Запитання для самоконтролю:

1. У чому полягають особливості мовного оформлення тексту наукової роботи?

2. Які структурні елементи має наукова робота? Які вимоги висуваються щодо оформлення титульного аркуша та змісту?

3. Як правильно оформити вступну частину наукового дослідження?

4. Які структурні елементи має основна частина роботи?

5. Які стандартні мовні звороти використовуються у вступній та основній частинах наукової роботи?

6. У чому полягають особливості оформлення конспекту, плану і тез?

7. Яких основних принципів оформлення реферативних робіт потрібно дотримуватися?

8. Які існують вимоги до анотування наукових творів?

Тема 8 Дотримання стандартів під час написання наукових робіт. Вимоги до укладання наукової статті, рецензії та відгуку

Питання теми:

Вимоги щодо оформлення наукової роботи. Оформлення цитат і посилань. Основні правила бібліографічного опису джерел. Скорочення у наукових текстах. Стаття як самостійний науковий твір. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.

Готуючи реферативні та магістерські роботи, наукові статті та доповіді, студенти часто стикаються з проблемою їх грамотного оформлення. Потрібно зазначити, що таких вимог досить багато. Крім того, вони періодично змінюються. Сьогодні є чинними загальні вимоги й правила, що зазначені в ДСТУ 3008 – 95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Подавати в науковій роботі таблиці, формули та ілюстрації також необхідно відповідно до вимог нормативних документів.

Які технічні вимоги висуваються до оформлення наукової роботи?

Робота набирається на комп’ютері, роздруковується на стандартних білих аркушах формату А 4 (210 на 297 мм) з використанням шрифтів текстового редактораWordрозміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Відступи: верхнє, нижнє та ліве поле – 20 мм, праве – 10 мм, абзац – 0,6 см.

Заголовки структурних частин роботи ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкуються великими літерами, без лапок, симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкуються рядковими літерами (крім першої великої), без лапок, з абзацного відступу. Крапка в кінці заголовка не ставиться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкуються рядковими літерами, крім першої великої з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати трьом – чотирьом інтервалам. Кожну структурну частину роботи потрібно починати з нової сторінки.

На одній сторінці допускається не більше двох виправлень.

Вимоги щодо нумерації сторінок, розділів та підрозділів

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включається до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші і на аркуші, де розміщений зміст роботи, номер сторінок не ставиться, на наступних сторінках номер проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки після цифри.

Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином, починаючи зі вступу (це третя сторінка, якщо робота не містить анотації та списку умовних позначень). Не нумеруються лише їх заголовки. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім із нового рядка друкують заголовок розділу великими літерами.

Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу крапка не ставиться. Наприклад: 2.3 (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж порядку йде заголовок підрозділу.

Наведемо приклад розміщення на сторінці назв розділу, підрозділу роботи:

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ СТАТИСТИЧНІ ОЦІНКИ БАГАТОФАКТОРНОГО

РІВНЯННЯ РЕГРЕСІЇ

1. Вибіркові похибки коефіцієнтів множинної регресії

Пункти нумеруються в межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапки. У кінці номера крапка не ставиться, наприклад: 1.3.2 (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумеруються у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Вимоги щодо оформлення ілюстрацій, таблиць, формул

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки тощо) і таблиці слід розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2». На всі ілюстрації в роботі мають бути посилання. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: «Рис. 3.2 Схема розміщення» (другий рисунок третього розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Цифровий матеріал, як правило, має бути оформлений у вигляді таблиць, на які має бути обов’язкове посилання. Таблицю слід розміщувати безпосередньо після тексту, в якому на неї посилаються вперше, або на наступній сторінці. При цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...в табл. 1.2». Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці має складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Назва таблиці оформляється таким чином: «Таблиця 2.4 Порівняння показників технологічної ефективності». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Формули та рівняння наводять безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині рядка з полями зверху і знизу не менше одного рядка. Номер формули або рівняння має складатися з номера розділу і порядкового номера, розділених крапкою. Цей номер проставляється в дужках на рівні формули у крайньому правому положенні на рядку.

Пояснення символів, числових коефіцієнтів формул слід наводити безпосередньо під формулою, у тій же послідовності, в якій вони подаються у формулі, причому пояснення кожного символу починається з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де», без двокрапки. Посилання на формули або рівняння оформляють порядковим номером у дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

Вимоги щодо перенесення слів

Оформляючи наукову роботу, потрібно дотримуватися правил перенесення відповідно до «Українського правопису» (К., 2004). Найчастіше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

• Переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать (Т. Г. Шевченко, а не Т.// Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. // В. Глушков). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академік Агатангел // Кримський).

• Роз’єднувати умовні (графічні) скорочення на зразок та ін., і т. д., вид-во, т-во тощо.

• Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (2005 р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см).

• Переносити в інший рядок граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му).

• Розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (НАН України, АЕС, ХНУРЕ, орг-техніка, а не ор-гтехніка).

• Залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф (комп’ю-тер, а не комп’-ютер; Тью-рінг, а не Ть-юрінг).

• Розривати буквосполучення, яким передається на письмі один звук (ра-джу, а не рад –жу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний).

• Відривати одну букву від кореня, префікса (роз-вивати, а не ро-звивати).

• Залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування).

• Залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прий-менник (в, по, при), з якого починається речення.

• Переносити в наступний рядок розділові знаки, дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Як оформити цитати та посилання на використані джерела?

Посилання – фраг-мент наукового твору, який містить вказівку на джерело із зазначенням сторінки, з якої взята цитата.

Наукова робота повинна містити посилання на дже-

рела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі

яких розробляють проблеми, питання, що досліджують у

роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізна-

ність автора, обґрунтованість положень дослідження. По-

силання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися потрібно на останні видання публікацій. Необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.

Потрібно звернути увагу та те, щоб посилання в тексті на використані джерела були позначені тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаних джерел, виділеним двома квадратними дужками. Наприклад: «у працях [2 – 6] розглядаєть…» або «У дослідженнях А.П. Гаєцького, О.Л. Зотова [3; 6] подані…». Зверніть увагу, що один від одного номери відділяються крапкою з комою і пробілом.Якщо в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на окрему сторінку, тоді воно оформляється таким чином: [13, с. 142], де перша цифра позначає номер джерела за бібліографічним списком, а друга – номер сторінки, де міститься цитата.

Цитата (від лат. cito – наводжу, проголошую ) – дослівний уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрування певної думки.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору потрібно наводити цитати. Цитований текст має відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування:

• Цитата береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації і шрифтових виділень.

• Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка.

• Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні; тоді перед бібліографічним джерелом вказується: цитується за… або цит. за....

• Якщо автор наукового дослідження робить у чужій цитаті певні виділення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), щоб акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід у дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Наприклад, (виділено мною. – Н. С.), (курсив наш. – Н. С.), (підкреслено мною. – Н. С.) і т.д.

• Кожна цитата повинна неодмінно супроводжуватися посиланням на використане джерело. Недотримання цієї обов’язкової умови веде до плагіату.

• При непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок іншого автора своїми словами), що дає значну економію тексту, лапки не вживаються, але потрібно бути точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і подавати посилання на джерело.

• Якщо в цитаті є слова (словосполучення, фрази), що у свою чергу беруться в лапки, то останні мають бути іншого малюнка, ніж лапки, що відкривають і закривають цитату (зовнішні лапки, як правило, мають такий малюнок: «», а внутрішні – “”).

• Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетних учених, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на хрестоматію «розумних ідей» попередників.

Розділові знаки при цитуванні

При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються такі словосполучення: Автор писав /пише: ...; Як стверджував / стверджує...; Згідно з уявленням...; За словами...; На думку...; Як справедливо зазначив / зазначає...; Учений так характеризує (описує, подає)...; Можна навести такі слова видатного вченого...; Автор наголошує на...; З точки зору автора...; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)... і т.д.

Розділові знаки при прямих цитатах ставляться так, як при прямій мові:

1. Слова автора перед цитатою: А. П. Єршова стверджує: «Розвиток прикладної інформатики знаходить своє вираження в забезпеченні суспільству НІТ – стійких і загальнодоступних процедур систематичного або автоматизованого опрацювання інформаційних ресурсів».

2. Слова автора після цитати: «Інформаційна компетентність майбутнього економіста незалежно від змісту виконуваної ним професійної діяльності має визначати здатність та знання фахівця стосовно роботи з інформацією та комп’ютерними технологіями», – такої точки зору дотримується А. П. Борисов.

3. Слова автора розміщено всередині цитати: «Інформатика, – на думку К. К. Коліна, – це наука про закономірності і форми перебігу інформаційних процесів у природі й суспільстві; комплексний науковий напрям, що має міждисциплінарний характер».

4. Якщо цитата вводиться в середину авторського тексту не повністю, тоді вона подається в лапках, але з маленької літери. Те саме стосується випадку, коли цитата органічно входить до складу речення (включена до складу речення за допомогою підрядних сполучників типу що, бо, якщо, тому що та ін.), незалежно від того, як вона починалася в джерелі. Наприклад: Н. Вірт наголошував, що «в Паскалі зведені до мінімуму можливі синтаксичні неоднозначності, а сам синтаксис інтуїтивно зрозумілий навіть під час першого знайомства з мовою».

Як оформити список використаних джерел?

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог ДСТУ 3582 – 97. «Інформація та документація. Скорочення слів в укра-їнській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» та ДСТУ 7.1: 2006. «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». Джерела розміщують одним із таких способів:

• у порядку появи посилань у тексті;

• в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (спочатку видання українською та російською мовами, потім – іноземною за латинським алфавітом).

Кожний бібліографічний запис нумерують і починають з нового рядка.

Основним джерелом інформації про книгу є титульна сторінка. Всі дані, вміщені на ній, подаються без змін. Якщо необхідні для ідентифікації друкованого джерела елементи містяться на звороті титульної сторінки, на останній сторінці, то в бібліографічному описі вони подаються в квадратних дужках []. Найчастіше в таких випадках ідеться про відповідального редактора, перекладача, укладача, редакційну колегію, кількість томів, номер видання.

Розглянемо докладніше послідовність розміщення й правила оформлення елементів бібліографічного опису джерела.

• Бібліографічний опис починають із зазначення прізвища, ініціалів (ініціалу) автора книги.Потім після основного заголовка ставиться одна скісна риска й за нею подаються вихідні дані про автора так, як вони зазначені на титульній сторінці: повне ім’я (повне ім’я, по батькові), прізвище; ініціали (ініціал), прізвище; прізвище, повне ім’я (повне ім’я, по батькові); прізвище, ініціал (ініціали).

Наприклад: Карачун В.Я. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / В.Я. Карачун. – К.: Криниця, 1999.– 524 с.

Вовк В. М. Математичні методи дослідження операцій в економіко-виробничих системах: монографія / Володимир Михайлович Вовк. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 584 с.

Відмінності в оформленні стосуються друкованих джерел, які мають двох і більше авторів. Якщо авторів два, то на початку бібліографічного опису зазначають тільки першого. Обох подають через кому після скісної риски так, як вони представлені на титульній сторінці. Аналогічно, якщо авторів троє.

Наприклад: Ткаченко В. А. Економічна інформатика [Текст]: навч. посіб. / В. А. Ткаченко, Т. Ю. Під’ячний, В. А. Рябика. – Х.: НТУ «ХПІ», 2011.– 312 с.

Якщо авторів чотири, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а його автори перераховуються після скісної риски в порядку й способі написання на титульній сторінці.

Наприклад: Масова комунікація: підручник / Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Якщо авторів п’ять і більше, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а після скісної риски перераховуються перші три автори, зазначені на титульній сторінці (в порядку написання на ній), після третього автора зазначається та ін.(російською –и др.)

Наприклад: Основы геоинформатики / Е. Г. Капралов, А. В. Кошкарев, В. С. Тикунов и др. – М.: Наука, 2004.– 352 с.

• Назва друкованого джереламає бути представлена повністю (без скорочень): подається вся інформація, зазначена на титульній сторінці. Якщо основний заголовок складається з кількох речень, між якими в джерелі інформації відсутні розділові знаки, в описі ці речення відокремлюють одне від одного крапкою. Відомості, які відносяться до заголовка, можуть містити інформацію, що розкриває й пояснює основний заголовок, у т. ч. інший заголовок, відомості про вид, жанр, призначення книги, вказівку на те, що документ є перекладом з іншої мови. Таким відомостям передує знак двокрапки. Він же передує кожним наступним різнорідним відомостям про заголовок. Однорідні відомості, які належать до заголовка, розділяють тими розділовими знаками, що містяться в джерелі інформації. За відсутності в джерелі знаків між ними їх відділяють комами.

Наприклад: Інформатика: інтернет-підручник

Мови програмування: С++, Visual Basic, Lua, Java: довідник

• Відомості про відповідальністьмістять інформацію про осіб і організації, які брали участь у створенні друкованого джерела, що є об’єктом опису. Відомості про відповідальність записують у тій формі, в якій вони вказані в джерелі інформації. Першим відомостям про відповідальність передує знак скісна риска, наступні групи відомостей відділяють одну від одної крапкою з комою. Однорідні відомості всередині групи відокремлюють комами. Порядокнаведення відомостей визначається їх поліграфічним оформленням чи послідов-ністю в джерелі інформації незалежно від ступеня відповідальності.

Наприклад: Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій; [авт. передм. і комент. В. В. Кравченко; ред. І. К. Піменова, Т. В. Кушнірук; упоряд. іл. і худ. оформ. В. О. Ріяки]

Якщо прізвища автора передмови й коментаря, редакторів або упорядника ілюстрацій та художнього оформлення містяться на титульній сторінці, вони подаються без квадратних дужок.

• Відомості про виданнянадаються у формулюванні й послідовності, зазначеній у джерелі. Порядковий номер, указаний у цифровій або словесній формі, записують арабськими цифрами з додаванням закінчення за правилами граматики відповідної мови. Відомості, не зазначені на титульній сторінці, наводяться у квадратних дужках.

Наприклад:

. – [10-е вид., допов.]

. – Вид. 10-е, випр.

. – 2-а ред.

. – 5-th ed.

Вища математика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / К. Г. Валєєв, І. А. Джалладова, О. І. Лютий та ін.; [за ред. К. Г. Валєєва]. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К.: КНЕУ, 2002. – 606 с.

• Область вихідних данихмістить відомості про місце й час публікації, а також відомості про його видавця, розповсюджувача, виготовлювача. Назви містКиїв, Харків, Москва, Санкт-Петербургподають скорочено (К., Х., М., СПб., але Донецьк, Одеса, Львівта ін.)

Можуть бути наведені назви двох місць видання, які відокремлюються одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – К. ; Париж

Ім’я (найменування) видавця, розповсюджувача тощо наводять після відомостей про місце видання й відокремлюють двокрапкою.

Наприклад: У джерелі інформації В описі

К.: Видавництво «Наукова думка» К.: Наук. думка

М.: Издательский дом «Новый учебник» М.: Новый учебник

Якщо видавцем є фізична особа, то в описі наводять її прізвище та ініціали у формі й відмінку, вказаних у джерелі інформації.

Наприклад: . – К. : Іваненко О. О.

. – Х. : у М. П. Сорокіна

За наявності кількох груп відомостей, які включають місце видання й пов’язане з ним ім’я (найменування) видавця тощо, їх указують послідовно й відокремлюють одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – М. : ГМИИ : Художник и книга; Вашингтон : Нац. галерея искусств

Як дату виданнянаводять рік публікації документа, що є об’єктом опису. Рік указують арабськими цифрами, йому передує кома.

Наприклад: , 2008

• Дані про обсяг публікації. У бібліографічному описі книг подають загальну кількість сторінок.

Наприклад: .– 360 с.

У бібліографічному описі статей зазначають сторінки, на яких надрукована стаття.

Наприклад: . – С. 15 – 21.

Таблиця 1. 15 – Приклади бібліографічного оформлення джерел

Вид джерела	Приклад оформлення
1	2
Монографії (1, 2, 3 автори)	Калюн В. Основи інформатики. Структурне програмування на Паскалі / В. Калюн, А. Черняк. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 248 с.
Монографії (5 і більше авторів)	Основи фінансового аналізу / О. М. Кандиба, М. Л. Лапітко, В. О. Смоляк та ін. – Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000. – 141 с.
Багатотомні видання	Бондаренко В. Г. Теорія ймовірностей і математична статистика: [у 2-х т.] / В. Г. Бондаренко, С. М. Пара-монова. – К.КТУУ «КПІ», 2006. – Ч.1. – 528 с. Феллер В. Введение в теорию вероятностей и ее применение: у 2-х т. / пер. с англ.; В. Феллер. – М.: Мир, 1984. – Т. 2. – 1985. – 528 с.
Статті з журналу	Портнов В. А. Современные технологи связи / В. А. Портнов // Защита информации. – 2010. – №5. – С. 23 – 29.
Статті зі збірника наукових праць	Селіванов Ю. М. Структурне програмування на Паскалі / Ю. М. Селіванов, Д. В. Нашев // Сучасні інформаційні технології: зб. наук. праць.– К.: КНЕУ, Академія ДСПУ України, 2009. – С. 71 – 78.
Дисертації	Волков С. Л. Синтез та аналіз сигнатур сигналів для радіосистем з кодовим розділенням каналів: дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 05.12.13. / Сергій  Леонідович  Волков. – К., 2009. – 165 с.
1 Продовження табл. 1.15	2
Автореферати	Кременецька Я. А. Вплив структури контактів на характеристики приладів НВЧ та пристроїв на їхній основі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 05.12.13 / Яна Адольфівна Кременецька; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2008. – 19 с.
Електронні ресурси	Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі [Електронний ресурс]: електронні ресурси в науці, культурі та освіті: підсумки 10-ї Міжнар. конф. «Крим-2003» / Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko/htm

Які принципи скорочення слів існують у науковому писемному мовленні?

Правила скорочення слів у науковій роботі та бібліографічному описі джерела містяться в ДСТУ 3582 – 97. «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила».

Скороченню підлягають різні частини мови. У науковій роботі можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, сантиметр – см; науково-дослідний інститут – НДІ; і так далі – і т. д.; дивись – див.; наприклад –  напр.), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, видання –  вид.; мегабайт – Мбайт; технічний огляд – техогляд).

Існує кілька способів скорочення:

• усічення, коли на місці скорочення ставиться крапка, наприклад:  редактор – ред.; тисяча – тис.; професор – проф.; доцент – доц.та ін.;

• стягування (видалення голосних); у кінці скороченого слова крапка не ставиться, наприклад: мільйон – млн; мільярд – млрд; гривень – грн тощо;

• утворення абревіатур, наприклад: персональний комп’ютер – ПК; дискова операційна система – ДОС  та ін.

Загальні правила скорочення в наукових текстах:

• Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх необхідно розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочений варіант, який вживатиметься надалі.

• Для зручності та зрозумілості в магістерських та інших роботах після змісту подається список скорочень, де подаються основні найуживаніші в тексті скорочення. Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

• Під час скорочення має залишатися не менше ніж дві літери, незалежно від прийому, який використовується. Наприклад: адміністрація – адмін.; аркуш – арк.

Скорочення слова до однієї літери допускається тільки для загальноприйнятих скорочень. Наприклад: рік (роки) – р. (рр.); сторінка – с.; грам –г; виконувач обов’язки – в. о.

• Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини. Наприклад: інститут –ін-т; інститути –ін-ти; видавництво – вид-во; видавництва – вид-ва.

• Прикметники і дієприкметники, що закінчуються на:

-авський -ений -іальний -овський

-авчий -ельський -івний -огічний

-адський -енський -івський -одський

-ажний -ентальний -ійний -ольський

-азький -енький -ійський -омічний

-айський -ерський -ільний -оньський

-альний -еський -ільський -орський

-альський -ецький -інський -ський

-аний -євий -ірський -уальний

-анський -ивний -істий -чий

-арський -инський -ічий -яний

-ативний -ирський -ічний -янський

-атський -истий -кий

-афічний -иський -ний

-ацький -ицький -ній

-евий -ичий -ований

-ейський -ичний -овий

-ельний

-енний

скорочують відсіканням цієї частини слова.

Прикметники, що закінчуються на -графічний; -логічний; -номічний; навчий, скорочують відсіканням частин-афічний; -огічний; -омічний; -авчий. Наприклад: філологічний –філол.; краєзнавчий –краєзн.

• Прикметники, утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський. Наприклад: Франківський –франків.

• Якщо відсіченій частині слова передує літера «й» або голосна, то під час скорочення слова зберігають наступну за нею приголосну. Наприклад: червоний – червон.; олійний –олійн.

• Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують. Наприклад: вчений –вчен., але вчена – не скорочується; вищий –вищ., але вища – не скорочується.

• Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то під час скорочення слова зберігають наступні за ним голосну й приголосну літери. Наприклад: слов’янський –слов’ян. Якщо відсіченій частині слова передує літера «ь», то скорочувати слово треба на приголосній літері, що стоїть перед нею. Наприклад: грецький –грец.; сільський –сіл.

• Якщо відсіченій частині слова передує подвоєна приголосна літера, то під час скорочення слова зберігають одну із приголосних. Наприклад: іменний –імен.; щоденний –щоден.

• Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікається максимальна кількість. Наприклад: фундаментальний –фундам.(а не фундаментал., фундамент.); експериментальний –есперим.(а не експери-ментал., експеримент.).

• У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікання здійснюється у кожній складовій частині. Наприклад: словник-довідник –слов.-довід.

• Під час скорочення прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, як у географічному, так і в адміністративному значенні, зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення. Наприклад: ніжинський інститут –ніжин. ін-т; Бориспільський район –Бориспіл. р-н; Харківська область – Харк. обл.; Луганська область – Луган. обл.

• У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікання здійснюється у кожній складовій частині або одній із них відповідно до загальних правил скорочень. Наприклад: фізико-математичний –фіз.-мат.; хіміко-технологічний – хім.-технол.

• У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил. Наприклад: лісогосподарський –лісогосп.; системотехнічний комплекс– системотехн. комплекс.

• Ініціальна абревіація записується початковими літерами без крапок. Наприклад: радіоелектронні апарати –РЕА; графічна інформаційна система – ГІС.

Які вимоги висуваються до оформлення наукової статті?

Наукова стаття – вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обгрунтовано способи їх отримання.

Обсяг наукової статті становить 6 – 24 сторінки,

тобто від 0, 35 до 1 друк. арк. Призначені наукові статті

для учених, спеціалістів певної галузі або кількох галузей.

За кількістю авторів статті бувають: одноосібні (один ав-

тор) або колективні (колектив авторів).

За способом розкриття проблеми статті бувають:

• оглядові (містять характеристику стану і пер-

спектив наукових досліджень у певній науковій галузі);

• проблемні (містять аналіз проблеми, яка не одержала всебічного осмислення);

• методологічні (містять обґрунтування методології вирішення проблеми).

Ознаками мови наукової статті є логічність, зрозумілість, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань.

Необхідними елементами мають бути:

• Прізвище, ім’я, по батькові автора, якщо є – наукове звання.

• Заголовок. Важливо, щоб назва статті була стислою, однозначною, конкретною, точно відображала тему наукової статті та обмежувала обсяг наукового тексту. Наприклад, замість заголовка Телекомунікаційні послуги краще сформулювати Проблеми розвитку телекомунікаційних послуг в Україні або Етапи становлення телекомунікаційних послуг у світі.

• Анотація (якщо необхідно – подається кількома мовами) і ключові слова. Обсяг анотації становить 3 – 5 речень.

• Постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Можна використати такі мовні звороти: серед проблем, пов’язаних із…; уважного ставлення дослідників останнім часом вимагає питання…; заслуговує на особливу увагу…

• Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор. Це можна сформулювати таким чином: В останнє десятиріччя з’явилися роботи…., присвячені проблемі… Цій проблеми особливу увагу приділяють такі вчені, як…

• Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття: Ця проблема не була об’єктом спеціального вивчення… Незважаючи на достатню кількість робіт з цієї теми, досі залишається не вирішеним питання…

• Формулювання мети і завдань: мета статті – дослідити…, визначити…, здійснити опис…, узагальнити…, вивчити…, систематизувати…, експериментально довести…

• Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

• Висновки даного дослідження: Таким чином автор статті проаналізував (визначив…, довів…, експериментально підтвердив…, описав…, систематизував…).

• Накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямі: Перед автором статті стоїть подальше завдання –… У подальшій роботі над цією проблемою спробуємо з’ясувати…(визначити…, довести…, розробити…). З огляду на викладене вище, перед автором стоїть завдання…

• Список використаних джерел, оформлений за вимогами ДСТУ.

Зразок фрагмента статті:

канд. техн. наук В. А. Павлиш