31. Сутність і структура політичного простору

Політичний простір - це територіально-функціональна сфера дії політики, влади, політичних інституцій, відносин, процесів та ідей.

Політичний простір має складну і неоднорідну структуру, що ґрунтується на політичних просторах держав. Система політичних полів, включає такі поля:

ендемічне поле - це простір, що контролюється державою упродовж такого часу, який достатній для того, щоб державний народ та інші спільноти розглядали цей простір як безперечно належ­ний цій держав;

прикордонне поле - це простір, що перебуває під контролем держави, але не освоєний ним у демографічному, економічно­му і комунікаційному відношенні настільки, щоб злитись з ен­демічним полем, яке є серцевиною держави. Право контролю держави над прикордонним полем може оспорюватись націо­нальними меншинами, що мешкають на цій території;

перехресне поле - це простір, на який претендують дві чи більше держав і який не освоєний державою настільки, щоб зли­тися з ендемічним полем. (наприклад, Нагірний Карабах розташований хоча й неподалік від кордону Азербай­джану та Вірменії, проте оточений азербайджанською енде­мічною територією).

тотальне поле - це весь безперервний простір, що перебу­ває під контролем держави (наприклад, для колишнього СРСР тотальним полем були континентальна Євразія, а також Східна Європа, Монголія).

Контроль політичного простору

Важливим елементом організації політичного простору є йо­го контроль. Розрізняють такі форми контролю:1. Політичний у прямій чи опосередкованій формі, що ґрун­тується на політичній інфраструктурі (партійний, державний апарат, договірні чи владно-делеговані інституції).2. Військовий, тобто контролювання певної території військо­вими засобами (агресія, окупаційний режим, розташування військових баз, втягнення у військові альянси). ракетно-ядерний контроль.3. Цивілізаційний здійснюється через культурні архетипи та різні ціннісні системи, від поведінкових до світоглядних.4. Ідеологічний, контролювати простір здатні тільки надзвичайно сильні та агресивні ідеології. Ідеологічний контроль політичного простору може бути віднесений до ширшої категорії цивілізацій-ного контролю.5. Комунікаційний - приклади цьо­го контролю - створення морських фортець, блокування торгівельних шляхів, контроль над нафтогазопроводами тощо.6. Інформаційний - найдосконаліший різновид комунікаційно­го контролю.7. Демографічний здійснюється щодо кількісних та якісних показників демографічного становища суспільства.8. Економічний полягає у впливі на політичні структури та відносини за допомогою економічних засобів (таких, як надан­ня економічної допомоги, що пов'язується з відповідним кори­гуванням політичного курсу, або впровадження економічних санкцій проти небажаних режимів).9. Контроль. над простором здійснюється на наземному, океанічному, повітряному та космічному рівнях

. 26. Принципи консенсуальної системи МВ

Гельсінський процес

Процес перебудови європейської системи міжнародних відносин на принципах, покликаних забезпечити мир, безпеку і співробітництво. Початок йому був покладений Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, завершальна стадія якого відбулася в Гельсінкі в 1975 р. У Нараді взяли участь керівники 33 європейських держав, а також США і Канади.

Підписання Заключного акта стало можливим в умовах настала розрядки міжнародної напруженості. Він поклав початок припинення «холодної війни» і ліквідації її наслідків. Історично акт пов'язаний з рішеннями держав антигітлерівської коаліції про післявоєнний устрій Європи, які певні сили намагалися переглянути в свою користь в роки «холодної війни». Радянський Союз став ініціатором скликання Наради і активним учасником на всіх його етапах.

Заключний акт, підписаний у Гельсінкі, відкривається Декларацією принципів, на які повинна спиратися загальноєвропейська система міжнародних відносин: суверенної рівності, взаємної відмови від застосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи, поваги прав людини та основних свобод, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею, співробітництва між державами, сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву. Декларація стала авторитетним підтвердженням і розвитком основних принципів міжнародного права, закріплених Статутом ООН (див. Організація Об'єднаних Націй).

Значну увагу приділено співпраці в області економіки, науки, техніки та охорони навколишнього середовища. Встановлено положення про розвиток торгівлі, промислового співробітництва. Особливу увагу до співпраці в галузі новітніх напрямів науки і техніки. Важливе місце займають положення про співпрацю в гуманітарних галузях: контакти між людьми, інформація, культура, освіта. На закінчення намічені подальші кроки після Наради. Інакше кажучи, з самого початку мова йшла про безперервному процесі, в ході якого відбувалося б зміцнення загальної безпеки та розвиток всебічного співробітництва.

28. .Впливпроцесу мондіалізації на глобальний розвиток

Мондіалізація - це політико-управлінська сутність глоба­лізації, яка полягає у цілеспрямованій стратегії з перетво­рення людської цивілізації на уніфікований об'єкт глобально­го управління. Феномен мондіалізації можна визначити як процес свідо­мого перетворення світу на відкриту цілісну систему (фор­мування світоцілісності), в основі якого лежать інтернаціо­налізація капіталізму і технологічна революція, що виявляється в посиленні прозорості національних кордонів, взаємоза­лежності окремих людських спільнот у планетарному масшта­бі, і породжує відповідні ідеологію і стратегію поведінки. Фор­муються й її носії (суб'єкти). В їхній ролі виступають еліти, що транснаціоналізуються, тобто інтегруються в простір «сві­тової культури», яка ґрунтується на західних цінностях.

Структурною, інституційною основою мондіалізації є ТНК, яких налічується близько 40 тис, що здатні переміщувати ре­сурси з однієї точки планети в іншу.

Мондіалізація нерідко оцінюється позитивно як запорука май­бутнього процвітання світу, загального рівноправ'я і виживання на­родів, зростання якості життя, зміцнення соціальної стабільності, подолання конфліктів, рух до загальнолюдських цінностей. Апо­логети мондіалізації вважають, що при посиленні прозорості кор­донів і транснаціональних процесів зникнуть приводи для підко­рення сусідніх держав, що дасть змогу зосередити зусилля держав на утворенні та розвитку інфраструктури, посісти конкурентоспро­можні позиції на світовому ринку високих технологій тощо.

До негативних наслідків мондіалізації відносять такі: збільшення розриву у рівнях економічного і соціального розвитку між багатими та бідними країнами;♦ глобальна екологічна криза; загострення проблеми зайнятості у розвинених країнах у зв'язку з перенесенням виробництв ТНК у країни, що розви­ваються; зростання конкуренції між економічними лідерами з при­воду розміщення виробництва на відносно вільних сегментах світового ринку; зниження здатності еліт, що транснаціоналізуються, кон­тролювати національні електорати, інтересам яких дедалі частіше перешкоджають рішення, що приймаються на над­національному рівні; порушення у багатьох країнах норм політичного і суспільно­го життя, посилення плебісцитної політики; зростання конфліктних процесів, спричинених поширенням цінностей ліберальної демократії, внаслідок чого нині у світі на­лічується 23 млн біженців і людей, за умовами життя близьких до біженців; зростання інформаційного (особливо комп'ютерного) теро­ризму, що зумовлено транспарентністю інформаційно-телеко­мунікаційного простору; процес дифузного проникнення елементів злочинності у нормальний соціальний організм, що призводить до кримі-налізації суспільства, яка виявляється, зокрема, у легітимізації злочинної діяльності;зростання маніпулятивного впливу ЗМІ, який руйнує національні культури і традиційні цінності; неготовність країн пристосуватися до політичних та ідео­логічних аспектів мондіалізації.

Країнам з перехідною економікою та країнам, що розвиваються, важко пристосуватися до мондіалізації через відсутність у них відповідних механізмів, непідготовленість національних еко­номічних, адміністративних і правових систем. Ці держави змушені часто на шкоду собі приймати «правила гри», що їм нав'язуються.