I. Захворювання імунної системи та кісткового мозку:

1. Дефект В-ланки (плазмоцитома і хвороба Вальденстрема, хро­нічний лімфолейкоз, неходжкінські лімфоми).

2. Дефект Т-ланки (саркоїдоз, лімфогрануломатоз).

3. Дефект системи інтерферонів.

4. Дефіцит факторів комплементу.

5. Дефекти місцевого імунітету.

6. Генералізовані ураження кісткового мозку (мієлоз, мієлофіброз).

II. Захворювання, розвиток яких зумовлений імунодефіцитом, але які вторинно його поглиблюють:

1. Алергічні захворювання.

2. Автоімунні захворювання.

3. Онкозахворювання.

4. Дисбактеріози.

5. Хроніосепсис.

III. Розлади обміну речовин та інтоксикації, зумовлені:

1. Ураженням детоксикаційних органів і систем (печінка, нирки).

2. Хронічним ураженням інших органів.

3. Ендокринопатіями.

4. Втратою крові, білків.

В. Екзогенні:

I. Зумовлені впливом довкілля:

1. Екологічні і виробничі чинники.

2. Аліментарні фактори (дефіцит вітамінів, мікроелементів, якіс­не голодування).

3. Інфекційні хвороби:

• гострі (кір, грип, дифтерія та ін.);

• хронічні (пріонові, вірусні, бактерійні, мікози, паразитози та ін.);

• інфекційні хвороби, при яких збудником первинно уража­ються компоненти імунної системи (СНІД, інфекційний мо­нонуклеоз, синдром хронічної втоми).

II. Зумовлені соціальними факторами:

1. Спосіб життя і шкідливі звички (куріння, алкоголь, урбанізація, гіподинамія).

2. Надмірний рівень сумарного стресового навантаження.

3. Ятрогенії:

• медикаментозні (цитостатики, глюкокортикоїди, десенсибілізувальні середники, засоби для наркозу, антиконвульсанти, транквілізатори, нейролептики);

• оперативні втручання, променева терапія.

Зауважимо, що під впливом екзогенних імунотравматичних факто­рів набутий імунодефіцит, як правило, формується після більш-менш тривалого транзиторного імунодефіцитного стану, коли корекція змін можлива лише завдяки усуненню вражаючого фактора чи імунореабілітаційних заходів. При дії ендогенних чинників цей період дуже коро­ткий чи взагалі відсутній.

Наводимо основні клінічні і лабораторні ознаки імунодефіцитів:

Інфекційні ознаки:

• підвищена частота неускладнених інфекційних хвороб, викликаних звичайними патогенними інфекційними збудниками: гострі інфекцій­ні хвороби дихальних шляхів, ротової порожнини, сечостатевої системи в.т.ч. кандидози (8 і більше разів протягом року), бронхіти (6 і більше разів протягом року);

• частий розвиток ускладнень гострих запальних хвороб органів диха­льної системи та ЛОР-органів: синусити, отити, пневмонії (2 рази і більше протягом року);

• частий розвиток загострень хронічних запальних хвороб органів ди­хання та сечостатевого каналу (4 і більше разів протягом року);

• атиповий перебіг інфекційних хвороб, інфекційні хвороби, виклика­ні слабовірулентними (низькопатогенними) і атиповими збудниками;

• активація млявих (латентних) інфекцій із системними клінічними проявами та переважною схильністю до уражень нервової системи та органу зору (вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус, токсоплазма тощо); часті рецидиви лябіальної і/або генітальної герпесвірусної ін­фекції (6 і більше разів на рік);

• змішані форми інфекцій; зміна причинного інфекційного агента під час хвороби;

• системні мікози;

• розвиток гнійних процесів шкіри та/або внутрішніх органів: генералізовані піодермії, фурункульози, карбункульози, флегмони, глибокі абсцеси (протягом року);

• розвиток остеомієліту, менінгіту, сепсису, перитоніту (2 і більше ви­падків протягом життя).

• резистентність до стандартних схем етіотропної та патогенетичної терапії (протягом 2 і більше місяців лікування); потреба в антибіоти­ках "резерву" і/або потреба в довенних інфузіях.

Клінічні імунологічні ознаки ІД:

• виражена стигматизація (5 і більше стигм);

• тривала гіпертермія, гіпотермія (більше 1 місяця);

• регіонарна лімфаденопатія (4 місяці і більше);

• системна лімфаденопатія;

• хронічні лімфаденіти;

• гіпер/гіпо/аплазія мигдаликів;

• спленомегалія, гіпо/аспленія;

• тривала гепатомегалія, непов'язана з токсичними факторами та гепатотропними вірусами (більше 1 місяця);

• синдром кріопатії;

• синдром хронічної втоми;

• відсутність шкірної реакції на введення стандартних інфекційних антигенів (туберкулін тощо);

• загострення інфекційних хвороб після щеплення;

• автоімунні ускладнення після щеплення;

Інші клінічні синдроми ІД:

• тривала діарея (більше 1 місяця);

• синдром мальабсорбції;

• атралгії;

• артрити;

• міалгії;

• дерматоміозит; склеродермія; вовчакоподібний синдром;

• екземи;

• гіпо/гіперпігментація шкіри;

• вогнищева алопеція;

• автоімунні ендокринопатії;

• швидка зміна маси тіла (зменшення чи збільшення ваги більше, ніж на 5 кілограмів протягом останнього місяця);

• вікове відставання в рості;

• ознаки передчасного старіння;

• неврологічні порушення: прогресуюча ментальна недостатність, ізо­льована мікроцефалія, прогресуюча атаксія;

• дефекти розвитку скелету;

• вади розвитку внутрішніх органів (серця, нирок тощо);

• тривала регенерація ран;

• формування онкологічних хвороб, особливо в ранньому та молодшо­му дитячому віці.

Лабораторні ознаки ІД:

1. Тривалі зміни показників клітин крові та загальних гуморальних іму­нологічних показників (більше 1 місяця):

• лейкопенія;

• лімфопенія;

• лімфоцитоз;

• нейтропенія;

• моноцитоз;

• гемолітична анемія, апластична анемія;

• еозинофілія/еозинопенія;

• тромбоцитопенія;

• гіпогаммаглобулінемія.

2. Нижчі захисних рівнів титри специфічних антитіл через 3 тижнів після проведеної вакцинації.

Таким чином, розуміння визначення поняття ІД, причинних та три­герних факторів його розвитку, особливостей анамнезу, клінічних та лабораторних критеріїв дає можливість лікарям-стоматологам вчасно запі­дозрити імунодефіцит у хворого та скерувати його на спеціалізовану консультацію до лікаря-клінічного імунолога (дорослого чи дитячого). При виявленні в сумі трьох і більше клінічних і/або лабораторних ознак