186_osnovy_teorii_g
.pdf100 |
Основи теорії ґендеру |
лізу стала ідея політичної відповідності визнання ґендерних ідентичностей та аналітичної продуктивності поняття ґендеру.
Підсумовуючи, слід зауважити, що розуміння ґендеру в ґендерних дослідженнях має певні відмінності від його тлумачення
йзастосування в феміністських і жіночих дослідженнях. Це:
•критика та відмова від есенціалізму в розумінні феномена статі;
•визнання та застосування для теоретичного аналізу ґендеру положень, розроблених у межах соціо-конструк- тивістської парадигми;
•розширення предметного поля досліджень через залучення, поруч із жіночими, чоловічих досліджень, теорій сексуальності, квір-теорій;
•розширення використовуваних методологічних підходів, зокрема й тих, які відкидав ранній фемінізм другої хвилі (наприклад, використання методів аналітичної філософії).
Спільними для феміністських і ґендерних (як постфеміністських) досліджень позиціями у вивченні ґендерної проблематики є намагання критично проаналізувати сутнісні – прийдешні та сучасні – ґендерні структури суспільства з метою зміни структур влади та підкорення всередині їх соціальної організації.
Ґендер є ключовою категорією такого критичного аналізу.
Зрозуміло, що сумнів в універсальності бінарної пари стать/ ґендер у сучасних ґендерних теоріях (і не тільки) позначив епістемологічні межі їх застосування. Як будь-який соціальний феномен, статева нерівність може піддаватися аналізові принаймні на трьох рівнях: на рівні метатеорії, теорії середнього рівня та прикладної методології. Як зазначалося, найширші можливості теоретизування надає рівень метатеорій на кшталт марксизму, психоаналізу, постструктуралізму. Можна стверджувати, що марксистський фемінізм для розуміння та пояснення структурної нерівності статей використовує клас, психоаналітичний – несвідоме, радикальний – жіночу сексуальність, чорний фемінізм – расу, постколоніальний – етнос, культурний фемінізм – жіночі цінності тощо. Можна також виділяти особливі типи метатеоре-
Становлення теорії ґендеру |
101 |
тичного аналізу: символічний (М. Фуко, Ж. Лакан), структурний (Т. Парсонс, М. Мід), біологічний (З. Фройд).
На середньому рівні концепція ґендеру представлена теоріями соціального конструктивізму, а також теоріями сексуальних відмінностей. Прикладна методологія вивчає ґендер як спосіб інтерпретації даних, тут застосовуються кількісні та якісні дослідження.
Досить довго теоретичні дослідження цієї проблематики не мали упереджень щодо остаточного категоріального розподілу на стать і ґендер. Але поступово дихотомія стать/ґендер втрачала свою однозначність. Зокрема, Г. Рубін запропонувала концепцію статево-ґендерної системи, що трансформує біологічну сексуальність у продукти людської діяльності. Розподіл суспільства на чоловіків і жінок слугує передусім економічним потребам традиційного суспільства і концентрації матеріальної та символічної влад у руках старших чоловіків. Використовуючи ідеї Ле- ві-Строса про структури роду, Г. Рубін показала, що інструментом дотримання екзогамії та миру між племенами в парелінійному суспільстві був обмін жінками. Оскільки жінки мають вартість, їх можна використовувати в торгівлі між чоловіками: так виник соціальний порядок, якого ми дотримуємось і нині.
По суті, цей соціальний устрій є чоловічим гомосоціальним контрактом, що конструює обидві статі як різні, нерівні та при цьому компліментарні. Така система влади спрямована на концентрацію матеріального й символічного капіталів у руках батьків, тобто старших чоловіків, для контролю над молодими чоловіками та жінками. Сім’я – це місце влади, що охороняє добробут чоловіків і підтримує систему нерівності жінок.
Дещо пізніше в теорії ґендеру виникло поняття “примусової гетеросексуальності”. Аргументи на користь такої категорії наводилися через пояснення наявності потужного зв’язку між станом жінок і структурами сім’ї, материнства як інституту та нормативним примусом до єдиної моделі сексуальної поведінки. Отже, виходить, що для такого суспільства стає найважливішим розподілити всіх у соціальній, етнічній, класовій, економічній та
102 |
Основи теорії ґендеру |
сексуальній реальності. Ґендер таким чином постає комплексною системою владних відносин.
У теорії іншого розуміння ґендеру – як системи владних відносин – відчутним є вплив постмодернізму М. Фуко. Але в сучасних ґендерних теоріях ця концепція суттєво оновлена й збагачена думкою про те, що ґендер має бути визначений комплексно, а не за застарілою дихотомічною схемою статі та ґендеру. Зокрема, Дж. Скот, відомий історик, констатує “…збіг моменту виникнення терміна “ґендер” з потужним епістемологічним переворотом на Заході, що знаменує постнекласичну науку, перехід від наукових до літературних парадигм (зміщення акцентів з причини на значення) та суперечки між тими, хто обстоював прозорість фактів, та тими, хто наполягав, що вся реальність конструюється…” [13, 166]. Вона наполягає на тезі, що ґендер є найсуттєвішим чинником суспільних відносин, що містить такі взаємопов’язані елементи, як: культурні символи (Єва та Марія як символи жінки, світло і тьма тощо); нормативні поняття, за допомогою яких уможливлюється інтерпретація символів.
Ці поняття відбивають релігійні, освітні, наукові, правові, політичні вчення та зазвичай мають форму бінарних протилежностей, що, безумовно, характеризують чоловіче та жіноче, маскулінне й фемінне; поняття політики та їх досоціальних інститутів. Ґендерні відмінності наявні не лише в сім’ї та домашній праці. Вони відчутно проявляються в економіці, на ринку праці, в освіті, політиці. Четвертим елементом ґендеру як соціально обумовленого чинника є самоідентифікація особистості як процес особистісного усвідомлення належності до тієї чи іншої статі.
Сучасна теорія ґендеру як соціального інституту наочно відбиває структуру ґендеру щодо соціуму та особистості. Як соціальний інститут, ґендер охоплює:
•ґендерні статуси як соціально визнані норми, що проявляються в поведінці;
•ґендерний розподіл праці;
•ґендерні сімейні зв’язки з правами та обов’язками кожної статі;
Становлення теорії ґендеру |
103 |
•ґендерні структури особистості як комбінації характерних рис, що проявляються в почуттях і поведінці;
•ґендерний соціальний контроль, тобто формальне або неформальне сприйняття конформістської поведінки та стигматизація, соціальна ізоляція, покарання та медичне лікування нонконформістської поведінки;
•ґендерну ідеологію як виправдання ґендерних статусів та їх різних оцінок;
•ґендерні образи як культурні репрезентації ґендеру та втілення ґендеру в символічній мові й художній продукції, що відтворює й узаконює ґендерні статуси.
104 |
Основи теорії ґендеру |
Характеризуючи особистість, стверджує сучасна ґендерна теорія, ґендер охоплює такі компоненти:
•категорія статі, тобто належність до певної біологічної статі;
•ґендерну ідентичність як особистісне сприйняття своєї статевої належності;
•ґендерний шлюбний і репродуктивний статуси як здійснення або нездійснення дозволеного та недозволеного виконання батьківських ролей;
•ґендерну структуру особистості, тобто внутрішньо притаманні зразки соціально визнаних емоцій, організованих структурою сім’ї та батьківства;
•ґендерні процеси як соціальні практики освіти, навчання, необхідних рольових реплік, що роблять поведінку ґендерно прийнятною і включають розвиток ґендерної ідентичності;
•ґендерні переконання як сприйняття або несприйняття ґендерної ідеології.
Ще однією теорією, що робить предметом спеціального аналізу ґендер як концепцію, стала ідея побудови теорії з використанням психології спілкування. Ґендер у ній розуміють як систему міжособистісної взаємодії, за допомогою якої створюється, утверджується та відтворюється уявлення про чоловіче й жіноче як базових категорій соціального порядку. Такої думки дотримуються американські дослідники Гарфінкель, Вест, Цимерман, Гофман. Належність до певної статі визначається, на думку цих науковців, культурним контекстом. Ґендерні відносини в ній постають як конструкти культури, а робота культури з визначення ґендерної належності називається ґендером.
Наступним теоретичним розвитком теорії ґендеру стало розуміння ґендеру як технології.
В американських ґендерних теоріях наявна, завдяки Т. де Лауретіс, теорія, відповідно до якої ґендер розуміється як процес конструювання суб’єкта, перетинаючись з іншими нормативними змінними, такими, як раса, клас, етнос, вік тощо. Такий пере-
Становлення теорії ґендеру |
105 |
тин уможливлює відтворення владної системи, що конструює соціально визнаних суб’єктів. Ґендер, в такому розумінні та в такій методології, є не просто похідною від анатомо-біологічної статі, а соціальною конструкцією, репрезентацією, складником дискурсивних і візуальних репрезентацій, що розглядаються (за М. Фуко) як продукт різних соціальних інституцій: не лише сім’ї, системи освіти, масмедій, медицини, права, але також, і не меншою мірою, – мови, мистецтва, літератури, кіно, наукової теорії. Справжня реальність індивіда, на думку Лауретіс, полягає в ефектах саморепрезентації індивіда. Це видається можливим у досить широких межах – від нормативної статевої ідентичності та соціальної ролі через розмивання меж статі до зміни ідентичності назавжди.
Ми вже зауважували на факті існування нової дисципліни – queer studies, що досліджує саме такий бік проблеми. Ані жіночі, ані ґендерні дослідження не зачіпали такою мірою проблематики, що доповнила їх до цілісної картини та представила дослідження найрізноманітніших ефектів саморепрезентації індивідів. Сфера ґендерних досліджень та їх доволі агресивного двійника – queer studies – в подальшому може розширюватися, охоплюючи різні практики зміни тіла та його трансформацій.
Наступною сторінкою в розвитку ґендерної теорії стало розуміння ґендеру як процесу конструювання ідентичності, способу культурного відокремлення ґендеру. Його основною ідеєю стало уявлення про сконструйований статус ґендеру як такий, що теоретизується як радикально незалежний від статі, а ґендер сам по собі стає вільно плаваючим артефактом, від якого походить, що “чоловік” і “чоловічий” можуть відображати і жіноче тіло, і чоловіче, а “жінка” та “жіночна” – також можуть позначати чоловіче та жіноче тіло (Дж. Батлер).
Якщо й можна обговорювати природу статі, то це означає, що стать сконструйована соціально, подібно до ґендеру. Ґендер не завжди постулюється як постійний і незмінний у різних історичних контекстах, а ще тому, що ґендер перетинається з расовою, класовою, етнічною, сексуальною та регіональною модальностями ідентичностей, що встановлені дискурсивно. В результаті стає неможливим відокремити ґендер від політичних і куль-
106 |
Основи теорії ґендеру |
турних перетинів, в яких він відтворюється. Тут ґендер виступає як маркер біологічного, лінгвістичного та\або культурного, тобто перетворюється на індивідуальний атрибут.
Узагальнюючи, можемо коротко систематизувати ці теоретичні пошуки так. Ґендерні дослідження, безумовно, є широко розгалуженою низкою теорій, і, відповідно, ступені сприйняття ґендерних досліджень мають певні рівні. В сучасних новітніх дослідженнях ґендеру ми спостерігаємо багато рівнів і форм.
Однак сутність сучасних ґендерних досліджень охоплюється ідеєю розрізнення статі та ґендеру, вивчення їх взаємодії. Концептуальною основою такого вивчення стає саме поняття “ґендер”, що позначає всі ті соціальні та культурні норми, правила та ролі, які суспільство надає людям залежно від їх біологічної статі. Дисциплінарною матрицею аналізу стають ґендерні дослідження, спрямовані на вивчення соціальних і культурних реалізацій біологічної статі та різних форм сексуальності.
Теза про те, що статева диференціація, яка проявляється на всіх рівнях соціальних відносин, зумовлена біологічною протилежністю чоловіка та жінки (есенціалізм), у цьому контексті постають як різновид патріархатної ідеології, що виправдовує саме таку соціальну ситуацію пригноблення однієї статі іншою.
У процесі становлення й розвитку власне ґендерних досліджень есенціалістська точка зору поступово змінювалася на со- ціо-конструктивістську. Конструктивізм, або культурний релятивізм, наполягає на тому, що й за доведеної наявності біологічних відмінностей між статями основне значення має процес соціального конструювання статевих відмінностей. Конструктивізм відповідає на питання, як культура використовує первинні біологічні відмінності для формування конвенцій, системи влади тощо.
Як стає зрозумілим за умов глибокого аналізу цих проблем, у позасоціальній сфері не існують ані чоловік, ані жінка. Фемінінність і маскулінність конституюються в специфічних культурних обставинах поряд з класовими, віковими, іншими чинниками; і те, що зазвичай вважається природним, найчастіше буває культурно породженим.
Становлення теорії ґендеру |
107 |
Використана література:
1.Айзенстайн З. Экспорт феминизма Севера и Запада // Гендерные исследования. Харьков: ХЦГИ. –1998. – №1.
2.Батлер Дж. Гендерное беспокойство. – 1995.
3.Брайдотти Р. Номадические субъекты: тело и сексуальное различие в современной феминистической теории. – 1994.
4.В процессе феминистического исследования. – Л., 1981.
5.Вейнингер О. Пол и характер. Мужчина и женщина в мире страстей и эротики. М.: Форум ХIX-XX-XXI, 1991.
6.Воронина О.А. Универсализм и релятивизм культуры в конструировании гендерной системы // Теория и методология гендерных исследований. Курс Лекций / Под общ. ред. Ворониной О.А. – М.: МЦГИ-МВШСЭН-МФФ, 2001.
7.Гуревич А.Я. Исторический синтез и Школа “Анналов”. – М.: Индрик, 1993.
8.Женщина. Гендер. Культура. – М.: МЦГИ, 1999.
9.Современная западная философия. Словарь. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТОН – Остожье, 1998.
10.A Glossary of Feminist Theory. Ed. De Sonya Andermahr, Terry Lovell and Carl Wolkovitz. – London: Arnold; New York: Oxford University Press, 2000.
11.Introduction to Women’s Studies, Women’s Realities, Women’s Choices. An Introduction to Women’s Studies by Humter College Women’s Studies Collective / New York, Oxford: Oxford University Press, 1983.
12.Mead M. Sex and Temperament in three Primitive Societies. N.Y. 1935.
13.Scott J.W. Gender: A Useful Category of History. Ed. By J.W.Scott. – Oxford University Press, 1996.
14.The Cambrige Dictionary of Philosophy. Ed. by Robert Audi.-2nd ed. – Cambrige University Press, 2000.
Розділ 4. БІОЛОГІЧНІ, ПСИХОЛОГІЧНІ
ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ҐЕНДЕРУ
Історичні контексти розробки проблематики статі поза рамками філософії були закладені ще в анатомічних і загальнобіологічних дослідженнях пізнього Середньовіччя та Нового часу. Згодом до уявлень про природу статі робить свій внесок експериментальна психологія і психоаналіз, а вже в останню чергу, зокрема під впливом суспільно-політичних емансипаційних рухів, починають досліджуватися соціальні залежності. Як наслідок всіх цих дослідждень, сучасне розуміння жінок та чоловіків включає в себе не лише поняття про стать, але й також поняття статевої ідентичності (як психологічний феномен) та ґендеру як соціокультурного конструкту статей. Кожне з цих понять тягне за собою весь пласт смислів та умовностей властивих різним епохам та культурам, без врахування яких складно розібратися у неспівмірності та контроверсійності існуючих на сьогодні теорій.
Звернемося до аргументів біодетермінізму, серед адептів якого багато представників саме суспільствознавчих дисциплін. Для культурологів, прихильників цього напрямку, стать бачиться первинною і майже не змінною сутністю людини. На думку І.Когана, що б ми не обрали за об’єкт розгляду, все виявиться ненадійним фактом через власну мінливість, і лише стать в людині незмінна, як сама людськість людини [11].
На переконання прибічників біологічного детермінізму, розділеність людства за статтю стає фундаментальною основою всього буття культури. Майже маніфестом виголошує І.Коган, що власне живе, біологічне існує лише в формі чоловічого і жіночого, тому сама людяність виступає тут в одній з двох своїх іпостасей. Стать в людині – це не щось другорядне, що начебто йде за її поняттям. Стать – це і є сама людина, бо це перше, що її конституює [11].
Основна ідея цього напрямку – це так звана ідея статі: поперше, стать становить основу і структуру біологічного, подруге, стать є динамічним потоком, що забезпечує людину віта-
Біологічні, психологічні та соціокультурні чинники ґендеру 109
льною силою біологічного характеру, якому вона надає первинне значення як конституюючому змісту протягом всього періоду своєї життєдіяльності.
Звичайно, не існує абстрактної людини: індивід, особа, особистість завжди мають ту чи іншу конкретну стать. Більш того, вживання філософами, соціологами, психологами, етнографами чи філологами на позначення людини понять лише чоловічого роду (як універсального інфінитивного) – це не лише мовна хиба, а й методологічне упередження, що програмує андроцентричний зміст цих знань. Те ж можна сказати і про наслідки ігнорування анатомічної та фізіологічної фактичності у суспільствознавстві чи загалом гуманітаристиці. Так уявлення про робочу силу, яке використовується при економічному та соціальному моделюванні, нічого не каже про роль її (цієї робочої сили) у репродукції, переживанні нею власного тіла, відчутті болю чи заряду бадьорості.
Тому акцентування прибічників біодетермінізму на біологічних аспектах як самого ґендерного образу, так і ґендерних відносин зіграло важливу роль у загальнонауковій дискусії, долучивши до традиційних концепцій соціо-гуманітарного спрямування ідеї представників природничих наук.
Звертаючись до популярного нині аргументу сутнісної відмінності жіночої та чоловічої статей (антропобіологічних аспектах людського), слід пам’ятати, що належність до одного виду Homo sapiens зумовлює перш за все єдність загальної біології людини в рамках живого світу. Суто анатомічна різниця між жінкою та чоловіком не така вже й велика.
Та все ж наявна репродуктивна анатомофізіологічна різність чоловіка та жінки з необхідністю ставить перед дослідником проблему статевої диференціації та потребує пояснень. Такі пояснення, котрі знаходимо, зокрема, у працях Г.Белла, В.Геодакяна, В. Горшкова, інших вчених інколи виходили за рамки біологічної еволюції і поширювалися на психологічні, а затим і соціальні процеси. Зокрема це стосується інформаційної теорії В.Геодакяна чи ідеї “біограм” Л.Тайгера та Р.Фокса.