67. Порівняльна характеристика світових ринків робочої сили.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Однією з форм сучасних міжнародних економічних відносин є міграція робочої сили, під якою розуміється переміщення ¦переселення працездатного населення з однієї країни в іншу в пошуках роботи і кращих умов життя.

Міграція є однією з головних складових формування світового ринку. Формування світового ринку робочої сили здійснюєтся у двох напрямах:

а) формування внутрішнього ринку робочої сили,

б) формування зовнішнього ринку робочої сили.

Обидва ці ринки тісно взаємопов'язані між собою і доповнюють один одного. ВНУТРІШНІЙ ринок робочої сили засновується на рушенні кадрів між підприємствами, фірмами, галузями, регіонами всередині окремої держави. Він регулюється законодавчими або колективно-договірними нормативними актами, якими керуються партнери по реалізації політики зайнятості.

ЗОВНІШНІЙ ринок робочої сили передбачає мобільність робочої сили між фірмами на загальносвітовому рівні. Тут механізм його регулювання охоплює більш широке коло економічних, юридичних, соціальних і інших чинників, що визначають функціонування цього ринку. Ці відносини регулюються на основі міжнародних норм і угод, що визначають умови і порядок переміщення робочої сили через кордон, працевлаштування іноземних громадян, їх юридичний і соціальний захист в країні перебування.

Зовнішній ринок робочої сили формується під впливом двох потоків - еміграції і іміграції робочої сили. ЕМІГРАЦІЯ - це виїзд працівників даної країни на роботу в інші країни. ІМІГРАЦІЯ - це зворотний процес, тобто виїзд іноземних робітників на роботу в дану країну. Базовою формою організації зовнішньої трудової міграції, прийнятою в міжнародній практиці, є двосторонні угоди між зацікавленими державами, де, зокрема, обмовляються соціальна і трудова рівноправність між імігрантами і громадянами країни перебування. Важливе значення для зовнішньої трудової міграції має закон про в'їзд і виїзд, який приймається кожною окремою державою з метою захисту внутрішнього ринку. Так, ряд економічно розвинених країн ввели кількісні обмеження (щорічні квоти) на в'їзд іноземців в країну. Більш того деякі з них визначають коло професій кваліфікацію робітників-імігрантів, встановлюють вікові обмеження, визначають інші умови в'їзду в країну. У міжнародній практиці управління міграційними процесами функції найму робочої сили в країні еміграції (іміграції) звичайно виконує приватний агент. Урядові органи, як правило, також звертаються до послуг приватних агентів як з питань найму робітників, так і пошуку робочих місць.

68. Порівняльна характеристика світових центрів експорту та імпорту робочої сили.

1. Західна Європа (особливо Німеччина, Франція (з Північної Африки),  Англія,  Бельгія (з Іспанії й Італії), Нідерланди, Швеція (з Фінляндії) і Швейцарія).  У середині 90-х років приплив іммігрантів оцінювався в 180 тис. чол. на рік. Тільки в країнах ЄС нараховується 13 млн. іммігрантів. На даний час тут розвивається загальний ринок робочої сили, що  припускає вільне переміщення працівників між країнами ЄС і уніфікацію трудового законодавства. 9 грудня 1989 р. прийнята   «Хартія основних соціальних прав робітників ЄЕС».  Найбільш розвинуті країни Західної Європи  принаджують робочу силу з менш розвинутих західноєвропейських країн, арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, країн Африки до півдня від Сахари, країн Східної Європи  і СНД.

2. Близький Схід. Цей центр сформувався в 70-ті роки. Нафтовидобувні країни залучають на важку низькооплачувану роботу дешеву робочу силу  з Індії, Бангладешу, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії, Кореї, Філіппін. До початку  90-х рр.. тут працювало більш 4,5 млн. іноземців, а місцевих робітників – 2 млн.  В ОАЕ частка іммігрантів у загальній чисельності робітників – 97%, у Кувейті – 86,5%, Саудівській Аравії – 40%.

3. США і Канада.  Трудові ресурси цих країн історично склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Щороку в США приїжджає іммігрантів більше, ніж в усі інші країни разом. Іноземці складають близько 5% робочої сили країни. Низькокваліфікована робоча сила – із прилеглих  латиноамериканських країн (особливо Мексики), країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники – практично з усіх країн. Іммігранти - 740 тис. чол. у рік, емігранти  - 160 тис. чол. Приплив іммігрантів у США і Канаду до середини 90-х років оцінювався в 900 тис. чол. на рік.

4. Австралія. 200 тис. іноземних робітників. З 1982 р. Австралія стала проводити міграційну політику, що стимулює розвиток бізнесу в країні. У країну стали в першу чергу прийматися іммігранти, що робили інвестиції в її економіку.

5. Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це, насамперед,  азіатські НІК – Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань,  а також Японія, Малайзія, Пакистан і Бруней. Найбільший експортер робочої сили – Китай, крім того – В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Бірма, Філіппіни, Індонезія,  Бангладеш, Шрі-Ланка та ін.  Загальне число іноземних робітників – 2,5 – 4 млн. чол.  У Японії працюють в основному корейці, останнім часом з'явилися іранці.

6. Латинська Америка. В основному, Аргентина і Венесуела, крім того Мексика, Бразилія, Чилі, Парагвай, Болівія. Загальне число іммігрантів – від 3 до 10 млн. чол., в основному латиноамериканці, але цими країнами субсидуються програми по залученню східноєвропейців, у тому числі із країн СНД (нафтовиків, інженерів-хіміків, фермерів). Міграція відрізняється сезонністю і великим відсотком нелегальної міграції, яка ніяк не регіструється.

7. Африка. У Північній Африці – нафтовидобувна Лівія, на півдні – ПАР.  Використовують іммігрантів з інших африканських країн, але зацікавлені у фахівцях  із СНД (на постійне місце проживання). Міжкраїнна міграція – 2 млн. чол. У ПАР загальна кількість іноземної робочої сили складає 1 млн. чол.

69. Порівняльна характеристика тарифних методів регулювання міжнародної торгівлі.

Тарифне регулювання міжнародної торгівлі полягає у використання мита (обов’язкового податку, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару; виконує фіскальну, протекціоністську – захист місцевих виробників від небажаної конкуренції та балансуючу функцію).

Митний тариф:

1. інструмент торгової політики та держ регул-ня внут ринку країни при його взаємодії із світовим ринком

2. конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити при ввозі / вивозі певного товару на митну територію країни.

Митне стягнення - обов-ий внесок до бюджету, що стягується митними органами при імпорті товарів з метою підвищення їх ціни та надходжень до держбюджету країни-імпортера.

Митна тер-рія країни - це регіон, перетинання кордону пов`язано із зміною митного режиму та яка контролюється державою.

Функції митних тарифів:

а) фіскальна - стосується експортних і імпортних стягнень і розгляд-ся як джерело надходжень до держбюджету

б) протекціоністська - імпорту, пов`язана із захистом виробників

в) балансувальна - експорту, викор-ся з метою запобігання Е товарів, які на світовому ринку продаються за цінами меншими, ніж на національному.

Види митних тарифів:

а) за способом стягнень:

1. адавлорні (у % від вартості)

2. специфічні (за 1-цю товару)

3. комбіновані

б) за об`єктом обкладання:

1. імпортні - при імпорті товару на ринок певної країни

2. експортні - товари, що вивозяться за межі митної тер-рії країни

3. транзитні - товари, що перевозяться через мит тер-рію країни

в) за хар-ром:

1. сезонні - стягнення, що застос-ся для оперативного регул-ня продукцією сезонного хар-ру.

2. антидемпінгові – застос-ся у випадку ввезення на тер-рію країни товарів за ціною, нижчою за нормальну для даної країни ціну.

3. компенсаційні – застос-ся до товарів, при вир-ві яких викор-ся субсидії.

г)за походженням:

1. автономні – вводиться згідно одностороннього рішення органів держ влади

2. конвенційні - на базі угод про митний союз

3. преференційні - з меншим рівнем ставок для підтримки Е

д) за типами ставок:

1. постійні - не змінюються

2. змінні - змін-ся у встановлених випадках (при коливанні цін)

е) за способом обчислення:

1. номінальні - у мит тарифі

2. ефективні - для товарів з деякими імпортними складовими.