Семінарське заняття № 4 – 2 години тема: Професійні комунікативні якості педагога вищої школи Запитання і завдання

1. Визначте місце і роль в професійній діяльності педагога вищої школи підсистеми професійних комунікативних якостей.

2. Розкрийте сутність основних професійних комунікативних якостей педагога:

• емпатії;

• ідентифікації;

• рефлексії;

• децентрації.

3. Зробіть самодіагностику рівня агресивності та здатності до емпатії (див. Додаток). Проаналізуйте результати психо­логічної самодіагностики.

Поряд з універсальними підсистемами професійних якостей педагога (організаторська, професійної спрямованості), що є рівноцінними і для педагога-практика і для спеціаліста-науковця, можна виділити і ті підсистеми, що є провідними і визначальними для спеціалізації (комунікативна, експресивна, професійного мислення). Інтегративною підсистемою професійних якостей педагога виступає комунікативна підсистема. Саме вона виявляється у вигляді призми, через яку трансформуються всі останні професійні функції та завдяки котрій реалізуються всі підсистеми професійних якостей педагога. Оскільки саме комунікативна діяльність, тобто професійно-педагогічне спілкування є основним видом, засобом реалізації професійної діяльності педагога.

72---

Професійно-педагогічне спілкування - це система прийомів та засобів, що реалізують цілі та завдання педагогічної діяльності та організують, спрямовують соціально-психологічну взаємодію викладача та студентів. В процесі педагогічного спілкування реалізуються комунікативна (обмін інформацією між партнерами по спілкуванню), інтерактивна (організація взаємодії) та перцептивні (сприймання один одного партнерами по взаємодії та встановлення взаєморозуміння) сторони. Відтак, в структурі професійно-педагогічного спілкування визначають, як правило, три компонента: 1) когнітивний (пізнавальний) - пов'язаний з процесом прийому та передачі інформації, що здійснюється знаковими (в тому числі вербальними) засобами; 2) афективний (емоційний) - відтворює спілкування як процес обміну та регуляції на емоційному рівні; 3) поведінковий (праксичний) -пов'язаний з процесом взаємної регуляції дій, поведінки партнерів по взаємодії (М.М. Обозоь, Я.Л. Коломінський, Б.Ф. Ло-мов та ін.). Індивідуально-психологічними властивостями особистості, що відповідають за ефективність професійно-педагогічного спілкування і є професійні комунікативні якості викладача.

Таким чином, під професійними комунікативними якостями педагога розуміється сукупність індивідуальних особливостей особистості спеціаліста, які впливають на ефективність професійної діяльності, відповідають за встановлення продуктивної взаємодії суб'єктів освітнього простору та визначаються стійкістю (а не ситуативністю актуалізації), суттєвістю, кінцевістю (тобто їх не можна розкласти на інші властивості), й спостережливістю (рівень їх розвитку може бути продіагно-стований, досліджений).

В підсистему комунікативних якостей викладача більшість науковців включають: емпатію і професійну рефлексію (Деркач А.О.); контактність, вміння вислухати (Во-ропаєва Т.С.); тактовність, реактивність, сугестивність (Єрас-тов М.П.); справедливість, пильність, чуйність (Сластьонін

------------------------------------------------------------------------------------73

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

В.О.); гнучкість і делікатність, спрямованість на відкрите й активне спілкування, здатність швидко встановлювати контакт, візуальність та красномовність (Галагузова М.А.); соціальну сміливість (Келасьєв В.М.), комунікабельність, толерантінсть (В.О. Кан-Калік).

Комунікативні якості відповідають за продуктивність процесу взаємодії суб'єктів, і залежно від своїх часткових функцій, що реалізують дані характеристики особистості педагога в комунікативній діяльності, можуть бути віднесені до таких підгруп: управлінські (організація навчально-виховного процесу, здатність стимулювати студента на розвиток власних сил і здібностей й ін.); інформативні (відповідають за безпосередньо передані знання); емотивні (емпатійність, чуйність, тактовність, делікатність); фактичні (якості, які відповідають за встановлення і підтримку взаємодії).

Комуні].ативні якості спеціаліста сфери «суб'єкт -суб'єкт» залежно від виду комуніка' ивної діяльності також підрозділяють на вербальні, що характеризують мовну культуру спеціаліста та невербальні, що характеризують вміння використовувати немовні засоби, емоційну культуру, вміння управляти своїм «м'язовим» темпераментом та ін.

Проте всі дані комунікативні якості реалізуються на основі актуалізації базисних характеристик - механізмів міжо-собистісного сприйняття, від успішності відтворення яких, насамперед з боку педагога як головного суб'єкта процесу взаємодії, залежить результат професійного спілкування. Тому такі професійні комунікативні якості як рефлексія, ем-патія, ідентифікація і децентрація розуміються як рівнозначні, базисні суб'єктивні характеристики, що відповідають за встановлення особливого стану суб'єкта, без якого неможливе спілкування - розуміння між викладачем і студентом. Саме вони можуть характеризуватися кінцевістю, суттєвістю, спостережливістю, рівноцінністю.

Хоча психологічні механізми і визначаються рівноцінними в процесі соціальної перцепції, тільки рефлексія і емпатія

74

Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи

вводяться вченими в ранг професійних якостей спеціаліста (Т.П. Гаврилова, А.О. Деркач, Р.Л. Кричевський), крім того, деякі автори підміняють дані поняття. У зв'язку з цим є необхідність роз'єднати зміст цих понять і як психологічних феноменів, і як професійних комунікативних якостей педагога.

Так, емпатію розуміють як осягнення емоційного стану, проникнення - "вчуття» в переживання іншої людини [8;463], або особливого роду емоція, зміст якої є відображене емпатом відношення людини, яка переживає, до об'єктивної дійсності, виражене в тих же почуттях і що виявляється зовнішньо у формах експресії, подібних експресії людини, яка переживає [7;86].

Виділяють три види емпатії: емоційна емпатія (заснована на механізмах проекції та імітації моторним і афективним реакціям іншої людини), когнітивна емпатія (базується на інтелектуальних процесах: порівняння, аналогія), предикативна емпатія (виявляється в спроможності людини пророкувати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях) [8;463].

Емпатичні переживання можуть бути адекватні або неадекватні переживанням об'єкта емпатії. Так, наприклад, горе людини викликає в одного страждання, в іншого - радість. Емпатичні реакцл можуть бути з будь-яким знаком і будь-якої модальності, і їхній характер визначаться не тільки якістю переживань суб'єкта, але в значній мірі і структурою особистості індивіда. У реальному житті емпатичні переживання можуть бути реакцією не тільки на те, що спостерігається, але і на уявленні особистістю переживання інших людей, яких індивід не сприймає безпосередньо.

Емпатія здійснюється в різноманітних формах - елементарних (рефлекторних) і в більш складних, особистісних. Під особистішими формами емпатії Т.П. Гаврилова, наприклад, розуміє такі переживання, що виникають на певному етапі розвитку психіки дитини з виникненням уявлення про іншого ^як суб'єкта переживання в міру розвитку інтимно-осо-бистісного спілкування. Ці переживання характеризуються

75

тим, що вони достатньо вибіркові, диференційовані й усвідомлені. У них відбивається, з одного боку, ступінь зрілості емоційних і пізнавальних процесів, а з іншого - характер мотивації, ступінь стійкості структури особистості [2;124]. Установки й орієнтації індивіда стосовно людей актуалізуються в емпатичному переживанні, що закріплює емоційний досвід спілкування, беручи участь у становленні стійкої властивості. Таким чином, другою основною властивістю емпатії є стійкість (поряд з вибірковістю).

Під стійкістю емпатії більшість авторів (Т.П. Гаврилова, Т.І. Пашукова, М.М. Обозов й ін.) розуміють здатність індивіда однаковим способом реагувати в різноманітних ситуаціях на переживання різноманітних об'єктів. У стійкості емпатії відбивається певний характер відношення індивіда до людей.

Як особливі форми емпатії виділяють: а) співпереживання як переживання суб'єктом тих же емоційних станів, що відчуває інша людина, через ототожнення з ним, але звернене це переживання на себе, індивід переживає або те, що могло з ним трапитися у майбутньому, або те, що він переживав у минулому; б) співчуття як переживання власних емоційних станів із приводу почуттів іншого [8;463].

Таким чином, співпереживання і співчуття як форми емпатії є різноспрямованими - в основі співпереживання лежить потреба у власному благополуччі, в основі співчуття - потреба в добробуті іншого. Різноманітна також і їхня предметна спрямованість - предметом співпереживання є самий індивід, а предметом співчуття - інша людина.

Для повного визначення природи емпатії необхідно виявити її механізми. Вивчаючи емпатію, автори звертають увагу на існування двох її механізмів: зараження й ідентифікація. Так, П. Фресс наголошує на зараженні емоціями як головному механізмі емпатії; причому виділяє два типи зараження. Один і із них відповідає випадкам, коли ситуація викликає в одного, а | потім у кількох індивідів однакову реакцію страху, гніву або і деллю. Ідентифікація характеризується не сліпою імітацією поведінки, а засвоєнням мотивації вчинків моделі [5,95].

В основі механізму ідентифікації найчастіше визначають своєрідний соціальний перцептивний процес співвіднесення ціннісних характеристик суб'єктів міжособистісної взаємодії, що обумовлює уподібнення значимому іншому суб'єкту. Саме тісний зв'язок між певними елементами ціннісних систем або системами в цілому спроможний забезпечити "розгортання» ідентифікаційного процесу [5,119].

Багато науковців (Р.Л. Кричевський, О.М. Дубовська, О.У.Хараш й ін.) виділяють три рівні, етапи ідентифікації, що формуються в процесі розвитку особистості. Перший рівень -рівень імітації - генетично самий ранній, виступає найбільш характерним засобом дитячого пізнання дійсності і відбиває конкретно-почуттєвий рівень аналізу образу іншої людини. Це етап неусвідомленого уподібнення об'єкту ідентифікації, де здатність до наслідування, імітації виступає основним механізмом розвитку дитячої особистості.

Наступний рівень - свідомого прийняття соціальних норм - характеризується запозиченням форм поведінки обраного значимого зразка. У цьому ж плані відбувається й аналіз поведінки, що піднімається на рівень абстрактно-логічного відбитка людей, рівень інтерпретації.

Третій рівень - рівень інтроекції - характеризується включенням особистості у свій внутрішній світ мотивів і установок інших людей, переходом їх на індивідуально-значимий рівень, здатний здійснювати подальший розвиток соціальних норм і еталонів.

Залежно від ступеня уподібнення людини значимому іншому суб'єкту виділяють три типи ідентифікації.

Перший тип характеризується лише бажанням суб'єкта наслідувати значимому іншому, прагненням володіти якимись окремими його властивостями.

Другий тип виявляється в тому, що ідентифікація актуалізується в реальних поведінкових проявах, у змінах характерологічного плану.

Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи

Третій тип ідентифікації є найбільше глибоким у тому смислі, що тут мова йде не тільки про відтворення тих або інших характеристик значимого іншого; цей інший виступає для індивіда як своєрідний регулятор його поведінки, еталон, на який відбувається орієнтація і відповідно до якого реалізується поведінка [8].

Таким чином, сутність ідентифікації полягає в ототожненні суб'єктом себе з іншим суб'єктом на підставі сталого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття як власних норм, цінностей, зразків.

Розглядаючи емпатію й ідентифікацію як професійні якості педагога, припускається усвідомлена регуляція, управління, корекція даних психологічних феноменів; свідоме володіння механізмами їхнього здійснення. Професійна ем-патія є стійким, пластичним компонентом і виявляється у формі співчуття учню в більшій мірі, ніж у формі співпереживання. Професійна ідентифікація як професійна комунікативна якість педагога виступає на рівні інтерпретації та актуалізується, перш за все, в поведінкових (зовнішніх) проявах особистості спеціаліста.

Рефлексія як механізм соціальної перцепції розглядається не в тому значенні, в якому вона вживається в філософії - як пізнання суб'єктом самого себе, дослідження ним власного пізнавального акту, а в іншому - як усвідомлення особистістю того, як вона сприймається партнером по спілкуванню. Це являється не просто знанням іншого або розумінням іншого, але й знанням того, як інший розуміє його; це подвійний процес дзеркального взаємовідображення партнерів спілкування. Рефлексія виступає глибоким, послідовним взаємовідображен-ням, змістом якого являється відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому в цьому світі, в свою чергу, відбивається внутрішній світ першого дослідника.

Взагалі, в психолого-педагогічних дослідженнях рефлексія трактується або в інтелектуальному контексті - як компонент теоретичного мислення (В.В. Давидов, О.З. Зак),

---------------------------------------------------------------------------------------------- 79

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

функціонування якого забезпечується контролем та оцінкою власних дій; або в особистісному контексті - як самосвідомість (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн) та самоаналіз, пов'язаний зі спілкуванням (О.М. Матюшкін), рефлексивними очікуваннями (Н.І. Гуткіна); як оцінка, осмислення наслідків власних дій з точки зору їх значимості для діяльності, спілкування та самосвідомості особистості (В.О. Пет-ровський); як специфічно людська здатність до пізнання та перетворення самого себе (П. Шарден). Згідно з феноменологічною психологією саме виникнення рефлексії знаменує прояв внутрішнього життя людини, яке протистоїть зовнішньому існуванню; рефлексія є центром управління особистістю власними станами та бажаннями, вона складає родову ознаку людини (В.І. Слободчиков, Є.І. Ісаєв).

За результатами досліджень у галузі вікової та педагогічної психології рефлексія в її інтелектуальному аспекті являється новоутворенням молодшого шкільного віку. Також в даному віковому періоді особистісного розвитку починають посилюватися окремі компоненти особистісної рефлексії в вигляді різного роду самооцінок, але ведучою продовжує залишатися інтелектуальна рефлексія.

Як складний процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів та станів, усвідомлення особистістю того, як вона сприймається й оцінюється іншими, рефлексія включає в себе декілька позицій, які характеризують взаємне відображення суб'єктів: сам суб'єкт, який він є в дійсності; суб'єкт, яким він бачить сам себе; суб'єкт, яким він сприймається іншим суб'єктом; ті ж самі три позиції, але зі сторони іншого суб'єкта. [8;341].

Рефлексія, таким чином, є процесом подвійного, дзеркального взаємовідображення суб'єктами один одного, змістом якого виступає відтворення, репродукція особливостей один одного.

Розглядаючи професійну рефлексію, В.А. Петровський виділяє чотири її складові елементи (зокрема для педагога). По-перше, це усвідомлення педагогом справжніх мотивів своєї