Міжнародне економічне процесуальне право Розділ і. Сутність міжнародного економічного процесуального права

1. Міжнародне економічне процесуальне право в системі міжнародного права

Незалежно від того, чи розглядається міжнародно-правова система, чи національна правова система, в них містяться перш за все правові норми, які визначають права та обов’язки суб’єктів права (адже є і норми суто технічного характеру, які закріпляються, наприклад, в міжнародних та національних стандартах, технічних умовах, рецептурах, зразках тощо, які визначають вимоги до якості продукції та інших стандартизованих об’єктів). Якщо розглядати національну правову систему, відповідного державного утворення, то такими суб’єктами виступають держава, її органи, громадяни як фізичні особи, об’єднання громадян, юридичні особи та деякі інші. Система їх прав та обов’язків, що знаходить своє юридичне закріплення, вираження у конституціях, відповідних законах та інших нормативно-правових актах і становить основу правового статусу зазначених суб’єктів. Слід зазначити, що основні їх права та обов’язки, як правило, закріплені в конституціях відповідних держав і знаходять свій подальший розвиток в поточному законодавстві. Нині є аксіомою, що норми, які визначають права та обов’язки суб’єктів права та регулюють відповідні суспільні відносини є нормами матеріального права. Іншими словами ці норми вказують, що потрібно робити суб’єктам права, визначаючи зміст їх прав та обов’язків. Юридичне вираження системи прав та обов’язків суб’єктів надає можливість забезпечити їх правову охорону, а також створює при умові їх порушення у разі необхідності підстави для притягнення винних до юридичної відповідальності. Національними нормами матеріального права визначають правовий статус держави, її органів, їх систему, різних об’єднань громадян (політичних партій та громадських організацій), окремих громадян (їх груп), регулюють питання громадянства, систему заходів юридичної відповідальності тощо. Враховуючи предмет правового регулювання – коло суспільних відносин, норми матеріального права об’єднуються у відповідні галузі: конституційне, адміністративне, трудове, цивільне, господарське, фінансове, кримінальне та інші. Їх галузевий поділ надає можливість кодифікувати ці норми. В багатьох країнах прийняті та функціонують адміністративні, цивільні, господарські, кримінальні та інші кодекси, в яких відповідним чином систематизовані норми матеріального права. Особливо це властиво для тих держав, які вибудували свої правові системи на основі континентального права.

Наявність норм національного права ставить завдання необхідності їх забезпечення, тобто їх реалізації. Це завдання якраз і покликані виконати норми процесуального права, які вказують що і як потрібно зробити для того, щоб забезпечити реалізацію норм матеріального права. Наприклад, відповідно статті 36 Конституції України громадяни мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації. Це конституційна норма матеріального права. Як це право реалізувати громадянам, зазначено перш за все у Законі України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року, який і закріплює відповідні норми процесуального права. Таким чином норми процесуального права є юридичною формою, засобом реалізації норм матеріального права. Іншими словами вони визначають через використання процесуальних норм порядок реалізації норм матеріального права, а це значить порядок реалізації відповідних прав і обов’язків конкретних суб’єктів. Норми процесуального права теж певним чином кодифікуються в рамках цивільного процесуального, господарського процесуального, кримінального процесуального та інших процесуальних кодексів. І як тут не згадати К. Маркса, який зазначав, що матеріальне право має свої, необхідні, властиві йому процесуальні форми, процес є тільки формою життя закону, прояв його внутрішнього життя.¹ Взаємозв’язок і взаємодія між собою норм матеріального і норм процесуального права віддзеркалює діалектично-функціональні зв’язки між ними. Таким чином, наявність норм матеріального права будь-якої галузі в даному випадку є своєрідною обумовленою формою необхідності «зародження» і реалізації відповідних норм процесуального права. Норми матеріального права є первинними, а процесуального – вторинними, похідними, які і покликані забезпечувати виконання, дотримання матеріальних норм права.

Аналіз системи міжнародного права та його галузей надає можливість виділити в ній теж норми як міжнародного матеріального права, так і норми міжнародного процесуального права, призначення яких мало чим відрізняється від аналогічних норм національних правових систем. Це явище нерідко, як зазначив ще свого часу В.М. Корецький, називають правовим уніформізмом. Він, розглядаючи, наприклад, світогосподарські відносини, звертав увагу на те, що якщо в усіх державах будуть встановлені однакові норми, які регулюють даний інститут, тоді незліченні правовідносини міжнародного обороту стануть простими, ясними, а тому і міцними… Задача регулювання, таким чином, буде розв’язана тим, що всі національні системи права стануть тотожними. Право із національного стане світовим. Саме цим пояснюється, що проблема уніформізму в праві розглядається зазвичай як проблема світового права.² Поділяючи цю думку, хотілось би наголосити, що національне і міжнародне право це як дві взаємно об’єднані «правові артерії», зміст яких залежний один від одного. Стан одного віддзеркалюється у стані іншого. І дійсно, з кожним роком ми більше спостерігаємо процеси взаємозалежності та взаємодії, гармонізації національного законодавства з міжнародним правом, їх дослідження і наукового обґрунтування.³ Всі ці процеси обумовлюють необхідність, що усі держави, міжнародні організації та інші суб’єкти міжнародного права належним чином виконували вимоги не лише норм міжнародного матеріального, а й міжнародного процесуального права. В той же час, враховуючи особливості міжнародно-правової системи, ми можемо зазначити, що матеріальні норми міжнародного права не завжди супроводжуються наявністю відповідних норм міжнародного процесуального права. Це особливо спостерігається, коли виникають складності при реалізації, наприклад, норм міжнародних договорів, перш за все країнами-учасниками таких договорів. Це також стосується й інших джерел, в яких закріплюються норми та принципи міжнародного матеріального права.

Система норм та принципів процесуального права формує таку галузь як міжнародне процесуальне право, яка забезпечує практичну реалізацію матеріальних норм міжнародного права, його окремих галузей.

Розглядаючи питання міжнародного економічного права та процесу, перш за все виникає необхідність з’ясування деяких вихідних положень. Як відомо поняття «процес» досить тісно межує з таким поняттям як «процедура». Слово «процес» походить від латинського слова processus – «просування» українською мовою. В більш широкому розумінні це порядок розгляду справ у судах або інших державних органах, судочинство, судова справа. І, можливо «забігаючи» наперед, стосовно предмету нашого дослідження, це дійсно просування матеріальних норм міжнародного права, практична їх реалізація через процесуальну діяльність відповідних суб’єктів, в основі якої лежать процесуальні норми міжнародного права. Слово ж «процедура» походить від французького procedure або від латинського procedo, українською мовою значить «просуватись», що значить встановлений порядок ведення, розгляд яких-небудь справ (наприклад, судова процедура). Таким чином, виходячи із приведених значень слів «процес» та «процедура», ми можемо прийти до висновку, що в їх змісті спостерігається більше схожості, тотожності, чим розбіжності. Не дивлячись на те, що в літературі є намагання розрізнити ці дві категорії, ми ж будемо розглядати їх як тотожні, а в окремих випадках доповнюючі одна одну категорії.

Перед тим як розглядати співвідношення економічного права (яке на наш погляд достатньо досліджене в цій роботі) і процесу, ми повинні хоча б в загальних рисах з’ясувати, що собою являє міжнародне процесуальне право. Дещо вище вже зазначалося, що аналіз системи міжнародного права надає можливість виділити дві підсистеми: норми міжнародного матеріального та норми міжнародного процесуального права. Якщо спробувати розібратися в тому, з якою частиною міжнародного права міжнародним публічним чи міжнародним приватним пов’язане міжнародне процесуальне право, то абсолютна більшість фахівців-міжнародників зазначають, що міжнародне процесуальне право є галуззю міжнародного публічного права.⁴ Питання міжнародного процесуального права досліджені в монографії Е.А. Пушміна, у якій він теж прийшов до висновку, що міжнародне процесуальне право є підсистемою загального міжнародного публічного права.⁵

Загальновідомо, що міжнародне публічне право – це система норм і принципів, які регулюють владні, публічні міжнародні відносини за участю держав та міжнародних організацій у різних сферах міжнародного співробітництва. Норми міжнародного публічного права визначають права та обов’язки зазначених суб’єктів міжнародного права. Але не дивлячись на визначеність цих елементів правового статусу суб’єктів міжнародного публічного права, вони потребують забезпечення їх реалізації. Важливою формою їх реалізації, як зазначалося вище, є процесуальна форма, тобто мова йде про міжнародне процесуальне право. Таким чином призначення міжнародного процесуального права (як і процесуального права національних правових систем), полягає в забезпеченні реалізації матеріальних норм міжнародного права. В літературних джерелах (монографіях, підручниках, навчальних посібниках, наукових статтях), як уже зазначалось, тим чи іншим чином звертають увагу на сутність міжнародного процесуального права. Виходячи із теорії міжнародного права, із ряду досліджень можна зробити висновок про те, що, по-перше, міжнародне процесуальне право є галуззю міжнародного публічного права, а по-друге, це система норм та принципів, які покликані забезпечити реалізацію (виконання) прав та обов’язків держав, міжнародних організацій (їх органів) – суб’єктів міжнародного публічного права. І дійсно, саме таким чином можна реалізувати норми міжнародного публічного права матеріального змісту. В даному випадку, як нам здається, ми саме так повинні розуміти міжнародну процесуальну діяльність держав, міжнародних організацій, які покликані через реалізацію своїх повноважень юридично-владного і в той же час міжнародно-правового характеру здійснювати правозастосовчу (процесуальну) діяльність, спрямовану на реалізацію своїх прав та обов’язків, які закріплюються у відповідних нормах міжнародного матеріального права. Отже, не дивлячись на домінуючу серед фахівців міжнародного права думку про те, що міжнародне процесуальне право (і його частина міжнародне економічне процесуальне право) регламентує лише юрисдикційну діяльність міжнародних судів та міжнародних арбітражів, ми пропонуємо розглядати роль зазначеного права у більш широкому спекторі його дії. Зводити призначення міжнародного процесуального права лише до забезпечення юрисдикційної діяльності, як нам здається, є не зовсім вірно, оскільки веде до звуження його реальної ролі. В процесі діяльності держав, міжнародних організацій, їх органів, крім проблем юрисдикційного характеру, не мало таких, які потребують використання процесуальних норм організаційного, управлінського міжнародно-правового характеру, які визначені в міжнародно-правовому статусі зазначених суб’єктів міжнародного публічного права, основним елементом якого є їх права та обов’язки.

Слід зазначити, що і внутрі держав – самих активних суб’єктів міжнародного публічного права, при реалізації повноважень різних державних органів спостерігається процесуальна діяльність, урегламентована процесуальними нормами.

В цьому плані ми, наприклад, можемо вести розмову і про процесуальне забезпечення одного із основних напрямів діяльності єдиного органу законодавчої влади в Україні, його парламенту – Верховної Ради України. Цей напрям називається законодавчою діяльністю, яка здійснюється в рамках законодавчого процесу на основі відповідних процесуальних норм. Слід зазначити, що законодавчий процес розглядається як нормативно-регламентована сукупність послідовно здійснених дій щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів та їх оприлюднення. Є свої особливості законодавчого процесу стосовно актів, які приймаються у порядку всеукраїнського референдуму, а також і тих законів, які приймає безпосередньо Верховна Рада України.⁶ Законодавчий процес регламентується в основному розділом IV, який називається «Законодавча процедура», Регламенту Верховної Ради України, який був прийнятий Законом України 19 вересня 2008 року.⁷ Саме в цьому розділі містяться норми, які регламентують порядок внесення та відкликання законопроектів, їх розгляду у першому, другому та третьому читаннях; порядок підготовки прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України, повторному розгляду Верховною Радою України законів, повернених Президентом України. В цьому ж розділі закріплені норми, що визначають порядок прийняття постанов та інших атктів Верховної Ради України, а також опублікування, зберігання законів, постанов та інших актів прийнятих Верховною Радою України.

Свого часу в юридичній літературі соціалістичних країн не було єдиної точки зору щодо поняття адміністративного процесу (процедури), хоча йому приділялося не мало уваги. Адміністративний процес характеризувався як встановлений законом порядок здійснення адміністративної юрисдикції або, іншими словами, визначеного роду або виду виконавчо-розпорядчої діяльності по розв’язанню індивідуальних справ у сфері державного правління.⁸ Таким чином, за межами адміністративного процесу залишилася значна частина виконавчо-розпорядчої діяльності, яка не була пов’язана з розглядом конкретних спорів, а зводилася до позитивної діяльності органів державного правління та їх посадових осіб. В наш час домінує думка про те, що адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію на практиці приписів матеріальних норм адміністративного права. Виходячи з цього, сукупність адміністративно-правових відносин, врегулюваних процесуальними нормами адміністративного права, становить специфічне і відносно самостійне явище, що прийнято називати адміністративним процесом. Він розглядається в адміністративно-правовій науці в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні адміністративний процес – це встановлений у законом порядок розгляду вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ, що виникають у сфері державного правління, спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами) та, у відповідних випадках, загальними (звичайними) судами. У вузькому ж розумінні адміністративний процес розглядається як порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Цей процес регламентується Кодексом адміністративного судочинства України, прийнятим Законом України від 6 липня 2005 року,⁹ до речі до якого з моменту його прийняття вже внесено на даний час більше як 20 законами значна частина змін.

Таким чином, специфіку адміністративного процесу відображає і його структура – сукупність взаємопов’язаних адміністративних проваджень, що має як юрисдикційний так і не юрисдикційний характер.¹⁰ До неюрисдикційних проваджень відносять такі види проваджень: з підготовки й ухвалення нормативних правових актів; з підготовки й ухвалення індивідуальних нормативних правових актів; укладення адміністративних договорів; з розгляду пропозицій і заяв громадян; реєстраційне і дозвільне; з реєстрації і контрольних повноважень; виконавче; з діловодства; з приватизації державного громадського майна; у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових та деяких інших справах. Навести вичерпний перелік неюрисдикційних (позитивних) проваджень неможливо. Адже цей перелік настільки динамічний, наскільки рухлива і непередбачувана сама практика управління в різних сферах суспільного розвитку.¹¹ Ці провадження регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином національне законодавство України, як і інших держав, виділяє процесуальну діяльність органів законодавчої, виконавчої влади, яка базується на відповідних нормах процесуального права, а не лише юрисдикційних органів. Ця діяльність здійснюється в межах законодавчого та адміністративного процесу. Отже, виходячи із практики держав – одних із основних суб’єктів міжнародних економічних відносин, ми можемо розглядати міжнародне економічне процесуальне право більш ширше, не обмежуючись лише юрисдикційною діяльністю судових та арбітражних органів у цій сфері. На наш погляд, є дискусійним твердження про те, що міжнародне економічне процесуальне право (міжнародний економічний процес) це комплекс міжнародно-правових норм, які забезпечують вирішення міжнародних економічних спорів.¹² До речі, це досить розповсюджена у міжнародно-правовій літературі точка зору. В той час, якщо її притримуватись, то за межами міжнародного економічного процесу залишається значна частина процесуальної діяльності як відповідних міжнародних організацій, так і держав. На це свого часу звертав увагу і відомий вчений Лукашук І.І., який зазначав те, що першочергове значення для формування процесуального права мало прийняття у 1969 році Віденської Конвенціїї про право міжнародних договорів, значна частина якої носить процесуальний характер, регламентуючи укладення та припинення дії договірних норм. Крім того він зазначав важливе місце у процесуальному праві, яке належить нормам права міжнародних організацій. А взагалі свої процесуальні норми, стверджував він, містить практично кожен договір.¹³ Його позиція ще раз підтверджує, що для держав та міжнародних організацій також властива їх процесуальна діяльність, зокрема, і у сфері міжнародного економічного співробітництва, яка теж регулюється нормами міжнародного процесуального права. Враховуючи зазначені вище точки зору, автор не претендує на абсолютну безспірність такого свого власного підходу, його дискусійність. У цій роботі буде зроблена спроба більш широкого розуміння міжнародного процесуального права, як однієї із форм реалізації і норм міжнародного економічного права.

Загально відомо, що міжнародне публічне право включає різні його галузі, однією із яких є міжнародне економічне право. Є різні концепції міжнародного економічного права і на їх основі відповідні його визначення. Аналіз концепцій та визначень дає можливість зробити висновок, що міжнародне економічне право є самостійною галуззю міжнародного публічного права, яка об’єднує систему норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами та міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва, а в передбачених законом випадках і внутрідержавні відносини. Розглядаючи його систему, ми в ньому знайдемо матеріальні норми міжнародного економічного права, які для своєї реалізації потребують використання і відповідних процесуальних норм. Деякі юристи-міжнародники вводять у науковий обіг термін «міжнародне економічне процесуальне право».¹⁴

Знаючи предмет регулювання міжнародного економічного права, а також призначення матеріальних і процесуальних його норм та принципів, ми можемо зробити висновок, що під міжнародним економічним процесуальним правом слід розуміти систему норм та принципів, які встановлюють порядок, форму забезпечення реалізації матеріальних норм міжнародного економічного права з боку держав та міжнародних організацій в процесі здійснення міжнародного економічного співробітництва, а також регламентують діяльність міжнародних арбітражних та судових установ у цій сфері.

Виходячи з того, що міжнародне економічне право є частиною міжнародного публічного права, та міжнародне економічне процесуальне право належить розглядати як частину загального міжнародного публічнго права, його підгалузь.

Одночасно варто звернути увагу і на те, що для реалізація норм та принципів міжнародного економічного права і особливо тих, які містяться у ратифікованих національними парламентами (зокрема, і Верховною Радою України) міжнародних договорах, що в свою чергу є частиною національного законодавства відповідної країни, потребують використання, поряд із міжнародним економічним процесуальним правом, процесуальних норм національного законодавства.

Що стосується питання системи джерел міжнародного економічного процесуального права, то враховуючи, що воно є підгалуззю міжнародного публічного права, то вони є однаковими. До них слід віднести міжнародні угоди та договори, міжнародно-правові акти міжнародних, зокрема, і міжнародних економічних організацій та їх органів, міжнародні звичаї, судові рішення (Рішення Міжнародного суду ООН, інших міжнародних судових та арбітражних органів), основні принципи міжнародного права. Більш детальна їх характеристика буде наводитися нижче у відповідних розділах цієї глави.