- •Основи політології
- •Відповідальний редактор:
- •Розділ 1. Предмет і методологія науки про політику
- •1.1. Політика як суспільне явище
- •Політологія як наука й навчальна дисципліна
- •1.3. Методи та функції політології
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 2. Історія політичної думки
- •2.1. Політична думка давнього світу та середньовіччя
- •2. 2. Політичні вчення доби відродження та просвітництва
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 3. Історія політичної думки україни
- •3.1. Політична думка київської держави
- •3.2. Політична думка козацько-гетьманського періоду
- •3.3. Політична думка нової доби
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 4. Політична система суспільства
- •4.1. Основні теорії політичної системи
- •Теорія політичної системи д. Істона
- •Теорія політичної системи г. Алмонда
- •Теорія політичної системи к. Дойча
- •4.2 Структура, функції та механізм функціонування політичної системи
- •Функції політичної системи
- •Механізм функціонування політичної системи
- •4.3. Типи політичних систем
- •4.4. Політична система сучасної україни
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 5. Політична влада та механізм її функціонування
- •5.1. Концепції влади
- •5. 2. Ознаки та функції політичної влади
- •5.3. Структура влади
- •5.4. Механізм реалізації влади
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 6. Політичний режим
- •6.1. Поняття та сутність політичного режиму
- •6. 2. Типологія політичних режимів
- •6. 3. Характерні риси та особливості тоталітарного, авторитарного, демократичного політичних режимів
- •6. 4. Політичний режим в україні, його риси та особливості
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 7. Демократія як форма організації політичного життя
- •7.1. Поняття демократії
- •7. 2. Безпосередня та представницька форми демократії
- •7.3. Основні цінності сучасної демократії
- •7. 4. Основні ознаки демократичної організації суспільства та критерії демократичності
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 8. Держава як основний політичний інститут
- •8.1. Виникнення і сутність держави
- •8. 2. Форми державного правління і державного устрою
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 9. Політичні партії та партійні системи
- •9. 1. Історичні етапи формування, сутність та функції політичних партій
- •9. 2. Типологія політичних партій
- •9. 3. Сутність та різновиди партійних систем
- •9. 4. Сучасні тенденції формування партійної системи в україні
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 10. Громадянське суспільство
- •10.1. Розвиток концепції громадянського суспільства в класичній суспільно-політичній теорії
- •10. 2. Сутність та структура громадянського суспільства
- •10. 3. Проблеми розвитку громадянського суспільства в сучасній україні
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 11. Політична культура: підходи та визначення
- •11. 1. Розвиток суспільства та становлення політичної культури
- •11. 2. Структура, функції й основні рівні політичної культури
- •Моделі і типи політичної культури
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літера тури
- •Розділ 12. Особистість у політичному процесі. Політична соціалізація особистості
- •12.1. Взаємозв'язок політичних потреб, інтересів та
- •Політичної поведінки особи
- •12.2. Політична соціалізація особистості
- •12.3. Політична участь як наслідок політичної соціалізації
- •12.4. Особистість політичного лідера в політичному процесі
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 13. Технології політичної діяльності
- •13.1. Сутність і особливості політичних технологій
- •13. 2. Структура технологій політичної діяльності, способи їх створення
- •13. 3. Політичні технології та антитехнології
- •Запитання та навчальні завдання
- •Розділ 14. Міжнародна політика
- •14.1. Міжнародні відносини й міжнародна політика
- •14. 2. Зовнішня політика держав
- •14. 3. Політичні технології в міждержавних відносинах
- •14. 4. Зовнішня політика україни: інтереси і пріоритети
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літера тури
- •Основні поняття та категорії
- •Основи політології
14. 2. Зовнішня політика держав
Зовнішня політика – це політика держави у сфері міждержавних відносин.
Одна з центральних теоретичних проблем полягає у співвідношенні зовнішньої політики з внутрішньою політикою держави. Розглянемо три підходи:
Марксистська концепція виходить з того, що внутрішня політика є визначальною в цьому співвідношенні, а зовнішня політика є породженням і продовженням внутрішнього соціально-політичного розвитку й в історичному плані виникає пізніше (В. Ленін).
Американець Г. Моргентау своє кредо висловив таким чином: міжнародна (зовнішня) політика є ідентичною внутрішній, обидві є боротьбою за вплив, тобто вони тотожні.
Польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович так визначив це співвідношення: внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил, першому призначена службова роль відносно останнього, внутрішня політика – простий додаток до зовнішньої та обумовлена останньою.
Ці три підходи не залишають місця для інших позицій і варіантів аналізу, і кожен з них в різних конкретно-історичних умовах одержав практичне підтвердження.
Основоположні принципи зовнішньої політики напрацьовувались світовою політичною практикою і теорією:
принцип відповідності поставленої мети реальним можливостям її досягнення. Він сформульований К. Клаузевіцем, потім його повторив і впровадив В. Ленін (Брестський мир);
зовнішня політика – це мистецтво здобуття союзників, а не наживання ворогів. Однак цей принцип не був реалізований. В історії не було прецеденту, щоб Англія, Франція, США, Японія і Китай разом виступали проти якоїсь однієї держави;
принцип вибору пріоритетів;
адекватна оцінка глобальної ситуації;
узгодження внутрішньої і зовнішньої політики;
узгодження політичної і військової стратегії;
позбавлення від ідеологічних міфів у зовнішній політиці і переведення ідеологічних розбіжностей на мову аргументів.
Існують декілька форм реалізації внутрішньої політики:
Пасивна полягає у пристосуванні до зовнішньополітичних обставин. Таку політику проводять слабкі держави.
Агресивна побудована на формуванні ексионістських планів. Таку політику проводять сильні держави.
Активна спрямована на пошуки рівноваги між внутрішньою і зовнішньою політикою.
Консервативно-активна має за мету активний і навіть агресивний захист досягнутого раніше балансу між внутрішньою і зовнішньою політикою.
Функції зовнішньої політики – охорона, репрезентативно-інформаційна і організаційно-переговорна – дають можливість реалізувати її стратегічну мету:
забезпечення національної безпеки держави, примноження її загального потенціалу, підвищення міжнародного престижу та інше.
Кожна національна держава у своїй зовнішній політиці як сукупності військових і дипломатичних, економічних і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес. Поняття "національні інтереси" багатозначне; воно має як об'єктивний, так і суб'єктивний сенс. В об'єктивному сенсі поняття "національні інтереси" – це сукупність умов (внутрішніх і зовнішніх), які забезпечують певний геополітичний статус держави, національну безпеку, суспільну стабільність, рівень і якість життя громадян. Якщо в недалекому минулому два перших аспекти були домінуючими, то на сучасному етапі в розвинених країнах набирають ваги два останніх.
У суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне трактування залежно від політичного режиму, правлячого політичного курсу, міжнародного порядку і таке інше.
Часто за національні інтереси видаються інтереси держави або правлячих кіл, міжнародних впливових кіл. Тому в суб'єктивному плані поняття "національні інтереси" часто стає об'єктом політичних спекуляцій з боку різноманітних політичних сил. Поняття "національні інтереси" має ряд аспектів: геополітичний, внутрішньополітичний та ідеологічний.
Термін "геополітика" у його первісному значенні (згідно з теоретичними розробками засновника цього напряму шведського вченого Р. Челлена, німецького дослідника Ф. Ратцеля, а також американських вчених X. Маккіндера і А. Мехена) трактується як вчення про державу, яка прагне розширити свій географічний і територіальний простір. У сучасному розумінні геополітичний аспект національних інтересів передбачає збереження суверенітету й територіальної цілісності, а також свого місця і ролі в певному геополітичному просторі або поширення своїх впливів шляхом військової, економічної та інформаційної експансії, забезпечення балансу сил через міжнародні політичні, правові й економічні інститути.
Внутрішньополітичний аспект національних інтересів полягає в забезпеченні політичної стабільності й утриманні влади правлячих сил або, крім зазначених цілей, в підвищенні життєвого рівня суспільної більшості.
Ідеологічний аспект національних інтересів передбачає обгрунтування різноманітних ідеологічних версій трактування змісту цих інтересів.
Національні інтереси можуть трактуватися через ідеологію ізоляціонізму, планетаризму, ліберального інтернаціоналізму й виживання. Незважаючи на різні ідеологічні трактування національних інтересів, сутність їх у сучасному розумінні зводиться до двох важливих моментів: забезпечення високого міжнародного іміджу держави й використання переваг у геополітичному просторі для національного процвітання і підвищення добробуту громадян.