- •Відповіді на екзамен з філософії під час вступу та навчання в аспірантурі.
- •2.Буття людини як центральна проблема філософії м. Ґайдеггера "Буття і час".
- •3.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі.
- •4. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні к. Поппера.
- •5. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до інтерпретації цивілізації.
- •6. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.
- •7. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.
- •8. І.Франко: філософія української перспективи.
- •9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів
- •10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.
- •11.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п. Куліш, в. Липинський.
- •13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.
- •14. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.
- •15. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст.
- •16. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст.
- •17. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства.
- •18. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм к. Поппера.
- •19.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон".
- •20.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.
- •21.Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура.
- •22. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії а. Августина.
- •23. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.
- •24. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.
- •25.Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж. Бруно.
- •27, 28, 29. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми становлення в Україні.
- •30. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії.
- •31. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії
- •32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.
- •33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т. Куном "Структура наукових революцій").
- •34. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.
- •35.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності відносно хаосу.
- •36. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (б. Спіноза, р. Декарт, г. Ляйбніц).
- •37. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної, саєнтистської та ірраціоналістичною.
- •38. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (і. Лакатос).
- •39. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.
- •40. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії.
- •41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
- •42.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (к. Юнг).
- •43. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність.
- •44. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення т. Аквінським.
- •45. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.
- •47.Рівні та форми наукового пізнання.
- •48. Світоглядні ідеї т. Шевченка і п. Куліша
- •49. Система і метод діалектики у філософії г. Гегеля.
- •50. Соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва.
- •51. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму
- •52.Соціально-філософські погляди і. Франка. "Що таке поступ?"
- •53.Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст.
- •54. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (к. Леві-Строс і м. Фуко, ж. Деріда).
- •55. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.
- •56.Феноменологічний напрямок філософії XX століття.
- •57. Філософія і наука як теоретичне
- •58 Філософія Арістотеля.
- •59. Філософія ірраціоналізму а. Шопенгауера та ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав Заратустра".
- •60, 63. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.
- •61. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.
- •62.Філософія і. Канта. "Критика чистого розуму".
- •64. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї.
- •65.Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація.
- •66. Філософська герменевтика як методологія гуманітарного пізнання.
- •67. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки.
- •68.Філософські погляди г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.
- •70.Формування некласичної науки та її моделі (г. Башляр, к. Поппер). (див. 45)
41. Проблема мислення і свідомості у філософії.
Мислення – форма людського самоусвідомлення, воно є свідомо вибудуваним. Мислення у філософії виводить міркування на межу буття і небуття, тобто до гранично можливого рівня узагальнення. Філософське мислення окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та через належне. Вирішальною формою мислення є здатність оцінювати дійсність. Зрештою філософське мислення є мисленням про мислення, думкою про думку.
Свідомість для філософії не є функцією фізіологічних процесів, а є самостійною, специфічною, дуже складною реальністю, яка існує за внутрішньо притаманними їй законами.
У філософській думці ХІХ – ХХ ст. склалися два підходи до тлумачення свідомості. Один з них прагне пояснити сутність та зміст свідомості зовнішніми щодо неї причинами, умовами, факторами. До цього підходу належить марксизм, аналітична філософія, прагматизм.
Марксистський матеріалізм стверджує, що свідомість – це властивість високоорганізованої матерії – людського мозку, вона є суб’єктивним образом об’єктивного світу, суб’єктивною реальністю. Підкреслюючи зумовленість існування свідомості зовнішніми чинниками, матеріалізм наголошує, що саме мозок є органом свідомості, а свідомість – функцією людського мозку. При порушенні біохімічних, фізіологічних процесів центральної нервової системи порушується і нормальне функціонування структур свідомості. Образ зовнішньої речі є суб’єктивною реальністю на противагу об’єктивній реальності, частиною якої і є зовнішня річ. Матеріалізм розглядає свідомість як “суб’єктивний образ об’єктивного світу”, тому уявлення, поняття, думки є суб’єктивні за способом виразу і об’єктивні – за своїм змістом.
У поясненні свідомості прагматист Д. Мід надає особливої ваги соціальній активності людини. У роботі “Свідомість, “Я” і суспільство”, а також у статті “Соціальне “Я він обстоює думку, що свідомість є внутрішньою стороною соціального досвіду людини. Вона формується на основі поведінки людини і є соціальним явищем. А тому, на його погляд, науково пояснити явище свідомості можливо лише в термінах поведінки. Вихідним поняттям його теорії є “соціальний акт”, який включає в себе три складові: “сприймання”, “маніпуляцію” і “здійснення”. Єдність цих трьох елементів він виражає поняттям Konsummation. У “Konsummation” свідомість встановлює значущість об’єкта, він прибирає для суб’єкта якісні характеристики, як-от: прекрасний, гидкий, добрий, поганий, байдужий, потворний тощо.
На відміну від попередніх напрямів, феноменологія (“феномен” – явище, основоположник - Гуссерль) ставить собі завданням пояснити свідомість, виходячи з неї самої. Його філософія вплинула на багато наступних течій (Кант, Гегель). Так до щаблів сходження знання Геґель відносить свідомість, де “Я” протиставляє себе зовнішньому предметові, наступним щаблем постає для нього “самосвідомість” (свідомість визначає саму себе й має таку характерну ознаку, як активність). Наступним щаблем є “розум” (свідомість осягає духовну реальність світу і являє себе в історичних образах “світового духу” як найважливіші історичні культурні епохи), далі йде “релігія” (це щабель, на якому об’єднуються різні вирази “самосвідомості” духу, як-от “природна релігія”, “художня релігія” тощо) і, нарешті, щабель “абсолютного знання” (тут зміст релігії постає у формі поняттєвого теоретичного мислення).
Сам же Гуссерль вважав, що неможливо пояснити свідомість, досліджуючи те, що свідомістю не є. Він вважає науковим лише розгляд свідомості як реальності, що сама себе зумовлює. Гуссерль пропонує аналізувати свідомість як самодостатню, ні від чого незалежну сферу.
Феноменологія обстоює принципову нетотожність “Я” та свідомості й уникає оманливого ототожнення індивідом власної свідомості зі самим собою.
Основна ідея феноменології: свідомість і предметне буття принципово не можуть бути зведені одне до одного.
А екзистенціаліст Жан Поль Сартр стверджує, що свідомість є такою даністю, про яку не можна сказати, що вона має ті чи інші природні якості. Ми нічого не можемо сказати про “природу” свідомості, оскільки не маємо достатньої кількості характеристик, аби на цій основі її (природу) визначати.
Оскільки немає такого феномена, про який ми могли б сказати, що це свідомість, тобто жоден феномен не є власне свідомістю, і оскільки ми не можемо вказати на неї як на будь-який з об’єктів світу, то вона є небуття, і спосіб її існування – вихід поза себе. У підході до свідомості Сартр особливо наголошує на її принциповій відмінності від світу речей, явищ. Вона їх усвідомлює, оскільки вона на них спрямована, але насправді те, що вона усвідомлює, є вона сама.
Розуміння свідомості в герменевтиці. Шлейєрмахер, розглядаючи розуміння як універсальний феномен людського життя, виокремлює в ньому три сходинки: механічне (неусвідомлене) розуміння; розуміння як тлумачення, що здійснюється на основі узагальненого досвіду в певних сферах знання; досконале розуміння, яке базується на знанні спеціальних правил та вміння їх точно застосовувати. Гайдеггер вважає, що шлях до істини буття лежить через мову. А мова сама себе виявляє через індивідуальну свідомість. Тому мова – це світ свідомості та людського буття.
Свідомість у широкому значенні цього слова єсферою люд. духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Люд. є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, дух життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях люд. буття у світі. Люд. здійснює свій зв’язок зі світом в 3 формах - практичній, пізнавальній, і дух.- практичній. Люд. свідомість не можна ототожнювати тільки, зі знанням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свід. є здатністю люд. не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом у суб’єкт. значенні, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ свого життя. Свід. є усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, вона нерозривно пов’язана з совістю, з відповідальністю люд. за свої стосунки зі світом природи і світом людей. Дух. світ люд. – це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і дух. смислів. Свід. не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності.