Тема 3. Складові методології наукових досліджень

3.1. Рівні методології наукового дослідження.

Методологія наукових досліджень, як зазначалось у темі 1, узагальнює способи здобування знань, маючи як об’єкт власне процес пізнання навколишнього світу. Наслідком таких узагальнень стають сформульовані принципи (вимоги), яких мають додержувати дослідники, та обґрунтована доцільність використання визначених методів (способів). Цінність цих вимог та способів пов’язується з позитивним досвідом їх застосування та вагомими теоретичними результатами і практичними висновками.

Групування принципів і методів наукового дослідження розкриває зміст поняття рівень методології наукових досліджень. В основу групування (класифікації) можуть бути покладені принаймні два критерії: 1) масштаб застосування; 2) результат.

За критерієм масштабу вирізняють чотири рівні методології досліджень: фундаментальний (філософський); загальнонауковий; конкретно-науковий; конкретних технологій дослідження в межах визначеної галузі знань. Властиві їм принципи і методи розглянемо далі.

Фундаментальний (філософський) рівень охоплює найбільш загальні принципи пізнання світу, придатні для застосування в дослідженні будь-якої сфери. До них, зокрема, належать:

Принцип детермінізму

Він передбачає аналіз причинно-наслідкових зв’язків у дослідженні всіх процесів та явищ. Оскільки причинні залежності утворюються за певних умов, то реалізація принципу детермінізму означає з’ясування не тільки характеру залежностей досліджуваних об’єктів, а й тих умов, за яких ці залежності справджуються. Наприклад, дослідження природи безробіття втілилося не тільки в поясненні його браком сукупного попиту за кейнсіанськими уявленнями або монополізмом суб’єктів ринку праці — за неокласичними, але й у визначенні умов, за яких брак ефективного сукупного попиту або монопольне становище економічних суб’єктів можуть виникати.

Принцип єдності (тотожності) і відмінності (протилежності) процесів та явищ

Цей принцип пов’язаний з діалектичним законом єдності та боротьби протилежностей, сформульованим видатним німецьким філософом Г. Гегелем на початку XIX ст. («Енциклопедія філософських наук», 1817).

Категорія суперечності у гегелівській діалектиці була центральною і тлумачилась як зв’язок протилежностей, що виключають і одночасно передбачають одна одну.

Реалізація цього принципу перш за все передбачає дослідження будь-якої цілісності — процесу або явища — за допомогою визначення спільних та відмітних рис її складників (елементів). Наприклад, у фінансах підприємств аналізуються не тільки окремі операції з залучення та використання ресурсів — інвестування, управління ліквідністю, оптимізації ризиків тощо, а і поєднання їх у діяльності підприємства. Для реалізації цього принципу потрібно й розмежовувати в будь-якому явищі зміст і форму та досліджувати різні модифікації форм вияву того самого явища. Останнє особливо важливо для аналізу саме економічних відносин, яким властива значна мінливість форм вияву. Наприклад, на межі ХХ—ХХІ ст. суттєвих модифікацій зазнали явища конкуренції, ринкової рівноваги, економічних коливань. Суттєві відхилення форми від змісту іноді ставали підставою для тверджень про зникнення самих явищ. Це, зокрема, стосується ідеї про неперервне (безкризове) економічне зростання за умов використання сучасних комунікаційних технологій. Утім досвід 2000-х років спростував такі уявлення і лише дав нові приклади модифікованих форм економічних коливань.

Принцип поєднання аналізу і синтезу

Під науковим аналізом розуміють процедуру уявного поділу процесу або явища на складникиякими можуть бути властивості, якості, ознаки тощо. Він є початковою стадією дослідження, на якій відбувається перехід від опису зовнішніх ознак об’єкта дослідження до з’ясування його внутрішніх елементів.

Науковий синтез являє собою уявне поєднання об’єктів пізнання. Результатом цього може бути теоретичне узагальнення щодо змісту окремого процесу або явища, побудова теорії — системи поглядів, узгодження конкурентних теорій. Яскравим прикладом синтезу як узгодження теорій в економічній науці останньої третини ХХ ст. став науковий напрямок — неокласичний синтез. Він є зразком наукового компромісу, тобто особливого поєднання положень неокласичної теорії та кейнсіанства.

Однією з найпростіших форм поєднання аналізу та синтезу є різноманітні класифікації. Вони передбачають одночасне виокремлення елементів та знаходження зв’язків між тими з них, що мають найбільшу подібність, — спільні ознаки. Наприклад, система національних рахунків (СНР) являє класифікацію інституціональних секторів, у межах яких об’єднані підприємства та організації, що беруть участь у створенні ВВП і мають спільні ознаки. Виокремлення таких секторів є втіленням аналітичного підходу, а з’ясування зв’язків, що встановлюються між ними в процесі макроекономічного кругообігу, — синтетичного.

Принцип поєднання індукції і дедукції

Індукція є способом узагальнення, що спирається на спостереження та досвід. Вона сприяє нагромадженню початкових знань, зокрема, створює підстави для формулювання гіпотез, які пізніше обґрунтовуються і перевіряються. Найчастіше застосовують такі види індукції, як популярна та за методом Бекона — Мілля. Популярною називають індукцію, результатом якої є встановлення регулярності вияву деякої ознаки або властивості в деякому масиві особливих випадків. Вона дає можливість зробити узагальнення на кшталт: те, що правильно у n випадках, буде правильно і для (n + 1)-го випадку, якщо випадки подібні. До речі, наведене визначення популярної індукції майже дослівно збігається з законом Вальраса. Як відомо, останній стосується загальної рівноваги, і в ньому фіксується те, що коли рівновага існує на n – 1 ринках, то вона існуватиме й на n-му ринку. Отже, тут ми маємо приклад застосування індукції в межах теорії загальної рівноваги.

Індуктивний метод Бекона — Мілля передбачає, що для виведення наукових положень необхідно не тільки спостерігати за об’єктами, але й доводити невипадковість виявлених властивостей та зв’язків. Отже, така індукція спирається на врахування невизначеності та того, що ознаки і властивості об’єктів пізнання виявляються з деякою ймовірністю.

Дедукція являє собою спосіб логічного виведення тверджень, у процесі якого відбувається перехід за правилами логіки від деяких припущень (засновків) до висновків. Саме висновок, рекомендація, пропозиція є центральними поняттями дедуктивного способу аналізу. Науки, пропозиції яких щодо конкретної діяльності одержані в результаті переходу від деяких загальних припущень, аксіом до конкретних висновків, називають дедуктивними. До дедуктивних наук у цьому плані належить і економічна теорія (макроекономіка). Наприклад, кейнсіанські рекомендації щодо регулювання економіки через механізм стимулювання сукупних витрат спираються на припущення про існування прямого зв’язку між витратами та сукупним випуском.

Поєднання індукції та дедукції відбувається, скажімо, коли гіпотези перевіряються фактами реальної дійсності. Зокрема, перевірка гіпотези загальної рівноваги, яка передбачає взаємозв’язок урівноважених ринків та еластичні, пропорційні ціни, дала поштовх для розвитку теорій загальної нерівноваги.

Сходження від абстрактного до конкретного

Принцип сходження від абстрактного до конкретного — це вияв особливого просування наукової думки в бік як найповнішого віддзеркалення об’єкта пізнання. Уперше ідею такого сходження сформулював Г. Гегель, який розумів його як розвиток мислення в процесі розв’язання суперечностей, завдяки чому формується нове і більш конкретне знання. У пізнавальній діяльності сходження від абстрактного до конкретного зазвичай відбувається, коли переходять від уже наявного «теоретичного каркасу» — набору понять у певній галузі знань — через його перевірку та доповнення новими емпіричними даними до більш точного і конкретного уявлення про об’єкт пізнання. Реалізація цього принципу робить теорію відкритою для сприйняття нових фактів. Таку відкритість демонструють нові напрямки економічного аналізу, наприклад конституційна економічна теорія. Вона посилює політичну складову економічного аналізу, пояснюючи наслідки застосування

альтернативних наборів конституційних (правових та інституціональних) правил для діяльності економічних суб’єктів. Конкретика конституційної економічної теорії виявилась у визначенні тих сфер державного регулювання, в яких політичні обмеження є найбільш доцільними. Такими сферами визнані формування дефіциту державного бюджету, вибір баз оподаткування для застосування різних податків, розподіл доходів через систему трансфертів.

Загальнонауковий рівень методології охоплює особливі принципи (способи) дослідження, що можуть бути застосовані в межах окремої групи наук, наприклад, у суспільних, гуманітарних або природничих. До принципів (способів) цього рівня, придатних для застосування у суспільних науках, належать:

◊ Принцип історизму.

Цей принцип означає бачення навколишнього світу як такого, що змінюється в часі. Застосування принципу історизму в економічних дослідженнях передбачає аналіз кожного процесу та явища як динамічного. Це досягається виокремленням етапів розвитку, визначенням впливових чинників кожного етапу та прогнозуванням майбутнього перебігу подій. Наприклад, аналізуючи стан бюджетної системи, її зміни пов’язують з загальною економічною кон’юнктурою, модифікацією податкового та бюджетного законодавств тощо.

Не менш важливим для реалізації принципу історизму в теоретичній частині дослідження є простеження еволюції поглядів на процеси та явища, особливо якщо перші віддзеркалюють зміни, що відбуваються в самому явищі. Наприклад, еволюція поглядів на заощадження кінця ХХ — початку ХХІ ст. відбиває уточнення уявлень про фактичну залежність заощаджень від таких чинників, як характер сподівань, вік, соціальний статус, рівень доходів економічних суб’єктів, випадкові обставини тощо. І хоч аналіз заощаджень здійснюється в межах широкого підходу — на засадах теорії життєвого циклу (Ф. Модільяні) та постійного доходу (М. Фрідмен) — але врахування нових дієвих чинників створило підґрунтя для виникнення нових теорій заощаджень. Зокрема, зароджується теорія випадкового блукання споживання / заощадження (Р. Гол), еквівалентності визначеності (М. Броунінг, А. Лусарді).

Принцип системності (системний підхід).

Цей принцип передбачає дослідження процесу або явища як цілого з виокремленням його елементів та аналізом сукупності зв’язків, що існують між ними. Зрозуміло, що його застосування обмежується тими випадками, коли об’єкт дослідження справді сформувався як система. Фундаментальними для цього підходу є такі категорії:

цілісність — властивість досліджуваного об’єкта мати такі ознаки (характеристики), що не тотожні сумі властивостей його елементів;

структура — сукупність зв’язків (залежностей) елементів цілого;

ієрархія — спосіб підпорядкування елементів;

самоорганізація — здатність до формування стійких внутрішніх та зовнішніх зв’язків.

Реалізація принципу системності є особливо важливою в макроекономічних дослідженнях та в аналізі економічної політики уряду, оскільки об’єктом при цьому є особливе ціле — економічна система. Складність такого цілого висуває на перший план проблему структури —змісту (логіки) зв’язків між елементами. Так, економічна система не є звичайною сумою окремих сфер або ринків. Її функціонування як цілого передбачає пропорції — особливі зв’язки елементів. У спрощеному вигляді основні макроекономічні зв’язки елементів реального сектору економіки, фінансової та грошової сфер можуть бути представлені у вигляді таких макроекономічних тотожностей:

де GDP — валовий внутрішній продукт; GNDI — валовий національний дохід у розпорядженні; C, I — національні споживання та інвестицій; CAB — рахунок поточних операцій платіжного балансу; NFI — чисті факторні доходи; NTR — чисті трансферти; S, SPr — відповідно національні та приватні заощадження; IPr — приватні інвестиції; ∆FI —зміна зовнішнього боргу, або чистий приплив капіталу з-за кордону; ∆M — зміна грошового пропонування у широкому тлумаченні; ∆NFI — зміна чистих зовнішніх активів банківської системи; ∆NDC — зміна чистих внутрішніх активів банківської системи.

Саме відтворення наведених зв’язків (пропорцій) є умовою існування економічної системи як цілого.

◊ Формалізація

Під формалізацією розуміють відображення досліджуваних об’єктів та їхніх структур у знаковій формі. Існують різні вияви знакових форм, які втілюються в широко вживаних позначеннях (абревіатурах), формулах, схемах тощо. Формалізація має такі переваги:

√ гарантує однозначність розуміння;

√ забезпечує чітку фіксацію інформації у стислому вигляді;

√ створює передумови для моделювання процесів і явищ.

Прикладами стислого і водночас змістовного подання інформації у знаковій формі є відомі макроекономічні тотожності, скажімо:

формула

◊ Моделювання

Моделювання — це імітація процесів та явищ з використанням інструментарію доступного в даній галузі знань. Зазвичай як такий інструментарій в економіці використовуються графіки, рівняння, схеми. Моделювання дає можливість стисло (у знаковій формі) викласти логіку міркувань та висновки, одержані теоретичним або розрахунковим способом.

Ясна річ, що будь-яка модель спрощує дійсність. Одні методи такого спрощення властиві природничим наукам, інші — гуманітарним і соціальним. Але завжди адекватна модель відтворює (емітує) найбільш суттєві зв’язки і пояснює природу досліджуваного процесу або явища.

Економічна модель демонструє зв’язок ендогенних (залежних, або тих, що пояснюються) та екзогенних (незалежних, або тих, за допомогою яких відбувається пояснення) змінних, які репрезентують певні економічні процеси або явища. Найбільш вдалі пояснювальні моделі стали елементами дисциплінарної матриці економічної науки. Наприклад, вислів «маршалліанський хрест» викликає в уявленні будь-якого економіста перетин функцій попиту та пропонування на графіку ринку окремого товару, а вислів «кейнсіанський хрест» — перетин функцій сукупних фактичних та запланованих витрат на графіку «витрати — випуск». Так само як і використання графіків, застосування формул у процесі моделювання спрощує спілкування економістів. Формули можуть використовуватися для ілюстрації якихось ідей або ж являти результати конкретних розрахунків .Наприклад, модель поведінки домашніх господарств може бути записана як функція загальної корисності в такий спосіб:

ФОРМУЛИ

де U, u — відповідно загальна та миттєва корисність;

домогосподарств; сt — споживання на одну особу в домогосподарстві; (1 – lt) — тривалість

вільного часу на одну особу.

Більшість економістів наведену формулу зрозуміють як твердження про те, що домашні господарства для максимізації корисності роблять вибір між споживанням, тривалістю робочого часу та здійснюють дисконтування — приводять вигоди, одержані в різний час, до одного періоду.

Економетричні моделі, подані у вигляді рівнянь, одержаних за результатами розрахунків з використанням конкретної статистичної інформації, дають можливість оцінити впливовість окремих чинників, передбачити майбутній розвиток подій. Наприклад, економетрична модель, подана рівнянням демонструє те, що в досліджуваному періоді в Україні з достатньо високою мірою достовірності існувала залежність частки дефіциту бюджету у ВВП ( Def ) від частки державного боргу у ВВП в попередньому періоді (bt-1), від приросту боргу (∆b), від частки державних видатків у ВВП (gy) та від темпу інфляції (π).

◊ Контент-аналіз

Контент-аналіз є особливим методом дослідження текстових масивів. У вузькому розумінні його розглядають як інструмент дослідження у філологічних науках. Але оскільки його суть пов’язана з виокремленням у аналізованих текстах визначених понять та з дослідженням їх застосування, то контент-аналіз може використовуватись і в дослідженнях, пов’язаних з різними текстовими документами (законами, програмами, договорами тощо). Тож науками, які ним послуговуються, є право, політологія, державне регулювання економіки і т. ін.

Контент-аналіз має бути спеціально організований, а його результати — оформлені. Організація й оформлення відповідають завданню, яке ставить перед собою дослідник. Зазвичай завдання бувають пов’язані з обґрунтуванням змін у нормативних актах або програмних документах, їх порівнянням. Контент-аналіз може застосовуватись і для порівнянні підходів різних авторів до визначення певних понять. Приклад оформлення результатів аналізу одного з проектів національної стратегії розвитку в частині, що стосується преамбули розділу про енергозабезпечення України, подано в табл. 3.1.

ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ

Частина тексту- Преамбула розділу «Енергетичний прорив»,с. 227—

Текст, що потребує вдосконалення--Енергобезпека та енергетична ефективність залежать відзабезпечення країни власними ресурсами, адекватності та ефективності енергетичної інфраструктури, зниження вартості енергії та енергомісткості ВВП

Недоліки аналізованого тексту-- Текст не виконує функції преамбули, оскільки не відбиває в концентрованому вигляді зміст розділу, мету його виокремлення у національній стратегії розвитку

Пропонований варіант удосконаленого тексту-- Енергетична ефективність є визначальною умовою конкурентоспроможності сучасної економіки та національної безпеки країни. Досвід розвинених країн переконує, що ця умова виконується за гарантування надійності постачання енергетичних ресурсів, оптимізації структури їх споживання та обґрунтованого скорочення енергетичних витрат на одиницю створеного продукту

Як свідчить наведений приклад, контент-аналіз передбачає не тільки зазначення змін текстового документа, які пропонує автор, а й обґрунтування цієї пропозиції. У розглянутому нами випадку недосконалість частини тексту, яку пропонується модифікувати, пов’язується з недостатньо чітким відображенням у ньому зв’язку між енергетичною ефективністю, з одного боку, та конкурентоспроможністю національної економіки і національною безпекою — з другого. Якщо аналіз стосується нормативних актів, то зазвичай пропозиції щодо змін обґрунтовуються невідповідністю (суперечливістю) положень у межах одного документа або неузгодженістю різних документів, що регулюють ту саму сферу.

Конкретно-науковий рівень методології являє сукупність провідних концепцій (теорій) певної галузі знань із властивими їм припущеннями, гіпотезами, термінологічним апаратом, методами дослідження тощо. Наприклад, економіка державного сектору, що виокремилась в особливий напрямок досліджень, «складається» з елементів, якими є теорії: суспільних благ; суспільного вибору; меж та ефективності державного втручання в економіку; бюджетного федералізму; оподаткування; участі держави в економічному зростанні; формування політичної ренти та корупції.

Для реалізації вимог дослідження на конкретно-науковому рівні методології особлива роль належить термінологічному аналізу. Він передбачає уточнення термінологічного апарату з метою застосування однакових понять для визначення тих самих явищ або, навпаки, використання різних понять для означення різних явищ. Якщо чітких визначень понять немає, то ускладнюються розуміння сформульованих ідей, заважає їх обґрунтуванню та перевірці, отже, руйнує наукові комунікації. Наприклад, у межах такого напрямку сучасних досліджень, як інституціональна економіка, застосовуються достатньо відмінні визначення засадничого терміна «інститут». Під ним розуміють правила, алгоритми поведінки економічних суб’єктів, засоби примусу або спонукання до їх виконання, організації, які забезпечують реалізацію цих правил тощо. Відповідно до звуження або розширення трактування терміна «інститут» відбувається зміна об’єкта дослідження. Тож усталеність термінологічного апарату розглядають як свідчення розвиненості самої науки. Термінологічний аналіз дослідник здійснює на початковому етапі вивчення наукової проблеми.

Рівень конкретних технологій дослідження в межах визначеної галузі знань охоплює використовувані дослідниками конкретні методи. До них у економічних дослідженнях належать:

□ Методи візуалізації (графічні, схематичні)

Графіки, що є найбільш поширеними способами візуалізації наявної інформації в економічних дослідженнях, використовуються принаймні у двох випадках. По-перше, коли треба з образити характер зв’язку для розкриття якоїсь гіпотези або достатньо очевидної залежності процесів та явищ. Наприклад, у монетаристській теорії сформульовано припущення про зв’язок між поточним і постійним споживанням. Цей зв’язок уточнює такий графік (рис. 3.1).

По-друге, графіки використовують для віддзеркалення тенденцій, властивих певним явищам, за результатами аналізу конкретних даних. Скажімо, якщо аналізуються зміни очікувань економічних суб’єктів в українській економіці, які оцінені за індексами очікувань, то тенденції змін відбиває такий графік (рис. 3.2).

Використання графіків, що ілюструють дослідницькі ідеї, так само як і графіків, що відображають тенденції, потребує стислих пояснень автора. Це аргументується тим, що прочитання графіків та висновки з них можуть бути неоднозначні.

Схеми, як і графіки, найчастіше використовуються в економічних дослідженнях у двох випадках — для репрезентації ідей та для унаочнення фактичних даних. Приклад візуалізації з використанням схеми, яка відображає теоретичні уявлення про основні макроекономічні зв’язки в процесі руху сукупних доходів та витрат, подано на рис. 1.3.

Також для відображення фактичних даних можна використовувати різноманітні види діаграм. Приміром, за допомогою стовпчикових діаграм можна демонструвати вплив найважливіших факторів на економічне зростання окремих країн.

Схеми, як і графіки, потребують коментарів автора.

□ Статистичний аналіз

Цей метод, маючи справу із статистичними сукупностями — великою кількістю об’єктів спостереження, дає можливість розкрити статистичні закономірності, які поділяються на такі

групи:

√ закономірності структурних зрушень, що ілюструють зміни співвідношень частин цілого, наприклад, збільшення частки доходів бюджету, що припадає на прямі податки, або зменшення частки сектору загальнодержавного управління у створеному ВВП;

√ закономірності розподілу елементів сукупності, наприклад, тих, що стосуються розподілу населення за рівнем доходу або розподілу регіонів за рівнем інвестицій;

√ закономірності економічної динаміки процесів та явищ, наприклад, зростання продуктивності праці або зменшення рівня циклічного безробіття;

√ закономірності зв’язку між процесами та явищами, наприклад, залежності створеного продукту від витрат на освіту або інвестицій від ставки відсотка за кредитами.

Сучасна статистика має чималий інструментарій аналізу, який охоплює: групування статистичних даних за певною ознакою; побудову статистичних таблиць та діаграм; визначення відносних, середніх величин та показників варіації; оцінку приростів, темпів зростання та індексів для дослідження динамічних рядів; балансовий метод, дисперсійний та кореляційний аналіз для дослідження щільності зв’язків тощо.

□ Експертні оцінки

Метод експертних оцінок — опитування фахівців певної сфери діяльності на основі припущення, що їхні досвід та інтуїція здатні покліпщити результати дослідження, може використовуватися принаймні у двох випадках. По-перше, для оцінки достовірності висновків або передбачення ефективності прийняття рекомендованих управлінських рішень, якщо інші, більш надійні, методи оцінки не можуть бути застосовані. Наприклад, опитування може стосуватись економічних або соціальних наслідків ухвалення нових законів у сферах оподаткування, соціальної допомоги, формування місцевих бюджетів тощо.

По-друге, оцінки експертів можуть знадобитися для визначення кількісних значень деякого ринкового параметра, якщо такі значення не можна одержати економетричним способом.

Наприклад, якщо дослідникові бракує кількісних даних про реакцію сектору малого і середнього бізнесу на зміни законодавства щодо підприємств цього сектору, то для одержання таких даних можна звертатися до експертів. Ними можуть бути державні чиновники, представники Асоціації малих і середніх підприємств, науковці. Їхні відповіді після відповідного можна опрацювання використовувати для зважування внеску інституціональних чинників у формування потенціалу сектору малого та середнього бізнесу, побудови багатофакторних моделей та прогнозування.

□ Експериментальні (ігрові) методи

Існує достатньо можливостей широкого застосування експериментальних (ігрових) методів у економічному аналізі на рівні окремих організацій. Однак у макроекономічному аналізі процесів

і явищ та аналізі державної політики застосування їх обмежено, і пов’язано це зі значним масштабом необхідного експерименту. Винятком є випадки, коли масштабний експеримент провадиться самим урядом, скажімо, експеримент для опрацювання механізму залучення іноземних інвестицій під час створення вільних економічних зон (ВЕЗ) або експеримент з пільговим оподаткуванням підприємств вугільної галузі тощо.

У разі коли спеціальний експеримент з ініціативи уряду не відбувається, можлива заміна (імітація) експерименту. Засобом такої імітації стає аналіз досвіду інших країн у подібних обставинах або аналіз власного досвіду. Так якщо досвід інших країн з подібними економічною системою та рівнем розвитку демонструє, що збільшення соціальних виплат не сприяє економічному зростанню, але має наслідком зростання інфляції, то це можна розглядати як своєрідний економічний експеримент. Результати такого псевдоексперименту слугуватимуть аргументом недоцільності змін у соціальних виплатах.

За критерієм результату виділяють теоритичний та емпіричний рівні методології наукових досліджень.

Теоретичний рівень

Основним результатом дослідження теоретичного рівня є набуття знань у вигляді сформульованих законів, закономірностей, побудованих наукових теорій. Отже, принципами дослідження на теоретичному рівні є:

Аксіоматичність

Цей принцип передбачає, що деякі твердження наукової теорії (її вихідні засновки) приймаються без доведення, а інші виводяться з них. Наприклад, у портфельній теорії грошей Дж. Тобіна в основу доведення способу дії грошового імпульсу покладені такі припущення:

√ попит на гроші залежить від альтернативних до грошей форм активів, оскільки різні форми активів взаємозалежні;

√ економічні суб’єкти прагнуть знайти оптимальне поєднання різних форм активів, зменшуючи ризик портфеля, а портфель (W) охоплює реальний запас грошей ( M ), реальний запас облігацій ( B ) та фізичного капіталу (K) з урахуванням змінної Тобіна ( q MPK ). Тому формула портфеля така:

На підставі зроблених припущень логіка впливу зміни пропонування грошей на загальний стан економіки, тобто наслідок, що виводиться з зроблених припущень, відображається таким логічним ланцюжком:

Висновок про позитивний вплив збільшення пропонування грошей на реальні величини (I, C, Y) тут сприймається як цілком логічний, оскільки коли в економічних суб’єктів з’являється відчуття багатства, що зростає, природним є підвищення попиту на всі форми активів. Далі можливе збільшення їхньої ціни та відповідне (за формулами r Дохід ,

!!!!!!!!!!!!!!!1

Евристичність

Даний принцип передбачає обмеження або звуження варіантів дослідження подібних об’єктів. Фактично йдеться про деякі алгоритми (усталені схеми) наукового вивчення. Така схожість дослідження подібних об’єктів формує перевагу співвідносності (порівнянності) результатів. Зокрема, для дослідження ринків — як традиційних з урахуванням наявних модифікацій, так і нових — передбачена така схема аналізу:

√ суб’єкти ринку;

√ об’єкти купівлі-продажу;

√ особливості формування попиту та пропонування;

√ особливості формування цін;

√ інфраструктура ринку.

А для дослідження різних видів економічної політики уряду — фінансової, грошової, соціальної, зовнішньоекономічної тощо — схема аналізу передбачає визначення:

√ особливих цілей політики;

√ її інструментів;

√ ринкових та інституціональних обмежень;

√ ефективності політики.

Наприклад, дослідження відносно нового ринку інтернет-послуг за наведеним для вивчення ринків алгоритмом аналізу дає такі результати:

> суб’єкти ринку: провайдери та користувачі;

> об’єкт купівлі-продажу: інтернет-послуга, що є товаром, який задовольняє інформаційні, комунікаційні та культурні (розважальні) потреби;

> особливості формування попиту та пропонування: впливовими чинниками попиту є швидкість надання послуг, рівень знань користувачів, а пропонування — надійність мережі, забезпеченість споживачів комп’ютерними технологіями, високі ризики відшкодування витрат;

> особливості формування цін: зростання цін у разі збільшення кількості Інтернет-послуг;

> інфраструктура ринку: відсутність посередників між виробником та споживачем, запасів товарів;

> надання послуг у режимі он-лайн.

Креативність

Принцип креативності передбачає наявність адекватної реакції дослідника на зміни навколишнього світу, оригінальність ідей та підходів. Його практичне втілення виявляється в акцентуванні уваги на нових явищах та долученні в аналіз нових чинників, а також у конвергенції (зближенні) іноді альтернативних підходів та поєднанні досліджень у суміжних сферах. Реалізація принципу креативності в сучасних економічних дослідженнях означає врахування в економічному аналізі принаймні таких явищ:

⎯глобалізаційних процесів;

⎯екологізації та соціалізації економіки;

⎯впливовості інституціональних та поведінкових обмежень, зокрема, характеру очікувань економічних суб’єктів.

Продуктом такого креативу в економічній науці стають нові напрямки наукових досліджень, які формуються на межі різних наук. Це, наприклад, економічна соціологія, економіка екології, економічна психологія, поведінкові фінанси тощо.

Несуперечливість доведення / спростування суджень

Несуперечливе доведення або спростування суджень як мінімум передбачає відповідність міркувань дослідника законам формальної логіки, тобто додержання логічних послідовностей. Як відомо, до законів формальної логіки належать:

□ закон тотожності (А = А), який передбачає, що зміст використовуваних понять повинен залишатися упродовж дослідження незмінним, щоб виключити багатозначність або невизначеність міркувань;

□ закон виключення третього, за яким з двох протилежних тверджень одне є істинним, друге — хибним, а третього не дано, що унеможливлює спосіб міркувань з урахуванням «третього варіанта»;

□ закон достатності підстави, згідно з яким під кожне твердження можна підвести безліч підстав, але лише деякі з них є достатніми, тож цей закон орієнтує дослідника на пошук саме достатніх підстав.

Згадані закони логіки треба використовувати в процесі наукової аргументації, яка підпорядковується конкретним правилам. До них, зокрема, належить такі:

◊ предмет доказу має бути визначений чітко і без двозначності;

◊ як доказ можуть наводитися лише ті твердження і факти, істинність (слушність, справедливість) яких не викликає сумнівів;

◊ наведені докази і факти не мають суперечити один одному;

◊ доводити хибності суджень можна, як мінімум, трьома способами: спростуванням вихідних припущень, доведенням алогічності міркувань або невідповідністю висновків фактам реальної дійсності.

В історії макроекономічної науки ХХ ст. було доволі багато зразків цікавої аргументації, спрямованої на спростування ідей опонентів та на доведення альтернативних поглядів. Наприклад, справедливість кейнсіанських уявлень про споживання як функцію поточного доходу та про спадну схильність до споживання під час зростання доходів обґрунтовувалася двома аргументами: 1) у період економічного спаду 1929—1933 рр. і відповідного зменшення доходів схильність до споживання зростала; 2) щільність зв’язку споживання та поточного доходу була настільки статистично значною, що не потребувала введення в аналіз додаткових чинників.

Аргументи ж проти кейнсіанських уявлень про споживання спиралися на такі факти: 1) після Другої світової війни у США та європейських країнах значне зростання доходів не супроводжувалося зменшенням схильності до споживання; 2) аналіз схильності до споживання протягом тривалого (70-річного) періоду, здійснений С. Кузнецем, ілюстрував відносну стабільність співвідношення C . Так нові обставини, використані як аргументи проти кейнсіанських положень, створили підґрунтя для альтернативних теорій споживання.

Ще один показовий приклад аргументації надали прихильники теорії раціональних сподівань у дискусії з монетаристами. Як відомо, в основу монетаристського погляду на логіку і наслідки монетарного імпульсу, у результаті якого передбачалося зростання загального рівня цін ( M S ↑→B D ↑, I D ↑→AD ↑→P ↑), було покладено припущення про адаптивний характер очікувань. Однак проти такого твердження був використаний факт стабільності цін на межі 1960—1970-х рр., незважаючи на помітне зростання грошового пропонування. Звідси робився висновок, що очікування мають іншу (неадаптивну) природу.

Емпіричний рівень

Емпіричні дослідження мають своїм результатом різні вияви кількісної оцінки (стану, динаміки, факторного впливу тощо) та вмішують такі етапи:

√ спостереження, яке передбачає збирання та впорядкування інформації, наприклад, побудову динамічних рядів статистичних даних, які відповідають вимогам співвідносності, максимальної достовірності, достатньої тривалості ряду тощо;

√ порівняння, або з’ясування подібності й відмінності досліджуваних об’єктів, що спирається на групування (класифікації) з використанням визначених ознак;

√ вимірювання, спрямовані на одержання кількісних значень процесу або явища з використанням різних методів статистичного та економетричного аналізу.

Особливо важливою для економічних вимірювань є оцінка факторного впливу. Її можна здійснювати або з використанням моделей багатофакторної регресії*, або більш простим способом, за допомогою так званих ланцюгових підстановок. Моделі ланцюгових підстановок зазвичай використовують, коли немає достатньо довгих динамічних рядів даних для аналізованих явищ. Ланцюгова підстановка передбачає розгляд як складників моделі лише тих змінних, котрі мають реальний економічний зміст. Наприклад, якщо досліджується зв’язок між обсягом державних витрат (G) та ВВП (Y) як впливовий чинник, то можуть бути використані такі дві конструкції:

!!!!!!!!!!!1

Перша з них більш вдала, оскільки в ній дві інші крім ВВП змінні мають економічний зміст, а саме G — показник балансування бюджету, який характеризує рівень або дефіциту GGT >1, або профіциту для <1, і— показник частки доходів, вилучених у вигляді податків, або коефіцієнт податкового навантаження. Друга ж конструкція невдала, позаяк із двох змінних лише одна — G — відбиває рівень державних витрат на одного працюючого, тобто має економічний зміст. Інша змінна такого змісту позбавлена.