з фактичним зростанням (падінням) цього ВВП чи головним чином з його перерозподілом між офіційно врахованою та тіньовою економікою.

Прогнозування реального ВВП здійснюється на основі побудови та статистичного аналізу часових рядів щомісячних, щоквартальних та щорічних значень ВВП у порівнянних цінах на основі офіційної інформації щодо номінального та реального ВВП, а також ряду деяких оцінок номінального та реального ВВП за попередні роки, виконаних Європейським центром макроекономічного аналізу України, однак аналіз і прогнозування часових рядів ВВП утруднені у нас через використовувану форму звітності (наростаючим підсумком), оскільки значення ВВП для окремих періодів можна вважати тільки досить грубими оцінками.

Навіть у країнах із розвиненою ринковою економікою, де розрахунку та прогнозуванню ВВП приділяється підвищена увага й над цією проблемою працюють великі колективи висококваліфікованих дослідників (крім того, у цих країнах економіка відносно стабільна, а статистика досить достовірна), існують значні розбіжності в оцінках і прогнозах ВВП з реальністю.

Якщо до показника ВВП додати різницю між надходженням від факторів виробництва (факторними доходами) з-за кордону та факторними доходами, які отримали іноземні інвестори в країні, то одержимо показник ВИД (валового національного доходу).

Валовий національний доход (ВНД) обчислюється методом підрахунку ВНД за витратами на виготовлену в країні продукцію та методом розрахунку доходів, отриманих в результаті виробництва продукції.

Розрахунок ВНД за витратами:

ВНД = С + Іп + Д + ЧЕ, (6)

де ВНД— валовий національний доход;

С — витрати на споживання;

Іп — валові приватні інвестиції;

Д — державні витрати;

ЧЕ — чистий експорт.

Витрати на споживання включають витрати домашніх господарств на різні види товарів та послуг: предмети споживання тривалого використання, предмети поточного споживання, споживчі витрати на послуги.

Валові приватні інвестиції складаються з інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року (амортизація), і чистих інвестицій (чистого приросту обсягів основного капіталу). За натуральною формою — це будівництво, машини й устаткування, зміни в запасах, житлове будівництво та ін.

Державні витрати в даному випадку об'єднують усі витрати держави, які йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг. (Послуги державного сектора оцінюються не за їх ринковою вартістю, а за витратами).

Державні трансфертні платежі не включають у ВИД, тому що вони не відображають зростання поточного виробництва.

Урядові трансфертні платежі — це державні виплати індивідам, які не обумовлюються безпосередньо їхньою участю в суспільному виробництві. До них належать допомога по безробіттю, пенсії ветеранам, допомога людям похилого віку та хворим. Вони мають задовольняти певний вид потреб, оскільки трансферти не призначені для купівлі державою поточних товарів та послуг і не враховуються при розрахунку ВИД.

Чистий експорт — це різниця між обсягами експорту та імпорту:

ЧЕ = Е-М,

де ЧЕ — чистий експорт,

Е — експорт,

М — імпорт.

Чистий експорт може бути від'ємною величиною. Обчислення ВНД за доходами:

ВИД = ЗП + R + Р + А + В,

де ЗП — заробітна плата та відрахування на соціальне страхування;

R — валовий змішаний доход; Р — валовий прибуток; А — амортизація; В — податки на виробництво та імпорт (за відрахуваннями субсидій).

Заробітна плата — це грошова винагорода за працю робітників і службовців, яка включає додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування, виплати з приватних пенсійних фондів.

Валовий прибуток — це прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, товариств (некорпоративний прибуток) та корпорації (дивіденди + нерозподілений прибуток).

Амортизація — це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

Податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів (універсальні акцизи, мито, податок на додану вартість).

Номінальний та реальний ВНД. Номінальний ВИД — вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами. Реальний ВНД — вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами.

Загальний рівень цін — показник, який визначає середній рівень цін певної групи й обчислюється за допомогою індексу цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка служить масштабом цін. Індекс цін показує відносну зміну середнього рівня цін за певний період. Він визначається за формулою

Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП, називають дефлятором. Він визначається як середня зважена ціна всіх товарів та послуг у ВВП, а вага кожного товару дорівнює його частці в сумарному ВВП.

Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту. Дефлятор ВНД (індекс цін) ураховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва:

Чистий національний продукт (ЧНП) — це ВНД, з якого відраховано вартість засобів виробництва, що спрацювались у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування):

ЧНП = ВНД-А. (11)

Національний доход (НД) — це доход, який визначається шляхом відрахування з вартості ЧНП непрямих податків (Нп):

НД = ЧНП-НП, (12)

де: Нп — непрямі податки, тобто податки з продажу або на додану вартість і акцизні збори.

Національний доход — найважливіший узагальнюючий економічний показник, що визначає такі фактори, як чисельність зайнятих, продуктивність праці, фондоозброєність, фондовіддача та структура участі галузей матеріального виробництва та сфери послуг у формуванні національного доходу.

Динаміка національного доходу значною мірою визначається характером розвитку насамперед промисловості та сільського господарства.

Особистий доход (ОД) — це доход, отриманий приватними особами. Він розподіляється на споживання, заощадження та виплату податків:

Доход кінцевого використання (ДК) — це частка особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних податків. Він розподіляється на споживання та заощадження.

де В, — індивідуальні податки.

До індивідуальних податків належать: 1) податки з особистого прибутку; 2) податки на особисте майно; 3) податки на спадщину.

Валовий національний розміщений доход являє собою валовий національний доход (ВИД), збільшений на сальдо поточних трансфертів, отриманих резидентами даної країни з-за кордону (С) за відрахуванням поточних трансфертів, переданих резидентами даної країни за кордон (О):

ВНДР= ВИД + (С- О). (15)

Крім того, ВНРД можна отримати, якщо додати кінцеве споживання та національне збереження, яке дорівнює національному нагромадженню.

Чисте кредитування і чисте позичання являє собою різницю між джерелами фінансування інвестицій (F), валовим нагромадженням (ВН) та придбанням невиробничих нематеріальних нефінансових активів (Y):

ЧК/ЧЗ= F- ВН - Y, (16)

Національне багатство — це сума всіх активів країни за відрахуваннями фінансових зобов'язань.

Таким чином, результат прогнозу можна інтерпретувати як досить імовірний розвиток показника, що прогнозується в майбутньому за умови збереження у відносно незмінному вигляді всіх обставин, що визначали його розвиток у минулому. Використання СНР для макро-економічного аналізу та прогнозування дозволяє вивчити темпи економічного зростання та коливання економічної кон'юнктури, а також галузеву структуру економіки та її зміни за той чи інший період; проаналізувати структуру використання ВВП на кінцеве споживання, валове накопичення, чистий експорт.