Політологія-лекційний курс і практикум

181

назви політичних сил та блоків, які очолюють. В загальному можна виділити три основні групи політичних лідерів в сучасній Україні:

-політичні діячі, відомі в українському суспільстві, які обіймали чи обіймають високі державні посади, належать до правлячої чи опозиційної еліти;

-політичні лідери партій та рухів, профспілок, громадянсько-політичних об’єднань;

-представники регіональних політичних угрупувань.

М. Головатий поділяє політичних лідерів сучасної України на два типи:

-„поступливий” лідер, тобто той, хто під відповідним тиском намагається зберегти раніше існуючу систему в країні, або лідер консервативного типу;

-„інверсійний” лідер, якого визнають і якому сприяють не так завдяки наявності у нього відповідних особистих заслуг, як внаслідок переслідування його владою чи через критику ним інших лідерів або політичних сил.

Лідерів, які обстоюють ідеї справді революційних (у найкращому розумінні цього слова і явища) перетворень в Україні, сьогодні ще надто мало.

Аналізуючи феномен сучасного політичного лідерства в Україні, неможливо щодо багатьох лідерів однозначно відповісти, є вони лідерами загальнонаціональними чи регіональними (інтереси яких соціальних груп вони обстоюють, яке їх ставлення до існуючого суспільного ладу чи української держави в цілому – функціональне, дисфункціональне чи стабілізуюче). Існує багато, за висловом М. Головатого, розмитих лідерів, які діють адекватно суспільно-політичним змінам і колізіям. І тому ситуація, коли з’являється дедалі більше лідерів популістського характеру, загрозлива для України. Відтак в українському суспільстві сьогодні постала гостра потреба в сильних лідерах, спроможних взяти на себе всю повноту відповідальності за долю нації, а не лише за долю тих, хто віддав за них голос на виборах.

Отже, процес формування повноцінної національної еліти і лідерства сучасного демократичного типу в Україні тільки розпочинається, так як

182

формування національної еліти і лідерства можливе лише за умов існування незалежної демократичної держави. Прискорити цей процес зможе поява декількох потужних політичних партій, у змаганні яких за владу постане справжня політична еліта, яка матиме високі професійні і моральні якості, стратегічну мету, волю для її здійснення, зможе висувати достойних політичних лідерів. Шлях до цього лежить також через формування політичної еліти України на засадах, що властиві “відкритій політичній еліті”. Це – компетентність, професіоналізм, демократизм, послідовне відстоювання внутрішніх і зовнішніх національних інтересів, забезпечення національної безпеки України.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:

1.Поняття і особливості політичних еліт як суб»єктів політики. Національна еліта та теоретичні обґрунтування елутизму.

2.Функції і типологія політичних еліт.

3.Сутність зміст, функції політичного лідерства та його типологія.

4.Проблеми становлення політичної еліти та інституту політичного лідерства в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1.Головатий М.Ф. Мистецтво політичної діяльності. Навч. посібн.- К.: МАУП, 2002. - с.44-66. 2.Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і політичне лідерство. - Львів, 1995.

3.Кухта Б. Політичний лідер. - Львів, 2000.

4.Рудич Ф.М. Політологія: Підручник.-К.:Либідь, 2004. - с.165-171.

5.Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. - К., 1999.

6.Політологія. Підручник / За науковою редакцією Антоніни Колодій. - К., Ельга -Н, Ніка-

Центр, 2000.

7.Політична еліта України: Чи здатна вона виконати свою суспільну місію на сучасному етапі? // Дзеркало тижня, №44 (469), 15 листопада 2003р. – С. 8-15.

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:

еліта, національна еліта, політична еліта, контреліта, псевдоеліта, політичне лідерство, політичний лідер.

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ :

1.Які фактории спричиняють елітарність суспільства?

2.Обгрунтуйте думку, що історія політичної еліти будь-якої нації є історією національної державності .

3.Проаналізуйте роль політичного лідера в перехідні періоди історії.

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1.Хто є творцем класичної теорії еліт?

а) Х. Ортега-і-Гасет; б) Р. Даль; в) Г. Моска; г) О. Стамер

2.Яка із названих функцій характерна для правлячої еліти?

183

а) висловлення соціального невдоволення; б) безпосереднє здійснення влади; в) висунення альтернативних законопроектів; г) формування тіньового уряду

3. Яка із названих рис не є властивою для відкритої еліти?

а) має неформальний характер, допускається спонтанний приплив нових членів на конкурсних засадах; б) вирішальний чинник висунення на посаду – відданість офіційній політико-ідеологічній системі;

в)високий професіоналізм, моральність і патріотизм; г) вирішальна роль в оцінці діяльності відводиться громадській думці

4.Яку групу політиків можна назвати квазі або псевдо елітою?

а) політичну опозицію; б) еліта, яка є розколотою, фрагментарною,;

в) суб’єкти влади, які не дбають про інтереси власного народу; г) еліта, яка використовує авторитарні методи здійснення влади

5.Яке із суджень розкриває сенс харизматичного лідерства?

а) підкорення особі , які базується на вірі в те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди; б) підкорення особі, яка обрана законним демократичним шляхом; в) кожна суспільна організація повинна мати керівники;

г) підкорення, що базується на вірі мас в особливі якості особистості, які є Божим даром

6.З українських мислителів найбільше уваги проблемам еліти приділяв:

а) М. Драгоманов; б) В. Липинський; в) М. Міхновський; г) М. Грушевський

7.Попередником авторів сучасних елітарних теорій був:

а) Платон; б) Тома Аквінський; в) Гельвецій; г) Джеферсон

8, Хто відкрив «залізний закон» олігархічних тенденцій?

а) В. Парето; б) М. Вебер; в) Р. Міхельс; г) Г. Моска

9.Яка із перерахованих ознак характеризує популістського лідера?

а) професіоналізм і високий інтелект; б) сила волі;

в) здатність генерувати ідеї і сприймати чужі; г) необґрунтовані обіцянки, демагогічні гасла

10.На думку якого мислителя політична історія є постійною циркуляцією еліт – «лисів» і «левів»?

а) Г. Моска; б) Р. Міхельс;

в) А. Шопенгауер; г) В. Парето

184

11.Хто автор концепції про три типи політичного лідерства (традиційного, харизматичного, раціонально-правового)?

а) М. Вебер; б) М. Моска; в) В. Парето; г) Р. Міхельс

12.Хто з мислителів визначив лідерство як «волю до влади»?

а) Т. Гоббс; б) Ф. Ніцше;

в) Н. Макіавеллі; г) Ж.-Ж. Руссо

13.В закритих елітах спостерігається тенденція т.з. «геронтократії». Що це означає?

а) владу мудрих; б) владу престарілих;

в) владу героїчних людей; г) владу багатих

14.Функціонування еліт в колишніх соціалістичних державах досліджував такий вчений:

а) Г. Моска; б) М. Джилас; в) Р. Міллс; г) Т. Парсонс

15.Назвіть типи політичної еліти, які визначаються за сферою їх діяльності

а) аристократія; б) демократична; в) регіональна; г) військова

16.Назвіть тип політичної еліти, який виникає в залежності від ідеології:

а) бюрократична; б) місцева; в) регіональна;

г) консервативна

17.Який тип еліти властивий сучасним демократичним суспільствам?

а) плутократична еліта; б) демократична еліта; в) номенклатура;

г) «відкрита» політична еліта

18.Який тип еліти властивий тоталітарним режимам?

а) «еліта крові»; б) легітимна еліта; в) номенклатура; г) аристократія

19.Визначте рису непритаманну «закритій еліті»:

а) повага до громадської думки; б) відданість системі, правлячій партії;

в) формування шляхом відбору кандидатур вищи керівництвом країни; г) некритичне сприйняття директив, спущених згори

20. Визначте рису непритаманну «відкритій політичній еліті»:

а) множинність і конкурентність еліт;

185

б) ініціативність; в) прийняття на посаду тільки через прихильність вищого начальства;

г) розмитість границь між елітою та не елітою

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1.В.Липинський і Дмитро Донцов про роль і місце еліти в українському державотворнні. 2.Еліти в історії України.

3.Інститут політичного лідерства в сучасній Україні: основні проблеми становлення. 4.Політичні пріоритети сучасних українських лідерів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.Які фактории обумовлюють виникнення політичних еліт?

2.Проаналізуйте розвиток ідеї елітаризму в політичній думці. 3.Порівняйте концепції еліт В. Липинського та Д.Донцова.

4.Чи можна вважати нинішніх політиків і державних діячів України елітою? 5.Назвіть і розкрийте зміст основних концепцій політичного лідерства. 6.Кого можна назвати реальним політичним лідером в історії України? 7.Який лідер потрібен сучасній Україні?

Тема 9. Світові політико-ідеологічні доктрини

План

1.Поняття політичної ідеології і доктрини: сутність, суспільні функції, типологія.

2.Сутність та еволюція лібералізму. Неолібералізм.

3.Консерватизм і неоконсерватизм: їх сутність та еволюція.

4.Соціалізм, соціал-демократизм, комунізм: спільне та відмінне, теоретичні засади, політична практика.

5.Націоналізм і релігійний фундаменталізм як політичні доктрини та їх сутність.

186

1. Ідеологія (від гр. „іdea” – поняття і „logos” – учення) – це система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, політичних партій, громадських рухів та інших суб’єктів політики.

Вперше поняття „ідеологія” ввів у науковий обіг французький філософ Антуан Дестют де Трасі у ХVIIІ ст. для позначення того, що він назвав „наукою про ідеї” у своїй праці „Елементи ідеології”. В загальну політичну лексику це слово ввійшло після того, як Наполеон Бонапарт зневажливо назвав „ідеологами” філософів, які виступали проти його цезаристських претензій.

Ідеологію можна розглядати як форму суспільної свідомості і як явище культури. Як елемент культури ідеологія є продуктом соціально-політичної діяльності людей, їх духовного виробництва. Однак вона, на відміну від інших елементів культури, - результат діяльності певних верств – ідеологів, політиків, учених. Народні маси, соціальні спільноти не беруть безпосередньої участі у створенні ідеології, проте їхні інтереси, уявлення про суспільно-політичне життя є поживним грунтом для її формування, тобто головний сенс ідеології – соціальний ідеал, який є логічним образом бажаного суспільного устрою. Прихильники того чи іншого соціального ідеалу, висуваючи його, мають водночас кілька цілей. Поперше, накреслити ту мету, якої вони прагнуть, і таким чином зорієнтувати свої практичні дії. По-друге, мотивувати дії своїх прихильників та союзників. Потретє, визначити шляхи й засоби досягнення бажаної мети.

Ідеологія складається з політичних теорій та ідей, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку і політичних програм, політичних символів тощо. На відміну від науки вона охоплює не лише знання політичного життя, а й ставлення, оцінку політичних процесів з позицій інтересів соціальної спільноти, політичної партії як носія цієї ідеології, а тому крім справжніх знань, ідеологія може містити й неправильні, хибні уявлення про політичні процеси, відносини і стан політичного життя, що виявляється в

187

політичних міфах, утопіях. Політична міфологія, спотворено відображуючи стан політичного життя, дає хибні орієнтири політичної поведінки мас, їхніх громадсько-політичних об’єднань. Поширення міфу у суспільну свідомость може спричинити тимчасовий успіх, проте рано чи пізно, за принципом бумеранга, обернеться проти його творців. Серед цінностей ідеології виокремлюються політичні символи – умовна знакова система, що виражає ті чи інші політичні ідеї та ідеали, належність носія певного символу до того чи іншого товариства, руху, організації. Як зазначав відомий соціолог П. Сорокін, „...червоний колір переслідується не тому, що він червоний, а тому, що він символ думок, бажань і почуттів, ворожих існуючому ладові”. Історія підтверджує також думку французького політичного діяча М. Рокара про те, що конфронтація поміж окремими прошарками суспільства нерідко виникає саме через символи.

Сутність ідеології, її структуру, рівні, форми вияву, основні функції розкриває наступна схема:

189

індивідуалізмі і ліві, засновані на ідеалах суспільної власності, соціальної рівності і справедливості та центристські, які прагнуть подолати крайності двох перших, знайти компроміс між ними, визнають соціально-орієнтовану ринкову економіку, ідеологічний і політичний плюралізм. З точки зору технологій реалізації суспільних ідеалів політичні ідеології поділяються на радикальні (революційні), які пропонують глибокі системні зміни в суспільстві і консервативні (традиціоналістські), що прагнуть зберегти і закріпити існуючий порядок в суспільстві та помірковані (реформістські), які обгрунтовують поступові структурні реформи, не торкаючись сутності суспільства. За сферою поширення політичного впливу і суспільного статусу, політичні ідеології поділяються на суспільні, які функціонують перш за все в сфері громадянського суспільства, виступаючи ідейною платформою політичних партій, рухів і державні (панівні), що мають державний масштаб і проявляються в сфері державної політики.

Сукупність всіх існуючих ідеологій складає ідеологічний або ідейнополітичний спектр сучасного суспільства, а їхня взаємодія на політичному просторі визначається поняттями „ідеологічний дискурс”. Таким чином політична ідеологія як форма політичної свідомості, означає синтезовану сукупність поглядів, що віддзеркалюють і захищають інтереси тієї чи іншої суспільної групи, її мету й завдання під час завоювання і утримання влади. У вужчому розумінні політична ідеологія – це доктрина (від лат. „doctrina” – вчення), яка обгрунтовує прагнення відповідної групи на владу і її використання, передбачає ту чи іншу стратегію політичних дій. Отже, політична доктрина – засадничий принцип діяльності суб’єктів політичного процесу, заснований на певній політичній ідеології. У політичній доктрині відображається розуміння політичної системи, шляхів її розвитку, засобів і методів розв’язання політичних проблем, вибору політичних пріоритетів. За допомогою доктрини визначаються конкретні напрями здійснення політичної влади, змінюється характер політичних інститутів, ціннісні

190

орієнтири і зміст політичних принципів, норм, фіксується зв’язок певних політичних ідей та інтересів.

Існування політичної доктрини може бути пов’язане з політичною системою загалом, окремими її сторонами чи регіональними політичними явищами. Виходячи з цього, політичні доктрини можна класифікувати на загальносоціальні, локальні й регіональні.

Будучи невід’ємною складовою політичної системи суспільства, політична доктрина відображає спрямованість політичного життя в цілому, діяльність політичних партій і рухів. Кожна політична доктрина не тільки має власні політичні цінності й орієнтири щодо оптимізації різних сфер суспільного життя, а й намагається пропагувати свої цілі та ідеї, спрямувати громадян на реалізацію визначених нею завдань.

Політична доктрина відображається в програмних документах, використовується у передвиборчих кампаніях. В умовах боротьби за політичну владу вона є засобом розрізнення партій і рухів. Через політичну доктрину суб’єкти ідивідуалізуються, а також відбувається іх об’єднання (консолідація) або роз’єднання.

Можливості для реалізації політичної доктрини з’являються тоді, коли політичні суб’єкти, що її підтримують, перебувають біля керма державної влади. Водночас плюралізм сучасного суспільства не дає правлячій партії чи коаліції можливості здійснювати свою політичну доктрину без урахування думок інших політичних суб’єктів і положень тих політичних доктрин, які вони представляють. Таким чином, створюються умови для врахування багатоманітності інтересів і для досягнення згоди при здійсненні політичної доктрини.

Політико-ідеологічні доктрини, які поширені в світовому масштабі називаються світовими. Серед них найважливішими є наступні: лібералізм, консерватизм, соціалізм, націоналізм і доктрини, які базуються на релігійній ідеології – релігійний фундаменталізм, що набули значного поширення в наш час.