- •1. Світогляд як духовно практичне засвоєння світу. Структура та типи світогляду
- •2. Філософія як предмет. Функції філософії
- •3. Проблеми філософії стародавньої індії та китаю
- •4. Антична філософія:особливості розвитку та морально-етична спрямованість
- •Елліністична філософія
- •5. Основні досягнення та проблеми філософії доби середньовіччя. Роль християнства у формуванні середньовічної філософії
- •6. Філософія відродження:гуманістичний характер, науково-природничі погляди, соціально-політичні ідеї
- •7. Філософія нового часу. Пошуки продуктивного методу пізнання:емпіризм, раціоналізм
- •8. Філософія просвітництва:проблеми свободи людини
- •9. Особливості та досягнення класичної німецької філософії
- •10. Своєрідність російської філософії та її основні напрямки
- •11. Філософія маркса і енгельса як програма радикальної перебудови людства
- •12. Основні напрямки та особливості західної філософії xXст.
- •13. Джерела української філософської культури. Філософська думка епохи київської русі
- •14. Зародження та розвиток філософії в києво-могилянській академії
- •15. Г.Сковорода-родоначальник української класичної філософії
- •16. Філософські ідеали м.Костомарова і т. Шевченка
- •17. Сучасна філософська думка в україні та українській діаспорі
- •18. Філософське розуміння буття. Основні виміри буття
- •19. Матерія, спосіб та форми її існування
- •20. Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається
- •21. Проблема походження, розвитку і сутності свідомості. Свідомість і мова
- •22. Суспільна свідомість та її структура
- •23. Форми суспільної свідомості та їх вплив на індивідуальну свідомість
- •24. Взаємозв’язок свободи та відповідальності. Проблема вибору
- •25. Діалектика як вчення про розвиток та універсальні звязки
- •26. Категорії діалектики та їх суть
- •27. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •28. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •29. Закон заперечення заперечення
- •30. Проблема пізнання у філософії. Об'єкт та суб'єкт пізнання
- •31. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнанння
- •32. Наукове пізнання, його суть, рівні та методи
- •34. Практика як критерій істини. Види практики
- •33. Пізнання та знання. Проблема істини в філософії. Суть істини
- •35. Суспільство як самоорганізуюча і саморозвиваюча система. Основні елементи суспільного життя та їх взаємозв'язок
- •36. Роль географічного природного середовища у житті суспільства
- •39. Політична система суспільства та її чинники
- •40. Духовне життя суспільства. Поняття культура
- •42. Історчна різноманітність і єдність типів суспільства. ФОрмація і цивілізація
- •43. Рушійні сили історичного розвитку. Роль і місце насильства в історії
- •44. Філософська концепція людини. Сутність характеристики людини
- •45. Філософський зміст понять індивід,індивідуальність,особистість
- •46. Сенс життя людини.Проблема людського щастя
- •47. Самореалізація особи. Роль особистості в історії
- •49. Цінності в житті людини та суспільства. Базові цінності людського буття та вищі духовні цінності
- •50. Глобальні проблеми людства та проблеми виживання людини
- •Білет37 Демографічні чинники суспільного розвитку
- •Білет41 Національні культури та культура загальнолюдська
19. Матерія, спосіб та форми її існування
У найширшому розумінні буття є найбільш загальним поняттям про все те, що існує, тобто про все, що є. Воно охоплює усе існуюче в нескінченному багатстві його конкретних проявів і є онтологічним поняттям. Буття в цьому розумінні має свою реальну структуру. У найширшому прояві воно підрозділяється на об'єктивну реальність, що відображається категорією "матерія", і суб'єктивну реальність, що відображається категорією "свідомість".
В історії філософії і природознавства розвивалося два аспекти, дві точки зору на розуміння матерії: філософський і природничо-науковий. Природничо-науковий аспект включає знання про фізичну, структурну будову матерії. Філософський аспект - це погляд на матерію як сутність - субстанцію, яка лежить в основі внутрішньої єдності всієї різноманітності явищ і предметів.
В основі сучасного розуміння руху лежать три основних положення. Згідно з першим з них, рух - невід'ємна, необхідна і суттєва властивість, спосіб існування матерії. Згідно з другим положенням, рух визначається, як будь-яка зміна, "зміна взагалі". У третьому положенні підкреслюється, що рух являє собою суперечність, а її джерелом, внутрішнім імпульсом є взаємодія протилежностей.
4. Простір і час-це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення.
20. Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в реальності буття, що розвивається
Свідомість як пізнавальне і духовно-практичне відношення до дійсності.
Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.
Пізнавальна діяльність, і зокрема мислення, спрямовані на нейтральне, суто об'єктивне зображення світу і людини (людина так само може розглядатися по аналогії з об'єктом зовнішньої дійсності). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об'єкт, на реальність «поза себе». Є й інша форма ідеальної діяльності, яка спрямована саме на перебудову людської душі. Це — духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування. Оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ Свого життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, Юна нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.
Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного іідображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських Прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, Свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого акання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності Світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного Життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребує здебільшого Тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем Оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення „"Вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини. а
Духовний світ людини — "це не лише її розум, мислення, але й і почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що Спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духовних смислів. Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і Переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності відбиває в собі (з різною мірою вираження) обидві форми Ідеального відношення до світу — і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).