34

План

Вступ

1. Історія виникнення та розвитку Верховної Ради України

2. Верховна Рада України – парламент України

   1. Конституційно правовий статус Верховної Ради України

   2. Функції та повноваження Верховної Ради України

   3. Керівництво та структура Верховної Ради України

3. Взаємозв’язок Верховної Ради України з іншими гілками влади

   1. Взаємозв’язок Верховної Ради України з Кабінетом Міністрів України

   2. Взаємозв’язок Верховної Ради України з судовими органами

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механізмом держави.

Значну увагу в характеристиці вищих органів сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів.

За визначенням, парламенти – це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їх суб’єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від латинського Lex – закон). Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька, установча, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за формою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своєрідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обговорюються і вирішуються найважливіші суспільні та державні справи. Вони мають різні назви – Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конгрес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників тощо, але для усіх них властиві загальні принципи парламентаризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох усталених видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм статусом розрізняють парламенти президентських, парламентських і змішаних (президентсько-парламентських, парламентсько-президентських) республік та монархій.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів гарантії проти диктатури. Організація влади на засадах парламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державою найбільш підготовлених для цього представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його волю й інтереси.

На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж допускають помилки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без парламентаризму демократія неможлива, оскільки сою волю народ виражає саме через своїх представників в парламенті. Тому питання нині полягає не у доцільності парламентаризму як такого, а у його вдосконаленні.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь український народ - громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції України, з її змісту, так і з назви парламенту – «Верховна Рада України».

До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів.

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади – принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один від одного.

Верховна Рада України, за Конституцією України, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Отже, розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.

Саме тому метою цієї роботи є дослідити та визначити особливості складу Верховної Ради України, її внутрішню організацію та компетенцію, а також їх роль у розвитку парламентаризму в Україні.

1. ІСТОРІЯ ВНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Багатовікові демократичні традиції найбільш виразно виявилися під час української революції 1917-1918 років. Народжена в березні 1917 року Центральна Рада перетворилася на об’єднувальний і координаційний центр українського національно-визвольного руху з гаслом автономії України. Після прийняття III Універсалу Центральна Рада стала верховним законодавчим органом Української Народної Республіки. Хоча в жодному із своїх законодавчих документів Центральна Рада і не називала себе парламентом, вона, по суті, виконувала функції парламенту.

В IV Універсалі (9 січня 1918 р.) проголошено незалежність Української Республіки, але знов зазначалося, що Українські установчі збори, які мають бути скликані якнайшвидше, повинні вирішити питання про федеральні відносини України з колишньою Російською імперію.

Центральна Рада складалася з Малої і Великої Рад, які поділялися на фракції, створені на основі партійного представництва. За час діяльності Центральної Ради в ній було представлено майже два десятки політичних партій. Найширші повноваження в структурі Центральної Ради мали загальні збори (їх відбувалося дев’ять). Статус Центральної Ради був певною мірою невизначеним, оскільки, залишаючись прихильницею демократичного розвитку Української держави, вона передбачала проведення Українських установчих зборів, перед якими мала скласти свої повноваження. Саме тому повноваження Центральної Ради й не були зафіксовані в Конституції Української Народної Республіки, проект якої було ухвалено на її останньому засіданні.

Незважаючи на короткий термін своєї діяльності (тринадцять місяців), Центральна Рада відіграла визначну роль у розвитку українського парламентаризму.

Згідно з прийнятою 30 січня 1937 р. Надзвичайним 14-м Всеукраїнським з’їздом Рад Конституції Української РСР, найвищим органом державної влади в республіці було проголошено Верховну Раду УРСР. Перша сесія вперше обраної Верховної Ради УРСР відбулася 25-28 липня 1938 р. Відтоді у найвищий орган державної влади республіки протягом одинадцяти його скликань громадяни на основі загального, рівного і прямого права обирали спочатку (з 1938 р.) одного депутата на сто тисяч населення, а пізніше (з 1978 р.) – 650 народних депутатів від блоку комуністів і безпартійних. Докорінні зміни в радянській виборчій системі сталися тільки навесні 1989 року, коли загальна кількість депутатів, що мали обиратися до парламенту, становила 450, і вперше за багато років на одне місце претендувало кілька кандидатів.

Нову сторінку в історії українського парламентаризму відкрила Верховна Рада Української РСР 12-го скликання, яка 16 липня 1990 р. проголосувала за Декларацію про державний суверенітет України. Згідно з Декларацією було скасовано 6 статтю Конституції УРСР про «керівну роль» комуністичної партії і проголошено «розподіл влади» на законодавчу, виконавчу та судову як принцип побудови державного механізму.

24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада Української РСР 12-го скликання одностайно проголосувала за «Акт проголошення незалежності України», почалося відродження парламенту в нових умовах молодої суверенної держави. Пізніше, у лютому 2000 р., Верховною Радою України було прийняте рішення про зміну обчислень її скликань. Відтепер 12-е скликання парламенту, що працювало на постійній основі з 1990 р. до 1994 р., стало іменуватися першим скликанням Верховної Ради України, розпочалися реальні процеси становлення нового парламентського інституту в Україні.

2. Верховна Рада України – парламент України

2.1 Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

У системі державних органів особливе місце займає парламент – Верховна Рада України, що є єдиним органом законодавчої влади. Верховна Рада України обирається по пропорційній системі на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Парламент – невід’ємний атрибут кожної демократичної держави. Він є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, який обирається корпусом виборців або населенням. В якості державно-правового інституту парламент має багатовікову історію. Прообразом сучасних парламентів були станово-представницькі установи ХІІ–ХІІІ ст., зокрема англійський парламент та іспанські кортеси. Що стосується історії сучасних парламентів, то вона починається з епохи буржуазних революцій.

Парламент завжди був найважливішою формою представницького народовладдя. Його головне призначення – законодавче регулювання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали волю народу, представляли народ і втілювали його інтереси.

Конституція України не вказує на представницький характер парламенту, а тільки підкреслює, що це єдиний законодавчий орган. Але це не означає, що наш парламент не має представницьких ознак і властивостей. Останні виявляються у вказівках на представницький мандат народних депутатів України (ст.78), у виконуваних Верховної Радою завданнях і функціях. Конституція України встановлює, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої (тобто, прямої) демократії (ст.69), що народ здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.5). Тим самим конституційно в нашій державі встановлюється представницька демократія, що реалізується насамперед через парламент – Верховну Раду України. Політична воля народу знаходить свій вияв насамперед через цей орган, що прийняв Конституцію України, що розробляє і приймає конституційні і звичайні закони, які регулюють найбільш важливі питання державного і громадського життя нашої республіки.

Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України (далі - Регламент) та законами України "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.

Верховна Рада займає провідне місце серед вищих органів державної влади, у першу чергу завдяки своїм законодавчим повноваженням, а також виступає в якості центральної ланки політичної системи України, визначаючи основні засади внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави. Парламент є ареною боротьби різноманітних політичних сил країни, інструментом досягнення злагоди у суспільстві і соціально-політичного компромісу.

Верховна Рада України – загальнодержавний, представницький, виборний, колегіальний, постійно діючий, єдиний орган законодавчої влади в Україні.

Ознаки Верховної Ради України:

1) загальнодержавність – компетенція Верховної Ради України поширюється на всю територію України;

2) представництво – представляє інтереси українського народу і держави як у межах державного кордону, так і на міжнародному рівні;

3) виборність – Верховна Рада України формується тільки шляхом проведення виборів;

4) єдиний орган законодавчої влади в Україні – лише Верховна Рада України уповноважена приймати закони, жодний інший орган державної влади таких повноважень не має;

5) колегіальність – можна трактувати двояко:

а) кількісний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів України;

6) приймає рішення на пленарних засіданнях певною кількістю голосів народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільно народними депутатами України на засіданнях під час сесій парламенту;

б) однопалатність – Верховна Рада України не знає внутрішнього структурного поділу, оскільки організаційно працює як єдиний орган.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, що має силу закону. Верховна Рада працює сесійно. Чергові сесії починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня щороку (ст.83 Конституції). Рішення парламенту приймається на пленарних засіданнях шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим. Рішення приймається у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів).

Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради. Згідно з законодавством Верховна Рада створює постійні комітети, у яких ведеться основна робота над законопроектами. Також у межах своїх повноважень Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготування і попереднього розгляду питань і тимчасові слідчі комісії. В Верховній Раді за підсумками виборів формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України з конституційного состава парламенту. Вона формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верхової Ради, або на протязі одного місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій парламенту. Коаліція вносить пропозиції президенту України з кандидатури Прем’єр-міністра України, та з кандидатур до складу Кабінету Міністрів України. Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені дійсною Конституцією.